Медицина Полтавщини — одна з кращих в Україні. Бо «дух нового» пронизує її незалежно від того, чи надійшли відповідні вказівки «згори». Час диктує необхідність змін на всіх рівнях медичної допомоги, й медики області впроваджують нововведення з огляду на світовий досвід і потреби своїх пацієнтів, тож планують приступити до реформування вторинної ланки.
Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наукУ тісному взаємозв’язку
Важливою умовою надання якісної медичної допомоги є і тісний зв’язок між первинним та вторинним рівнями медичної допомоги, партнерство і взаєморозуміння між ними. Тому розвиток закладів загальної практики-сімейної медицини — перший крок до запровадження в недалекому майбутньому госпітальних округів. Формування таких округів — вимога часу, адже нинішній рівень вторинної допомоги не задовольняє нікого: ані пацієнтів, ані медичних працівників.
Скажімо, на весь Оржицький район Полтавської області працює один хірург, і так само «один у полі воїн» — хірург у Чорнухинському районі. Якби на цій території було створено лікарню інтенсивного лікування, з цілодобовим графіком роботи реанімаційної, хірургічної, урологічної, терапевтичної та інших служб, то якість надання медичних послуг населенню була б значно вищою. Додайте до цього сучасну медичну базу, високий фаховий рівень лікарів — пацієнти від цього тільки б виграли.
Тому, коли хтось каже, що потрібно призупинити реформи — це все одно, що запропонувати повернути річку назад. Створення лікарень інтенсивного лікування високого рівня медичних послуг — найближча реальність. Втім, модернізація вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, в рамках якої й буде сформовано госпітальні округи, — це лише ланка в загальному ланцюгу реформування галузі. Тому цей процес не можна виривати з комплексу медичних реформ.
Менше — не завжди краще
Наступний момент, який потрібно врахувати. Коли йдеться про створення госпітальних округів, то мається на увазі створення лікарень інтенсивного лікування високого рівня медичних послуг — аж ніяк не закриття райлікарень (чи злиття їх в одну на території округу). Ми можемо лише перепрофілювати ці заклади за різними напрямками — деякі лікарні займатимуться лікуванням планових хвороб, інші матимуть реабілітаційне спрямування, а лікарні інтенсивного лікування будуть різнопрофільними.
Перепрофілювання лікарень неминуче, як і підготовка спеціалістів для роботи в цих закладах. Також необхідно провести аудит у нині діючих лікарнях, інвентаризацію високовартісного обладнання закладів, що надаватимуть вторинну допомогу, для створення лікарень інтенсивного лікування потрібно здійснити попередні економічні розрахунки тощо.
Чи існує взірець?
Якою ми бачимо лікарню інтенсивного лікування? Передусім вона має бути високотехнологічною, де дотримуватимуться всіх стандартів лікування, заклад повинен ефективно управляти власними ресурсами, мати команду професіоналів і надавати повний спектр високоякісних медичних послуг. Зрештою, ми маємо можливість наслідувати досвід колег із країн Європи, де такі лікарні вже давно й успішно функціонують. Однак ми повинні врахувати й національні особливості.
На Полтавщині розроблено схему реформування закладів вторинного рівня по всіх напрямках. Уже сьогодні вивчаємо наявність приміщень для таких лікарень (лікарня інтенсивного лікування знаходитиметься в місті чисельністю від 50 тис. населення), скільки пацієнтів і з якої території можуть прийняти ці заклади, обраховуємо потребу в ліжках, з’ясовуємо, скільки коштів необхідно, які кадри нам потрібні, як вдосконалити існуючий кадровий резерв тощо. Водночас проводимо просвітницьку роботу — люди мають розуміти суть і наслідки реформаторських ідей, щоб сприйняти їх позитивно, а лікарі й керівники медичних закладів — мати можливість познайомитися з міжнародним досвідом. До речі, фахівці Полтавщини першими в Україні вивчали систему безпеки пацієнтів згідно з Міжнародним проектом, який реалізувався в кількох медичних закладах області.
Робота на перспективу
На території області плануємо створити чотири госпітальні округи: в Полтаві, Лубнах, Кременчуці, Миргороді. Вже ведемо перемовини з мером міста Лубни, обговорюємо деталі замовлення проектної документації, регіон отримав технічне завдання. Залишилося вирішити питання: де взяти кошти? Сподіваємося, що у держави існує відповідний інвестиційний проект, і, можливо, ми також подамо заявку до цього проекту.
До того ж, я абсолютно переконаний: і обласна, і місцеві адміністрації виділять кошти зі своїх бюджетів на підтримку наших планів. Одним із джерел фінансування є так звані трансфертні кошти. Цей механізм міжбюджетних розрахунків за медичну допомогу, надану хворим, діє особливо активно при родопомічній, інфекційній та хірургічній допомозі.
Наприклад, Диканська, Машівська райради уклали угоду з клінічним пологовим будинком Полтави й допомагають його утримувати, а Козельщинська районна рада співпрацює з пологовим будинком Кременчука — подібних прикладів чимало. Тобто пацієнт іде до медичного закладу, маючи фінансову підтримку своєї місцевої влади. У цьому я бачу крок до формування госпітальних округів і створення лікарень інтенсивного лікування.
Що може дискредитувати ідею
Тема госпітальних округів поки що тільки «на вустах» у держави. А чим швидше почнеться процес їх створення, тим краще. Вже зараз потрібно розробляти державні нормативні документи, щоб «запустити» цей процес. Також для цього потрібна консолідація фінансів на найвищому рівні, оскільки за кошти виключно місцевих бюджетів цю важливу справу ми не потягнемо. У реформі вторинної ланки є багато важливих аспектів — стратегічний, юридичний, фінансовий, медичний — і якщо їх не врахувати, ідея може бути дискредитована.
Ще один ризик — неврахування інтересів лікарів. Наша держава за останні роки переживала чимало болючих моментів. Попри все, за останні десять років система охорони здоров’я змінилася невпізнанно. Але лікар — найважливіша постать реформ — став заручником залишкового принципу фінансування. Так не має бути, якщо ми хочемо впровадити нові сучасні технології, підвищити якість медичних послуг, домогтися уважнішого та щирішого ставлення лікаря до пацієнта. Сподіваємося, що попри нелегкі часи держава перегляне свій підхід до вирішення проблем охорони здоров’я і стимулюватиме працю лікаря, підвищуватиме його мотивацію до роботи — якщо ми хочемо будувати справді європейську модель життя.
