Вивчивши відкриту інформацію про діяльність протягом кількох останніх років найбільш відомої в Україні так званої пацієнтської громадської організації під назвою Всеукраїнська Рада із захисту прав та безпеки пацієнтів (далі — Рада), ми виявляємо вельми благоліпну картину. Ніхто не скаржиться на помилки лікарів, немає постраждалих ані від шахраїв у білих халатах, ані від невірно призначеного лікування. Жоден не нарікає на дорогі, але даремні, аналізи, на побори лікарів. Немов ніхто й не помер в Україні від неможливості придбати життєво важливі препарати і немає тих, хто гостро потребує таких ліків…
Гучне ім’я
Беззмінним керівником Ради ось уже більше 12 років є Віктор Григорович Сердюк — людина чутлива і небайдужа. Особливо гостро він реагує на критичні зауваження, що, бува, й пролунають у ЗМІ на його адресу. Цим його якостям не було б ціни, якщо б висновки, зроблені з усієї критики, були спрямовані не тільки на збереження свого іміджу. Але, на жаль, інтереси тих, чиї права він узявся захищати, чомусь весь час залишаються поза увагою президента-захисника.
Віктора Сердюка від вирішення проблем тих самих беззахисних пацієнтів постійно відволікають найвищі устремління.
Мабуть, на якомусь етапі діяльності Ради президентові стало цілком зрозуміло, що від нещасних докучливих хворих нема чого чекати, крім нескінченного й безрезультатного клопоту. А тут саме життя пропонує проекти великого ґатунку! Де можна й себе показати, і якусь копійчину заробити.
Слухаючи Віктора Григоровича (а на камери він, незважаючи на проблеми з чітким формулюванням думок, виступати полюбляє), у вас напевно складеться враження, що Всеукраїнська Рада — це доволі потужна й поважна організація, досвідчені адвокати якої відстоюють права ошуканих пацієнтів, засипають позовами суди. Ще вам може здатися, що фармацевтичні експерти цього об’єднання вивчають підозрілі лікарські засоби, а принципові ревізори наносять візити в лікарні, щоб вивести на чисту воду тих, хто нехтує заповітами Гіппократа.
Однак при скрупульозному вивченні хоча б офіційної сторінки цієї ГО, що на Фейсбуці (а офіційний сайт Ради не працює вже як мінімум декілька місяців), ілюзії розсіюються і постає запитання: і де ж вони всі? Де ті принципові піклувальники за здорові відносини в охороні здоров’я? Де хоча б одна подяка, хоча б один «лайк» від людини, в чиїй долі взяли участь фахівці цієї організації? Де хоча б одне прізвище несумлінного медика?
Але ж ось ми натрапляємо на подяку від Сердюка добровольцям, «які сприяли становленню й розвитку організації». То скільки ж таких добровольців? Їх кількість вимірюється десятками або сотнями? Як стати волонтером Ради? На жаль, ані відповідей на ці запитання, ані хоча б одного охочого посприяти розвитку цієї пацієнтської організації ми не знаходимо.
Щодо причин зникнення офіційного сайту, також немає ні пояснення, ні заяви про його злам чи реконструкцію. Більше того — на Фейсбук-сторінці немає навіть натяку, за якою ж адресою надсилати петиції про порушення пацієнтських прав. Отже, напрошується висновок, що на ображених пацієнтів тут не чекають.
Варто відзначити й те, що організація з гучним правозахисним ім’ям практично нічим ані правопорушникам, ані існуючій системі влади не загрожує, бо примудряється завжди знаходити з нею порозуміння — справжня знахідка для цієї самої влади, адже її існування свідчить про наявність у країні важливої демократичної інституції. Ми не ризикнемо віднести організацію Сердюка до таких, що підгодовуються владою, але маємо підстави вважати, що певні «дивіденди» за лояльність пану Сердюку все ж таки перепадають.
А раптове зникнення сайту наводить і на більш песимістичні роздуми: чи не пов’язане таке кардинальне очищення з якимись заявами на підтримку, скажімо, реформ екс-Міністра Богатирьової, котра зараз знаходиться в розшуку? Адже біло-блакитні реформатори викликали й, певно, досі викликають неабиякий захват у Віктора Григоровича.
Згадаємо, наприклад, круглий стіл у Харкові за участю В.Г.Сердюка та представників міської влади, що відбувся 18 листопада 2013 р.
Там, зокрема, йшлося про «соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича, завдяки яким модернізується система охорони здоров’я», — саме така цитата досі розміщена на Фейсбук-сторінці Ради.
Кодеїн вбиває? Нехай
Віктор Сердюк посідає й доволі дивну позицію як для захисника прав пацієнтів у дискусії щодо так званих аптечних наркотиків — сумнозвісних кодеїновмісних препаратів, з яких готують «наркотик для бідних» — дезоморфін чи, як вони його називають, «крокодил».
Уже багато сказано про загрозливі темпи поширення цього виду наркоманії, але, незважаючи на чисельні публікації та телесюжети, в яких розповідалося про «кодеїнового вбивцю» (порівняно з морфіном швидше викликає стійку залежність і незворотно руйнує організм), проблема не втрачає гостроти. А смертність від дезоморфіну починає конкурувати зі смертністю від героїну. Ще в 2012 р. з метою припинення доступу до кодеїновмісних препаратів любителям екстремального кайфу МОЗ видало наказ про введення рецептурного відпуску на всі комбіновані препарати, до складу яких входить кодеїн.
Нічого, здавалося б, революційного — про необхідність наводити порядок, зокрема, з використанням рецептурних регуляторів у медичній системі країни, де процвітає самолікування і зашкалює смертність від неправильного застосування ліків або їх побічної дії, говорять багато фахівців. При цьому закликають орієнтуватися на суворі щодо цих питань нормативи західних держав.
Ось і Віктор Сердюк ще не так давно ратував за рецептурний відпуск якомога більшої кількості ліків: «Ніде в світі такого немає, щоб хворий сам себе лікував і сам собі виписував ліки. 80% ліків повинні продаватися за рецептом!», — закликав він, наприклад, в інтерв’ю «Известиям» у 2010-му році.
Але невдовзі після того, як МОЗ вирішило упорядкувати відпуск кодеїновмісної продукції, щось у світогляді Віктора Григоровича різко перевернулося. Він почав виступати з незрозумілою критикою ініціативи МОЗ, заявляючи, що «недорогі ліки, які давно довели свою ефективність, стануть недоступними приблизно для
10 млн людей».
«А уявіть, як зросте навантаження на лікаря, який повинен не тільки оформити рецепти, але й вести їх облік, звітувати, десь зберігати цю документацію», — дивував він своєрідним оскарженням власних думок, виступаючи вже не як прихильник європейських підходів до забезпечення населення ліками, а як захисник інтересів виробників кодеїнових препаратів.
Він навіть договорився до того, що «інформація про те, що з ліків, які містять кодеїн, наркомани щось там видобувають, із чимось змішують і вживають, це — міф».
Ну, щодо міфу, то достатньо переглянути документальні зйомки з життя кодеїнщиків, їх в Інтернеті — сотні (якщо, звичайно, у вас на перегляд вистачить духу, бо ті кадри шокують), але мимоволі виникає зустрічна підозра. Чи не займається сам Віктор Григорович міфотворчістю та спекулятивною казуїстикою, поширюючи думку, що всі ці ініціативи МОЗ спрямовані на те, аби «зробити малодоступними дешеві препарати вітчизняного виробництва?»
Можливо, пан Сердюк дійсно переймається проблемами споживача, але, передивившись його виступи та заяви на цю тему, з’ясовується, що вони голослівні, правозахисник навіть не обтяжує себе збором відповідної інформації, не наводить ані конкретних доказів, ані прикладів щодо «чиєїсь змови» проти вітчизняного виробника і пацієнтів.
Втім, не будемо сперечатися: введення предметно-кількісного обліку знизить обсяги продажу кодеїнових препаратів. Але чому це так хвилює керівника організації, яка начебто стоїть на сторожі інтересів хворих? Його підопічні, тобто ті самі хворі, лише виграють від цього, адже ліки їм тепер призначатиме фахівець, оберігаючи таким чином від помилок самолікування та ускладнень у вигляді побічної дії медикаментів. Але це знову залишається за кадром, а от у кадр потрапляє дивна поведінка В.Г. Сердюка, що дуже скидається на спроби торгового представника виробника кодеїну, який будь-що намагається врятувати свого хазяїна від втрати надприбутків.
Що ж до наркозалежних, то їх Віктор Григорович, схоже, навіть до хворих не відносить, а це вочевидь іде врозріз із нормами медичної етики.
У дискусії, присвяченій даній проблемі («Причини і наслідки введення контролю продажу ліків, що містять кодеїн», Golos.ua від 09.10.2012 р.), ці антинаркотичні заходи (які, до речі, запроваджені й за участі МВС) він сприймає з відвертим сарказмом: «Давайте тоді будемо й далі ублажати наркоманів… будемо їх захищати від якихось там хімічних сполук. А далі вони перейдуть на інші хімічні сполуки. Вибачте, фантазії наркомана таким чином ніде у світі ніхто не зупинив. Якщо він хоче себе вбити, він буде це робити будь-якими шляхами. Але, вибачте, моя теща, моя бабуся, моя мати не повинні від цього страждати».
Так і хочеться запитати керівника Ради: від чого лікуються кодеїновими препаратами його теща, бабуся та мати? Ці ліки, якщо вірити інструкції з використання, приміром, препарату «Кодтерпін IC®», є протикашльовим засобом, постійний прийом якого викликає залежність, і до того ж його з особливою обережністю рекомендовано вживати літнім людям. Ну, читати чи не читати інструкції до ліків — особиста справа люб’язного зятя, онука та сина.
На щастя, багато наших читачів мають радикально іншу точку зору на цю проблему. «ВЗ» вже неодноразово писала про те, як лікарі, громадські діячі, деякі представники органів влади наполягають на тому, щоб кодеїновмісні препарати були включені до переліку ліків, котрі підлягають предметно-кількісному обліку.
Свої заклики вони аргументують переконливими доказами того, якої шкоди (при досить таки сумнівній незамінності кодеїнових ліків у якості «основного призначення») можуть завдавати ці препарати, коли потрапляють до рук підлітків, — для них це спокуса спробувати «бабусині ліки» для отримання дивних відчуттів за порадою ровесників і всюдисущого Інтернету, який «відгукується» на назву будь-якого кодеїновмісного препарату щедрими рецептами приготування «крокодила» та інших «звірячо-наркотичних» засобів.
Історія вільного доступу до ліків, що легко перетворюються на наркотики, продовжується — так вважають і активісти громадських організацій, вимагаючи перевести кодеїно-вмісні препарати на предметно-кількісний облік, тому що при такій доступності під загрозою опиняються зовсім молоді люди, котрі, найчастіше, навіть не усвідомлюють, до яких страшних наслідків може призвести їхня «цікавість».
Але що до того, вибачте, правозахисникові, який вважає, що наркоман повинен вмерти?
Богдан Коновалов, спеціально для «ВЗ»
