Тема одного з останніх дискусійних клубів «ВЗ» «Держсанепідслужба: операція «ліквідація»?» (№ 40-41 від 3 жовтня 2014 року) не залишила байдужими наших читачів — вони надсилають на адресу редакції свої відгуки на останні події, що торкнулися ДСЕС.
Василь Загородній, головний державний санітарний лікар м. Черкаси, кандидат медичних наукНе можу оминути проблему професійної патології серед працюючого населення, яка загострюється останнім часом. І саме санітарно-епідеміологічна служба раніше впливала на проведення першочергових заходів із профілактики професійних хвороб, зниження рівня захворюваності населення з тимчасовою втратою працездатності.
Можна продовжити перелік функцій ДСЕС, важливих для збереження здоров’я населення України. Втім, коли на державному рівні прийнято рішення про її ліквідацію, здається, це вже втрачає сенс. На жаль, декому здається, що працівники служби відстоюють її існування заради збереження своїх посад. Але це не так. Не заради посад було створено службу у 1923 році, коли по всій країні спалахували смертельні епідемії. І сьогодні рішення про подальшу долю ДСЕС повинні прийматись на основі всебічного вивчення стану справ і перспектив, обґрунтованих висновків фахівців, вчених, професіоналів, та аж ніяк не політиків.
І останнє. У ЗМІ оприлюднено стратегію розвитку України до 2020 року, яка висуває низку важливих цілей, у тому числі й подовження середньої тривалості життя громадян України до 73 років. На моє глибоке переконання, досягти цієї мети без профілактичної медицини (санепідслужби) буде складно або й взагалі неможливо.
Степан Дністрян, Директор ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України»Мимоволі запитую себе: а що змінилося з того часу? Чи держава вже вирішила всі проблеми в боротьбі з небезпечними хворобами, що збирається ліквідовувати санепідслужбу? А, можливо, все це сплановано певними силами? Адже якщо у державі виникне біологічна загроза, її не буде кому ліквідовувати!
Чомусь пригадав випадок, який нещодавно стався в інфекційному відділенні нашої міської лікарні. Туди привезли хворого студента, який щойно приїхав з Африки на навчання до Тернополя. Хтось із медиків висловив припущення: можливо це лихоманка Ебола? Скільки було переполоху! І скільки запитань виникло: який захисний одяг для персоналу потрібен, у який бокс госпіталізувати хворого, хто і як має забирати матеріал на дослідження, як і куди його доставляти? Завдяки співробітникам кафедри інфекційних хвороб та епідеміологам відповіді на ці запитання було знайдено. До того ж, на щастя, діагноз у хворого виявився зовсім іншим. Але висновок очевидний: питання епідеміології були, є і завжди будуть актуальними, тим більше у сучасному світі, коли інфекції, в тому числі й екзотичні, поширюються дуже швидко —
через міграційні процеси та інші причини. Тому мають бути і спеціалізовані заклади, і висококваліфіковані фахівці, які завжди знаходяться на передовій у боротьбі з подібними недугами.
Як фахівець із майже 40-річним стажем роботи в закладах санепідслужби я не вірю в те, що вона сьогодні вже не потрібна. Подібне твердження — велика помилка, яка державі може коштувати дуже дорого.
Олег Рубан, начальник Головного управління Держсанепідслужби в м. Київ — головний державний санітарний лікар м. КиївРеалізація згаданої постанови призведе до руйнації профілактичного напрямку галузі охорони здоров’я і, як наслідок, до підвищення показників інфекційної, професійної захворюваності, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), що створить загрозу національній безпеці України.
Передача притаманних Міністерству охорони здоров’я України функцій, які повинні забезпечуватися спеціалістами-медиками, іншим центральним органам виконавчої влади призведе до втрати контролю за санітарно-епідемічною ситуацією вже сьогодні і в майбутньому.
Щоб не допустити цих ризиків, вважаю оптимальним варіантом розв’язання проблеми розбудову системи нагляду за громадським здоров’ям з урахуванням рекомендацій ВООЗ та залученням кращого європейського досвіду, ефективність якого має надійну доказову базу.
На сьогодні стратегічним завданням є перегляд, гармонізація, удосконалення чинного законодавства, розробка нових нормативно-правових актів, а також загальний і комплексний підхід до запобігання й реагування на ризики та невідкладні ситуації у сфері громадського здоров’я (ті, що зумовлені природними, техногенними, біологічними, соціальними факторами й біотероризмом).
Систему нагляду за громадським здоров’ям передусім необхідно орієнтувати на оцінку згаданих ризиків; аналіз стану здоров’я населення; виявлення причинно-наслідкових зв’язків між ним та чинниками навколишнього середовища; профілактику інфекційних, особливо небезпечних та соціально-значимих хвороб; просвітницьку діяльність. А також на скорочення інспекційних і контролюючих функцій, на запровадження науково обґрунтованих та економічно виважених систем, проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу й оцінку ризиків для здоров’я — з метою соціально-економічного прогнозування і прийняття оптимальних управлінських рішень. До того ж має відбутися оптимізація мережі лабораторій. Дуже важливо зберегти кадровий потенціал, зокрема, фахівців усіх медико-профілактичних спеціальностей. При цьому до діяльності служби потрібно широко залучати експертний та науковий потенціал, інститути громадянського суспільства та територіальні громади. Водночас має підвищитися відповідальність місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадського здоров’я.
Лише у разі дотримання цих умов можна встановити контроль за санітарно-епідемічною ситуацією і не допустити її погіршення у зв’язку з ліквідацією Держсанепідслужби України. Також через скорочення інспекційних і контролюючих функцій служби зменшиться адміністративний тиск на суб’єктів господарської діяльності. Водночас буде посилено контроль за обґрунтованістю та доцільністю застосування посадовими особами адміністративно-запобіжних заходів. Результатом змін буде скорочення видатків державного бюджету, оптимізація структури й штатного розпису служби громадського здоров’я, скорочення кількості державних службовців, зменшення рівня корупції в системі органів державної влади. Нам вдасться зберегти високопрофесійні кадри, оптимізувати лабораторну базу при одночасній модернізації її матеріально-технічного оснащення.
Ця концепція відповідає основним директивам Європейського Союзу, гарантує забезпечення прав людини і є базовою складовою людського капіталу та конкурентоспроможності країни.
