Болонський процес по-українськи

1 липня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні та в цілому новий Закон України «Про вищу освіту». Основні нововведення цього Закону коментує Роман Лесик, професор, доктор фармацевтичних наук, проректор з міжнародних зв’язків Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

В ЄС — через гармонізацію медичної і фармацевтичної освіти

Роман ЛЕСИК, професор, доктор фармацевтичних наук, проректор з міжнародних зв’язків Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького

Незважаючи на те, що Україна інтегрувалася в Болонську систему, організація медичної і фар­мацевтичної освіти досі залишається великим проблемним питанням. Ніби-то ми й стали чле­ном європейського «клубу» вищих навчальних закладів, але це членство, як на мене, має радше формальний, бюрократичний, характер і, скорі­ше, нашкодило українській освіті, ніж допомогло, спинивши поступ у вишах країни через хаос і без­ладдя. Збільшилася кількість паперової роботи, розширився обіг документації, відбулася транс­формація різних видів оцінок і систем оцінювання знань, ранжування студентів, що, однак, абсолют­но не вплинуло на основний критерій, який ви­суває до європейської вищої освіти Болонський процес: мобільність студентів і викладачів, тобто можливість для українських студентів навчатися в європейських навчальних закладах, а для ви­пускників вишів і спеціалістів — нострифікувати диплом і працювати за кордоном.

Що стосується майбутнього Болонського процесу в Україні, то я б виділив тут два концеп­туальних підходи. Перше: ми маємо реально за­безпечити певні формальні передумови для визнання наших дипломів у Європі. Друге завдання складніше, його не можна вирішити законодавчо чи рішеннями на рівні вищого менеджменту — це зміна ментальності і студента, і викладача.

Властиво, новий Закон «Про вищу освіту» має всі шанси усунути перешкоди на шляху визнання українських дипломів у світі. Так, однією з них є професійний статус випускників. Для більшості країн наше поняття «спеціаліст» незрозуміле, хоча й відповідає магістерському рівню підго­товки фахівця за кордоном.

Наприклад, у Польщі цю проблему інколи можна вирішити: українського провізора, який має диплом спеціаліста з фармації, беруть на піврічне стажування в аптеку чи на підприємство. У разі успішної праці вчена рада фармацевтично­го факультету відповідного регіону цей диплом може визнати. Але таке стається хіба що у Польщі. Я, наприклад, був шокований, коли дізнався, що навіть у Ємені диплом спеціаліста фармації, ви­даний Львівським медичним інститутом у 90-х роках, теж визнають лише як диплом бакалавра. Що вже говорити про старі європейські навчальні заклади! Має труднощі з нострифікацією дипло­ма один із найкращих випускників фармфакуль­тету ЛНМУ останніх років Андрій Пиріг, який зумів пройти стажування в Маастрихтському універси­теті в Голландії. Попри велике бажання завідува­ча кафедри токсикології медичного факультету професора Аальта Баста і перспективи співпраці з цим талановитим львівським дослідником, Андрій Пиріг не може вийти на захист дисертаційної роботи PhD (доктор філософії у Європі) через те, що в його дипломі записано «спеціаліст». Тому голландська бюрократія швидше надасть пере­вагу бразильському претенденту, аніж вихідцю з європейської країни України.

Новий закон, який декларує створення всіх умов для мобільності студентів, повинен забезпе­чити їх юридично. Так, протягом визначеного в за­конопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліс­та та запроваджено ступінь молодшого бакалавра (скорочений цикл підготовки бакалаврів).

Чесна конкуренція на зміну корупції

Новий законопроект розширює автономію універ­ситетів та надає громадськості більше важелів для контролю за їх діяльністю. Автономність, на відміну від прямого підпорядкування Міністерству освіти і науки, розширює можливості діяльності вищих навчальних закладів, у тому числі в кадровій по­літиці, дозволяє вишам конкурувати на освітньому ринку України. Наприклад, у нас в однакових умо­вах перебувають навчальні заклади з потужним професорсько-викладацьким складом, викла­дачами-вченими, які публікуються у журналах із високим імпакт-фактором, запрошуються на лекції і конференції за кордон, та навчальні заклади з фа­культетами (зокрема, фармацевтичними), де лише кілька кандидатів фармацевтичних наук. 22 фар­мацевтичних факультети в Україні — ніщо інше, як нечесна конкуренція і яскравий приклад корупції в освітній галузі. Тому я цілком згоден із Міністром освіти С.Квітом про скорочення вищих навчальних закладів в Україні щонайменше вп’ятеро.

Нехай залишаться виші чи факультети, які відомі науковими школами, можуть забезпечу­вати якісну освіту, інтегруватися у світове наукове товариство, отримувати гранти, вирішувати гло­бальні проблеми в науці, в тому числі медицині та фармації.

З позитивних моментів: новий законопроект дозволяє українським вишам вільно наймати ви­пускників та професорів закордонних університе­тів, що, ясна річ, піднесе надання освітніх послуг на новий якісний рівень. На фармацевтичному факультеті ЛНМУ такий підхід уже давно є нор­мою. Так, протягом останнього року традиційними стали лекції викладачів Люблінського медичного університету на кафедрі клінічної фармації, фар­макотерапії та медичної стандартизації в рамках проекту ЄС «Здоров’я — найголовніше. Партнер­ські медичні університети Польщі та України для покращення системи охорони здоров’я в україн­сько-польському прикордонні». Крім того, наши­ми лекторами були провідні європейські науковці професори Роберт Краловіч (Австрія), Анджей Гзелля (Польща), Ельжбета Мікіцюк-Олясік, а у вересні плануємо запросити з циклом відкритих лекцій професора Аальта Баста з Маастрихта.

Кандидат наук. А хто це?

Наукова діяльність викладачів і студентів — один із головних маркерів конкурентоздатності вищого навчального закладу. У сучасному глобалізова­ному світі освіта і наука дуже тісно переплелися. Участь у міжнародних наукових проектах — важ­ливий вектор розвитку української освіти.

Нормами нового законопроекту про вищу освіту зменшено кількість годин педагогічного і навчального навантаження викладачів на одну ставку з 900 годин, що вдвічі-втричі більше, ніж у країнах ЄС, до 600 годин. Зменшено також на­вантаження і на студентів — кількість годин в одному кредиті змінено з 36 до 30. Отже, шлях до науки — відкритий, із часом українські університе­ти отримають усі шанси перетворитися на справді потужні європейського рівня наукові центри.

Нарешті зроблено крок у напрямку синхроні­зації наукових звань. Відтак, в Україні скасову­ється ступінь кандидата наук, натомість запро­ваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філосо­фії присуджується спеціалізованою вищою ра­дою навчального закладу або наукової установи в разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Також для отримання ступеня доктора наук необхідно захистити дисертацію.

Право присудження наукових ступенів відте­пер також буде у компетенції вищих навчальних закладів (зрозуміло, що тут маються на увазі давно існуючі топові виші, а не новостворені «університети» й «академії», які не в змозі зібра­ти відповідну кількість фахівців для створення вченої ради). Захист дисертацій відбуватиметься у спецрадах, контроль за формуванням складу яких здійснюватиме новостворений колегіальний орган — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, яке замінить попередні Вищу атестаційну комісію (ВАК) і Державну атестацій­ну комісію (ДАК). А от рішення про присудження наукових ступенів уже прийматиме не ДАК, а, власне, вищий навчальний заклад.

Міцні знання — гідна робота

Невмотивованість — одна з головних мен­тальних проблем українського студентства та переважної більшості викладачів. На жаль, в усі роки незалежності якісні знання не були підста­вою для отримання високооплачуваної роботи з можливістю кар’єрного зростання. Дуже часто при працевлаштуванні задіюються зовсім інші механізми, корупційні в тому числі. Бізнес-орі­єнтована фармація, клієнт-орієнтована медици­на породили споживацьке ставлення до освіти (а згодом — і до обраної професії) і з боку студен­тів, і з боку викладачів.

За кордоном молодь чудово усвідомлює, чого хоче і якими шляхами свої бажання мож­на реалізувати. Читаючи в Маастрихті лекцію з проблеми дизайну сучасних лікарських засобів, я був здивований рівнем запитань, які ставили мені студенти молодших курсів, їхнім бажанням вникнути в проблему й одержати нові знання. Такого зацікавлення в українських студентів я, на жаль, давно не спостерігав.

Європейські студенти впевнені, що, маючи знання, вони ніколи не залишаться без роботи. Якщо не у Франції, то в Голландії або Німеччині освіченість, працелюбність, готовність до само­вдосконалення конвертуються у цілком прагматичні речі — гідну роботу й високу заробітну плату. Притому європейська медицина і фармація, передовсім, скеровані на пацієнта. Відповідно, це вимагає від випускника знань для того, аби паці­єнт отримав якнайкращі медичні і фармацевтичні послуги.

Мрія сучасного українського роботодавця — випускник-провізор, який уміє безпомилково рахувати гроші і швидко орієнтуватися у на­звах лікарських засобів. Ось цю етично-мен­тальну проблему, мабуть, подолати найважче. Це довготривала «терапія», хоча, сподіваюся, «лікування» вже розпочалося прийняттям но­вого Закону «Про вищу освіту».

Підготувала Лариса ДЕДИШИНА, власкор «ВЗ», м. Львів