Найчастіший діагноз, яким люблять «оперувати» неврологи, — вегето-судинна дистонія (ВСД). Цей симптомокомплекс приписують кожному другому. З рекомендацій — універсальні поради, які не мають терапевтичної сили. Багатьох «ВСД-шників» об’єднує звичайний біль у шиї, на який не звертають належної уваги. Сучасний алгоритм діагностики, прогнозування розвитку захворювання і тактики лікування допоможе зорієнтуватися лікарю і поліпшити якість життя пацієнта.
Ірина (Київ, 35 років)Коментар спеціаліста
Наталія Свиридова, лікар-невролог, головний рефлексотерапевт МОЗ УкраїниОсновна скарга пацієнтів — біль, що розповсюджується на потиличну, іноді лобно-скроневу ділянку. Це найчастіше ознаки одностороннього мігренеподібного головного болю (сторона болю зазвичай не змінюється), але починається з неприємних відчуттів саме в шиї. Також біль часто посилюється при рухах головою, тривалому перебуванні в незручній позі, пальпації шийно-потиличних м’язів, супроводжується обмеженням рухливості шийного відділу.
Проблема, характерна для всіх типових пацієнтів із цервікокраніалгіями, — велика кількість супутніх скарг. Сам по собі біль у голові та шиї не лякає так, як симптомокомплекс, що супроводжує його. Біль може супроводжуватися цервікогенними запамороченнями, дзвоном у вухах, нечіткістю зору, дизестезією в ділянці волосистої частини голови і розвитком тривожно-депресивного синдрому. Це, своєю чергою, спричиняє безсоння, швидку стомлюваність і постійну слабкість, що істотно знижують якість життя і змушують пацієнтів практично щодня приймати різноманітні препарати.
Обстеження починають із виявлення деформацій хребта. Визначаємо обсяг рухів хребта: у нормі в шийному відділі згинання-розгинання можливо в межах 130-160°, а нахил (вухо до плеча) — до 45°. Далі визнаємо болючість м’язів хребта, а також його кісткових структур.
Найважливіші больові точки в шийному відділі хребта:
- точки потиличних нервів (місця виходу малого й великого потиличних нервів);
- точка хребетної артерії (розташована медіальніше заднього краю груднино-ключично-соскоподібного м’яза, на лінії, що з’єднує вершину соскоподібного відростка і остистий відросток аксиса);
- остисті відростки шийних хребців;
- точки поперечних (ребрових) відростків шийних хребців.
Далі переходимо до пошуку міофасціальних синдромів у м’язах шиї. На відміну від м’язово-тонічних синдромів, для постановки міофасціального необхідна наявність не тільки болючого і напруженого м’яза, а й наявність хворобливих м’язових ущільнень (активних і пасивних тригерних точок). Міофасціальна критична точка являє собою гіперподразнюючу ділянку в ущільненому або тугому тяжі скелетного м’яза. При пальпації ця точка — болюча, і вона може відображати біль у певні ділянки (відображений біль).
Підтвердити м’язову природу головного болю можна за допомогою спеціальної методики — електронейроміографії (ЕНМГ). Це метод дослідження проведення нервового імпульсу по рухових і чутливих волокнах периферичних нервів. Включає в себе дослідження прямої збудливості м’язів; нервово-м’язової передачі; стану мотонейронів і їх аксонів; стану чутливих волокон периферичних нервів. ЕНМГ широко використовується для проведення диференційної діагностики між неврогенними і первинно-м’язовими захворюваннями. Метод сприяє ранній діагностиці, дозволяє вирішувати питання, що стосуються патогенезу окремих форм нервово-м’язових захворювань, робити висновки про хід денерваційно-реіннерваційного процесу в м’язах в умовах формування компенсаторної іннервації, дуже точно простежити всі етапи розвитку і ступінь вираженості денерваційного синдрому в м’язі. Так, після проведення такого дослідження у нашої пацієнтки діагност чітко визначив підвищення тонусу м’язів надпліччя та їх асиметрію при довільному скороченні.
Крім того, маючи справу з цервікокраніалгіями, необхідно зробити ультразвукову доплерографію судин головного мозку та шиї і заздалегідь виявити сприятливі фактори для розвитку порушень кровообігу. Метод дозволяє оцінити рівномірність току крові в судинах і характер його зміни через звуження або закупорки просвіту судини, обумовлені наявністю атеросклеротичної бляшки, тромба або запалення. На щастя, ніяких патологій у пацієнтки на доплерографії виявлено не було.
Лікування повинно бути спрямоване на прискорення регресу симптомів, запобігання хронізації больового синдрому та подальшому загостренню. Однією з умов успішної терапії є купірування больового синдрому, починаючи з першого дня гострого періоду. Препарати групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) здатні впливати на больову імпульсацію на всіх рівнях аферентної передачі — від периферичних ноцицепторів до таламічних центрів мозку. Основний механізм дії НПЗП полягає в порушенні продукції простагландинів завдяки інгібуванню ключового ферменту їх синтезу — циклооксигенази (ЦОГ).
Наприкінці ХХ ст. були відкриті різні ізоформи ЦОГ, що дало поштовх до розуміння механізмів розвитку лікувального та побічного ефектів НПЗП. Серед НПЗП, за даними роботи Bonabello A., фармакологічно активною формою є дексібупрофен — більш потужний, ніж ібупрофен. Це може звести рівень побічних ефектів до мінімуму і, в підсумку, поліпшити дотримання хворими режиму та алгоритму терапевтичного лікування болю.
Для впливу на нейропатичний компонент радикулярного болю можуть бути використані деякі препарати з групи антиконвульсантів і антидепресантів. Антидепресанти особливо показані пацієнтам із тривалістю больового синдрому більше 6-7 тижнів.
З метою поліпшення обмінних процесів рекомендовано використання хондропротекторів. Препаратами цієї групи є глюкозаміну сульфат і хондроїтину сульфат. Глюкозамін стимулює регенерацію хрящової тканини, поповнює ендогенний дефіцит глюкозаміну, бере участь у біосинтезі протеогліканів і гіалуронової кислоти, стимулює утворення хондроїтинсірчаної кислоти, нормалізує відкладення кальцію у кістковій тканині, гальмує прогресування дегенеративних процесів у суглобах, сприяє відновленню суглобових функцій та усуненню больового синдрому. Хондроїтину сульфат має хондропротекторну дію, стимулює регенерацію хрящової тканини, виявляє протизапальну, знеболювальну дію. Хондроїтину сульфат, який впливає на фосфорно-кальцієвий обмін у хрящовій тканині, є високомолекулярним мукополісахаридом. Препарат уповільнює резорбцію кісткової тканини і знижує втрати кальцію, уповільнює процеси дегенерації хрящової тканини.
Із 5-6-го дня захворювання необхідно проводити зміцнення м’язового корсету за допомогою щадної гімнастики (в розвантажувальних позах). У підгострому періоді також показані лікарський електрофорез (міорелаксанти, вазоактивні препарати), лазеротерапія (поєднання з магнітотерапією), фонофорез і масаж.
Окремо необхідно попереджати кожного пацієнта з такою проблемою про спосіб життя, який може погіршити ситуацію. Дійсно, такий біль характерний для людей із сидячою роботою за комп’ютером. Будь-яке перенапруження м’язів плечового пояса і шиї повинно бути компенсовано! Це може бути басейн, йога, масаж або щоденна гімнастика, яка розслаблює м’язи. Головне — регулярність. Така комплексна терапія дозволить значною мірою покращити якість життя пацієнтів, перешкоджаючи хронізації больового синдрому.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
