БІОФІЗИКА РЯТУЄ МЕДИЦИНУ

Із часу відкриття світу мікробів основні зусилля медицини було спрямовано на боротьбу зі збудниками хвороб шляхом вакцинації, введення лікувальних сироваток, дезінфікувальних засобів, пізніше – сульфаніламідів, антибіотиків. І що ж? Патогенні мікроорганізми пристосувалися до нових умов, а лікарські засоби стали причиною появи багатьох «медикаментозних» хвороб, які, за даними ВООЗ, нині становлять уже близько третини загальної кількості захворювань у світі. Як виявилося, в арсеналі фармакології немає жодного засобу, що не давав би тих чи інших побічних реакцій. Але ж не ліками єдиними живе медицина. Їй може допомогти й біофізика.

ОСЬ ТАКІ У НАС ЗДОБУТКИ

Колеги професора Миколи Стражеска готові були вступити в дискусію з видатним терапевтом і клініцистом, але стрималися, віддаючи належне його авторитету. Дуже здивувало хибне, на їхню думку, міркування професора: «Багато хто з молодих лікарів вважає: чим більше вони призначать хворому ліків, тим краще. Це глибока помилка». Але не один професор Стражеско так думав. Ще раніше, наприкінці ХІХ століття, майбутній Нобелівський лауреат, видатний фізіолог Іван Павлов писав: «Коли я бачу рецепт, що містить прописи трьох і більше ліків, я думаю: яка темна сила закладена в ньому!»

Пророчими були думки корифеїв, чи не так? Що ж змінилося за минуле століття?

Сьогодні смертність від споживання ліків посідає у світі п’яте місце, при цьому в 41% випадків «медикаментозні» хвороби спричинені антибіотиками, за ними – сульфаніламідними препаратами. А в цілому, не зважаючи на розробку нових і нових препаратів, на збільшення кількості лікарів та середнього медперсоналу і зростання асигнувань на нашу галузь, захворюваність населення продовжує зростати, зокрема: хвороби крові та імунної системи за останні 15 років – на 34, серцево-судинної системи – на 94%.

Ось такі здобутки традиційної фармакотерапії, хоча, по правді кажучи, річ не лише в ній. Умови життя людини неухильно ускладнюються: розвиток промисловості, антропогенне забруднення навколишнього середовища високотоксичними речовинами та інші екологічні проблеми часом призводять до непередбачуваних наслідків. Традиційна медикаментозна терапія вже не задовольняє потреб медицини. 

ЗАГАДКА ГІРСЬКОГО ПОВІТРЯ

Тридцяті роки минулого століття. Науковці заснованого тодішнім президентом Академії наук України Олександром Богомольцем Інституту експериментальної патології і біології досліджували актуальні проблеми фізіології. Увага спрямовувалася на пізнання певних фізіологічних механізмів, подовження життя людини.

Один із найближчих учнів академіка Богомольця Микола Сиротинін вивчав природу гіпоксії: оптимальний якісний склад повітря міг бути лікувальним чинником, замінивши у багатьох випадках малоефективні пігулки та мікстури. Ця теза ученого підтверджувалась і простими життєвими спостереженнями. Досить було людям, котрі потерпали від порушень у діяльності серця, бронхіальної астми та деяких інших легеневих хвороб, пожити місяць у Кисловодську з його специфічним кліматом, як стан їхнього здоров’я суттєво покращувався.

Микола Сиротинін уже зі своїми молодими учнями досліджував і феномен довголіття населення гірських районів країни: немало людей, котрим було вже за 100, ще працювали. Горяни не знали дороги до аптеки чи лікарні. У чому ж секрет? Відповідь мали дати фундаментальні наукові дослідження. І вони розкрили цікаві закономірності.

Експерименти на піддослідних тваринах показали, що після двох тижнів дихання повітрям зі зниженим парціальним тиском кисню кровопостачання м’язів зростає на 30%, міокарда – на 64, печінки – 66, нирок – 73, а кори головного мозку – на 83%. Подальші дослідження підтвердили ті тенденції і на людях.

У наукових експедиціях академіка Сиротиніна в гірські райони країни брав участь і один із його учнів та послідовників Вадим Березовський. Мимоволі ставши й альпіністом, молодий дослідник побував у малодоступних районах Кавказу, зібрав матеріал для наукової праці. Гори набагато збагатили його уявлення про потенціальні лікувальні можливості гірського повітря на певних висотах.

Академік Микола Сиротинін залишив після себе багату наукову спадщину, заклавши, окрім усього іншого, й теоретичні основи оротерапії («орос» по латині – гори). Прийнявши естафету від свого учителя, В. Березовський усе своє життя присвятив біофізичному напрямку в медицині. Вадим Якимович, нині заслужений діяч науки й техніки України, лауреат Державної премії України, член-кореспондент НАНУ, завідувач відділу клінічної патофізіології Інституту фізіології НАНУ, доктор медичних наук, професор, пішов далі свого вчителя – можливості біофізики «мобілізував» на службу клінічної медицини.

Учений розмірковував: гори знаходяться далеко від переважної більшості хворих. Будівництво ж спеціалізованих санаторіїв вимагатиме багатомільйонних затрат, отож є нереальним. Ось так і виникла думка: а чи не можна було б скористатися здобутками біофізики й відтворити оте цілюще гірське повітря на рівнині. Минали роки напруженого наукового пошуку. Проблема виходила за межі медицини. Потрібна була спеціальна техніка, якої у країні та й у світі не випускали.

Вадиму Якимовичу вдалося зацікавити фахівців технічного профілю. До співпраці було залучено науковців Інституту технічної теплофізики НАН України, НДІ штучного волокна. Спільними зусиллями вони створили апаратуру, обладнали експериментальний кабінет оротерапії. Після всебічних випробувань та рішення Міністерства охорони здоров’я України його відкрили для лікування хворих у столичній лікарні для вчених. Професор Березовський почав приймати пацієнтів.

КУРС ОРОТЕРАПІЇ ЧИ МІШОК ПІГУЛОК?

Цей пацієнт прибув зі Львівщини. Почав спілкування із професором дещо незвичайно: вибачившись, розіслав газету на робочому столі вченого і висипав на неї вміст усієї своєї торбинки – якісь упаковки, флакончики, з них утворилася чимала купа.

– Оце одні з тих ліків, які мені призначали впродовж кількох років, – пояснив пацієнт. – Користі жодної, зате з’явилися нові болячки…

Львів’янин розповів, що у нього задавнена бронхіальна астма. На повне зцілення він, звичайно, і не розраховує, однак полегшення могло б бути. Насправді ж «ходіння по муках», по поліклініках та лікарнях тільки погіршило становище. Випадково довідався про лікування оротерапією, і знову з’явилася надія на полегшення…

Полегшення справді настало. Повторний курс лікування закріпив попередні результати. Львів’янин і досі шле лікареві-професору листи зі словами щирої вдячності.

А Вадим Якимович із теплотою згадує свого учителя академіка Сиротиніна: пророчими виявилися його слова щодо перспектив можливого практичного застосування оротерапії. Учитель прогнозував, що місцеве «гірське повітря» допоможе і в багатьох інших випадках.

Такий випадок стався у лікувальній практиці професора Березовського. Згорьована роками страждань мати привезла до нього малолітнього синочка Сашка. Діагноз приголомшливий – дитячий церебральний параліч. До кого тільки не зверталася, де не пробували лікувати – позитивних зрушень не спостерігалося. Мати була б щасливою, якби Сашко хоча б упізнавав її. Інший не узявся б лікувати такого тяжкого хворого, аби невдачею не дискредитувати технологію, народжену багаторічною працею. А професор прийняв хлопчика, почав лікувати животворним повітрям особливого складу, яке нічим не поступалося природному гірському певних висот над рівнем моря. Кажу – певних висот, бо не будь-яке повітря в горах є цілющим. І що ж? Після закінчення курсу лікування маленький Сашко почав упізнавати маму! Неможливо описати її щастя, як і радість ученого: біофізика таки у змозі допомогти медицині.

Ця інноваційна технологія – інструментальна оротерапія – здатна підвищити резистентність організму до несприятливих умов навколишнього середовища шляхом фізичного моделювання цілющих властивостей природного гірського повітря. Технологія, породжена біофізикою, підтвердила свою лікувальну ефективність у разі алергій різного генезу, бронхіальної астми, хронічних бронхітів, частих застуд, тривожних та депресивних станів. Помічною вона є і для відновлення фізіологічних функцій центральної нервової системи у випадку дитячого церебрального паралічу.

Це – медичний аспект новації. Але заслуговує на увагу й економічний. Нескладно підрахувати, яку багатомільйонну економію коштів незаможного населення забезпечить «гірське повітря з доставкою додому». У хворих відпадає потреба їхати лікуватися десь за тридев’ять земель, коли такий кліматологічний міні-санаторій є змога відкрити й у своєму регіоні.

«КИСЕНЬ» ФАРМАКОТЕРАПІЇ

Із Вадимом Якимовичем ведемо розмову про перспективи подальшого розвитку оротерапії, усього біофізичного напрямку в сучасній медицині.

– Біофізика приховує в собі ще не повністю вивчені, але перспективні шляхи відновлення здоров’я дорослих і дітей, – зазначає вчений. – І це особливо важливо, якщо взяти до уваги сучасний спосіб життя переважної більшості наших співвітчизників – відсутність інтенсивних фізичних навантажень на організм. Це призводить до зниження резервних потужностей міокарда, скелетних м’язів. Такий нефізіологічний спосіб життя населення урбанізованих країн світу, попри всі розрекламовані фармакологічні засоби лікування, різко знизив стимулювальний вплив «м’язових гормонів» на внутрішні органи та імунну систему. Використовуючи сучасні технічні можливості інструментальної оротерапії, ми маємо змогу відтворити умови перехідної атмосфери, не виїжджаючи на місце, відвідати зону кисневого комфорту з метою зміцнення здоров’я і запобігання «хворобам цивілізації».

– Збереження здоров’я населення за умов наростаючого техногенного забруднення середовища стає дедалі проблематичнішим. Створення нових лікарських засобів виявилося нездатним зупинити зростання захворюваності…

– Саме за цих умов перед біофізичною медициною й постають нові, відповідальні завдання. Досі ми вели мову про оротерапію. Але біофізика має у своєму арсеналі й інші природні чинники: електричні, електромагнітні, акустичні впливи, лазерні, світлові та інфрачервоні промені. Це широке поле, що потребує наукових досліджень. Перспективними є сучасні тенденції до впровадження у клінічну практику біофізичних методів із метою поєднання фармакологічних методів лікування з біофізичною дією на системи організму. Таке поєднання дасть змогу зменшити дози фармпрепаратів із їх шкідливими побічними реакціями.

– Є й інші переваги біофізичних технологій?

– Так, вони не створюють кумуляції небажаних речовин в організмі, не спричиняють звикання до них, як фармзасоби. А ще не насичують організм продуктами розпаду хімічних сполук. Про зростаючий інтерес до біофізичного напрямку в нашій медицині засвідчує й недавній VІІ міжнародний симпозіум «Актуальні проблеми біофізичної медицини», що відбувся на базі Інституту фізіології НАН України. Обговорено підсумки зробленого, намічено програму наукових досліджень на перспективу.