Про кричущу ситуацію, яка склалася із забезпеченням хворих на хронічну ниркову недостатність (ХНН) розчинами для перитонеального діалізу, «ВЗ» вже розповідала у №40-41 від 19.09.2014 р. Тоді на торги із закупівлі розчинів не вийшов жоден виробник. Причина — департамент охорони здоров’я Києва заборгував компанії-постачальнику за вже використані розчини мільйонні суми. У результаті пацієнти взагалі перестали отримувати життєво необхідний розчин.
Опинившись перед загрозою смерті, 5 вересня вони зібралися на мітинг під стінами КМДА. До хворих тоді вийшов особисто заступник Голови КМДА Михайло Радуцький і пообіцяв, що найближчим часом ситуація буде врегульована. І дійсно, згодом хворі отримали розчин, а з ним — і надію, що питання вирішується.
Але не так сталося, як гадалося. 11 листопада пацієнти з ХНН дізналися, що вже завтра діалізу не отримають, тому вирішили знову шукати правди під стінами КМДА й 14 листопада відправилися на пікет. До пікетувальників, як і минулого разу, вийшов Михайло Радуцький. Пояснив: про проблему знають усі відповідальні інстанції, але на рахунках міста — через недофінансування Кабміну — нуль, а мер Києва Віталій Кличко саме зараз знаходиться у Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з метою вирішення цього питання. Після дискусії на тему «Хто винен і що робити?» Радуцький зателефонував Кличку із запитанням: «Що відповісти людям?» Мер попросив зачекати на його повернення.
За три години Віталій Кличко прийшов і повідомив хворим, що Прем’єр згоди на виділення коштів не дав. Проте влада змогла домовитися з постачальником про забезпечення необхідними витратними матеріалами для гемодіалізу на кілька днів, до 18 листопада. Також мер пообіцяв зробити все можливе для якнайшвидшого вирішення ситуації і знову відправився до Кабміну. Хворі послідували за ним, аби дізнатися про результати. Звичайно, до Кабміну інвалідів не пустили, але дозволили зареєструвати листа Прем’єр-міністру з проханням зрештою вирішити життєво важливе питання. У разі ж, якщо ситуація не зміниться, домовилися знову зібратися під Кабміном за тиждень.
18 листопада під стіни Кабміну вийшли вже декілька сотень хворих на ХНН, а також на гемофілію та діабет (виявилося, що вони також не отримують ліків). До пікетувальників вийшов уже знайомий прес-секретар і повідомив: 14 листопада Прем’єр-міністр дав доручення виділити кошти з бюджету, далі — справа за Міністерством охорони здоров’я.
Учасники акції попрямувати до МОЗ. Двісті інвалідів І та ІІ груп, серед яких — люди похилого віку, пацієнти з вадами зору і незрячі, матері хворих дітей, стоячи на морозі під стінами МОЗ, відчайдушно вимагали зустрічі з в.о. Міністра охорони здоров’я Василем Лазоришинцем. За деякий час до них вийшов прес-секретар Міністерства і запропонував виділити для перемовин групу активістів і представників преси, які весь час супроводжували учасників акції. Але хворі, навчені гірким досвідом таких перемовин, почали голосно протестувати й вимагати переговорів з усіма присутніми. Після чого прес-секретар зник у коридорах МОЗ.
Але відчай узяв гору. Одна з учасниць, мати хворої дівчини, що живе лише завдяки гемодіалізу, за власною ініціативою зайшла у вестибюль Міністерства і звернулася до охорони з вимогою пропустити її до в.о. Міністра. За нею рушила преса, а далі — й інші учасники акції. Зрештою всіх їх у супроводі міліції провели до актової зали. Згодом до них вийшли заступники Міністра Альона Терещенко і Євген Мороз. Чиновники взялися пояснювати, що діаліз фінансують місцеві бюджети, а вони до них відношення не мають, що всі заплановані на рік кошти профінансовані; розповідали про розрахунки, які їм повинна була представити КМДА, та ще про багато чого, геть незрозумілого звичайній людині, яка просто хоче жити. Всі пояснення МОЗ зводилися до одного: ми тут ні до чого, винні інші.
Отже, коли стало зрозуміло, що нічого не зрозуміло, доведені до відчаю люди почали емоційно висловлюватися і ставити цілком логічне запитання: що робити, щоб не померти завтра? Заступники Міністра, певне, образилися на неприємні репліки на їхню адресу й вирішили залишити сцену актової зали. Хворі перегородили їм шлях і притисли на сходах, які вели зі сцени, щоправда ненадовго — після декількох хвилин безрезультатної сварки заступники безперешкодно залишили зал.
Коли активісти, вже в коридорі, без зайвих емоцій, почали з’ясовувати, чому справа не вирішується (адже є доручення Прем’єр-міністра України на виділення коштів), то дізналися таке: аби виділити додаткові кошти на закупівлю витратних матеріалів для діалізу, потрібна постанова Кабінету Міністрів, яка може бути прийнята на засіданні (воно відбувається раз на тиждень, і наступне планувалося на 19 листопада). Для цього в.о. Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець повинен надати розрахунки і звіти, котрі підтверджують обґрунтованість заявлених сум, які, своєю чергою, йому повинна надати київська влада. КМДА ж про розрахунки нічого не знає, адже представники МОЗ про них чомусь не повідомили. Коло замкнулося — група активістів знову повертається до КМДА…
Зрештою, необхідні розрахунки КМДА були надані, й на засіданні Кабміну Василь Лазоришинець виніс питання про виділення коштів на закупівлю розчину й витратних матеріалів для гемодіалізу, яке успішно задовольнили. Хепі енд? На жаль, ні.
На тому ж засіданні Кабміну в.о. Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець на всю країну заявив про «брудні методи» й побиття пікетувальниками обох своїх заступників! Він також повідомив, що МОЗ звернулося до органів МВС, за цим фактом відкрито кримінальне провадження. «На мій погляд, там знаходилося 15-20 хворих, усі інші — фізично підготовлені люди, які нікого не слухали. Закінчилося все це побиттям двох заступників Міністра», — сказав він.
Активісти, своєю чергою, готові надати детальні відео й фото цих подій (адже на мітингу були присутні численні ЗМІ), а також відкритий лист із прізвищами хворих, які брали участь у заході, і номерами лікарень, де вони знаходяться на обліку, що спростовує все, сказане Василем Лазоришинцем. До того ж, активісти ставлять резонне запитання: у залі була присутня охорона МОЗ, а також міліція, яка чомусь не реагувала на «побиття» заступників Міністра. Мабуть, тому, що його просто не було?
З огляду на все, що відбулося і відбувається, виникає лише одне запитання: чому хворі повинні виконувати роботу спеціально призначених для цього держслужбовців, яким вони ж, по суті, і платять зарплатню?
Ольга БОРКО, представник Громадської організації «Нефро-Надія», спеціально для «ВЗ», м. Київ
