Півроку минуло відтоді, як одним рядком Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» фактично було поставлене питання про можливе закриття кількох десятків галузевих лікарень. До списку «зайвих» потрапили переважно лікарні системи «Укрзалізниці» та медичні частини, які обслуговували працівників промислових підприємств. Згідно із цим документом тепер вони мають перейти на баланс місцевих бюджетів або ж будуть закриті, якщо влада регіону не знайде можливості та не вбачатиме доцільності їх фінансувати. Ситуація ускладнюється ще й тим, що механізм передачі згаданих установ не розроблений і не прописаний законодавчо. Тож, по суті, місцеві ради повинні фінансувати об’єкти, які ще й досі перебувають на балансі у колишніх власників. А залишені напризволяще відомчі лікарні намагаються вижити в умовах критичного недофінансування, висуваючи різноманітні ідеї свого переформатування, які високопосадовці, на жаль, не поспішають розглядати.
Сергій Чугреєв, головний лікар ДЗ «Відділкова лікарня станції ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця»У нинішньому році заклад отримав медичну субвенцію із розрахунку близько 640 грн на одного мешканця м. Сміла. Лікарня обслуговує 9895 смілян. Але в її структурі — ще й лінійні підрозділи, такі як амбулаторії залізничних станцій Черкаси, Золотоноша, Цвіткове, фельдшерські пункти станцій Корсунь, Шпола, які обслуговують майже 10 тис. мешканців. Разом це близько 20 тис. жителів.
У результаті при потребі в медичній субвенції у сумі 13 304,6 тис. грн ми отримали лише половину — 6399,1 тис. грн.
Як керівник закладу я повинен забезпечити всіх працівників заробітною платою — і у Смілі, і у згаданих амбулаторіях та фельдшерських пунктах. З огляду на недостатню кількість медичної субвенції, ми вжили заходів з оптимізації, тобто вимушені економити кошти за рахунок скорочення штатів в установленому законодавством порядку, відпусток без збереження заробітної плати тощо. Працівники, що досягли пенсійного віку, виходять на пенсію, дехто влаштовується на роботу в інші медичні заклади міста.
Так, в амбулаторії станції Золотоноша проблему працевлаштування наших медиків вирішили дуже цивілізовано. Мер Золотоноші Віталій Войцехівський під час зустрічі з працівниками, побачивши, що амбулаторія в хорошому стані, добре оснащена, наполягав на тому, щоб зберегти її для людей, які живуть у цьому районі міста. Медиків, які від нас звільнилися, перевели в штат ЦРЛ м. Золотоноші.
Амбулаторія станції Черкаси теж розташована в хорошому приміщенні — минулого року там зробили капітальний ремонт. Але влада м. Черкаси відмовилася від неї, мотивуючи тим, що в обласному центрі достатньо своїх медичних закладів.
Відомчий заклад на станції Цвіткове залишається — на сесії Городищенської районної ради було прийнято рішення про відкриття на його базі місцевої амбулаторії. Однак процедура передачі затримується через відсутність відповідних урядових рішень про перехід приміщення у власність територіальної громади.
Разом з тим, кошти на лікування населення, що обслуговується в наших лінійних підрозділах, були перераховані до бюджетів відповідних територіальних громад. Тому ми звернулися до органів місцевого самоврядування, де розташовані ці заклади, з проханням повернути кошти на їх утримання до Смілянської залізничної лікарні в установленому законодавством порядку. Також підготовлений відповідний лист за підписом Голови Смілянської місцевої ради на ім’я прокурора Черкаської області. Крім того, міська влада Сміли обіцяє звернутися до Міністерства фінансів з проханням про надання для нас медичної субвенції до кінця року на так званий перехідний період.
Слід також врахувати, що восени 2015 р. у державі буде проведено адміністративно-територіальну реформу. Які адміністративні одиниці будуть утворені, з якою кількістю і структурою медичних закладів — невідомо, а відтак не можна передбачити, яких потрясінь знову зазнає медицина району. Та, що б ми не говорили, відтепер статус нашої лікарні, а відповідно і формат її роботи буде змінено.
Шкода лише, що в цій паперовій тяганині всі забувають про основне: залізнична лікарня виконує відмінну від комунальних закладів охорони здоров’я загальнодержавну специфічну функцію, а саме: забезпечує медичний аспект безпеки руху потягів і перевезення вантажів та пасажирів. Як надалі реалізуватиметься ця функція — невідомо. Де і як проводитимуться періодичні медичні огляди залізничників, хто буде здійснювати до- та післярейсові медичні огляди машиністів і помічників машиністів електровозів й тепловозів, визначати, чи придатні вони до управління транспортними засобами? Ці питання також поки залишаються без відповіді. У системі відомчої медицини був роками напрацьований алгоритм надання медичної допомоги працівникам залізниці і пасажирам. Звісно, з відповідними наказами, документацією, вимогами можна ознайомити й медиків комунальних закладів, провести для них навчання, але на це потрібно чимало часу та коштів.
Хочу нагадати, що для успішного здійснення будь-якої реформи потрібно кілька складових: нормативно-правова база, фінансово-матеріальне забезпечення і необхідний кадровий потенціал. А що маємо? Нормативно-правова база на сьогодні фактично відсутня (за законом, медицина в нас безкоштовна), фінансово-матеріальне забезпечення — з багатьма «невідомими», кадровий потенціал обмежений (не секрет, що близько 30% лікарів пенсійного віку, ще 30% — медики, яким до його досягнення залишилося 3-5 років).
Реформа медицини в державі давно назріла, але проводити її необхідно не заради реформи, а для реального покращення медичного обслуговування українців, враховуючи реалії сьогодення.
Василь Покотиленко, т. в. о. головного лікаря ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частини №14 МОЗ України»У результаті реорганізації фінансування для нашої установи з цього року було пораховано не на ліжка, як раніше, а за кількістю населення, яке закріпили за лікарнею. Тож на 2015 р. нам виділили 4 млн 397 тис. грн субвенції, тоді як бюджет закладу у 2014 р. становив близько 16 млн грн. Місячна зарплата співробітників в 2014 р. складала близько 800 тис. грн на місяць, у 2015 р. на неї виділено лише 360 тис. грн на місяць, інші статті видатків взагалі не враховано. Уже маємо судові позови за несплачені рахунки, зокрема, позов на 900 тис. грн за теплопостачання. У результаті виконання судового рішення можуть арештувати рахунки, і тоді лікарні дійсно настане кінець. Навіть зарплату своїм працівникам не зможемо виплатити.
Про ситуацію, що склалася, ми інформували всі інстанції. Але звідусіль отримали одну й ту саму відповідь: згідно із Законом ми підпорядковані місту й усі організаційні, фінансові та матеріальні питання маємо вирішувати за територіальним принципом. Але ж за документами ми ще не місцеві, бо об’єкт не передано — адміністративно поки що підпорядковуємося МОЗ. Ситуація незрозуміла і вкрай складна.
На базі СМСЧ №14 ми запропонували створити центри реабілітації, зокрема і для учасників АТО. З цією пропозицією зверталися в Міністерство оборони, до Прем’єр-міністра, депутатів Верховної Ради. Смілянській делегації вдалося навіть побувати на прийомі у Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі — він обіцяв посприяти у вирішенні цього питання. Місцева влада теж обіцяє допомогти.
Втратити здобуте легко, а от повернути — набагато важче. Зрозуміло, що медицина має себе якось забезпечувати: потрібно впроваджувати платні послуги, страхування, залучати інвестиції, благодійні внески. Але не можна так одразу набути статусу прибуткового платного медичного закладу. Сьогодні навіть людині із середнім доходом буде непросто оплатити медичні послуги. Але нагорі цього ніхто, на жаль, не бачить. Постановили, щоб до 1 вересня здійснити реформування закладів, а як це реалізувати на ділі — невідомо.
Георгій Матвійчук, головний лікар ДЗ «Вузлова лікарня ст. Христинівка ДП «Одеська залізниця»Ми маємо досвід використання залізничної лікарні для всіх жителів Христинівського району й інших районів Черкаської й Вінницької областей.
У 1986 р. на базі нашого закладу було відкрито неврологічне відділення для всіх мешканців Христинівського району, а пізніше ще й ЛОР-відділення на 25 ліжок. Пацієнти були дуже задоволені їх роботою. Тому зараз потрібно відновити діалог про використання матеріальної бази залізничної лікарні для населення району, зберегти обидві лікарні — залізничну і ЦРЛ — з метою покращити доступність й якість медичної допомоги населенню.
Також хочу нагадати: свого часу за подібним сценарієм відбувалося руйнування галузевої медицини в Казахстані — там залізничні лікарні віддали в приватні руки, а за кілька років, побачивши наслідки такого реформування, мусили все починати з нуля.
Ярослав Березань, секретар Смілянської міської радиТа й процесом передачі це назвати важко, оскільки згідно із Законом ми маємо відповідати лише за фінансування цих закладів. Документи стосовно передачі відомчих закладів цілісним майновим комплексом, як це передбачено в Законі України «Про Державний бюджет на 2015 рік», затримуються десь на рівні відповідних міністерств: залізничної лікарні — у Міністерстві інфраструктури, СМСЧ №14 — у Міністерстві охорони здоров’я.
Обидві галузеві лікарні мають великі, у кілька поверхів, приміщення. Залізнична лікарня розташована на ділянці у 6 гектарів землі! В обох закладах працює близько 500 медичних працівників. Місто немає фінансових можливостей утримувати ці об’єкти, і за таких обставин штат працівників обох лікарень необхідно буде скоротити приблизно вдвічі.
Звісно, можна говорити про переваги конкуренції і про можливість пацієнтів обирати медзаклад, та, на жаль, задекларовані принципи, за якими гроші мають «ходити» за пацієнтом, досі не діють. Медичні послуги оплачуються за рахунок субвенції, яку отримують місцеві органи влади і потім переводять на рахунки комунальних медичних закладів. Фактично ми є лише транзитерами коштів.
Звернулися до Міністерства оборони та МВС з ініціативою перепрофілювати СМСЧ №14 у центр реабілітації, але там мовчать — нікому ці заклади не потрібні.
Відомчі лікарні досі не передано у власність міста, і тому ми ніяк не можемо вплинути на ситуацію. Більше того, не підпорядковані місту лікарі саботують будь-які рішення чи доручення, прийняті міськрадою. Скажімо, міська влада запропонувала в приміщенні залізничної лікарні розташувати відділ охорони здоров’я міста, структурні підрозділи якого нині розкидані по всій Смілі. Це було б економічно вигідно, однак керівництво лікарні проігнорувало пропозицію. Також вони не надають розрахунків за витратами для проведення відповідних розрахунків міською владою.
Одна з відомчих лікарень, незважаючи на недофінансування закладу, нараховує своїм працівникам 25% надбавки. Ситуація із фінансуванням цих закладів і без того складна. СМСЧ №14 уже використала ліміт зарплати, виділений їй на цей рік. Дещо краща ситуація в залізничній лікарні, оскільки вона працює на засадах страхової медицини.
Я вже навіть пропонував, аби керівники медичних закладів міста зібралися й самостійно вирішили, хто кого обслуговуватиме і які послуги надаватиме. Однак домовлятися вони теж не хочуть — кожен тягне ковдру на себе.
Олександр Ковбасюк, голова Христинівської райдержадміністраціїСкоротивши частину працівників залізничної лікарні в лютому-березні, вдалося б зберегти до кінця року 80-90 осіб. А так за нинішнього фінансування залишиться лише 30-40 медиків. Нинішній же керівник залізничної лікарні скорочення фактично не проводив та ще й дозволяв виплачувати по два оклади працівникам, які виходили на пенсію. Такими діями він фактично виганяє своїх людей на вулицю, бо до кінця року фінансування не вистачить.
Була пропозиція створити на базі лікарні реабілітаційний центр для учасників АТО, адже наявна сучасна апаратура та матеріальна база дають змогу здійснювати відновне лікування. Ми навіть зняли фільм про цю лікарню і направили його в усі можливі інстанції, зокрема в Міністерство охорони здоров’я та Міністерство оборони. Проте відповіді не отримали. Взагалі дивує позиція Києва. Цього року лікарня була акредитована, а тепер ми повинні скорочувати акредитованих працівників! Весь негатив перекладається на місцеве керівництво, адже саме воно вимушене іти не непопулярні кроки. Грошей у районі для утримання двох лікарень і поліклініки немає. Лише по медицині цього року нестача коштів сягає близько 6 млн грн. Тож єдиний вихід — оптимізувати лікувальні заклади. Це стосується не тільки залізничної, а й районної лікарні. Наш бюджет не витримає такого навантаження, незалежно від того, хочемо ми реорганізовувати медичні заклади чи ні. Збереження залізничної лікарні залежить лише від того, чи погодиться держава створити тут відновний центр.
Микола Клімов, заступник Голови Черкаської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, Заслужений лікар УкраїниТому наша профспілкова організація ще в березні цього року направила листи до Міністерства охорони здоров’я, Прем’єр-міністра України та ЦК галузевої профспілки з метою привернути увагу високопосадовців до проблеми працівників відомчих медзакладів Черкащини, які нині недоотримують зарплату, змушені йти у відпустки без збереження, дехто звільняється. Ми розраховували, що найближчим часом будуть прийняті відповідні документи.
Річ у тому, що згідно зі ст. 28 Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Кабінет Міністрів був зобов’язаний забезпечити передачу відомчих закладів на фінансування місцевих бюджетів до 1 січня 2015 року. А відтак мала бути прийнята Постанова Кабміну — у ній мало б регламентуватися, які медичні заклади на баланс якого бюджету передаються тощо. Відомства, що передають заклади, повинні видати відповідні накази (у нашому випадку це Міністерство охорони здоров’я і Міністерство інфраструктури). Але досі немає жодного документа.
Тож заклади залишаються підпорядкованими своїм відомствам, а місцева влада і Департамент охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації не можуть вплинути на ситуацію.
Як представник профспілки я входжу до комісії при Департаменті охорони здоров’я з передачі відомчих закладів і ситуацію знаю достеменно.
У Христинівському районі для нормального функціонування галузі охорони здоров’я на цей рік не вистачає 6,2 млн грн. Тепер додалася ще й залізнична лікарня, яка розташована у 4-поверховій будівлі, і відповідно має значні витрати на оплату комунальних послуг. Як це не прикро, але за кошти районного бюджету не вдасться утримувати обидва заклади. Тепер, швидше за все, штат відомчої лікарні розформують, а 20 лікарів будуть працевлаштовані в інших медичних закладах. Що робити з приміщенням — поки невідомо. Можливо, там організують гуртожиток для медичних працівників чи передадуть соціальній сфері.
У Смілі мережа медичних закладів перенасичена і без відомчих закладів. З передачею останніх виникнуть проблеми і в галузі охорони здоров’я, і в місцевому бюджеті. Чи потрібно, скажімо, у районному центрі 4 хірургічні відділення?
Найбільша проблема в Смілі з медико-санітарною частиною, яка за радянських часів обслуговувала 5 тис. заводчан. На сьогодні колишнього підприємства «Орізон» уже не існує — завод роздрібнився на окремі підприємства, у кожного з яких свій власник. Незважаючи на те що в Законі обумовлено передачу об’єктів цілісним майновим комплексом, власники відмовляються віддавати обладнання. Підприємство фактично не працює і «потонуло» у різноманітних судових процесах.
У смілянській залізничній лікарні краща ситуація. За бажання на її базі можна відкрити госпрозрахунковий або приватний консультативний заклад.
Окрім того, нинішнього року потрібно оптимізувати комунальні медичні лікарні області — за попередніми розрахунками необхідно скоротити близько 1 тис. ліжок.
Усі медики будуть працевлаштовані. Нині в регіоні не вистачає майже 1,5 тис. лікарів. Наявні вакантні посади фахівців у Кам’янці, Чигирині, інших районах. Щоправда, комусь із медиків до нового місця роботи доведеться діставатися довше, комусь — змінити спеціальність.
Будівлі ж цих закладів місцевий бюджет утримувати не зможе, адже нині потрібно рахувати кожну копійку. Сьогодні, на жаль, перед медициною області стоїть питання не розвитку, а виживання, радикальної реорганізації й оптимізації. Над цим ми тепер і працюємо.
Від редакції. Хто і коли зрештою розрубає цей гордіїв вузол і яких втрат зазнають медики та пацієнти, поки що прогнозувати вкрай важко. Але зрозуміло одне — на безболісний компроміс годі очікувати. Високопосадовці звикли до безкарності за свої недолугі рішення, а доля громадян, які потерпають від цих рішень, їх, з огляду на описану ситуацію, хвилює мало. «ВЗ» обіцяє тримати «черкаську історію» під контролем й обов’язково повідомлятиме про подальший розвиток подій.
Інна Хімічук, власкор «ВЗ», м. Черкаси
