На Черкащині зареєстровано близько 33 тис. онкохворих, з яких 274 — діти. Рівень захворюваності на рак зростає й сягає понад 4,5 тис. нових випадків на рік. Щорічно у Черкаському обласному онкодиспансері проліковують близько 13 тис. пацієнтів. Для забезпечення ефективного лікування цих хворих необхідно високотехнологічне обладнання та діагностична апаратура. А саме його в комунальній установі катастрофічно бракує. Майже десяток років минуло з останнього надходження обладнання від держави. Як працюється за таких умов онкологам, розповів головний лікар КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» Черкаської облради Віктор Парамонов.
ВЗ Яка ситуація в диспансері з обладнанням — чи вдалося його оновити хоча б частково?
— Із 2006 року від Міністерства охорони здоров’я не було жодної поставки медобладнання. Ані комп’ютерного томографа, ані апаратів для променевої терапії тощо. До сьогоднішнього дня — тиша. Нині закупівлю обладнання переклали на місцеві бюджети, які вкрай обмежені. А цього року, у зв’язку із нововведенням, місцеві бюджети взяли на себе харчування хворих, аби в регіоні не було соціальної напруги, тому, зрозуміло, що на обладнання теж — «нуль».
Віктор Парамонов, головний лікар КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» Черкаської облради У центрі радіаційної онкології на 2 гамма-установках лікувальні процедури щоденно проходять до 120 пацієнтів. Коли при опроміненні потрібна висока точність, направляємо хворих до Києва. Стара апаратура для цього непридатна і часто виходить із ладу. Хочеться, звісно, мати сучасний лінійний прискорювач, який би дав змогу пролікувати більшу кількість пацієнтів. Є в цьому відділенні й узагалі раритетна апаратура: рентгентерапевтичному апарату нещодавно виповнилося 32 роки! Щоб замінити його на новий, грошей немає.
ВЗ А проблеми з витратними матеріалами також існують?
— На жаль, так. До апаратури постійного використання необхідно закуповувати дороговартісні одноразові витратні матеріали — обійтися без них не можна. Скажімо, одноразовий степлер, який використовується при операціях раку кишечника, коштує 5-6 тис. грн. В іншому випадку лікарю потрібно вручну зашивати цей орган, витрачаючи більше часу. Надійність такого шва суб’єктивна (залежить від спеціаліста), а хворий, зауважте, в цей час знаходиться під наркозом. У нашому закладі проводиться близько 5 тис. порожнинних операцій на рік, і сьогодні без такого інструментарію їх неможливо робити якісно. А він — іноземного виробництва. Наші підприємства навіть калоприймачів не виробляють, і стомовані люди змушені купувати данські, польські вироби. Держава не забезпечує хворих необхідними засобами реабілітації, ми стомуємо їх, і вони з цим живуть.
Маємо 2 сучасні наркозні апарати «Леон», але не можемо забезпечити їх витратними матеріалами. 1 змінний картридж на 10 наркозів коштує близько 4 тис. грн — у нас їх вистачить лише до червня. В аптеках такі не продаються. Що будемо робити далі? Збирати гроші з хворих на наступний наркоз?
Загалом проблемних питань, які потребують першочергового вирішення, нині назбиралося приблизно на 50-60 млн грн. Ось і виходить: хочемо надавати сучасні медичні послуги, а замість них, з огляду на ситуацію, змушені виконувати операції зразка Другої світової війни.
ВЗ Як же працює заклад за таких умов?
— Все тримається на ентузіазмі. Особливо в хірургії, де без передових технологій нині не обійтися. У нас є фахівці, які опановують сучасні методи лікування раку, новітні технології хірургічного втручання. Оскільки для цього необхідна нова апаратура, то їм доводиться шукати спонсорів, а інколи і вкладати власні кошти. Так, завдяки лікарю-онкогінекологу вищої категорії Володимиру Бондарю 5 років тому в Черкаському онкодиспансері почали робити ендоскопічні гінекологічні втручання, у 2011-му виконали першу лапароскопічну операцію. Для цього він знайшов спонсорів, придбав монітор, цифрову FUHG-камеру останнього покоління, інше обладнання, і зараз працює на серйозному рівні. Хоча й цієї апаратури для впровадження сучасних технологій недостатньо. Наприклад, вкрай необхідна ще одна спеціальна стійка з усіма насадками для проведення операцій за аналогічними новітніми технологіями на голові та шиї. Також за кресленнями одного з наших співробітників — лікаря-онколога, кандидата медичних наук Олега Кравця — замовили тернопільському заводу спеціальний інструментарій для проведення пластики гортані, язика, піднебіння, елементів порожнини рота. Це серйозні хірургічні втручання: операція триває близько 8 год. під загальним знеболенням. Необхідне устаткування, яке б дало можливість її прискорити в часі та зробити більш точною.
Брак обладнання не дозволяє нам організувати сучасний центр лапароскопічної хірургії, який би об’єднував лікарів різних хірургічних спеціальностей. Такий осередок повинен створюватися навколо новітнього обладнання, а не так, як у нас, коли онкохірург-уролог самотужки шукає можливість придбати устаткування, щоб виконати першу в області онкологічну операцію з лапароскопічного видалення пухлини нирки.
Сьогодні необхідно покращувати якість операцій, використовуючи сучасні технології й новітню апаратуру. Але яким документом це регламентується? На жаль, не існує жодного наказу, нормативу, протоколу, стандарту профільного Міністерства, який би зобов’язував іти саме таким шляхом. Досі нікому не забороняється оперувати людину за старими методами. Це теж буде правильно і законно. Тому чимало хірургів не переймаються новаціями і не хочуть цим займатися: їм легше робити операції по-старому.
Також вкрай необхідна оптика хорошої якості, апаратура з фото-, відеовиводом на комп’ютер, із можливістю цифрового збільшення і колективного перегляду. Нормативи МОЗ цього не передбачають — мовляв, Україні сьогодні таке фінансово не осилити. Але ж треба прагнути цього, передбачивши повний перехід на нове обладнання за кілька років. А якщо задавати занижений норматив, то ніхто і не намагатиметься удосконалюватися. Оперували, як при Гіппократі, так і далі оперуватимуть. Ми ж можемо проводити всі ці операції не гірше, ніж в Ізраїлі, в Європі, зробивши їх доступними для населення.
Поки все тримається на ентузіазмі окремих лікарів, які шукають шляхи, щоб лікування було ефективнішим і гуманнішим для хворих (проведення операції у коротші строки, менший час перебування під наркозом, малотравматичність, уникнення естетичних і косметичних дефектів, коротший термін післяопераційної реабілітації).
ВЗ А як щодо економічності: державі вигідніші операції за новітніми технологіями чи ті, що зроблені за старими протоколами?
— Короткострокова і малотравматична операція дає можливість зекономити дорогі засоби для наркозу, кошти на перебування пацієнта в медичній установі, збільшити кількість оперативних втручань. Але ніхто не контролює роботи закладу по цих параметрах, тому економічна доцільність таких операцій не є аргументом.
Нас примушують економити на опаленні, водопостачанні. Ми, зрозуміло, це робимо.Утеплили корпус онкодиспансеру і в перший же рік зекономили 16 тис. грн щомісяця на теплопостачанні. Та ця економія на нас не позначилася — збереженими коштами ми не розпоряджаємося. Фінансування комунальних витрат іде за фактом.
Економічну доцільність операцій ніхто, на жаль, не прораховує. Тоді як при використанні сучасного обладнання, застосуванні новітніх технологій економія суттєва. Тобто є можливість замість 1 хворого пролікувати 3-х. Тут у виграші всі: хворі, медики, лікарня як бюджетний заклад. Але для цього з бюджету повинні виділити гроші та один раз придбати обладнання.
ВЗ Яким бачите вихід із цієї ситуації?
— Необхідно, щоб виділялися гроші на пацієнта. У Міністерстві такі заяви зроблені — чекаємо реальних кроків. Нині все прив’язано до ліжок, а хотілося б прив’язки до функції, до наданої послуги. Ліжок можна поставити скільки завгодно. Сьогодні у нас їх 430. І з огляду на їх кількість формуються і фонд заробітної плати, і штатний розпис, і номенклатура та численність обладнання. А що це дає? Скажімо, у кожного лікаря по 10 ліжок. Один за сучасною методикою на них може пролікувати 30 хворих, інший — за старою методикою — лише 10. А зарплата у них однакова, бо ми керуємося тарифною сіткою. Це веде медицину до деградації. За сьогоднішньої системи можна закінчити медичний виш, приходити вчасно на роботу, 50 років відсидіти й нічого не створити. А можна весь час вчитися, опановувати нове, працювати, як в Європі. Але парадокс у тому, що можливості винагородити такого лікаря у мене немає. То який стимул у медика добре працювати?
Ентузіазму ніхто не оплачує. Від нас пішли 4 терапевти-радіологи. Тепер працюють у клініках ім. Спіженка, «Лісод». Там є стимул — стартова зарплата в рази більша за нашу. Тому лікар думає про роботу, а не про те, як весною посадити картоплю. Така ситуація має бути не лише в цих маленьких приватних медустановах, які, до речі, не вирішують проблеми онкохворих в цілому по країні. Нині в Україні їх майже 1 млн, із них у приватних закладах лікується лише 1%. А приблизно 9% онкохворих відмовляються від лікування з різних причин.
Саме сучасне обладнання та методологія повинні бути рутинною практикою в комунальних закладах, де нині надають допомогу 90% онкохворих. Це має стати обов’язковою частиною протоколів лікування. І тоді кожен головний лікар задумається про те, що потрібно рухатись уперед, розвиватися, бо інакше не виконає норми. Хоч якийсь був би поштовх. А нині його немає.
ВЗ Чи робить МОЗ якісь кроки, щоб змінити ситуацію?
— На жаль, ні. У нас, наприклад, уже 10 років функціонує денний стаціонар, де щороку на 60% зростає відвідуваність, а його по сьогодні немає в нормативах Міністерства. Не виписана в штатному розписі й спеціально створена при диспансері окрема діагностична служба, яку особисто відвідували і давали високу оцінку 3 міністри. І якби знайшлися кошти для створення осередку сучасної ендоскопічної онкохірургії, то виникло б питання, як його легалізувати. Бо така структура теж не передбачена ані в штатних розкладах, ані в інших нормативах.
Останній штатний Наказ МОЗ №33 2000 року, який вважається прогресивним, був «застарілим» уже в день його підписання. У нас робота половини диспансеру йде з ним урозріз, і як результат кожна перевірка проходить з «особливостями».
А ми не можемо чекати — час диктує свої вимоги.
Хочу нагадати: дефіцит інструментів — це ще й трата часу на стерилізацію для наступної операції. Дефіцит же обладнання породжує черги.
Якщо всі ці питання не врегульовані, то для чого тоді Міністерство охорони здоров’я? Це ж головний регуляторний орган України! Його справа регулювати роботу служби, а не лише займатися закупівлею ліків, ніби він закупівельний центр.
Ми чекаємо надання більшої автономії лікарням, у тому числі й економічної. Кошти повинні спрямовуватися в регіони, як це передбачено Бюджетним кодексом України. Медикаментозна субвенція має йти з Державного бюджету в місцеві.
Направте на медичний заклад кошти, адже там точно знають: що потрібно закупити, куди направити більше грошей, на чому зекономити. А потім, у кінці року, спитайте з мене: скільком хворим надали допомогу, які результати лікування, яка їх 5-річна виживаність, скільки померло у перші 12 місяців із моменту встановлення діагнозу. У мене із лікарнею укладений контракт, і якщо я чогось не виконую чи щось роблю не так, то розірвіть його зі мною.
А поки що від ініціативи лікарів до міністерського рішення — дуже довгий шлях.
Інна Хімічук, власкор «ВЗ», м. Черкаси
В онкології усе має бути надточно!
Сьогодні пацієнт повинен мати право вибору, який йому розріз робити — лапароскопічний чи звичайний. Ми починали робити ендоскопічні операції на обладнанні, якому більше 12 років. І тоді я зрозумів, що потрібно удосконалювати ті ж троакари, затискачі, коагулятори, бо інструментарій може підвести у найнеобхідніший момент.
Володимир Бондар, лікар-онкогінеколог вищої категоріїА можемо більше!
Та, на жаль, власними силами вирішити проблему нестачі обладнання повністю не вдається. Для уже придбаного устаткування потрібні одноразові насадки, які коштують до 6 тис. грн. Нам також не вистачає інсуфлятора, хірургічного коагулятора, камери, монітора, стійки для проведення ТУРІВ, освітлювача для камери. Все це впливає на якість роботи хірурга. Це ж онкологія, тут усе повинно бути надточним. Тим більше, що ми не хочемо на цьому зупинятися. Наше зав-
дання — впровадити операції з видалення лімфатичних залоз, великого чепця при раку яєчників. Для цього необхідне специфічне обладнання. Дуже сподіваємось на допомогу обласної влади або, дасть Бог, рідного МОЗ.
