Недоброю ознакою нашого часу стало домінування вірусних інфекцій у патології людини, найпідступнішими з яких є так звані повільні інфекції, зокрема парентеральні вірусні гепатити – у структурі інфекційної патології вони займають 30%. Найбільшу тривогу викликають гепатити В і С – як через масштаби свого поширення, так і через наслідки, до яких вони призводять.
Фахівці стверджують: загальна кількість інфікованих гепатитом В і С у світі у 10–15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих, оскільки під час аналогічних шляхів передання вірусів заразитися гепатитом С у 10 разів, а вірусом гепатиту В у 100 разів легше, ніж вірусом імунодефіциту.
За даними ВООЗ, майже 180 млн осіб – приблизно 3% населення земної кулі – мають хронічну НС-вірусну інфекцію, ще 400 млн живуть із гепатитом В, у той час як хворих на ВІЛ/СНІД – 40 млн. Щороку від наслідків гепатиту В у світі помирає від 500 до 700 тисяч людей, а через ураження печінки вірусом гепатиту С, який іменують «лагідним убивцею» через прихований перебіг і катастрофічні наслідки, – 350 тис. 57% випадків цирозу печінки і 78% випадків первинного раку печінки зумовлено вірусами гепатиту В або С. Експерти ВООЗ стверджують, що проблема вірусних гепатитів уже у найближчі 10 років стане найбільшою проблемою охорони здоров’я в усьому світі.
Україна не стоїть осторонь цієї проблеми – вона активно нею поглинається. Хоча до 2009 року у нашій країні навіть не вели офіційної статистики хронічних форм вірусних гепатитів, позиція страуса нікого не врятувала – перша хвиля статистичних даних зафіксувала тривожні цифри: рівень захворюваності на гепатит В в Україні є досить високим – 7,03 на 100 тис. населення (у США та країнах ЄС – 1,0–3,0 на 100 тисяч населення), а враховуючи безжовтяничні випадки перебігу хвороби, припускають, що в Україні проживає понад 1 млн осіб із гепатитом В. Вибірковий моніторинг груп ризику засвідчив, що інфікованість вірусом гепатиту С в Україні також значно перевищує середньосвітові показники. У 2011 році рівень захворюваності в Україні на ХГВ становив 3,94, на ХГС – 13,0 на 100 тис. населення. На жаль, скринінгових обстежень щодо гепатиту С в Україні не проводять, а ті хворі, що знають про свою хворобу, не можуть отримати належного лікування, адже вартість одного курсу – від $15 000 до $30 000 – не по кишені пересічному українцю. Про це йшлося на прес-конференції, присвяченій проблемам вірусних гепатитів в Україні, у якій узяли участь представники МОЗ України і громадських організацій, що опікуються цією проблемою. Зокрема, вони повідомили, що у 2011 році було розроблено і затверджено Концепцію Державної програми з профілактики, діагностики та лікування ВГ, однак саму програму й досі не прийнято. Тому пацієнтські організації вкотре звернулися до владних структур із вимогою підтримати програму і вишукати можливості для її бюджетного фінансування у 2013 році. Такі програми затверджено не лише у країнах Європи, а й на пострадянському просторі – у Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані, країнах Прибалтики. Чим завинили наші хворі перед державою, яка не хоче їм допомогти? Тим більше, що така можливість на разі існує – в усьому світі інтерферони пролонгованої дії визнано ефективними для подолання цієї хвороби і внесено до клінічних протоколів лікування ВГ. Донедавна ці препарати вироблялися лише за кордоном – у 2012 році налагоджено їх спільне виробництво українськими й зарубіжними компаніями (у рамках державної концепції імпортозаміщення). Однак без допомоги держави у комплексному розв’язанні проблеми ВГ нашим хворим від того не стане легше.
ОЛЬГА ГОЛУБОВСЬКА: «ВСЕ УПИРАЄТЬСЯ У ФІНАНСУВАННЯ»
Лікувати – не лікувати? Вибір залежить від компетентності лікаря і фінансової спроможності пацієнта. Як підвищити рівень обох складових методом державної опіки – про це наша розмова із завідувачем кафедри інфекційних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, головним позаштатним фахівцем МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», доктором медичних наук Ольгою ГОЛУБОВСЬКОЮ.
– В Україні нарешті з’явилася статистика хворих на ВГ. Які тенденції вона висвітлює і коли очікувати реєстру таких хворих?
– Створення такого реєстру – дуже копітка справа, яка потребує в тому числі й великих фінансових затрат. Утім сам реєстр не розв’яже проблеми – у багатьох країнах його не створено, але це не перешкоджає діяльності служби. Хоча ми аж ніяк не відмовляємося від цієї ідеї, працюємо над нею, однак поки що оперуємо офіційною статистикою, водночас враховуючи ту обставину, що вона відображає лише десяту частину реального стану речей, як і статистика будь-якого інфекційного захворювання. Тим більше, що в нашій країні обстеження на антитіла на гепатит С досі не входять у перелік обов’язкових навіть під час перебування пацієнта у стаціонарі. Та й при цьому ми спостерігаємо тенденцію до щорічного росту захворюваності на вірусні гепатити.
– Із чим це пов’язано?
– Передусім, я вважаю, із тим, що завдяки активності громадських організацій і ЗМІ зросла поінформованість лікарів та пацієнтів – про вірусні гепатити більше говорять, лікарі різних спеціальностей частіше призначають відповідні дослідження, а люди виявляють бажання зробити специфічні тести. Сьогодні вже нікого не дивує, що в разі ураження щитоподібної залози, яка посідає друге місце у переліку позапечінкових проявів гепатиту С (всього їх близько 30), ендокринолог призначає пацієнту обстеження на гепатит С. Так само діють і фахівці інших спеціальностей.
– Тоді «чиїм» можна вважати такого хворого?
– У всьому світі хворих на вірусні гепатити лікують інфекціоністи та гастроентерологи. У нашій країні цією проблемою в основному займаються інфекціоністи з декількох причин. По-перше, згідно з чинним наказом та можливостями матеріально-технічної бази лікувальних закладів хворих на гострі гепатити госпіталізують лише в інфекційні стаціонари. Відомо, що особливості перебігу гострого гепатиту В прогнозує перехід його у хронічні форми, тому потрібно спостерігати та правильно лікувати хворих із самого початку захворювання. По-друге, хворих на ВІЛ-інфекцію, серед яких досить великий відсоток є коінфікованими гепатитами В та С, лікують саме інфекціоністи. Будь-яку проблему лікар повинен знати у комплексі, а не тільки її частину. Тому більшість гепатологічних центрів в Україні також створені на базі кафедр інфекційних хвороб медичних ВНЗ, де існує потужний науковий потенціал. Такі центри повинні виконувати не лише лікувально-консультативну, але й методичну допомогу. Можу з певністю сказати, що ми маємо фахівців, які працюють на рівні міжнародних стандартів. Єдине, чого не вистачає нашим центрам, – належного фінансування, навіть на діагностичне обладнання, не кажучи вже про те, що ПЛР-діагностику пацієнти можуть пройти виключно у комерційних лабораторіях, а це потребує суттєвих витрат. Тож навіть на цьому етапі виникають труднощі. А, як відомо, виявлення хворих і їх лікування є вагомим чинником у призупиненні поширення вірусних гепатитів.
– Однак навіть серед медичних працівників іноді існує думка, що вірусні гепатити не потрібно лікувати.
– Так, мовляв, вони не лікуються або ж і без лікування пацієнт може себе чудово почувати… Або навпаки: виявили антитіла до гепатиту – одразу купуйте пегільовані інтерферони. Це крайнощі, які свідчать про некомпетентність «консультанта». У світі оголошено, що це виліковне захворювання, наука не стоїть на місці, з’являються нові препарати, які значно підвищують ефективність лікування. Наприклад, інгібітори протеази, які різко посилюють відповідь у хворих із першим генотипом гепатиту С, що найтяжче піддавався лікуванню (один із таких препаратів, до речі, проходить процедуру реєстрації в Україні). Термінальні стадії цього захворювання дійсно можуть розвиватися через 20–25 років після моменту інфікування вірусом, і вони призводять до розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми, які є основною причиною смерті таких хворих. Але й до того часу хворий не почувається добре – позапечінкові прояви гепатиту С суттєво знижують якість його життя. На це слід зважати. Підхід до кожного хворого повинен бути індивідуальним. Комусь лікування протипоказане, комусь – необхідне терміново. Тому таких хворих і повинні лікувати спеціалісти, які глибоко розуміють суть проблеми, покази і протипокази до терапії пегільованими інтерферонами, можливість побічних ефектів і можуть зважити співвідношення ризиків лікування та перебігу самого захворювання.
– Вірусні гепатити – проблема молодих людей. Їх перспективи в Україні поки що невтішні?
– За статистикою нашої клініки, одужання хворих на вірусний гепатит С становить 70–80% – такі пацієнти здатні повернутися до повноцінного життя. Але лише у разі їх ефективного і своєчасного лікування. І це є проблемою номер один. Однак усе впирається у фінансування. Проаналізувавши дані офіційної статистики, отримані у 2010 році, ми просили у Держбюджет-2012 закласти 304 млн грн на боротьбу з вірусним гепатитами. Державну програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів прийнято не було, коштів ніхто не виділив. У такому разі на комплексний підхід у розв’язанні цієї проблеми, як це практикують у цивілізованому світі, годі сподіватися. Однак рано чи пізно наша держава прийде до усвідомлення цієї необхідності, іншого виходу не існує. Втім чекати хороших часів можуть далеко не всі хворі. Тому цьогоріч МОЗ України надіслало запити у регіони щодо того, скільки хворих потребують першочергового лікування – сподіваємося, що держава виділить бодай такий мінімум коштів, потрібний на порятунок людських життів.
Дмитро КОВАЛЬ, директор ВГО «Зупинимо гепатит».
– Одразу після створення ВГО «Зупинимо гепатит» ми пішли шляхом збору засобів для лікування пацієнтів. За три місяці такої роботи ми зібрали 1800(!) гривень і зрозуміли, що в такий спосіб проблему не розв’язати. Без участі держави такі глобальні проблеми у світі не вирішуються. У зв’язку з цим наша організація ініціювала створення Державної програми протидії вірусним гепатитам. Проте проблеми, пов’язані з гепатитами в нашій державі, потрібно розв’язувати негайно! Ми провели скринінгове обстеження людей віком від 19 до 35–40 років у південних регіонах країни і засвідчили рівень інфікування на ВГС – 5,74%. Результати обстежень у деяких групах ризику ще тривожніші, наприклад: рівень інфікування татуйованих осіб – приблизно 20%. Тобто ми маємо справу з епідемією, яка за кілька років «накриє» нас хвилею людських і фінансових втрат.
Наша організація існує 3 роки і впродовж всього цього часу ми намагалися привернути увагу тих, хто може прийняти вагомі рішення, що вплинуть на ситуацію з вірусними гепатитами в Україні. У МОЗ України ми відчули підтримку своїх ініціатив. Зокрема, за участі представників ВГО «Зупинимо гепатит» МОЗ розробило Концепцію цільової державної програми, затвердило її у Кабінеті Міністрів України. Фахівці розробили Програму, створили клінічні настанови, але затвердити, а тим більше одержати гроші на її фінансування досі не вдається. Тож подальшу долю Програми на сьогодні не визначено. Проте ми не зупиняємося у своїх діях – багато хворих приходять до нас і просять допомогти у лікуванні. Ми постійно звертаємося з листами до Президента України, Прем’єр-міністра України. Натомість отримуємо відповіді, з яких так і не зрозуміло, коли буде виділено необхідні кошти, у якій кількості тощо. Влада повинна чітко усвідомити: бездіяльність щодо подолання проблеми ВГ матиме катастрофічні наслідки – зростання інвалідизації, збільшення смертей від ускладнень. Ці наслідки доведеться пожинати дуже скоро, і навіть із економічної точки зору це обійдеться набагато дорожче, ніж профілактика, вчасне виявлення і лікування хворих, що потребує не таких уже й великих витрат у масштабах держави.
Лариса БРЕДНЄВА, головний інфекціоніст Житомирської області.
– У 2002 році ми почали активно обстежувати представників груп ризику на антитіла до вірусу гепатиту С – отримані результати дали можливості зрозуміти масштаби проблеми вірусних гепатитів у нашій області. Нині можна з певністю сказати, що Житомирщина є відносно благополучною у плані парентеральних інфекцій, вона не посідає лідируючих позицій за поширеністю вірусних гепатитів. Однак проблема ця існує і вона актуальна. Нині в області зареєстровано близько 2000 інфікованих вірусом гепатиту С. Точка зору фахівців щодо актуальності цієї проблеми була представлена голові облдержадміністрації і за його підтримки, починаючи з 2004 року, УОЗ області ініціювало проведення курсів лікування певної кількості хворих пегільованими інтерферонами за бюджетні кошти. На сьогодні ця проблема знаходиться під посиленою увагою обласної влади, щоправда кількість хворих зросла і тому кошти почали виділяти не на повний курс лікування, а лише частково. За згаданий період 60 хворих на вірусний гепатит отримали доступ до повного чи часткового бюджетного фінансування курсів лікування, з них 7% – медичні працівники. Основні принципи відбору таких хворих на «бюджетне лікування» – медичні покази (ступінь фібротичних уражень печінки тощо), і, на жаль, фінансові можливості пацієнта, адже розпочати терапію і не завершити її – недопустимо. У лікуванні ми користуємося міжнародними стандартами, відповідні протоколи в Україні ще не затверджено. Однак фінансування з обласного бюджету не може покрити реальних потреб усіх наших пацієнтів (нині в області зареєстровано 424 хворих на вірусний гепатит С). Тим більше, порівняно з відповідними показниками минулого року, у першому півріччі 2012 року на Житомирщині спостерігається зростання кількості зареєстрованих випадків ХВГС в 1,5 разу. Тому ми розраховуємо лише на підтримку держави.
