Серед усіх неінфекційних хвороб, від яких страждає дитяче населення, ожиріння посідає особливе місце через здатність не тільки провокувати розвиток інших серйозних патологій, але й значною мірою позначатися на якості життя і психічному здоров’ї маленького пацієнта. Проблема поглиблюється ще й тому, що «ноги» дитячого ожиріння зазвичай «ростуть» із сім’ї, тож лікарю доводиться перш за все проводити роботу з дорослими.
Зайвого не треба
Те, що ожиріння давно називають епідемією людства, ні для кого не секрет. Але серед дітей наразі склалася особливо тривожна картина.
За даними ВООЗ, станом на 2012 рік ожиріння спостерігалося у 44 млн дітей. Причому, згідно з інформацією Національного центру статистики США (2012 р.), за останні 30 років кількість дітей з цією патологією збільшилася удвічі, дорослих — утричі. Щорічні темпи росту показників поширеності ожиріння серед дітей у Європі сьогодні у 10 разів перевищують рівень 1970 р.
Згідно з прогнозом Національного центру статистики США, до 2020 р.
9% дошкільнят матимуть надмірну масу тіла або ожиріння і їхня кількість складатиме 60 млн у всьому світі. І вже сьогодні у дітей, які вступають до школи, серед дефектів здоров’я частіше за ожиріння зустрічаються тільки порушення зору, аденоїдні вегетації, порушення постави й дефекти ступні.
Кожна дитина з ожирінням несе з собою ризик тих захворювань, що є основною причиною смертності та інвалідизації у нашій країні. Часто вона має підвищений артеріальний тиск: за даними Framingham Heart Study, на кожні 4,5 кг збільшення маси тіла серцевий артеріальний тиск підвищується на 4,5 мм рт. ст. Також можливі гиперліпідемія, дисфункція печінки, порушення толерантності до глюкози, вегетативний дисбаланс і, звичайно, хронічний психоемоційний стрес. У майбутньому пацієнти з ожирінням часто стикаються з такими патологіями, як гіпертонічна хвороба, інсульт, інфаркт, цукровий діабет ІІ типу, атеросклероз, жирове переродження печінки, метаболічний синдром тощо. І, звичайно, хворого на ожиріння завжди супроводжують психологічні проблеми.
Таким чином, ожиріння у дітей — це тривожна тенденція, що створює загрозу здоров’ю наступних поколінь.
«Дитяче ожиріння, що пролонгується у дорослий період життя, має тяжчий перебіг і частоту супутніх захворювань, ніж ожиріння, яке дебютувало у зрілому віці. Сьогодні вже доведено генетичну обумовленість хвороби: виявлені мутації в локусі хромосом, поліморфізм у різних генах, що контролюють апетит і метаболізм, а також порушення закладення і розвитку бета-клітин, яке веде до формування «голодного фенотипу». Але ми повинні розуміти, що, незважаючи на генетичні чинники, в наших силах зменшити кількість випадків надмірної маси тіла у дітей», — розповіла Наталія Нагорна, доктор медичних наук, професор кафедри педіатрії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.
Шукати причини —знаходити можливості
Згідно з визначенням ВООЗ 2004 р., ожиріння — це хронічне поліетіологічне захворювання, що характеризується надлишковим вмістом жирової тканини в організмі та ІМТ > 97 процентиля.
Велику кількість патологій, яку мають діти з ожирінням, пояснюють нещодавно з’ясовані особливості вісцелярної жирової тканини:
- високий ступінь васкуляризації та іннервації;
- особлива метаболічна активність;
- висока щільність бета-адренорецепторів, кортикостероїдів та андрогенних рецепторів;
- відносно низька щільність альфа-2-адренорецепторів;
- секретує більше 50 біологічно активних речовин, серед яких — TNF-альфа, IL-6, ангіотензин, лептин, PAI.
«Незважаючи на генетичні особливості, все ж таки найчастішою і найбільш очевидною причиною ожиріння є енергетичний дисбаланс між калоріями, що споживаються та витрачаються. І цей процес можна контролювати», — підкреслила Наталія Нагорна.
Не пігулкою єдиною…
Отже, які особливості має робота з дітьми, хворими на ожиріння?
Серед спеціалістів поширена точка зору, згідно з якою застосування стандартної лікувальної програми, що включає дієту і фізичні навантаження, є ефективним лише у 50% дітей. Згідно з оцінкою ряду вчених, не більше 5% дітей можуть досягти суттєвого й довготривалого зниження маси тіла без медикаментозної підтримки. До того ж виробники лікарських засобів охоче пропонують широкий вибір препаратів для лікування дитячого ожиріння.
Але чи слід поспішати з лікарським призначенням?
Поки що недостатньо даних щодо впливу медичних препаратів на дитячий та підлітковий організм. Окрім того, їх застосування доцільно, коли основною причиною ожиріння є ендокринні порушення, в інших випадках часто можна обійтися без прийому медикаментів.
Якщо, крім дитини, зайву масу тіла має хоча б один із її батьків, скоріше за все, у харчуванні цієї сім’ї превалюють висококалорійні продукти, багаті на жири та вуглеводи. Тож потрібні не ліки, а корекція харчової поведінки з урахуванням необхідності забезпечувати потреби організму, що росте.
У дієтичному лікуванні ожиріння в дитячому віці рекомендуються такі принципи:
- дієтотерапія повинна бути тривалою;
- зниження маси тіла потрібно забезпечувати протягом тривалого часу;
- дієтотерапія не повинна порушувати фізичний і психічний розвиток дитини та перешкоджати нормальним фізичним навантаженням;
- їжа має забезпечувати достатнє насичення, бути смачною і різноманітною. Оскільки харчовий режим можна коригувати лише в певних межах, за якими відбуваються суттєві несприятливі зміни в обміні речовин, батькам слід ретельно виконувати рекомендації лікаря (педіатра, дієтолога);
- перевагу слід віддавати складним, багатим на клітковину (не менше 40-50 мг на день) вуглеводам (овочі та фрукти, у меншій мірі — зернові), щоб вони складали 50-60% добового калоражу.
Здійснюючи дієтотерапію з обмеженням жирів, бажано вводити препарати жиророзчинних вітамінів А, D, Е. Показаний і вітамін С. Доцільно призначати огрядним дітям препарати цинку. Діти молодшого віку, перебуваючи на низькокалорійній дієті, втрачають кальцій. Тому може виникнути потреба у призначенні відповідного препарату.
«Щоб боротьба з ожирінням була успішною, необхідно розірвати 2 замкнутих кола: гіподинамічне і психологічне, які призводять до збільшення маси тіла. Основи раціонального харчування, здорового способу життя повинні формуватися вже у дитячому віці, підноситися до рангу сімейних традицій, особливо за умови наявності схильності до ожиріння», — відмітила Н. Нагорна.
І в цьому процесі найважливішу роль відіграє мотивація — як індивідуальна, так і сімейна — до збереження нормальної маси тіла. Сім’я не повинна провокувати дитину на набір зайвих кілограмів. Але як це пояснити батькам?
Спеціалісти підкреслюють, що, розмовляючи з батьками, дуже важливо в делікатній формі донести до них, наскільки небезпечним є ожиріння для здоров’я дитини. Звичайно, переконати дорослу людину змінити звичний для неї стиль життя — складне завдання. Мабуть, тому в половині випадків терапія не є ефективною. Але окрім лікаря це порочне коло розірвати нікому.
Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»
