Від наукової лабораторії до лекційної зали та ліжка хворого — один крок. За таким принципом функціонують університетські клініки — флагмани світової системи охорони здоров’я. Радянські традиції розмежували медичну науку, практику й освіту, тож дружба між ними досі відносна, а іноді — на межі протистояння. Чи вдасться скріпити її через відродження університетських клінік в Україні? І чи врахуємо світовий досвід повною мірою?
ВЗ Перша університетська клініка в незалежній Україні відродилася саме в Одесі. Чи вдалося втілити основну ідею, на засадах якої працюють подібні заклади у світі?
ВЗ Життя будь-якої університетської клініки тримається на «трьох китах»: лікуванні, навчанні та науці. Як досягти балансу між ними?
— Головною функцією університетських клінік все ж таки є надання спеціалізованої, високоспеціалізованої та невідкладної медичної допомоги населенню, а також консультативно-діагностичної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам. Це потребує впровадження сучасних технологій діагностики, лікування та медичної реабілітації, наявності спеціального високотехнологічного обладнання для проведення малоінвазивних, ендоскопічних, органозберігаючих, реконструктивно-пластичних втручань, а також висококваліфікованих кадрів.
Наприклад, нині в нашій клініці працює 18 лікувально-діагностичних відділень на 190 ліжок (у 2004 р. було лише 10 відділень). Щорічно по медичну допомогу в клініку звертаються до 180 тис. осіб, близько 6 тис. із них лікуються стаціонарно (майже на 2 тис. більше, ніж у 2004 р.), наші фахівці проводять понад 3 тис. оперативних втручань підвищеної складності. Консультаційний прийом ведуть співробітники 13 кафедр, медичне обслуговування забезпечують 7 докторів медичних наук, професорів і 37 кандидатів медичних наук, доцентів.
Крім того, наша клініка надає первинну допомогу населенню м. Одеса. Однак, зважаючи на умови реформування системи охорони здоров’я в Україні, швидше за все, ми будемо змушені відмовитися від надання цього виду допомоги і передати прикріплене населення на обслуговування в Центри первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) й амбулаторії сімейної медицини. Натомість вважаємо за необхідне створити в клініці службу невідкладної медичної допомоги.
Водночас університетська клініка — це унікальна можливість поєднання в одному лікувальному закладі декількох процесів: надання медичної допомоги будь-якого ступеня складності та підготовки професійних кадрів. Тут зосереджуються не тільки найсучасніше медичне обладнання, а й кращі моделі раціонального менеджменту, фінансування та контролю якості медичної допомоги. Це нові можливості проведення наукових дос-ліджень, які відповідають сучасним світовим вимогам, впровадження інноваційних методів у практику, а також нові горизонти міжнародної співпраці з провідними науковими й лікувальними установами (університетськими клініками) і профільними медичними асоціаціями Європи. Щодо балансу між «трьома китами», вважаю: на етапі створення університетських клінік його неможливо досягти. Це відбудеться еволюційним шляхом через поступовий відбір найкращих фахівців, які є чудовими клініцистами, мають бажання і хист навчати молоде покоління й активно займаються наукою. Навіть за великого бажання жоден ректор не може зібрати такі кадри одразу і в одному місці — для формування потужних наукових і педагогічних шкіл потрібні роки.
ВЗ Де взяти кошти для втілення таких амбітних планів?
— Фінансування університетських клінік в Україні здійснюється за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, який за нинішньої економічної ситуації в країні перебуває не в кращому стані. Відтак клінікам не вистачає коштів не лише на придбання високотехнологічного обладнання, а й на надання безкоштовної медичної допомоги в повному обсязі. Тому необхідно залучати інші джерела фінансування. Для прикладу, у Німеччині університетські клініки фінансуються із шести джерел (бюджету, загального обов’язкового фінансування, коштів університету, спецфондів, надбавки академічної медицини та інших), в Австрії та Франції — із трьох, Швеції — із чотирьох. Клініка ОНМедУ також має багатоканальне фінансування — бюджетні та зароблені кошти, спеціальний фонд, оплата за навчання контрактників, за клінічні дослідження на базі клініки, а також благодійні внески й спонсорська допомога. Наприклад, за гроші, які університет отримує за навчання іноземних студентів, клініка може закуповувати на кафедри обладнання для навчального процесу. Використання високотехнологічного обладнання також виведено з державної форми власності, активно впроваджуються в практику проекти соціально відповідального партнерства (з Центром комп’ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії, лабораторією рідинної цитології, найсучаснішою ангіографічною операційною, які є проектами приватної форми власності). На базі цих проектів протягом 2014-2015 рр. ми створили кілька центрів: Центр онкологічної допомоги, Центр з надання медичної допомоги пацієнтам із гострим коронарним синдромом, Центр надання медичної допомоги пацієнтам із гострим порушенням мозкового кровообігу. До того ж, таке партнерство «виводить» з лікувально-діагностичного процесу корупційну складову, робить ціноутворення на медичну послугу прозорим, покращує доступ клінічних ординаторів, аспірантів, лікарів-інтернів і співробітників клініки до сучасного обладнання, допомагає організувати навчальні класи в приміщеннях закладів-партнерів і контролювати якість наданих ними медичних послуг, а також створює нові робочі місця для найкращих фахівців і дає змогу гідно оплачувати їх працю, що нині також дуже важливо.
ВЗ З огляду на набутий досвід, як оцінюєте Положення про університетську клініку, котре подано МОЗ України на затвердження до Міністерства юстиції?
— Воно потребує корекції. На нашу думку, вкрай необхідно внести до цього документу пункт про те, що університетські клініки можуть надавати екстрену медичну допомогу, відповідно, на їх базі можуть розгортатися кафедри екстреної і невідкладної допомоги — для підготовки фахівців відповідного профілю. Адже сьогодні у зв’язку з реформуванням галузі такі спеціалісти є затребуваними. Також потрібно більш чітко визначити участь професорсько-викладацького складу кафедр медичних вишів у лікувально-діагностичному процесі клінік. Лікувальна робота входить до функціональних обов’язків співробітників кафедр і більш тісна їх співпраця з клініками сприятиме підвищенню якості медичної допомоги, а також зменшить навантаження на місцеві бюджети. Необхідно дозволити аспірантам, клінічним ординаторам тощо брати участь у лікувальному процесі, а також розширити повноваження співробітників кафедр щодо оформлення медичної документації, зокрема листків непрацездатності, довідок. Також необхідно включити університетські клініки до переліку закладів охорони здоров’я.
Дуже важливо зрозуміти, що університетські клініки не можна створювати за єдиним шаблоном по всій Україні. У процесі їх організації неодмінно слід враховувати особливості та потреби кожного регіону. Тоді клініки орга-нічно увіллються в єдиний медичний простір, створивши здорову конкуренцію, і зрештою знайдуть свою «нішу» в ньому (адже дублювання функцій нікому не потрібне). Наприклад, на підставі вивчення найактуальніших для Одеської області медичних проблем було прийнято рішення акцентувати діяльність нашої університетської клініки на наданні медичної допомоги при онкозахворюваннях, гострому коронарному синдромі, гострих порушеннях мозкового кровообігу, на проведенні лапароскопічних оперативних втручань.
ВЗ Які перешкоди у становленні університетських клінік в Україні?
— Певною проблемою для вже існуючих університетських клінік є те, що їх створювали не «з нуля», а шляхом реорганізації міських медичних закладів з усіма їх недоліками.
У спадок клінікам переважно дісталися занедбані будівлі, зношене обладнання, кадри, які не завжди відповідають кваліфікаційним вимогам закладів такого рівня. Тож їм доводиться вишукувати можливості для проведення ремонту, вдосконалювати інфраструктуру, купувати нове обладнання, перенавчати медичні кадри, шукати перспективну молодь. На все це потрібні й кошти, й час. Дискутабельним на сьогодні є питання надання клінікам статусу юридичної особи — думки фахівців з цього приводу розділилися (можливо, причиною цього є конкретні обставини, що традиційно склалися в кожному з регіонів країни). До сьогодні не існує юридично усталеної формули розрахунку вартості медичної послуги. Університетські клініки можуть і готові заробляти кошти, однак не відомо, хто затверджуватиме розрахунки медичної послуги, що туди буде закладено.
Утім, незважаючи на всі труднощі і проблеми, які можуть виникнути в період організації та становлення університетських клінік, цей процес не зупинити. За університетськими клініками — майбутнє.
Світлана Тернова, «ВЗ»
Точки зору
Однак не всі керівники лікувально-профілактичних закладів і лікарі, які там працюють, переймаються студентами, їх потребами, здебільшого вони вважають, що то не їх клопіт. Не завжди між працівниками лікувально-профілактичного закладу та співробітниками кафедри складаються продуктивні професійні стосунки — вони швидше конкурентні. Пацієнти також не хочуть, щоб їх оглядали студенти чи лікували інтерни, — вони не розраховували на це під час госпіталізації. У таких закладах не завжди вистачає навчальних чи бодай пристосованих для навчання кімнат, де можна було б спільно оглядати пацієнтів тощо. Натомість бази університетських клінік будуть орієнтовані передусім на навчання студентів, інтернів і лікарів. Адже їх первинна функція — підготовка та перепідготовка медичних кадрів. Тож там будуть створені максимальні умови для налагодження навчального і лікувального процесу. Це має бути цілий комплекс — і лекційні аудиторії, і клінічні кімнати обстеження, й операційні зали з відеосупроводом.
Водночас університетські клініки мають стати базами для наукової роботи, розробки нових методів і медичних технологій. На відміну від лікувально-профілактичних закладів університетські клініки зможуть заробляти додаткові кошти на розробку наукових тем чи напрацювання практичних лікувальних методик. Головне — передбачити механізм, за якого ці кошти правильно розподілятимуться і в повному обсязі спрямовуватимуться на розвиток клініки. Університетські клініки, які існували в минулому столітті, фінансувалися і за рахунок надходжень від оплати за навчання студентів, і з боку держави (бо надавали допомогу великому контингенту пацієнтів — жителям міста, області, навіть інших регіонів, де таких клінік не було). Також вони мали підтримку з боку благодійників, оскільки виконували ще й соціальну функцію — обслуговували малозабезпечених пацієнтів. До речі, вартість лікування в університетських клініках була значно нижчою, ніж у приватних.
У сучасному світі університетські клініки — це заклади високого рівня надання медичної допомоги, які мають сучасне обладнання, висококваліфіковані кадри та розвивають науку. І якщо в Україні зміняться принципи фінансування охорони здоров’я, у медичних закладів також з’явиться реальна можливість заробляти кошти — за умови існування здорової конкуренції за пацієнта (а, отже, і за кошти, які йдуть за цим пацієнтом). Тоді університетські клініки стануть найкращими медичними установами у своїх регіонах. Цьому сприятиме передусім багатоканальне фінансування (власні, страхові, державні кошти тощо). Водночас потрібно змінити і філософію закладу охорони здоров’я. Він має бути автономним, з власною експертною (дорадчою) комісією, і саме керівництво університетської клініки має визначати пріоритетні напрямки її діяльності (у тому числі в наданні медичної допомоги, залученні додаткового потенціалу, закупівлі необхідного обладнання, розподіленні бюджету). Це не просто «розв’язування» рук, це ще й посилення відповідальності керівника. «Положення про університетську клініку вищого навчального закладу та закладу післядипломної освіти», подане до Міністерства юстиції України для державної реєстрації, у цілому добре розроб-лено. Однак в ньому потрібно прописати, що університетська клініка створюється не наказом Міністерства охорони здоров’я, а наказом керівника навчального закладу за погодження із Міністерством. Це дуже важливо, бо існує ризик перепідпорядкування медичних університетів МОН України. Хоча цього взагалі робити не можна — вищі медичні заклади повинні перебувати в юрисдикції МОЗ України, а Міносвіти й без того має можливість контролювати навчальний процес. Конфлікту інтересів потрібно уникнути. Розвиток університетських клінік має відбуватися за підтримки МОЗ, органів місцевого самоврядування, медичних закладів і громадськості.
Головний принцип їх роботи полягає в так званій університетській тріаді — тісному зв’язку вузькоспеціалізованої медичної допомоги, навчального процесу і наукових досліджень. Тож і рівень надання медичної допомоги тут набагато вищий. Університетські медичні центри обслуговують «закріплене» за ними населення. До того ж, тут реалізується принцип нерозривності професійної освіти (від додипломної до післядипломної).
У Європі такі заклади отримують подвійне фінансування: з бюджету і за рахунок коштів, які студенти сплачують за навчання. Тому вони мають можливість придбати дороговартісне обладнання та можуть дозволити собі витрати на наукові дослідження тощо.
Останнім часом в Україні також спостерігається тенденція до відтворення університетських клінік. У 2010 р. у Запоріжжі відбулася перша і, на жаль, єдина конференція, на якій обговорювали їх роль у наданні медичної допомоги. Тоді ж ухвалили і відповідну резолюцію, надіслали звернення до Кабміну, щоб у Закон України «Про вищу освіту» внесли статтю про створення університетських клінік. Нарешті нас почули — у новому законі з’явилася така стаття, а для її реалізації розроб-лено Положення про університетську клініку, яке має бути уніфікованим для всієї України.
Однак на сьогодні існує значна перешкода на цьому шляху. Вищі навчальні заклади, які є державною власністю, мають клінічні бази в зак-ладах охорони здоров’я комунальної власності. Натомість університетські клініки повинні створюватися органами центральної влади, місцевого самоврядування і власне вищими навчальними та науковими закладами, підпорядкованими МОЗ і НАМН України. Тож потрібно передусім узгодити форму власності університетських клінік. Не має виникати і проблем з передачею закладів комунальної власності в державну (для створення університетських клінік). Не можна провести реформу в системі медичної освіти без реформи всієї системи охорони здоров’я. Добре, що в згаданому законі прописані вимоги щодо контролю якості освіти. Це означає, що під час навчання студент отримає не лише теоретичні, а й практичні знання. Останні можна здобути тільки в лікувальному закладі, який не залежить від рішення або настрою головного лікаря, як це часто трапляється в нас сьогодні. Це ще один аргумент на користь того, що медичні виші повинні мати власні лікувальні заклади, самостійно планувати їх діяльність, пов’язану з практичним навчанням студентів, а їх керівництво контролюватиме цей процес. Інакше неможливо підготувати висококваліфікованих фахівців.