Професія медика часто прирівнюється до почесного громадянського служіння, тож суспільство очікує від лікаря постійної професійної готовності й самовідданості, часто не сприймаючи його як особистість, що також має права людини й громадянина. Особливо коли йдеться про право лікаря відмовитися від надання медичної допомоги.
У європейському медико-правовому просторі постійно акцентується увага на пріоритетності прав людини та необхідності інтеграції правозахисного виміру в політику в галузі охорони здоров’я. Така позиція, безумовно, має стосуватися як прав пацієнта, так і прав лікаря.
Суб’єктивні права лікаря
У ст. 38 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», яка закріплює право пацієнта на вільний вибір лікаря, міститься суттєве застереження, що враховує позицію лікаря: «Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги…» Таке формулювання може передбачати низку тлумачень стосовно того, на яких саме підставах лікар має право відмовити у наданні медичної допомоги. Хоча передусім тут, вочевидь, йдеться про відсутність профільних фахівців чи технологічних можливостей для надання необхідної допомоги, однак таким широким формулюванням законодавець надав лікарю можливість відмовлятися від надання медичних послуг і в деяких інших випадках.
Наприклад, згадане положення стосується права лікаря відмовитися від здійснення законного аборту. По-перше, воно ґрунтується на загальних принципах цивільного законодавства: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя, свободи договору; справедливості, добросовісності (ст. 3 ЦК України). По-друге, на визнаних суб’єктивних цивільних правах, що належать лікарю як фізичній особі: праві на повагу до гідності і честі (ст. 297 ЦК України); право на індивідуальність та вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України).
Голос совісті — визначальний?
Зокрема, за нормою статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті, що включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу сповідувати будь-яку релігію, зокрема, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Відмова лікаря від здійснення аборту за релігійними переконаннями в широкому контексті може підпадати під дію передбаченого законом права «відкрито виражати» свої релігійні переконання. Також право на «здійснення свободи сповідувати релігію або переконання» можна трактувати в аспекті відмови від дій, які суперечать релігійним переконанням.
На підтримку такої позиції було прийнято Декларацію Всесвітньої медичної асоціації «Про медичний аборт», згідно з якою у випадку, «коли особисті переконання не дозволяють лікарю здійснити медичний аборт, він повинен направити пацієнтку до компетентного колеги» (п. 6). У контексті розв’язання цієї проблеми Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила Резолюцію №1763 (2010) «Право на заперечення з міркувань совісті при наданні легальної медичної допомоги», у якій держави європейської спільноти закликають гарантувати право лікаря на відмову здійснювати аборт, викидень або евтаназію на підставі власних заперечень совісті.
До того ж, у Примірному положенні про лікаря-акушера-гінеколога акушерсько-гінекологічного стаціонару, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.2003 р. №620 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні», а також у пункті 3 розділу «Професіонали в галузі лікувальної справи (крім стоматології)» випуску 78 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2002 р. №117, міститься вичерпний перелік основних завдань лікаря-акушера-гінеколога, і штучне переривання вагітності не внесено до цього переліку. Не встановлено також і законодавчої заборони на відмову від здійснення аборту.
Хто відповідатиме за «неслухняного» пацієнта
Згідно з нормою статті 34 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо той не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я (за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення). Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі його відмови від медичних приписів чи в разі порушення встановленого для нього режиму.
У пункті 3.4 Етичного кодексу лікаря України від 27.09.2009 р. містяться аналогічні положення: за винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитися від лікування хворого, якщо впевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України. У подібних ситуаціях лікар повинен поінформувати про це хворого та надати йому відповідні рекомендації.
Як лікарю захиститися від образ
До обов’язків лікаря також не входить вислуховування образ на свою адресу та необхідність терпіти неетичну поведінку пацієнтів або їхніх законних представників. Закон захищає лікаря від образ та випадків нечемної поведінки (хамства), які є серйозним порушенням загальнолюдських прав і ділової репутації. Зокрема, право на повагу до гідності та честі людини захищається статтею 297 Цивільного кодексу України.
Якщо ж подібні випадки трапляються в практиці лікаря, у відповідь на образи та відверте хамство пацієнтів потрібно дотримуватися певних правил. По-перше, не можна підвищувати голос на пацієнта, однак слід чітко наголосити, що ви виконуєте службові обов’язки, які на вас покладено керівництвом. Якщо в пацієнта виникли претензії щодо якості надання медичної допомоги або умов перебування у лікувальному закладі, запропонуйте йому звернутися з цього приводу до керівництва закладу в письмовій формі. Якщо ж згадана тактика не спрацьовує, можна вдатися до наступного алгоритму дій.
- Зберіть якомога більше свідків вашого спілкування — представників охорони, колег, допоміжний персонал, інших пацієнтів. Адже свідком може бути будь-хто, але суд не обов’язково прийме свідчення їх усіх.
- Добре було би зробити аудіозапис вашої з пацієнтом розмови. Коли відносно лікаря вчиняється правопорушення, відкрите використання диктофону із вказанням часу та мети проведення запису є законним, а записи можуть виявитися суттєвими речовими доказами в суді.
- Зрештою, викличте правоохоронні органи.
- Зробіть відповідний запис в медичній документації та поінформуйте свого керівника службовою запискою, у якій буде викладено суть «непорозуміння». У подальшому, якщо ви зробили все у такій послідовності, можна подавати скаргу до прокуратури або заяву до суду. У позові можна вимагати справедливої сатисфакції та зазначити розмір матеріального еквіваленту завданої моральної шкоди (враховуючи положення статей 16, 23 ЦК України).
Здравствуйте!!Скажите пожалуйста, к кому можно обратится за советом?Сегодня моего ребенка 11 лет толкнули в школе и он ударившись очень сильно разбил бровь, при этом потерял сознание.Меня вызвали в школу я его завезла в ГОРОД БУЧА на трав пункт нас не хотели принимать мол как наше село их достало, ребенок истекал кровью.Пока я не положила 200 грн со мной даже не хотели расговаривать.Что за безпридел творится в нашей стране!!И это не первый их отказ как таких людей можно наказать???
Боже, які тупі пішли науковці! Невже Ви дійсно юрист? Як Ви можете рекомендувати робити звукозапис розмови з пацієнтом, якщо обробка його персональних даних (включаючи запис голосу) можлива тільки за його задокументованою згодою? І цей закон прийнятий ще в 2010 році! А Ваші, очевидно, куплені диплом і посада наражають лікаря на адмін штраф від 5100 до 17000 грн. з його кишені; в повторному протягом року випадку – від 17000 до 34000 грн.! Прочитайте ст.188-39 КУпАП і не підставляйте людей та не ганьбіться самі!