Реформа медсестринства: чи є привід для оптимізму?

5062

NurseУ контексті реформ галузі охорони здоров’я посилюються вимоги до медсестринських послуг. Та чи узгоджуються вони з реаліями, у яких працюють наші медичні сестри? 

ВЗ Нині багато говорять про те, що вітчизняній охороні здоров’я потрібна медсестра нової формації. Та чи готова система прийняти такого фахівця?

— Медсестра нової формації має забезпечувати висококваліфікований догляд за хворим на сучасному рівні, володіти основними методами реанімації, екстреної медичної допомоги, досконало знати і зас­тосовувати локальні протоколи, стандарти виконання основних сестринських маніпуляцій і процедур, методи управління і менеджменту, а також приймати самостійні рішення. Впровадження новітніх медичних технологій своєю чергою вимагає від медичних сестер пос­тійного вдосконалення теоретичних та практичних навичок.

Тож для повноцінного реформування медсестринства в Україні необхідно розробити відповідну нормативну документацію, створити нову нормативно-правову базу післядипломної освіти (потрібні нові підходи як до навчання на курсах удосконалення та спеціалізації молодших спеціалістів з медичною освітою, так і до їх атестації).

VZ 23-24_2016_Страница_12_Изображение_0001Лариса ХРЄНОВА, головний позаштатний спеціаліст із сестринської справи головного управління охорони здоров’я Черкаської ОДА, Голова Асоціації молодших спеціалістів з медичною освітою області, заступник головного лікаря з медсестринства КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», Заслужений працівник охорони здоров’я України
На державному рівні має бути врегульовано правову і матеріальну підтримку молодших спеціалістів з медичною освітою, створено відповідні умови праці й систему адекватної її оплати, визначено статус освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та магістра. На жаль, в Україні немає єдиних технологічних стандартів практичної діяльності медичної сестри з питань сестринського догляду, уніфікованих стандартів (протоколів) надання невідкладної медичної долікарської допомоги та допомоги на догоспітальному етапі для медичних сестер, акушерок, фельдшерів ФАПів, а також стандартів виконання певних процедур, маніпуляцій і критеріїв оцінки такої діяльності. Вони мають бути уніфікованими і розробляти їх повинні професіонали. Нині ж у кожній області — свій варіант згаданих стандартів і критеріїв.

Вкрай необхідно розробити та прийняти закон про молодших медичних працівників із медичною освітою, оскільки ця категорія досі не має свого професійного, соціального і юридичного статусу в галузі. Прийняття такого закону сприятиме розвитку сестринської справи, підвищенню професійного рівня медсестер, руйнуванню застарілих стереотипів.

На жаль, на державному рівні й досі не реалізовані заходи щодо задоволення потреб охорони здоров’я у використанні сестринського потенціалу. В галузі зберігається значний кадровий дисбаланс у співвідношенні між лікарями та сестринським персоналом. Коли у світі на одного лікаря припадає 5-6 медсестер, то в Україні — 2. Як наслідок — неправильний розподіл функцій між ними: часто лікарі виконують роботу, котру могли б взяти на себе медсестри. Для усунення такого дисбалансу також пот­рібно переглянути й затвердити нові нормативи навантаження на медсестер відповідно до міжнародних стандартів. Аби пришвидшити вирішення цих питань, необхідно посилити вплив медсестринських асоціацій (об’єднань), які водночас мають подбати про престиж професії, гідну оплату праці, соціальну захищеність та можливість професійного розвитку середнього медичного персоналу.

ВЗ Чи відчувають медсестри обмеження у своїй діяльності?

— Так, здебільшого вони не беруть участі в лікувально-діагностичному процесі, залишаючись «сліпими» виконавцями лікарських призначень. У багатьох лікарнях медсестер на помітиш на лікарських обходах. Усе це негативно позначається на престижі професії, яку потрібно відстоювати на різних рівнях. З метою координації діяльності молодших спеціалістів з медичною освітою бажано ввести в обласне управління охорони здоров’я посаду провідного спеціаліста з медсестринства, який братиме участь у роботі управління, буде членом колегії. Тоді він краще орієнтуватиметься в проб­лемах медсестринства регіону, сприятиме поліпшенню не лише сестринської, а й медичної допомоги в цілому, значно підвищить авторитет середнього медичного персоналу.

Недостатня увага приділяється й медсестринству первинної ланки охорони здоров’я, особливо у сільських дільничних лікарнях, амбулаторіях і ФАПах. Нові форми роботи, накази, методичні рекомендації сюди «не доходять». Молодші спеціалісти з медичною освітою покинуті напризволяще, часто рівень їх роботи не відповідає сучасним вимогам. Тож необхідно запроваджувати комп’ютеризацію робочих місць, нову систему управління молодшими спеціалістами з медичною освітою. Це забезпечить єдиний підхід до організації медичної допомоги населенню на всіх етапах. Та й самим сестринським службам необхідно надати більше самостійності, закріпити за медсест­рою конк­ретні обов’язки, послуги. Тільки тоді, коли підготовлений спеціаліст прийматиме самостійні рішення в межах своєї компетенції і зможе застосувати на практиці набуті знання, він отримає моральне задоволення від професійної діяльності.

ВЗ Від чого має залежати зарплата медсестри: від навантаження чи якості роботи?

— Ці речі взаємопов’язані. Водночас хочу зазначити, що норми навантажень на медсестер і нормативи оснащення їх робочих місць в Україні не переглядалися понад 20 років і не відповідають сучасним вимогам. Тож зрозуміло, чому такий високий рівень профзахворюваності серед цієї категорії працівників охорони здоров’я. А зарплата медсестри не дає їй можливості не те що пройти санаторно-курортне лікування, а навіть повноцінно харчуватися. Та й взагалі нинішня оплата праці зов­сім не відповідає рівню професійного навантаження.

Сьогодні медсестра в Україні опікується 20-50 пацієнтами, її колега в Європі — 5. Тож необхідно переглянути нормативи штатів медсестринських кадрів (у бік збільшення), зменшити кількість пацієнтів, які обслуговує одна медсестра. І дуже важливо, щоб у процесі оптимізації лікарняного ліжкового фонду не скорочували посад акушерок, медичних сестер, фельдшерів і молодших медсестер: вони і без того максимально «урізані». Більше того, штати медичних сестер у стаціонарах потрібно збільшити й запровадити двоступеневу опіку над пацієнтами, яку б проводили медсестри І рівня підготовки та сестри-бакалаври (обов’язки між ними необхідно розподілити).

Догляд за пацієнтом (у тому виг­ляді, як це передбачають стандарти) у наших стаціонарах втрачений. Ним займаються молодші медсестри, які не мають медичної освіти, або й родичі хворого. Натомість дог­ляд та опіка мають велике значення в лікуванні та одужанні хворого.

А хтось подумав, як нашим жінкам працювати в лікарнях, де обмаль засобів малої механізації (каталок, візків) або ж вони нес­правні? Значні фізичні навантаження медсестер пов’язані з транспортуванням, підніманням, переміщенням пацієнтів, біксів з операційним інструментарієм тощо. Важливим і, на жаль, не вирішеним є питання безпеки медсестри на робочому місці. Це і відсутність належного протиепідемічного захисту, і постійна робота з дезінфекційними та лікарськими засобами, і нестача спеціального одягу. У лікувальних закладах мало робочих місць, оснащених належним чином: у молодших спеціалістів з медичною освітою часто немає засобів індивідуального захисту, недостатній рівень знань основних правил безпеки.

Особливе фізичне й емоційне навантаження — у медсестер реанімації та інтенсивної терапії, відділень екстреної медичної допомоги (адже лікарів медицини невідкладних станів у нас бракує), а також у фельд­шерів бригад швидкої: у їх складі має бути два молодших медичних спеціалісти, але на сьогодні цієї норми не дотримуються. Тому потрібно привести у відповідність до нормативів штати фельдшерських бригад ЕМД.

Обов’язково необхідно розробити рекомендації щодо встановлення диференційного навантаження на сестринський персонал, методики оплати роботи медсестер залежно від якості й обсягу сестринських втручань.

Унаслідок реформування галузі, розширення та якісної зміни системи медичної допомоги, впровадження нових технологій, методів діаг­ностики і лікування збільшується обіг ліжка, зменшуються терміни перебування хворого в стаціонарі, але все це відбувається в тому числі й за рахунок підвищення інтенсивності роботи медичного персоналу, збільшення обсягів навантаження на медсестер. Тож їм потрібно виплачувати надбавки за інтенсивну працю та розширення зони обслуговування.

Звісно, можна запровадити показники результативності роботи медсестер (вони вже є в багатьох регіонах), але це також має позначитися на оплаті їх праці. В усьому потрібна мотивація. Активне реформування практичної охорони здоров’я з визначенням відповідальності учасників лікувально-діагностичного процесу за якість виконання своїх обов’язків потребує створення уніфікованої системи кількісної та якісної оцінки діяльності медичної сестри.

ВЗ Поки цього не зроблено, чи зможемо подолати дефіцит медсестер у галузі?

— Забезпечення кадрами лікувальних установ залежить не від кількості відповідних навчальних закладів у регіоні, а від умов праці та життя медичного спеціаліста. Сьогодні молодь не хоче їхати на роботу в село, на студентській лаві їх орієнтують на ХХІ століття, а у ФАПах вони потрапляють у століття минуле. Наприклад, у 116 ФАПах на Черкащині використовують електрообігрівачі (179 мають пічне опалення, і медики самі рубають дрова), узимку температура в приміщеннях не піднімається вище +10 °С; централізованим водопостачанням забезпечені 192 ФАПи (в інших — вода лише холодна і лише в криниці); чимало будівель потребують поточного та капітального ремонтів; сільські медики йдуть на виклики пішки по бездоріжжю (лише в одному ФАПі області є автотранспорт, у 13 — скутери, у 231 — велосипеди, а всього ФАПів — 542). Залишається проблемним забезпечення сільської медицини медикаментами, обладнанням, інструментарієм та витратними матеріалами.

Отже, якщо ще 5 років тому в нас вистачало і фельдшерів, і медсестер, то на сьогодні маємо дефіцит, а 60% спеціалістів у районах досягли пенсійного віку.

Без комплексного підходу до вирішення зазначених проблем на місцевому та державному рівнях, без зацікавленості органів місцевої влади втримати молодих спеціалістів у сільській місцевості неможливо. Якщо держава найближчим часом не повернеться обличчям до сільської медицини, навіть потоки випускників медичних коледжів, направлених у село, ситуацію не врятують.

ВЗ Чи в моді нині медсестри-бакалаври?

— На Черкащині вищу сестринську освіту вже отримали приблизно 1 тис. осіб, однак лише 276 із них обіймають посади головних і старших медичних сестер, 5 — заступників головного лікаря з медсестринства. Дехто не знайшов місця в системі (та й офіційно воно не визначене), хтось виїхав за кордон. На жаль, поки що вища освіта не змінила становища медсестер-бакалаврів в Україні: не відпрацьована нова система нормативів праці, не розширено їх повноваження, оплату праці спеціаліста із середньою і вищою сестринською освітою не диференційовано. Щоб виправити ці недоліки, потрібні нова нормативно-правова база, системний комплексний підхід до формування відповідних умов у практичній охороні здоров’я. У тарифікаційному переліку необхідно визначити наявність підвищеного рівня освіти, порядок обіймання посад головних і старших медсестер спеціалістами, які мають відповідний рівень освіти (вища сестринська або медсеста-бакалавр, медсестра-магістр). Потрібно розмежувати функції дипломованої медсестри, тобто медсестри-молодшого бакалавра, медсестри-бакалавра, магістра медсестринства й упорядкувати умови оплати їх праці.

Сподіватимемося, що комплексні продумані реформи медсестринст­ва в Україні поступово вирішать ці та інші важливі питання.

Інна ХІМЧУК, спеціально для «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я