Чернігівщина: Скільки коштуватиме українцям гіперспалах туберкульозу?

Минула влада спричинила сумні події в країні, у тому числі й насильницьким впровадженням медичної реформи, а фактично — ліквідацією та руйнуванням лікувально-профілактичних закладів, зокрема, у сільських районах. Жертвою недолугого реформування став і Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний диспансер: 1 липня 2011 року були роз’єднані стаціонарне і диспансерне його відділення, через що якість протитуберкульозної допомоги суттєво знизилася.

Наслідки руйнування

Микола Шимко, депутат Чернігівської обласної ради, головний лікар Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні

•  погіршилася якість динамічного диспансерного спостереження за туберкульозними хворими усіх категорій обліку, оскільки амбулаторні пацієнти позбавлені можливості проходити рентгенологічні обстеження в спеціалізованому рентгенодіагностичному кабінеті з томографом II рівня та через неналежне використання бактеріологічного посівного пункту спеціалізованої клініко-діагностичної лабораторії II рівня Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні;
•  не розмежовані потоки хворих: пацієнти із заразними формами туберкульозу стоять у загальній черзі поряд з іншими пацієнтами, які приходять на консультативний прийом до лікаря-фтизіатра протитуберкульозного кабінету Бахмацької ЦРЛ;
•  погіршилася якість діагностики туберкульозу, інших захворювань органів груднини, у тому числі й раку, оскільки в діагностичному процесі не задіяні матеріально-технічні можливості та фахівці Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні. Лікарю-рентгенологу протитуберкульозної лікарні заборонено здійснювати подвійні, контрольні читання флюорограм та рентгенограм, що допомогло б уникнути діагностичних помилок;
•  головний лікар Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні як організатор охорони здоров’я у фтизіатричній службі перестав здійснювати організаційно-методичне керівництво, координацію діяльності всіх лікувально-профілактичних закладів у проведенні протитуберкульозних заходів у Бахмацькому районі. Відсутні його постійний професійний контроль та належна відповідальність усіх медичних працівників, у тому числі й лікарів-фтизіатрів протитуберкульозних кабінетів, за кінцеві результати протитуберкульозної допомоги;
•  амбулаторні пацієнти обурені, адже тепер їм доводиться діставатися за 200-250 км — різним транспортом, з багатьма пересадками — до обласного тубдиспансеру в Чернігові, щоб пройти платні клініко-рентгенологічні обстеження. А хворі на заразні форми туберкульозу — також не з власної волі — стали небезпечними мігрантами, що інфікують оточуючих. Зараз вони мають обстежуватися в поліклінічному відділенні Бахмацької ЦРЛ, що викликає справедливе обурення медичних працівників, які наражаються на ризик інфікуватися хіміорезистентним туберкульозом. І якщо працівники протитуберкульозної служби навчені себе захищати, то медичні працівники загальної мережі часто не проявляють пильності в цих питаннях. Звідси сумна статистика: серед медичних працівників загальної мережі більше інфікованих, ніж серед працівників протитуберкульозної служби;
•  як результат: по області зросла захворюваність на туберкульоз, збільшується кількість рецидивів та невиліковних форм туберкульозу — лише по Бахмацькому району в 2013 році зафіксовано 18 випадків рецидиву туберкульозу.

Необхідність невідкладних заходів

Вважаю неприпустимим у період епідемії туберкульозу, яка сьогодні стає все небезпечнішою для народу України, перетворюючись в епідемію мультирезистентного туберкульозу, руйнувати Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний заклад вторинного рівня допомоги (як стаціонарної, так і амбулаторної). Вважаю за необхідне:

•  возз’єднати в один колектив лікарів-фтизіат­рів Бахмацького району, включивши протитуберкульозний кабінет Бахмацької ЦРЛ до складу Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні;
•  у приміщенні колишнього тубкабінету Бахмацької ЦРЛ організувати кабінет контрольованого лікування хворих на незаразну форму туберкульозу на амбулаторному етапі, кабінет мікроскопії біологічного матеріалу з консультативним прийомом лікаря-фтизіатра та лікаря-рентгенолога Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні, що забезпечить розмежування потоків хворих на заразні форми туберкульозу з іншими пацієнтами. 

Щоб довести доцільність моїх пропозицій, можу навести успішний досвід колег з Івано-Франківської області. Вони першими в Україні перейняли досвід інтеграції фтизіатрії й пульмонології з країн Європи — об’єднали легеневі патології не за етіологією захворювання, а за морфологією процесу, організувавши обласний фтизіопульмонологічний центр та шість міжрайонних фтизіопульмонологічних центрів, наближених до помешкань людей, взявши на себе ще й диспансерну групу хворих із хронічно-обструктивними захворюваннями легень. Пульмонологи, фтизіатри, лікарі-рентгенологи, клінічні лаборанти, інші вузькопрофільні спеціалісти оглядають пацієнтів як на етапі діаг­ностики, так і під час лікування у стаціонарі або амбулаторно. Все це відбувається «під одним дахом». Така концентрація спеціалістів значно прискорює діагностичний процес, забезпечує широкі можливості для диференціальної діаг­ностики, до мінімуму скорочує маршрут пацієнта — після діагностики він одразу ж потрапляє «до рук» професійного спеціаліста, фтизіатра диспансерного відділення (тубкабінету), фтизіатра стаціонарного відділення та пульмонолога.
Забезпечується тісний зв’язок усіх ланок служби — від етапу профілактики, виявлення та обліку хворих до спеціалізованого лікування. До того ж організація такої структури не потребує додаткових коштів! Зрештою, переконує і зарубіжний дос­від: за кордоном нікому не заманеться розділити пульмонологію та фтизіатрію — вони традиційно інтегровані. До речі, це також і в інтересах життя та здоров’я медичних працівників загальної мережі. Нині у Чернігівській області є необхідні матеріально-технічні та кадрові можливості для організації міжрайонних фтизіопульмонологічних центрів у трьох її частинах: у західній частині області для трьох її сільських районів — Ніжинський тубдиспансер; у південній частині області для чотирьох її сільських районів — Прилуцький тубдиспансер; у східній частині області для чотирьох її сільських районів — Бахмацька міжрайонна протитуберкульозна лікарня. Я підтримую пропозицію колег з Івано-Франківщини і вважаю за потрібне надати цим спеціалізованим лікувально-профілактичним закладам вторинної медичної допомоги єдину по всій країні назву — «Міжрайонний фтизіопульмонологічний центр», із типовим Статутом його діяльності. Це буде дійсно професійна і чесна реформа організації протитуберкульозної допомоги в державі.

Недалекоглядна політика

Закони епідеміології жорсткі і невблаганні, і нехтування ними обов’язково призведе до гіперспалаху інфекції. Основоположник вітчизняної епідеміології Л.В. Громашевський вчить: «Будь-яку епідемію вказівками зверху не здолати, бо обов’язково послідує окозамилювання та збентеження кадрів». Саме це, на жаль, ми нині спостерігаємо в нашій країні. На сьогодні загальнодержавні програми протидії захворюванню на туберкульоз були й фактично залишаються гаслом лише на папері! Парадоксально, але очільники фтизіатричної служби розпочали активну боротьбу не з туберкульозом, а з тубдиспансерами вторинного рівня медичної допомоги! Злочинна медична реформа Акімової–Богатирьової скоротила на 1/3 медичні кадри у сільських районах країни, що прискорило вимирання селян. Тепер система організації протитуберкульозної допомоги не удосконалюється і не розвивається, а фактично знищується!
І наказ Міністра охорони здоров’я України від 21.12.2012 р. №1091, підготовлений фактично командою головного позаштатного спеціаліста МОЗ України та НАМН України зі спеціальності «Пульмонологія та фтизіатрія», як і наказ від 04.09.2014 р. №602 — це відголоски минулого режиму, виконання яких прискорить знищення українського народу! Начальник відділу організації медико-соціальної допомоги управління протидії туберкульозу Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань А.М. Василькова як була за часів Акімової–Богатирьової, так і залишається на пос­ту. І, на мою думку, Наталія Миколаївна Нізова, директор Державної установи «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України», прислухається до порад пані Василькової. Знову за пілотні взяті ті самі області, що були й за керівництва Акімової–Богатирьової, — там знову вирішуватимуть «питання реформування фтизіатричної служби в умовах реформування системи охорони здоров’я», яку народ справедливо називає геноцидом! Доброчесні й досвідчені лікарі-фтизіатри в глибинці як один заявляють: це здійснюється для того, щоб країна прискореними темпами ввійшла в нову епідемію — епідемію мультирезистентного туберкульозу. Дуже дорого коштуватиме народу України спланований псевдоорганізаторами охорони здоров’я гіперспалах цього захворювання.

Сьогодні прогноз у боротьбі з епідемією туберкульозу невтішний: поширюється стійкість мікобактерій туберкульозу до найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів, а село стало інкубатором мультирезистентного туберкульозу; поширюється епідемія ВІЛ/СНІДу. У країні йде війна, крім того, ситуація ускладнюється і через руйнування існуючої мережі протитуберкульозних закладів вторинного рівня медичної допомоги.

З надією бути почутим…

Усе це зобов’язує мене не мовчати, а відчайдушно просити керівництво держави дослухатися й підтримати мої пропозиції. Своєю чергою я надіс­лав відкритого листа Прем’єр-міністру України Арсенію Яценюку та народному депутату України Олександру Кодолі, в якому розповів про кричущу ситуацію і виклав свої пропозиції щодо її вирішення. Сподіваюся, вони дослухаються до моїх порад, і тоді це буде яскравим прикладом перемоги здорового глузду, здорової професійної логіки та гуманізму нової, народної влади України!