Ми багато говоримо і пишемо про сімейних лікарів, а чомусь поза увагою – сімейне сестринство. Яка його роль у процесі лікування і профілактики захворювань, у реформуванні галузі? На що здатна сестричка загальної практики? Ці та інші актуальні нині питання наш кореспондент попросив висвітлити авторитетних фахівців різного рівня. Слово головному позаштатному спеціалісту МОЗ України зі спеціальності «загальна практика–сімейна медицина», доктору медичних наук Ларисі МАТЮСІ.
Доктрина вооз — це і для нас
— Доктрина ВООЗ «ХХІ століття — століття сімейної медицини» — давно стала надбанням високорозвинених країн Заходу. В Україні її теж варто якнайшвидше запроваджувати у життя. Адже надання переваги спеціалізованій медичній допомозі у нас призвело до того, що дільничний лікар перетворився на диспетчера для вузьких спеціалістів, а медсестра, котра працює з ним, — на пасивного виконавця його доручень. Вона практично не займається плануванням своєї роботи.
Так, окремі амбулаторії, центри сімейної медицини, як і коледжі, немало зробили, аби йти в ногу з часом, але загальна картина по Україні могла б бути ліпшою. Навіть саме поняття «сімейна медсестра» у нас досі не має широкого вжитку. Якщо сімейних лікарів державі потрібно десь понад 25 тисяч, то потреба у сестрах удвічі більша, а їх у нас ще дуже мало. Та якби справа була лише у кількості! Не менший розрив і в якості.
Спробуймо намалювати портрет сестри нового типу. Від своєї колеги, котра працює у терапевта чи педіатра, вона відрізняється уже тим, що має тісний контакт із сім’ями пацієнтів, отже повинна досконало володіти комунікативними навичками, адже довіра пацієнта і його задоволеність послугами — це основне для первинної ланки.
В амбулаторії сімейна медсестра — член команди медпрацівників. Кожен із них має свої, чітко окреслені функціональні обов’язки, а разом вони працюють на якість медичної допомоги — зниження захворюваності, раннє виявлення патології. Тобто це робота з чітко вираженою профілактичною спрямованістю.
Саме сестрі загальної практики сьогодні відводиться ключова роль у медико-соціальній допомозі людям похилого віку, пацієнтам із хронічними захворюваннями, інкурабельними та помираючими хворими. Сестра має приймати самостійні рішення у разі надання допомоги цим категоріям населення. А також вести долікарський прийом пацієнтів, отже мати якомога повнішу інформацію про членів сім’ї, хронічні та спадкові захворювання, наявні фактори ризику, оскільки саме на рівні сім’ї закладається здоровий спосіб життя. А хто як не сестричка дасть пораду жінці щодо здорового харчування родини, навчить своїх пацієнток самообстеження молочної залози, користування глюкометром і небулайзером хронічно хворих на діабет та бронхіальну астму? Це важливо ще й тому, що санітарно-освітня робота у нас не вважається дуже потрібною. Слово «профілактика» втратило свою сутність і зміст. Принагідно зазначу, що у високорозвинених країнах Заходу суттєвого зниження смертності вдалося досягти в основному за рахунок зменшення нових випадків захворюваності, а не завдяки поліпшенню якості лікування хворих.
Як бачимо, від цієї категорії медпрацівників вимагається багато, але відповідно їм потрібно і дати. Передусім належні знання. Дуже вагомою складовою підготовки середнього медперсоналу загальної практики є оволодіння практичними навичками, в тому числі і навичками консультування, залучення до співпраці пацієнтів стосовно поліпшення їх здоров’я, організації школи для хронічно хворих та ін. Чинна ж нині система підвищення кваліфікації середньої ланки не може у повному обсязі забезпечити якісну перепідготовку медсестер через брак педагогічних кадрів із цієї спеціальності, оскільки наукову дисципліну «загальна практика — сімейна медицина» затверджено в Україні нещодавно і викладачів із таким фахом вкрай недостатньо й у вишах, і в коледжах. Отож слід було б активніше залучати до фахового зростання сімейного сестринства висококваліфікованих фахівців інститутів післядипломної освіти, створювати медичні школи при професійних асоціаціях.
На мою думку, доцільно було б запровадити систему безперервної сестринської освіти — надійний шлях до підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня середнього персоналу, залучити сімейних лікарів до викладання медичним сестрам у навчально-тренінгових центрах, які планується створити на базі Центрів сімейної медицини.
Чим пояснити відставання нашої держави від розвинених країн світу у розвитку сімейного сестринства? Традиційними уявленнями про медсестру як технічного виконавця волі лікаря, недооцінкою наукових принципів у питаннях управління, в організації праці, фахової підготовки сестер, а ще й неадекватністю розміру заробітної плати, ізольованістю впродовж десятиліть від кращого досвіду зарубіжжя.
Сучасний підхід до справи дасть змогу поліпшити рівень медичної допомоги населенню, а тісний контакт між лікарем, сестрою та пацієнтом піднесе на новий якісний рівень фах сестри, дозволить сповна використати творчий потенціал професії.
Невикористані можливості в Україні є, і їх потрібно поставити на службу реформування галузі.
Вочевидь потрібне здійснення заходів, без яких неможливо буде просуватися вперед. А саме: сформувати в Україні сімейну медицину як окрему наукову дисципліну, сімейне сестринство має викладатися як навчальний розділ післядипломної освіти. На часі — впровадження чіткої системи управління професійною діяльністю медичної сестри, визначення показників якості її роботи.
Давно вже час подбати і про соціальний статус медичної сестри як самостійної одиниці в системі охорони здоров’я: підвищити заробітну плату, забезпечивши таким чином належне матеріальне заохочення, надати соціальні пільги, на які наші славні трудівниці цілком заслуговують.
Бракує знань? Додамо
Людмила БАБІЙ, заступник директора з післядипломної освіти Київського медколеджу ім. Гаврося.
— Не стану багато говорити про функціональні обов’язки медсестри нового типу — вони на порядок вищі, аніж на традиційній терапевтичній дільниці. Нині потрібна фахова підготовка зовсім іншого рівня. Ми ж у коледжі займаємося не лише підготовкою, а й підвищенням кваліфікації кадрів середньої ланки для медицини загальної практики.
Післядипломне навчання провадиться на основі навчальної програми, затвердженої Міністерством охорони здоров’я України. Програма враховує сучасні вимоги до молодших спеціалістів, зарубіжний досвід, слабкі сторони традиційної підготовки медсестер. Новим є спрямованість слухачів на профілактику, адже сестра сімейної медицини має проводити й профілактичну роботу у сім’ях, серед своїх пацієнтів, бути у цьому активним помічником лікаря.
Наші слухачі здобувають знання, яких їм не давали за старих часів: психології, комунікації, інформатики та інші. Розширено діапазон і суто медичних знань. Теоретичні заняття доповнюються й закріплюються практичними. Слухачі проходять практику в амбулаторіях сімейного типу, з якими ми співпрацюємо. Поєднання теорії і практики дає гарні результати.
Відрадно, що наші організатори охорони здоров’я усвідомлюють пріоритетне значення кадрового забезпечення, що ґрунтується на сучасних, підвищених вимогах. Ось хоча б така статистика: якщо у 2008 році ми у коледжі перепідготували всього 13 медсестер сімейної медицини, то уже у 2012‑му — 79, а в наступному, як видно із заявок, що надходять від закладів охорони здоров’я, їх буде не менш як 150. Тісна співпраця з Головним управлінням охорони здоров’я міста сприяє позитивним зрушенням.
Бажано було б, аби у медичні коледжі протоптали стежину й науковці, фахівці найвищої кваліфікації, люди найбільш поінформовані про все те нове, що з’являється у світовій медицині.
«Сестричка? Це моя колега…»
Олена ІЛЮШИНА, завідувачка поліклініки сімейної медицини «Корчувате» м. Києва.
— Нове у системі охорони здоров’я породжує нове й у відносинах між працівниками. Приміром, у медицині загальної практики зовсім інший погляд на представників середньої ланки, що зумовлене значно меншим розривом у фаховій підготовці між тими й тими, ширшим колом виконуваних медсестрами функціональних обов’язків. Тепер чуєш, як лікар звертається до своєї помічниці: «Привіт, колего».
Ось приклад із власного досвіду: у випадках, коли у домашньому стаціонарі за старих часів працював лікар, сьогодні достатньо вже й підготовленої за сучасною навчальною програмою медсестри. Вона ж стала надійним помічником лікаря й у проведенні профілактичних заходів. Розширилися її функції і в лікувальній роботі, оскільки має знання з неврології, кардіології, офтальмології та деяких інших спеціальностей, здатна провести й призначені лікарем фізіотерапевтичні процедури вдома у хворого, отож йому не доведеться їхати до амбулаторії.
Нам поталанило із місцевою владою, яка дбає про впровадження сімейної медицини та сестринське кадрове забезпечення. Наша поліклініка має три нових амбулаторії загальної практики, це просторі приміщення, оснащені сучасним обладнанням. Амбулаторії розташовані таким чином, аби населенню було зручно до них діставатися. А незабаром буде відкрито й четверту амбулаторію. На першому поверсі розміститься медична частина, а на другому — житло для лікаря та медсестер.
Однак є і проблеми, і я скажу про них, оскільки вони притаманні багатьом медичним закладам нового типу. Маю на увазі кадрове забезпечення сімейного медсестринства. У галузі відчувається дефіцит по‑новому підготовлених молодших фахівців. Спостерігаємо й диспропорцію у перепідготовці лікарів та молодших фахівців: до послуг лікарів — інститути, академії післядипломної освіти, сучасні навчальні програми, нові навчальні технології. Заклади охорони здоров’я відправляють лікарів на навчання тисячами, а що мають у цьому плані медичні сестри, роль яких неухильно зростає? Набагато менші можливості фахового удосконалення. Зі старими стереотипами та поглядами на роль і місце молодших фахівців нам слід кінчати — того вимагає час.
Підготував Василь КАЛИТА, »ВЗ»
