Передчасна смертність — бич нашої країни, адже через неї українці в середньому втрачають 30 років життя. Порівняно з розвинутими країнами — це вражаючі втрати.
У структурі передчасної смертності традиційно лідирують серцево-судинні захворювання, що також не новина. Проаналізувати ситуацію та зробити кроки, які її покращать, покликаний новий Всеукраїнський проект «Зупинити епідемію серцево-судинних катастроф» — його презентував Костянтин Руденко, доктор медичних наук, головний позаштатний спеціаліст МОЗ зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин у дорослих».
Сумні результати
Летальність від хвороб серця і магістральних судин складає 66% від загальної кількості усіх причин смерті в нашій країні. Ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда є провідними чинниками летальності у всьому світі, але таких загрозливих цифр немає ані в Європі, ані в США. Ми звикли до того, що в Україні постійно привертається увага до епідемії ВІЛ/СНІДу чи туберкульозу. Я жодним чином не хочу нівелювати небезпечність цих захворювань, але потрібно усвідомлювати: епідемія серцево-судинних захворювань є набагато глобальнішою.
Костянтин Руденко, д. м. н., головний позаштатний спеціаліст МОЗ зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин у дорослих»Давайте проаналізуємо: 20 тисяч операцій — це багато чи мало? На жаль, ця цифра свідчить про те, що тільки 57% наших громадян отримують кваліфіковану кардіохірургічну допомогу. Інші ж 43% залишаються «за бортом». Тобто, кардіохірурги України мають виконувати 35 тисяч операцій на рік! Але не треба забувати, що ми досі маємо борг за минулі роки і без своєчасної коронарографії не подолаємо цю проблему. При потребі в близько 4 тисячах коронарографій на мільйон населення на рік фактично виконується тільки 700! Якщо говорити про інфаркт міокарда, то тільки 23% пацієнтів із гострим коронарним синдромом отримали реперфузійну терапію. Наше завдання — підвищити цей відсоток до 80%.
Щороку порушується проблема недостатнього фінансування. Ми проаналізували, скільки коштів виділялося на кардіологію останніми роками. Тільки МОЗ України на програму централізованих закупівель лікарських препаратів, що призначають пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (сюди ж входить програма профілактики інсультів), щорічно витрачає близько 220 млн грн. Додатково, понад 1 млн грн, витрачає Академія наук України. Цифри ніби не маленькі, але, зробивши аналіз за останні сім років, ми з’ясували, що кількість хворих, наприклад на гіпертонію (незважаючи на державні програми та реімбурсацію), не змінилася. Така ж сама ситуація з ішемічною хворобою серця: 8 млн хворих у 2006 році й 9 млн хворих у 2013 році. Статистика по інфарктах свідчить, що з року в рік ми маємо приблизно однакову цифру — до 50 тисяч хворих. 30% із них помирає.
Цілі інноваційного проекту
Проаналізувавши ситуацію не тільки у фінансовій, а і в організаційній площині, ми спробували знайти відповідь на питання: що нам заважає зрушити з мертвої точки? Щодо адміністративної складової: боротьба із серцево-судинними захворюваннями досі тривала в рамках урядових програм. У лютому 2014 року мала бути затверджена нова програма — «Здоров’я–2020: український вимір», але досі цього не відбулося. Тобто вже майже рік нейрохірурги та кардіохірурги, неврологи та кардіологи рухаються наосліп. Ми не маємо «карти», яка б дозволяла нам приймати консолідовані рішення. Тому було вирішено започаткувати проект «Зупинити епідемію серцево-судинних катастроф». Він має впливати на наступні ланки, які дадуть змогу в короткостроковій перспективі отримати результат. По-перше, це діагностика і статистика. Я вже озвучив проблему із коронарографією, і вона не єдина. На даний момент є певний консерватизм із боку деяких кардіологів та кардіохірургів, які нехтують вчасною коронарографією. Щодо статистики, то питання потрібно переглядати дуже серйозно. Наведу приклад: нещодавно, в рамках проекту, ми відвідали Житомирську область. Згідно даних відділу статистики — там найкраща ситуація серед усіх областей у сфері кардіохірургії та найменша захворюваність та летальність. Ми зацікавилися: завдяки чому? Приїхали, а на місці немає нічого! Ані кардіо-хірургії, ані адекватної інтенсивної терапії, ані інтервенційної хірургії.
В той же час кількість розтинів по області з приводу серцево-судинних захворювань складає 12%. Медичний департамент пояснює це помилковою статистикою. На щастя, вже почали з’являтися перші адекватні реєстри хворих, і, думаю, цю проблему невдовзі буде вирішено.
Друга ланка проекту стосується забезпечення ліками на етапах екстреної та госпітальної допомоги. Ситуація, яка наразі склалася в країні, не дозволяє з оптимізмом дивитися у 2015 рік. Якщо порівняти рівень витрат на охорону здоров’я, враховуючи частку державного забезпечення ліками та тривалість життя наших співвітчизників, з аналогічним показником країн-сусідів, то Україна посідає одне з сумних останніх місць. На жаль, така сама ситуація спостерігається при екстреній кардіохірургічній допомозі: вона як така є лише в 5 областях України. Ті дві години життя, за котрі ми мусимо відкрити «інфаркт-залежну артерію», мають забезпечуватися державою!
Третім завданням є вирішення проблеми безвідповідальності лікарів: ми повинні відповідати за кожного пацієнта, якого невчасно відправили на діагностику або не відправили взагалі.
Питання післядипломної освіти та незалежної атестації також є надзвичайно важливими. Практично в жодному навчальному закладі на належному рівні не викладається кардіохірургія: випускники не вміють оцінювати дані УЗД серця або читати коронарографії. Наприклад, у Швейцарії чи Великобританії практикуючий лікар мусить набрати за рік 60-80 балів. Це спонукає його навчатися, брати участь у міжнародних конференціях та доводити свій професіоналізм. Відвідувати курси підвищення кваліфікації європейські лікарі зобов’язані щорічно. В Україні ж — раз на 5 років, і достатньо 12 балів, щоб пройти перекваліфікацію.
Проблема є і в науковому плані: публікується велика кількість статей та друкується підручників, але потрібно об’єктивно оцінювати їх вагомість на міжнародному рівні — імпакт-фактор та індекс цитування. Вони, на жаль, дуже низькі. Крім того, в Україні ніяким чином не реєструються лікарські помилки, а без цього прогрес та аналіз ситуації просто неможливі.
