Промінь світла в медичному царстві

Побічні ефекти і зростаюча резистентність — дві «ложки дьогтю» в медикаментозній терапії, що нерідко псують усю «бочку» користі. На сьогодні проблема набула такого масштабу, що, незважаючи на величезний перелік існуючих у світі ліків, Маргарет Чен, Голова ВООЗ, під час конференції в Копенгагені у березні 2012 р. повідомила: «Нестача засобів в арсеналі лікарів потребує інновацій». Рік потому, під час зустрічі «Великої вісімки» у Лондоні, Девід Віллетс, британський міністр науки і вищої освіти, заявив про необхідність об’єднати міжнародні наукові сили для прискорення пошуку нових методів протистояння патогенним бактеріям. На думку вчених, альтернатива вже існує у вигляді фототерапії. Потрібно лише дати їй шанс.

«Законодавча база» фототерапії

Анатолій Коробов, кандидат фізико-математичних наук, академік Інженерної академії України, завідувач науково-дослідної лабораторії квантової біології і квантової медицини радіофізичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Прихильники світлотерапії підкреслюють, що її біологічні ефекти в перспективі дозволяють вирішити цілу низку медичних проблем щодо різноманітних захворювань. Зокрема, під дією світла в організмі посилюється мікроциркуляція крові й лімфи, нормалізується реологія крові (фізичні та хімічні показники), робота імунної, ендокринної і центральної нервової систем. Також підвищується еластичність стінок кровоносних судин, прискорюються процеси регенерації тканин, стимулюється утворення АТФ у мітохонд­ріях, що покращує біоенергетичний потенціал клітин. Світло чинить протизапальну, протинабрякову, анальгізуючу дію, нормалізує артеріальний тиск, чинить радіопротекторну й фотореактивуючу дію. Дуже важливим є вплив світла видимого та інфрачервоного діапазонів, що сприяє профілактиці онкозахворювань. Нарешті, за словами спеціалістів, використання світла в якості терапевтичного чинника не має протипоказань і не дає негативних побічних ефектів, а під час фототерапії неушкоджуючим світловим потоком відсутнє передозування.

Загадка червоної плями

Лариса Васильєва-Линецька, доктор медичних наук, професор кафедри фізіотерапії, курортології та відновлювальної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти

«Начебто нічого цікавого в нашому спостереженні немає. Але цей факт є важливим для розуміння дії світла на біологічний об’єкт. Ми завжди вважали, що глибина проникнення випромінювання — 2 мм. Проте даний експеримент показує, що навіть через 15-20 мм можна побачити червоне випромінювання. Що відбувається? На наш погляд, це фототрансформація. Світло поглинається органічною молекулою, і вона перетворює короткохвильове вип­ромінювання у довгохвильове. Надлишок енергії випромінюється у вигляді банка світла», — пояснює А. Коробов.

Глибше, ніж вважалося

Виявлений ефект насправді може мати велику цінність для медицини. Насамперед, він дає відповідь на питання, яке сягає корінням давнини: «Що було раніше: яйце чи курка?». Це запитання стосується впливу світла різного спектра на організм людини.

«Чотири роки тому у Фінляндії розгорнулася дискусія щодо дії червоного та синього світла. Ми представили роботу, в якій наголошували на приб­лизно однаковому терапевтичному впливі й того, й іншого світла. Але спеціалісти продовжують дискутувати на тему, яким світлом потрібно лікувати людину. Існують школи, які стверджують, що найкориснішим є синє світло, але воно проникає лише на 2 мм. Інші вчені наполягають на перевагах червоного, що захоплює більший об’єм тканин. Наш експеримент показує, що супе­речку час зупиняти. Червоне випромінювання присутнє і при синьому, і при червоному світлі. Відбувається трансформація синього випромінювання у червоне: синє світло проходить свої 2 мм і переходить у червоне на великій глибині. Дія зеленого світла достатньо міцна, але й воно перетворюється в результаті на червоне. Подивилися на біле світло — також побачили міцний червоний ореол, який з’являється після проходження світла через тканини тварини», — розповідає А. Коробов. На його думку, проведений експеримент дає привід для роздумів медичним працівникам, які займаються фотодинамічною терапією. Адже на сьогодні її застосування обмежується тим, що світло, яке використовується в якості активатора й фотосенсибілізатора, проникає на невелику глибину. Що коротша величина випромінювання, то коротша ділянка поглинання фотосенсибілізатором і менша глибина проникнення випромінювання. Через невелику глибину багато спеціалістів відмовляються застосовувати синє світло. Зелене та жовте світло також знімаються з порядку денного, хоча ці полоси значно міцніші за ступенем поглинання.

«Якщо застосувати синє світло, яке активно спрацює на поверхні шкіри, особливо у випадках пухлин на тканинах, глибше воно перетвориться на довгохвильове випромінювання. Червоне світло, яке утворюється в результаті, діятиме глибше. Я вважаю, що природа розумніша за нас, і це закладено еволюційно. Поки що фототрансформація у живих тканинах — це гіпотеза, але найближчим часом ми проведемо експерименти, щоб її довести. Тут відкривається новий розділ у медицині. За 20 років я вперше побачив такий ефект, а висновки можуть бути зроблені далекосяжні», — підкреслює А. Коробов.

Учені відмічають: якщо гіпотезу буде підтверджено, лікарі отримають можливість працювати з глибшими пухлинами в організмі людини, а це вже справжній прорив у медичній науці. Але це не всі сюрпризи, що піднесла світлотерапія цього року. Проводячи дослідження з відновлення чутливості периферичних нервів на щурах, спеціалісти Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з’ясували, що тварини після курсу фотолікування не просто ставали на задні лапки, що вже є свідченням відновлення функції периферичних нервів, а навіть стрибали. Це говорить про те, що живі організми дуже швидко реабілітуються під дією світла і досягають значних результатів.
Крім того, було помічено, що тварини, які підлягали дії жовтого світла, мали особливу кмітливість: вони легко знаходили спосіб звільнитися з капсули, куди були поміщені за умовами експерименту. І навіть після ускладнення завдання все одно опинялися на волі. Причому, інші види світла (червоне, синє, зелене) такого ефекту не давали.

Пряме попадання

Звичайно, досягнення фототерапії не обмежуються експериментальними даними. Цікавим є досвід застосування світла у клінічній практиці. Зокрема, позитивні результати показало червоне світло в лікуванні хворих на дорсалгію.

Традиційно під час призначення терапії хворим на остеохондроз основна увага приділяється впливу на провідні клінічні прояви захворювання та найбільш значущі механізми їх розвитку. Раніше спеціалісти говорили переважно про дію на запальний процес, на мікроциркуляцію. Зараз, із появою нових технологічних можливостей, все більше мова йде про вплив безпосередньо на грижу диска. У той самий час ефективність лікування значною мірою залежить від можливості впливу на саногенетичні механізми захисту, взаємодія і взаємообумовленість яких забезпечують відновлення й підтримку динамічного гомеостазу.

Однією з найважливіших стрес-реалізуючих систем організму є вегетативна нервова система. Одночасно відновлення її рівноваги відіграє важливу роль в активації стрес-лімітуючих систем і сприяє мобілізації механізмів саногенезу. Вегетативні прояви при попереково-крижовому остеохондрозі зуст­річаються не рідше, ніж при шийній локалізації процесу, хоча й не є такими поліморфними і демонстративними, рідко вичерпують зміст клінічної картини захворювання.

«Проведений нами раніше аналіз сегментарних і надсегментарних вегетативних порушень підтверджує дані про значну частоту вегетативних розладів у хворих із рефлекторними синд­ромами, які спричинені не грижами, а дистрофічними змінами хребта. Серед них на сегментарному рівні виділяють симпаталгічний, трофічний, судинний та вісцеральний еквіваленти, і всі вони тією чи іншою мірою були представлені у досліджених нами хворих», — розповідає Лариса Васильєва-Линецька, доктор медичних наук, професор кафедри фізіотерапії, курортології та відновлювальної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти.

За наданою спеціалістом інформа­цією, вивчення функціонального стану вегетативної нервової системи у 732 хворих із рефлекторними синдромами поперекового остеохондрозу показало, що рівновага симпатичної та парасимпатичної нервової системи відмічалася менш ніж у половини хворих — 47,18%, тоді як у 34,05% обстежуваних мало місце значне превалювання симпатичної ланки, у 18,77% — парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Таким чином, більше ніж у половини хворих зареєстровано значний вегетативний дисбаланс, який майже удвічі частіше мав симпатичну спрямованість (тобто проявлявся болем). Хворі були з дегенеративно зміненими дисками, протрузією диска, остеофітами і практично ніколи — грижею диска.

Встановлено, що під час призначення лікування хворим на дорсалгію слід враховувати їх вегетативний профіль і застосовувати методи з переважно симпато- або парасимпатолітичним ефектом.

«Хотілося б звернути увагу на недоліки існуючої медикаментозної терапії при цьому захворюванні. Адже препаратів, що впливають на симпатичну систему, багато. Але лікарських засобів, які діють на парасимпатику й венозний тонус, не вистачає. Така ж ситуація спостерігається щодо методів фізіотерапії. Встановлено, що УВЧ, діадинамотерапія СМВ, ампліпульстерапія та інші методи чинять переважно симпатолітичну дію або, при помірних вегетативних порушеннях, спричиняють вегетомодулюючий вплив. Ефекту впливу червоного світла в даної категорії хворих ми не виявили, що й визначило мету нашого дослідження: вивчення особливостей впливу комплексного лікування з включенням червоного світла на інтенсивність больових проявів і вегетативний гомеостаз у хворих із дорсалгією», — пояснює Л. Васильєва-Линецька.

Під спостереженням у неврологічному відділенні Центральної клінічної лікарні «Укрзалізниці» знаходився 51 хворий на дорсалгію, обумовлену остеохондрозом хребта, у віці від 21 до 60 років, серед яких переважали чоловіки у віці від 31 до 40 років (61,6%). Інтенсивність дорсалгії була помірною і не перевищувала (за візуально-аналоговою шкалою, ВАШ) 4-5 балів. У всіх хворих мало місце порушення функціонального стану вегетативної нервової системи — у 33 вони мали симпатичну, у 18 — парасимпатичну спрямованість. Для об’єктивізації динаміки больового синдрому використовували ВАШ та інші методи оцінки.

«Ми дотримувалися традиційного протоколу. В комплекс лікування всіх хворих включали традиційне медикаментозне лікування без призначення вегетотропних препаратів, а також випромінювання червоного діапазону світла від фотонної матриці на попереково-крижову зону. Більше жодних методів лікування не призначали», — підкреслила Л. Васильєва-Линецька.

Дослідження показало, що таке комплексне лікування чинить дуже сприятливу дію на перебіг захворювання. Причому, у хворих, у яких спостерігався високий тонус симпатичної нервової системи, перша процедура незначно знижувала біль, п’ята-шоста — вже більше, але недостатньо. І тільки 10-12 процедур давали достовірне, практично двохкратне зниження рівня ВАШ.

«Це не є повною нормою: 2 бали характеризують помірний больовий синдром. Але динаміка була чіткою і позитивною. У підгрупі хворих із парасимпатикотонією визначалася ще цікавіша динаміка. Вже перша процедура викликала помірне, але достовірне зменшення болю. Після 5 процедури біль знижувався ще помітніше. На момент закінчення курсу больові відчуття знижувалися у середньому вдвічі, тобто практично ставали незнач­ними. Таким чином, проведені нами дослідження показали, що застосування комплексу з включенням червоного світла у хворих на дорсалгію сприяє регресу клінічних проявів захворювання і нормалізації вегетативного тонусу», — підсумовує спеціаліст. За її словами, значно кращі результати було отримано у хворих на парасимпатикотонію.

«Для нас це було дуже важливо, оскільки під час лікування хворих саме цієї категорії ми маємо дуже небагато методів, які дозволяли б отримувати такий ефект. На цей час ми продовжуємо дослідження. У групі хворих проводимо лікування червоним світлом і різні електричні впливи, а також дос­лідження, в якому порівнюємо медикаментозне лікування й медикаменти плюс червоне світло», — розповідає Л. Васильєва-Линецька.

Приводом для останньої роботи стали дані, згідно з якими при лазерофорезі медичних препаратів вводиться у 1,5-2 разів більше, ніж при електрофорезі (С.В. Москвін, А.А. Міненков, 2012). Відомо, що речовини проникають у шкіру через сальні та потові залози, а також волосяні фолікули шляхом трансцитозу. Оскільки піноцитоз та екзоцитоз як частина трансцитозу є залежними від Са2-процесів, і в основі механізму біонічної дії низькоінтенсивного лазерного випромінювання лежить запуск кальцій-залежних процесів, то лазерофорез обґрунтовано є оптимальним, що було експериментально показано раніше.

Враховуючи все вищезгадане, для лікаря актуальним стає питання, які препарати найдоцільніші для лазерофорезу. За словами Л. Васильєвої-Линецької, це засоби різного характеру: протизапальні, ферментні, нікотинова кислота, а також гіалуронова кислота.

На противагу лікам

Своє місце фототерапія знайшла також у хірургії. Зокрема, у лікуванні інфікованих, гнійних ран та ран, що загоюються тривалий час.

За оцінками сучасних авторів, частка таких пацієнтів складає від 15 до 40% від усіх хворих хірургічного профілю, і на сьогодні проблема залишається вкрай актуальною (Бєлобородов В.Б., 2009; Kozlov R.S. et al., 2008; Pulgar S. et al., 2008).

Спеціалісти відмічають, що тривалий період існування обширної гнійної рани на тлі традиційного лікування не тільки подовжує страждання хворого, але й пов’язаний зі значними матеріальними витратами як з боку держави, так і з боку пацієнта. Й антибіотикорезистентність, про яку вже згадувалося вище, ускладнює ситуацію. Крім того, спостерігається зростання стійкості збудників ранової інфекції навіть до деяких антисептиків. Тож, за існуючого стану речей, великого значення набувають технології, які сприяють очищенню гнійної рани і створюють належні умови для регенераторних процесів.

Ростислав Михайлусов, кандидат медичних наук, асистент кафедри загальної хірургії, ендоскопії та топографічної анатомії Харківської медичної академії післядипломної освіти, запропонував такий комплекс методів корекції ранового процесу:

1. топічна дія на ранову поверхню;
2. внутрішньовенне і надвенне лазерне опромінення крові;
3. фотодинамічна терапія;
4. локальний і регіональний лазерофорез;
5. вплив на біоактивні точки, рефлексогенні тригерні зони організму (проекції тимуса, надниркових залоз, селезінки, регіональних лімфовузлів);
6. лазерна біофотометрія для діагностики й контролю ранового процесу.

Зазвичай процедури лазеротерапії добре переносяться, мають невелику кількість протипоказань і негативних побічних ефектів та можуть застосовуватися як у монотерапії, так і в комплексі традиційного лікування ран. В останньому випадку спостерігається навіть потенціювання позитивного ефекту від медикаментозної терапії.

«У нашій практиці був складний випадок: пацієнтка 78 років, яка все життя працювала на фармацевтичному виробництві, надійшла з трофічною виразкою правої гомілки. Однією з особ­ливостей цього випадку була наявність полівалентної алергії, через що пацієнтці не можна було застосовувати лікарські засоби. Ми застосували метод фотодинамічної терапії, і вже після третього сеансу трофічна виразка почала швидко загоюватися. Причому, нам вдалося обійтися без медикаментів», — ділиться досвідом Р. Михайлусов.

Звичайно, це лише невелика частка широкого кола можливостей світлової терапії у сучасній медицині. На даний момент лазерні технології активно застосовуються у наркології з метою детоксикації, у терапевтичній стоматології і навіть у нейрохірургії. Результати в більшості випадків обнадійливі, але все ще потребують глибших наукових досліджень. Тож, мабуть, час дати світлотерапії «зелене світло», яке, до речі, вважається найпотужнішим з усіх.

Стаття написана за матеріалами XXXXI Міжнародної науково-практичної конференції «Застосування лазерів у медицині та біології».
Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»