В Україні планується проведення реформи системи охорони здоров’я, що передбачає автономізацію медичних установ, які перетворяться на медичні підприємства. А це вимагатиме інтенсифікації праці спеціалістів, що практично неможливо без створення системи новітньої медичної інформації. Отже, роль наукових медичних бібліотек, підключених до інтернет-мережі лікарень, незаперечна. Але як співставити ці реформаторські плани з фактом системного запустіння, а можливо, й систематичного знищення найстарішої, найбільшої за книжковими та каталожними фондами наукової медичної бібліотеки України, що знаходиться в Харкові? З цим категорично не згодні й бібліотечна, й медична громади міста. Позицію своїх колег висловили директор КЗ охорони здоров’я «Харківська наукова медична бібліотека» Ірина Бражник та кандидат медичних наук, доцент кафедри соціальної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО) Борис Рогожин.
Історія, що народила легенди
Є така легенда серед книгознавців Харкова: той, хто погано ставиться до книг цієї бібліотеки, має сумну долю. В роки минулої війни, коли місто захопили німецькі окупанти і тут перебував штаб фельдмаршала Паулюса, біля книгосховищ бібліотеки розірвався снаряд. Книги потрібно було рятувати, і бібліотекарі пішли до нього. Паулюс знайшов безпечне місце і наказав німецьким солдатам перенести туди всі примірники фонду. Так вони й опинилися на вул. Сумській, буд. 4, де знаходилися до 1985 р. Паулюс під Харковом не загинув, хоча й програв свою битву.
Парадокс, але сучасна українська влада на початку ХХІ ст. не може знайти місця для безцінної духовної та історичної спадщини українського народу.
Ірина Бражник, директор КЗ охорони здоров’я «Харківська наукова медична бібліотека» Крім того, зберігаємо майже 8 млн одиниць каталогу — карток, написаних бібліотекарями більш як за 150 років, — результати роботи відділу науково-довідкової інформації за весь період існування бібліотеки. У комплексі з каталожним обслуговуванням такого зібрання немає ніде. Київська державна наукова медична бібліотека формувалася на нашій базі. За обсягами та змістом Харківська медична бібліотека була третім (після Москви та Ленінграда) науковим медичним зібранням на теренах колишнього СРСР, а після пожежі 2000-х рр. у Московській науковій медичній бібліотеці, коли було втрачено безцінні стародавні книги і сучасні видання, — стала другою».
Не все так добре у будинку Фабриканта
Борис Рогожин, кандидат медичних наук, доцент кафедри соціальної медицини ХМАПО900 тис. примірників знайшли гідні умови зберігання на обласних аптечних складах. Там книгам було добре, але погано бібліотекарям — доводилося їздити за 23 км від міста, щоб привезти замовлення читачеві. Та й відвідувачам бібліотеки не дуже зручно чекати мінімум добу на потрібне видання.
Але на близькому горизонті вимальовувалося прекрасне майбутнє: зовсім поруч, у сусідньому провулку Театральному, почалася реконструкція багатоповерхового будинку, в якому і планували розташувати обласний науково-інформаційний бібліотечний центр. Та не судилося — буремні 90-ті змінили наше життя, різко звернувши на шлях капіталістичного розвитку. Омріяні стіни так і залишилися стояти недобудованими. А справжні неприємності прийшли до бібліотеки у 2000-і рр., коли обласна рада почала розпродаж аптечних складів, що знаходилися в її підпорядкуванні. У гонитві за свіжою копійкою продали, забувши про стелажі з книгами, добре облаштовані приміщення ТОВ «Науково-виробнича фармацевтична компанія «ЕЙМ». Її господарі не виставили одразу бібліотекарів на вулицю, уклали з ними договір оренди, але постійно нагадували, що слід шукати інший дах для книг. І, нарешті, 31 грудня минулого року, зробили «новорічний подарунок»: в односторонньому порядку розірвали договір.
Хто складе пазли?
Задача не з легких — об’єднати, мов пазли в єдину картинку, розкидані по Харківщині частини наукової медичної бібліотеки. ЇЇ намагався вирішити ще кілька років тому колишній заступник губернатора Ігор Шурма: давав накази коменданту Держпрому знайти там приміщення для книгосховища, навіть хотів відновити будівництво бібліотечного центру. Виникали ідеї перевезти книги до бібліотек медичних вишів чи НДІ міста, до споруди нинішнього
історичного музею Харкова, але більше мільйона примірників — не жарти! До складів у Васіщево минулого разу їх перевозили 4 роки: на пакування та завантаження одного автомобіля потрібно мінімум добу. Але тоді бібліотеку ще не накрила інша біда — скорочення штатів.
У примарному бажанні зекономити кошти в 2012 р. обласний департамент охорони здоров’я не знайшов нічого розумнішого, як із 72 співробітників залишити в штаті всього 18. Та й ті почали звільнятися: наприклад, водій автомобіля не забажав за мізерну зарплатню поєднувати обов’язки вантажника, пакувальника, бібліотекаря тощо. Отже, сьогодні перевозити книги вже немає кому.
Перемістити фонди в іншу будівлю — задача з кількома невідомими. Щоб картинка з розрізнених пазлів склалася, потрібно виконати наступні умови: підлога має витримувати навантаження в 1 тонну на 1 кв. м; у приміщенні слід створити спеціальні температурні умови, забезпечити відповідне освітлення та контролювати вологість. Харків — велике місто, але чиновники облради капітулювали: такої споруди для унікальної бібліотеки не знайшли.
Зате нинішнє керівництво Харківської обласної державної адміністрації знайшло вихід зі скрутного становища: має наміри передати бібліотеку — науковий медичний заклад — у «підпорядкування департаменту культури і туризму, із переведенням книжкового фонду бібліотеки до вже наявних у його мережі бібліотечних площ». Ця пропозиція була висловлена в офіційному листі Голови Харківської обласної державної адміністрації І. Л. Райніна, адресованому Голові Харківської обласної ради С. І. Чернову, від 10.03.2015 р. за №1699/01-37, який розглянуто Головою Постійної комісії з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства та соціального захисту Харківської обласної ради (лист від 17.03.2015 р. за №05-21/23). Саме таку відповідь отримав небайдужий громадянин, лікар Віталій Дмитрович Мальченко на свої чисельні звернення до обласної адміністрації. А що буде потім — можна лише гадати. Беззаперечним фактом є загроза остаточного знищення безцінної літературної, наукової та інформаційної спадщини харківських медиків.
Під захист громади
Коли цей факт став відомий харківській медичній та бібліотечній громаді, прийшло розуміння: час активних дій настав. Саме ця думка стала об’єднуючим мотивом для створення громадської групи, куди увійшли лікарі та керівники медичних установ, науковці і викладачі медичних ВНЗ Харкова та ряду інших вишів, перелік яких очолює ХНУ ім. В. Н. Каразіна, а також працівники чисельних бібліотек міста — члени Української бібліотечної асоціації, спеціалісти з історії та краєзнавства, представники інших громадських організацій та фахових асоціацій, у тому числі й зарубіжних. Усі вони об’єдналися навколо ідеї врятувати фонди медичної бібліотеки і створити проект міжрегіонального інформаційно-освітнього єдиного комплексу з книжковим сховищем на 3 млн екземплярів — власними силами, безкоштовно, бо надію на владу втратили.
Особливо після того, коли розіслали до всіх зацікавлених інстанцій — МОЗ України, Харківської ОДА, контролюючих органів — листи із проханням допомоги. Поки що відповідь надійшла лише від Міністерства охорони здоров’я: «Департамент охорони здоров’я Харківської ОДА просимо розглянути порушені в листі питання з урахуванням думки медичної спільноти та про результати повідомити заявника». Директор бібліотеки заручилася підтримкою помічника заступника Голови Харківської ОДА Ігоря Шишка, відвертого прихильника порятунку книжкових фондів. Якби ж на бік громади стало ще й Міністерство охорони здоров’я! Адже всі 3 сторони конфлікту — фармацевтична компанія «ЕЙМ», Департамент охорони здоров’я Харківської ОДА та наукова медична бібліотека фактично перебувають під його юрисдикцією. Принаймні, можна було б утихомирити власників колишніх обласних аптечних складів або хоча б отримати від них гарантію, що книги не опиняться просто неба.
Борис Рогожин розповідає: «Медична громада сподівалася на активну допомогу МОЗ, тому вважала за потрібне повідомити Міністру про складну ситуацію. Не дай Боже, діло дійде до прийняття рішень та судових розглядів із власником складів — тоді отримані відповіді стануть певними аргументами захисту. Слід розуміти: духовна вартість нашої бібліотеки незмірно вища за її матеріальну ціну. Матеріальна вартість становить 1 млрд грн, і цей мільярд слід шанувати, бо він є нашим національним мільярдом, нашим національним здобутком. Щоб заново відтворити таку бібліотеку — цієї суми вже не вистачить.
Тому наша мрія — зберегти унікальне зібрання і науковий заклад, а потім створити сучасну наукову установу медичної інформації. Адже до Харківської наукової медичної бібліотеки приїздили сумчани, полтавчани, медики Східних регіонів, сюди зверталися в пошуках інформації представники посольств різних країн, тут писали дипломи і дисертації учені-лікарі з усього світу, які навчаються в Харківському Національному медичному університеті, Харківській медичній академії післядипломної освіти, Національному фармацевтичному університеті, чисельних НДІ. В її залах побувало кілька тисяч іноземних громадян — студентів Харківського медичного інституту та клінічних ординаторів, аспірантів.
А в результаті необдуманих дій місцевої влади, за якими мовчки спостерігає МОЗ, ми всі стали свідками справжньої драми падіння престижу бібліотеки і, відповідно, престижу медичної освіти й науки. Нині в Харкові вчиться вже третє покоління студентів та аспірантів, які не можуть у повному обсязі користуватися безцінною медичною літературою і, повертаючись додому, розповідають, що в Харкові немає медичної бібліотеки, й тому вони вимушені збирати матеріали для дисертацій, наприклад, у Парижі. Так і виходить: іноземці до Парижа — а українцям куди?
Інший, не менш драматичний аспект: заблокована можливість відцифрувати харківські книжкові фонди і виставити їх до бібліотечної інтернет-мережі. А це ж надбання всього людства! У нас виростають покоління, які не знають, що таке бібліотека, реальна наукова медична інформація, історичні джерела. Сучасний медичний науковий журнал досить дороговартісний — «скачати» з нього одну статтю коштує 50 доларів! Це не тільки проблема (бо одному читачеві не по кишені така інформація), а ще й перспектива — заробляти гроші бібліотеці, стати самоокупною за умови включення до світового наукового медичного інформаційного простору.
Прикладом сучасного наукового інформаційного центру є наукова бібліотека Української академії банківської справи Національного банку України в м. Суми. Це установа з багатьма міжнародними каналами зв’язку, де можна отримати як сучасну, так і ретроспективну інформацію з міжнародних фахових баз даних, що бере участь у численних міжнародних проектах.
На першому етапі ми плануємо розробити проект технічного завдання такого центру. Другим кроком буде публічне фахове обговорення цього проекту, в тому числі формування засад його функціонування відповідно до вимог структурного реформування медичної галузі та наукової й навчальної сфери в Україні в цілому.
Ми розуміємо, що через масштаби проблеми жодна медична наукова установа, жоден із харківських вишів, навіть такий гігант, як ХНУ ім. В. Н. Каразіна, не зможе самостійно вирішити цього питання. Частково це пояснює певну інерцію з боку офіційних керівників медичних навчальних закладів і наукових установ. Тому вважаємо: саме громадянське суспільство може та повинно стати рушійною силою для реалізації такого серйозного проекту.
Аргументи про те, що в теперішній складний час через брак коштів, бойові дії тощо, цього не можна здійснити — не приймаються. Харківщина в своїй новітній історії 1990-х — початку 2000-х рр. має багато прикладів, коли за ще важчих економічних умов реалізовувалися багатомільйонні проекти. Так, уперше в Україні було створено сучасне відділення політравми, устатковане вартісним магніторезонансним томографом і наркозно-дихальною апаратурою, оновлено парк машин швидкої допомоги, добудовані й оснащені чисельні поліклініки та стаціонари, серед яких перинатальний центр, центр медичної генетики, хоспіси. До цього можна додати й щорічні програми із забезпечення населення Харкова сучасними інсулінами та препаратами крові — тут місто було першопрохідцем у державі. Наш оптимізм небезпідставний. Це як мінімум міжрегіональний проект для більшості областей Лівобережного регіону країни за участю НАН та НАМУ України».
Ольга Фалько, власкор «ВЗ»
