Реформи первинної ланки медичної допомоги, які обіцяли наблизити лікаря до пацієнта, забезпечити доступність і якість її медичних послуг, можуть завершитися зовсім несподівано для українців. Хочете змін в охороні здоров’я? Опираєтеся скороченням і закриттю закладів? Не подобається «швидкоспечений сімейний лікар»? Тоді отримуйте новий план «вирішення» проблем — приватизацію первинки.
Під час конференції «Стратегія реформ-2020: реформування у сфері охорони здоров’я» цю ідею озвучив очільник експертної групи МОЗ України з реформ охорони здоров’я Володимир Курпіта, повідомляє РБК-Україна. За його словами, проект реформування охорони здоров’я вже підготовлено — однією з головних пропозицій і новацій є «необхідність приватизації, передачі в концесію сектора первинної медичної допомоги… Це дозволить розвиватися цій сфері… Сьогодні лише 1% населення користується медичними послугами приватного сектора». Схоже, щоб навчити «нерозумне населення», яке ніяк не може зрозуміти суть запропонованих їм благ і потрібні подібні новації. Експертна група вважає, що медичні заклади «можуть бути продані на відкритих аукціонах, через пайову участь в управлінні і праві власності самих співробітників медичних закладів». А чи цікавилися експерти секретом «популярності» приватного сектора серед українців, яким і на державну «безплатну медицину» коштів не вистачає? Чи «ув’язують» нинішні економічні й соціальні реалії в Україні із таким «відважним» кроком «назустріч людям»?
На милування нема силування
Лариса Матюха, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», завідувачка кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професорПо-перше, змусити будь-кого, у тому числі й сімейного лікаря, стати приватним підприємцем попри його бажання неможливо. І річ не лише в «пострадянському» менталітеті. Свого часу в Литві, яка має за плечима менший тягар «радянщини», ніж Україна, запропонували запровадити приватизацію в цій сфері. За перші 5 років приватними стали… 5% лікарів. Тож держава пішла на різні преференції для них, аби стимулювати процес. Але й після цього додалося лише 2% сімейних лікарів, охочих «приватизуватися». І це не завадило тому, що в цій країні на сьогодні створено досить ефективну первинну ланку охорони здоров’я. Словенія також мала прикрий досвід у цьому питанні — коли лікарі, отримавши все майно медичних закладів у приватну власність практично задарма, почали вимагати таку зарплату, яку неможливо було забезпечити у відносно небагатій країні, вони страйкували і масово виїздили на роботу за кордон. Тому потрібно враховувати всі ризики — і з досвіду інших, і з власних реалій.
Приблизно 50% кадрів нашої первинної ланки — люди пенсійного та передпенсійного віку. Хтось має ілюзії стосовно того, що вони перейдуть на «приватні рейки»? А до 2020 року в Україні навряд чи вдасться повністю оновити кадровий потенціал первинки лікарями, які матимуть необхідний рівень теоретичних знань та практичних навичок і прагнутимуть стати приватними. Нам би впоратися з тим, щоб взагалі перекрити дефіцит таких кадрів.
Світові тенденції — замість експериментів
З досвіду розвинених країн: нині існує чітка тенденція до кооперування сімейних лікарів. Наприклад, в одній із провінцій Великої Британії, де мені вдалося побувати минулого року, 3 сільські амбулаторії обслуговують декілька тисяч населення і в них працює 3 лікаря. Насправді у кожній амбулаторії працює не один постійний лікар, тобто всі вони «ходять по колу»: сьогодні лікар працює в одній амбулаторії, завтра — в іншій. За таких умов пацієнт завжди має право вибору й може записатися на прийом в амбулаторію за місцем проживання на той день, коли там приймає «його» лікар.
Ще одна світова тенденція — збільшення обсягів медичної допомоги на рівні первинки. І не за рахунок залучення «вузьких» спеціалістів, як це хтось намагається подати, а за рахунок тієї ж групової практики сімейних лікарів — коли кожен із них отримує додатковий сертифікат, поглиблено вивчивши певний підрозділ (паліативна допомога, замісна терапія, педіатрія тощо). Це «вдосконалені» лікарі загальної практики з розширеними повноваженнями в напрямку поглиблення компетенції щодо встановлення діагнозу, спостереження, реабілітації. Але це не означає, що сімейні лікарі стають «вузькими» спеціалістами й виконують операції, як у стаціонарі. А якщо хтось вбачає у приватизації первинної ланки дозвіл сімейному лікарю бути «сам собі пан» та заробляти на цьому гроші — це не європейський шлях.
Світ іде у напрямку укрупнення загальнолікарських практик з метою забезпечення взаємозамінності та безперервності надання медичної допомоги, зміцнення потенціалу щодо організації надання невідкладної допомоги, тісної взаємодії лікар-пацієнт в інтересах останнього, забезпечення права вибору пацієнта та колективної відповідальності лікарів за показники якості роботи.
Виникає запитання до авторів ідеї приватизації первинної ланки: за рахунок кого вони планують оплачувати її послуги? Якщо сімейний лікар братиме гроші безпосередньо з пацієнта, то це провальна ідея. Увесь світ нині стоїть на позиції, що первинна медична допомога має бути гарантовано безкоштовною для населення. Хіба що може бути якась невелика оплата — скажімо, кілька гривень за візит до лікаря, щоб не було спокуси у деяких пацієнтів «пройтись, поспілкуватись та розвіятись» в амбулаторію. Чи, скажімо, за виписаний рецепт, щоб лікар не витрачав даремно час на пацієнта, який насправді і не збирається йти в аптеку. У більшості країн така часткова співоплата існує і є засобом зменшення зловживання послугами лікаря. Однак первинна допомога і профілактика повинні бути загальнодоступними, всеохоплюючими та безкоштовними. Тоді це спрацьовує на зменшення потреби в агресивних втручаннях.
Кому належатиме «контрольний пакет» охорони здоров’я?
І останнє, щодо можливості продажу медичних закладів. На сьогодні державні активи коштують у 5 разів дешевше своєї номінальної вартості. Тому ми можемо залишитися без державного сектора медичних закладів за копійки — це жахлива помилка. Її сьогодні виправляють у Грузії, Румунії. Тож потрібно врахувати доказові дані та негативні наслідки подібних кроків у інших країнах. І, безумовно, прислухатися не лише до авторів «експериментальних ідей», а й до рекомендацій таких експертних організацій, як ВООЗ, Світовий банк, які застерігають: держава в жодному разі не повинна втрачати контроль над системою охорони здоров’я, над її «контрольним пакетом». А кому ми продамо медичні заклади? Комерсантам, які захочуть із цього мати зиск, бо сприймають систему як місце для заробляння грошей? Тоді ситуація стане взагалі некерованою!
Цивілізовані держави нині йдуть шляхом посилення контролю та регулювання системи охорони здоров’я, оскільки доведено, що комерціалізація охорони здоров’я негативно впливає на медико-демографічну ситуацію в країні, погіршує доступність до певних видів медичної допомоги. У документах ВООЗ також зазначено, що комерціалізація системи охорони здоров’я знижує її ефективність саме в напрямку охорони здоров’я, оскільки втрачає профілактичну та гуманістичну спрямованість, і це неприпустимо.
Також виникає запитання: а навіщо продавати заклади первинки? Їх що, так багато, що вони виявилися зайвими? Навпаки — їх бракує. ВООЗ вказує, що у будь яких країнах створення ефективної первинної ланки потребує серйозних початкових інвестицій, а не розпродажу. Чи в цьому вбачається нагода позбутися клопотів про первинку — під гаслами лібералізації галузі?
До вирішення проблеми потрібно підходити комплексно, з урахуванням вітчизняного позитивного досвіду забезпечення населення якісною та ефективною первинною медичною допомогою без приватизації її закладів. Саме в цьому напрямку треба продовжувати роботу: розбудову амбулаторій, навчання кадрів, їх мотивацію, створення тісного зв’язку з системою громадського здоров’я, вторинною та третинною ланками медичної допомоги. Ми також повинні нарешті мати власний доказовий менеджмент у медицині.
