Понад 150 вінницьких військових лікарів склали присягу на вірність українському народові й відбули в зону АТО. Відпрацювавши певний термін у польових умовах, військові медики повертаються додому для виконання своїх професійних обов’язків у стінах Військово-медичного клінічного центру (ВКМЦ). Але будь-якої миті вони знову можуть проміняти білі халати на військову форму, а кабінети — на передову.
Сергій Стецюра, лікар-терапевт, полковник медичної служби, начальник діагностичного центру ВМКЦ Центрального регіонуНаша бригада відправилася на Луганщину в травні й пробула на передовій півтора місяці. Потужний мобільний шпиталь, який надавав невідкладну допомогу пораненим, розгорнули за 24 години. У нас був представлений і терапевтичний профіль, і хірургічний. Усіх військовослужбовців, які отримали поранення, доставляли гелікоптером із місця дислокації до нашого шпиталю. Одразу проводили сортування легко- та важкопоранених — останнім надавалась першочергова невідкладна медична допомога. Проводились додаткові обстеження, огляди «вузьких» спеціалістів. Поранених, які потребували довготривалого лікування, гелікоптерами доставляли до Харкова. Наш шпиталь сил швидкого реагування центрального регіону на той час був єдиним в Україні, згодом до нього приєднався Одеський військовий шпиталь.
Керівництво Військово-медичного клінічного центру забезпечило нас необхідною амуніцією, бронежилетами, касками для роботи з зоні АТО. Адже не зберігши власного життя, не зможеш допомогти пораненим. Та, на жаль, повертаються з передової пораненими й самі лікарі, а деякі, рятуючи життя інших, жертвують своїм. Я свого часу навчав помічників лікарів Збройних Сил України, випустив їх близько шестиста. Сьогодні вони офіцери і мають звання майорів, підполковників. Зустрічався з ними на передовій — особисто привозили мені своїх поранених. Там я постійно спілкувався з капітаном, керівником медичної служби другої батальйонної тактичної групи Дмитром Герасимчуком — на передовій цей 29-річний хлопець пропрацював понад два місяці, врятував десятки життів. У понеділок, коли я відбув додому, ми тепло попрощалися, побажав йому триматися. А у вівторок його не стало — загинув від вибуху снаряда просто в медичному наметі…
Іван Шевага, полковник медичної служби, начальник клініки гастроентерології ВМКЦ Центрального регіонуА ще, пригадую, якось мене у формі побачив солдат і каже: «О, док, то ви — полковник!» Але запам’ятав він мене не тому, що я військовий лікар, а через те, що на його прохання попросив кухарів принести їжі: виявляється, в полоні вони не їли 7 днів! Війна — це страшно. Страшно, коли перевозиш поранених гелікоптером, а його обстрілюють. Коли хлопці в гелікоптері надають допомогу і їм сльози навертаються на очі, бо розуміють, що не вдається доставити пораненого, можуть не встигнути…
Костянтин Гуменюк, начальник клініки ендоскопічної хірургії та ендоскопічної діагностики, кандидат медичних наук, полковник медичної службиІз медичною апаратурою на сьогодні проблем немає. Крім того, не лише держава забезпечує усім необхідним — медпрепаратами допомагають з усього світу. Наприклад, нещодавно за підтримки Благодійного фонду «Без кордонів» для мобільного шпиталю придбали у Швейцарії апарат штучної вентиляції легень Веllavista 1000, який можна використовувати як у польових, так і в стаціонарних умовах. У наш шпиталь постійно приходять люди, які бажають допомогти. Нещодавно одна пенсіонерка витратила на антибіотики для солдата гроші, які збирала собі «на похорони»…
Завдяки злагодженій роботі військових медиків вдалося врятувати тисячі життів. Навіть закордонні експерти стверджують, що військовослужбовці України втричі менше гинуть від поранень у зоні АТО, ніж бійці НАТО під час операції в Іраку. Своїм колегам, які відбули в зону АТО, бажаю витримки. Повертайтеся живими!
Олена ГОНЧАРУК, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця
«ВЗ» дякує представнику Регіонального медіацентру Міністерства оборони України по Центральному регіону підполковнику Руслану Ліннику за організацію інтерв’ю та надання світлин.
