Реабілітація — важлива та болюча тема для України. І не суттєво, про яке саме відновлення йде мова — після інсульту чи надважких травматичних уражень. Фахівці іспанського Інституту нейрореабілітації Гуттманн довели: якщо система працює, то навіть найскладніший діагноз не стане вироком для пацієнта.
Жорді Йерла (43 роки)На щастя, я мав спеціальний пристрій, який автоматично підняв мене на поверхню, хоч і на відстані 900 метрів від берега. Через деякий час мене знайшли колеги й друзі. Вони викликали пожежників, а ті транспортували мене з цієї печери. Вже дорогою я зрозумів: молекули газу перейшли із рідкого в газоподібний стан і залишилися на рівні спинного мозку. Там вони спричинили величезну шкоду, викликавши так званий інфаркт спинного мозку, — мене паралізувало. Я дуже злякався, адже, знаючи про такі випадки, розумів, що навряд чи взагалі буду ходити. Перші п’ять діб я провів у французькому шпиталі. Потім мене транспортували до каталонської клініки, де я пробув ще тиждень. Весь цей час мені проводили лише лікування в гіперболічній камері. А за два тижні після катастрофи перевезли до Інституту нейрореабілітації Гуттманн.
У мене кілька вогнищ ураження, але, незважаючи на це, лікарі дають надію на одужання. Наразі клінічна картина є гіршою, аніж я почуваюся. Протягом місяця із моменту травми я був абсолютно знерухомленим нижче поясу. Але на п’ятому тижні з’явилися зміни: поступово уявна лінія, на рівні якої зникли усі мої відчуття, почала знижуватися. Спочатку я став відчувати стегна, потім злегка рухати ними. Зараз я відчуваю біль на рівні стегон і надзвичайно радий, що маю ці відчуття. А кілька днів тому сталося неймовірне: я прий-мав душ і відчув температуру води! Звичайно, для здорових людей це повна нісенітниця — так радіти температурним відчуттям, але для мене це справжнє диво.
Я розумію, що цими успіхами завдячую людям, які щоденно займаються зі мною. Тут тебе не полишають ані на хвилину. Зараз мені проводять активну нейростимуляцію. Це експериментальна програма, і я вдячний, що маю змогу брати в ній участь. Окрім цього, я займаюсь на роботизованому реабілітаційному автоматі «Локомат» і сьогодні вже можу відривати ногу від підлоги і трохи підіймати її — з кожним днем все вище і вище! Знаєте, я зараз щодня читаю історії таких самих «божевільних», як я, що стали жертвами хвороби. Бачу, що більшість так і залишаються інвалідами, і радію своєму швидкому прогресу.
Я не запитую в лікарів, як довго мені працювати, адже неврологічні порушення такого ступеня важкості не мають часових прогнозів. Програма моєї реабілітації (дослідницька нейрореабілітація) розрахована на два місяці. Після цього, залежно від динаміки, програму буде змінено. Запалення спинного мозку після травми триває в середньому шість місяців. Тому інтенсивність реабілітації може змінюватись.
Якщо лікарі Гуттманну побачать, що мій прогрес зупинився, почнуть готувати мене до максимально самостійного життя у візку. Мене це не лякає. Я точно знаю, що зі стін Інституту Гуттманна вийду абсолютно повноцінним у побутовому плані і не стану тягарем для своєї родини.
Хочу відзначити вражаючі людські якості співробітників центру: такого теплого ставлення я не бачив ніде. Зрозуміло, що реабілітація — їхнє покликання, адже неможливо працювати із надважкими пацієнтами без цього. Але з самого початку я був налаштований досить скептично: до мене щодня приходив фізіотерапевт, підіймав ногу на певну висоту, опускав її та йшов далі. А я лежав і думав: «Господи, цей Гуттманн має світову славу, а зі мною роблять якусь нісенітницю! Просто підіймають і опускають ногу на кілька секунд! Навіщо я займаю місце? Адже все одно ніколи не буду ходити». А потім, через кілька днів, той самий лікар заходить, звично підіймає мою ногу і каже: «Тепер вставай!» Я думав, він глузує. Але лікар показав потрібний рух, і я вперше самостійно встав… не відчуваючи ніг. Тоді зрозумів: я в надійних руках.
Коментар спеціаліста
Жоан Відаль, Голова відділення травм спинного мозку Інституту нейрореабілітації ГуттманнПрогноз залежить від того, повне чи часткове ушкодження відбулось, — на щастя, у Жорді воно часткове. Тому ми маємо надію, що програма інтенсивної нейрореабілітації, яку він проходить, дасть гарний результат. Окрім цієї програми ми проводимо йому магнітну транскраніальну стимуляцію. Це дозволяє підвищити збудливість кори головного мозку і таким чином відновити його моторну частину. Завдяки цій методиці ми й спостерігаємо стрімке покращення його стану. Голов-не при таких діагнозах — якомога раніше розпочати грамотну реабілітацію. І програми, у яких бере участь Жорді, максимально ефективні лише у перші 2-5 місяців. Мозок швидко адаптується до змін і звикає до пошкоджень. Якщо пропустити цей момент, поставити людину на ноги вже нереально.
У сучасній реабілітації ушкоджень спинного мозку ми поступово відходимо від доктрини постійно рухати пацієнта, якої дотримується більшість реабілітологів. Ключова ідея в іншому: потрібно супроводжувати власне спонтанне відновлення, яке відбувається саме по собі, й направляти його в потрібне нам русло. У цьому нам допомагають роботизовані системи і стимулюючі методики. Наприклад, апарат «Локомат», на якому щодня працює Жорді, — це роботизований ортопедичний пристрій для відновлення навичок ходьби, оснащений електричним приводом, що використовується в комбінації з біговою доріжкою. «Локомат», відтворюючи фізіологічно правильну ходьбу, допомагає тілу «згадати» втрачені навички руху, змушує включитися в роботу м’язи, які перебували в бездіяльності. Рівень рухового навантаження підбирається індивідуально, в першу чергу, залежно від стану пацієнта. Крім того, перед початком занять на кожного хворого заводиться антропологічний паспорт. Це необхідно для правильного налаштування обладнання під конкретного пацієнта. У процесі занять на тілі пацієнта розміщуються датчики, які відстежують стан під час навантаження, що дозволяє контролювати ступінь його участі в процесі ходьби. Ці дані доступні не лише інструктору, а й пацієнту, тому він може самостійно контролювати хід заняття, що значно підвищує мотивацію. Від заняття до заняття дані аналізуються, таким чином відстежується ступінь участі пацієнта, наявність позитивних змін в його руховій актив-ності, визначається програма збільшення навантажень на наступне заняття. Важливо й те, що у нашому Інституті тривають різноманітні клінічні дослідження і ми маємо змогу одразу впроваджувати їх у практику, без ризику нашкодити хворому. Все, що існує
інноваційного у світі на дослідницькому рівні, є в стінах Гуттманну. А якщо відновити функцію важливого м’язу не вдається, ми завжди можемо застосувати нейростимуляцію хірургічним шляхом і поставити прист-рій, який відновить втрату.
Відкрию вам таємницю: ми впевнені в тому, що цей божевільний аквалангіст буде ходити. Але йому про це поки не кажемо: нехай усвідомить цінність життя й недоліки інвалідного візка. Буде наука! Більш того: ми вже бачимо, що у Жорді відновиться й дрібна моторика й невдовзі він почне конт-ролювати роботу сфінктерів. Все це можливо прорахувати.
P.S. За ці місяці прогрес Жорді прос-то вражаючий: він вже стоїть з милицями без сторонньої підтримки, рухає руками й ногами, і прогноз при такому розвитку подій в нього дуже хороший. Лікарі задоволені, а Жорді просто щасливий! Нині він перейшов зі стаціонару на амбулаторне лікування і переконаний: ще не раз буде занурюватися і встановлювати рекорди!
