Паліативно-хоспісне відділення, що працює на базі Чернігівської міської лікарні №4, певною мірою унікальне: тут допомагають хворим не лише через знеболювання, а й за рахунок поліпшення їхнього фізичного і психічного стану. А ще особливість цього відділення в тому, що існує воно всупереч майже повної відсутності державного фінансування.
Загалом у місті є 2 паліативно-хоспісні відділення: одне діє з 2005 року в обласному психоневрологічному диспансері, інше відкрилося в липні 2011-го на базі міської лікарні №4. За нормативами на 400 тис. населення необхідне 1 таке відділення, отже, на область їх має бути 3.
Місць катастрофічно не вистачає, існують великі черги, тож керівники закладів вимушені збільшувати кількість ліжок. Так, хоспісне відділення, що діє на базі міської лікарні №4, спочатку було розраховане на 15 ліжок — нині їх уже 40. Але й цього замало: зараз тут заповнені не тільки основні палати, а й резервні, що розраховані лише
на екстраординарні випадки.
Мета — поліпшення якості життя
Людмила Прог, заступник головного лікаря Чернігівської міської лікарні №4Таблетовані знеболювальні полегшують долю онкохворих
Щодо знеболювання, то тут вітчизняна медицина зробила суттєвий крок уперед. Довгий час у нашій країні не було таблетованих наркотичних препаратів. Зараз ця проблема вже вирішена, і рідні хворих за рецептом можуть отримати їх в аптеках. «Хоча в Чернігові й раніше ця робота була непогано налагоджена. У нас є спеціальна наркологічна бригада, що діє на базі 1-ї міської лікарні, — вона патронує онкохворих і проводить ін’єкції знеболювальними наркотичними засобами вдома», — розповідає Людмила Прог.
Без жодної копійки бюджетних коштів
Що стосується проблем паліативно-хоспісного відділення, то більшість із них пов’язані з нестачею фінансування та прогалинами в законодавстві. Узагалі міський хоспіс — явище унікальне ще й тому, що для його створення не було використано жодної копійки бюджетних коштів. Усе робиться власними силами колективу медичної установи, звичайно, за допомогою спонсорів і добрих друзів лікарні — родичів та знайомих колишніх пацієнтів. У ремонті та оснащенні відділення беруть участь окремі небайдужі люди, громадські організації та релігійні общини. Функціональні ліжка, постільна білизна, пелюшки, медичне обладнання, протипролежневі матраци, ходунки, візки тощо — виключно допомога благодійних фондів. Ліки родичі хворих купують самостійно. Харчування теж забезпечується за рахунок благодійних внесків та спонсорської допомоги. «Звичайно, за 5 грн, що закладені в бюджеті, тяжкохвору людину прогодувати неможливо, тож це — вимушений захід. Минулоріч витрачали на харчування тяжкохворих 17 грн щодня, цього року суму збільшили до 23 грн. Хоспісним хворим готуємо окремо, усе ретельно подрібнюється і збивається блендером, оскільки багатьох годують через зонд», — пояснює спеціаліст.
А ось від держави жодних окремих коштів на утримання хоспісного відділення не передбачено, фінансування — як і в інших відділень лікарні. Бюджетні кошти виділяються тільки на оплату комунальних послуг та зарплату медпрацівникам.
Психолог у хоспісі… непотрібний
Створення та розширення хоспісного відділення відбувається у закладі виключно за рахунок перепрофілювання ліжко-місць терапевтичного відділення. Спочатку там було 100 місць, але, оскільки терапевтичні хворі в більшості випадків можуть лікуватися амбулаторно, поступово їх зменшили до 25, а на цій площі розгорнули хоспісне відділення на 40 ліжок.
Усупереч здоровому глузду штатний розпис у хоспісі, де знаходяться тяжкохворі, що потребують особливого догляду, такий самий, як і в терапевтичному відділенні, де пацієнти можуть обслуговувати себе самостійно. Важко уявити, скільки турбот припадає на медсестру та санітарку: за зміну вони мають доглядати 15 таких хворих. «Це величезне навантаження, моральне і фізичне. До посадових обов’язків медичної сестри хоспісу входять не тільки ін’єкції, постановка крапельниць, але і догляд за тяжкохворими пацієнтами, зокрема кожні 2 год. перевертання, годування, спілкування з пацієнтами та їх близькими, навчання родичів правилам догляду. Це дуже складно, а отримують вони за свою працю — як і медперсонал інших відділень. Мусимо самостійно знаходити можливості, щоб хоч якось заохотити їх матеріально», — говорить Людмила Прог.
Зараз у хоспісному відділенні працюють 18 медсестер та 18 санітарок, старша медична сестра, лікар-терапевт, а також лікар-психіатр на половину ставки. Посади психолога, соціального працівника, юриста штатним розкладом не передбачені, хоча послуги цих спеціалістів украй потрібні пацієнтам хоспіса та їх близьким. Наказ Міністерства охорони здоров’я, що стосувався пілотних областей, згідно з яким у паліативно-хоспісних відділеннях більш ніж удвічі збільшувався штат медсестер та санітарок, а також додавалася мультилікарська бригада, куди входять лікарі-онкологи, психіатри, хірурги, психологи, соціальні працівники і представники релігійних конфесій, так і не було впроваджено в інших областях країни.
«Для мене взагалі незрозуміло, чому пілотний проект впроваджувався у східних областях, а не в Західній Україні, де дійсно розвинена паліативно-хоспісна допомога. Є прекрасний хоспіс у Львівській області, в Івано-Франківську. Це заклади, що діють уже десятки років, ми вчимося на їх прикладі. Якщо хотіли випробувати нову модель, чому ж не зробити це на базі відомих установ, що гарно себе зарекомендували? Крім того, уже пішов другий рік, як закінчилися пілоти, але жодних підсумків, жодної публікації. Мабуть, чиновникам не до того», — обурюється Людмила Прог.
Законодавчі колізії
Узагалі довгий час усі хоспіси-першопрохідці не мали жодної законодавчої бази. І тільки в 2013 році МОЗ України видав Наказ №41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні», яким і нині регламентується робота паліативно-хоспісних закладів та відділень. Але ані про новий штатний розпис, ані про додаткове фінансування там не йдеться. Украй здивував спеціалістів хоспісної медицини і додаток до «Основ законодавства України про охорону здоров’я», що набрав чинності 1 січня 2015 року, зокрема ст. 35.4 «Про паліативну медицину», особливо та її частина, де прописано, що «паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров’я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) або ж третинна (високоспеціалізована) медична допомога, і з яким укладено договір про медичне обслуговування населення». «Про який договір між лікувальними закладами йде мова? — дивується Людмила Прог. — Може, ця частина писалася за часів Богатирьової, і міністерські чиновники вважали, що до 2015 року вся наявна мережа медичних закладів уже буде повністю зруйнована? А вона поки що жива».
Не вселяє оптимізму медикам і проект реформування медичної галузі, запропонований нинішнім Міністром охорони здоров’я. «Там нічого окремо про паліативно-хоспісну медицину не прописано та й узагалі немає навіть такого терміну — «паліативна допомога». Двома словами сказано про заклади довгострокового догляду без будь-яких додаткових пояснень, що саме малося на увазі. Недарма мої колеги так скептично поставилися до нової стратегії реформування медицини, котру професіонали критикують через рядок», — обурюється лікар.
Досвід європейських колег
Якщо ми йдемо до ЄС, то треба брати приклад із тих країн, де паліативно-хоспісна допомога на найвищому рівні. «Мені вдалося побувати в хоспісах Німеччини та Ізраїлю, і там все організовано на дуже високому рівні: прекрасний догляд, знеболення, харчування. Працюють благодійні фонди, волонтерські та релігійні організації, що надають серйозну допомогу закладам, а головне — держава не самоусувається від опіки над хоспісами, левова частина фінансування — бюджетна. У нас паліативно-хоспісна медицина нині тримається лише на ентузіазмі медичних працівників та небайдужих громадян, милосердних до чужого болю», — говорить Людмила Прог.
Але, незважаючи на відсутність державного фінансування та мізерні зарплати, працівники міського хоспіса й керівництво лікарні №4 не впадають у відчай і не тільки доглядають за хворими, а й навчають своїх колег — лікарів сімейної медицини та середній медичний персонал — надавати паліативну допомогу. В опануванні цих знань і навичок велику підтримку лікарям закладу та всім медикам Чернігівської області надають викладачі кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. «А як можна інакше? — каже Людмила Прог. — Ми вчилися у львів’ян та івано-франківців, тож тепер повинні передавати свій досвід медикам Чернігівщини».
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
