Яких би висот не сягала медицина, вона не в змозі врятувати людство від епідемії неінфекційних хвороб, а значить, і передчасної смерті. Це може зробити лише саме людство. Лікарі ж мають донести цю ідею до кожної людини.
ВЗ Коли світ говорить про епідемію неінфекційних хвороб, про які масштаби йде мова і яка ситуація в нашій країні?
— Неінфекційні хвороби на сьогодні лідирують у структурі як захворюваності, так і смертності в усьому світі. У 2011 р. ВООЗ констатувала, що глобальний тягар і загроза неінфекційних захворювань — це один з основних викликів XXI століття. Тому наступні десять років було проголошено «десятиліттям боротьби із неінфекційними хворобами та травматизмом». В Україні в структурі загальної смертності частка неінфекційних захворювань становить 86%.
Микола Поліщук, член-кореспондент Національної Академії медичних наук України, Заслужений діяч науки і техніки, завідувач кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, професорВЗ Із чим пов’язана така ситуація?
— Головна причина катастрофи — спосіб життя людей. Провокуючих факторів кілька, і знання кожного з них є дуже важливим кроком у боротьбі з епідемією неінфекційних захворювань. Йдеться про паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування з підвищеним вмістом жирів, вуглеводів та солі і, звичайно, малорухливий спосіб життя. ВООЗ вбачає єдиний шлях вирішення проблеми, з якою зіткнулося людство, — у свідомій зміні способу життя кожного. Щодо паління стратегія одна: поступова повна відмова від згубної звички.
З приводу алкоголю «формула» дещо лояльніша: що менше, то краще.
ВЗ Чому, на вашу думку, неінфекційні хвороби в українців молодшають?
— Через той самий спосіб життя. Підлітки дуже рано починають палити і зловживати алкоголем. А більш доросле населення майже не займається спортом, веде сидячий спосіб життя і харчується так, як того не варто було б робити. До речі, ще 10% у структурі неінфекційних захворювань займають онкологічні хвороби, й основні провокуючі фактори їх виникнення такі самі, як і при серцево-судинній патології.
ВЗ Якою має бути стратегія боротьби з епідемією неінфекційних хвороб?
— Стратегія проста. По-перше, має діяти закон про заборону тютюнопаління в громадських і публічних місцях. Але цього недостатньо: потрібно проводити освітні заходи, які б пояснювали людям, чому потрібно відмовитися від цієї звички. По-друге, слід значно зменшити кількість місць для паління. Далі варто обмежити продаж алкоголю: за віком, часом і кількістю в одні руки. Не просто для галочки затвердити такі закони, а дійсно впровадити їх у життя. Паралельно з моментами обмежень та заборон потрібно надати людям ресурси, які допоможуть вести здоровий спосіб життя. Зараз у столиці активно будують спортивні клуби, майданчики та велосипедні доріжки. Але все це має бути доступним абсолютно на всій території країни. Навіть такі, на перший погляд примітивні методи зможуть призупинити катастрофу. Звичайно, ми не в змозі запобігти генетичним факторам схильності до серцево-судинних хвороб, але здатні нівелювати несприятливі чинники, які провокують їх активний розвиток.
ВЗ Щодо тютюнопаління, то більшість розвинених країн пішли альтернативним шляхом. У нашій державі, навпаки, намагаються жорстко заборонити його. Як, на вашу думку, чи працюють радикальні заборони із залежними людьми?
— Нині в Україні немає жодного радикального методу заборони. Наше законодавство захищає не курців, а від курців. Мова йде про обмеження паління в громадських місцях: на зупинках, у кафе, на стадіонах тощо. Тобто наш закон є дискримінаційним для курців і дає можливість тим, хто не палить, дихати чистим повітрям. І в цьому випадку наше законодавство лояльніше, аніж у більшості країн Європи. Щодо курців: це в жодному разі не має бути насиллям! Палити чи ні — право особистості і її свідомий вибір. Але законодавство має підштовхувати людину зробити свій вибір з огляду на здоров’я.
ВЗ Що ви маєте на увазі?
— Я бачу кілька шляхів вирішення проблеми. По-перше, потрібно підвищувати ціни на цигарки. Згідно з даними соціальних досліджень це суттєво зменшує кількість курців. По-друге, варто обмежити місця паління: робочі кабінети, закриті приміщення тощо мають бути внесені в перелік заборонених місць. Тобто потрібно створити такі умови, щоб курці задля свого миттєвого задоволення змушені були докладати деяких зусиль або долати певну відстань. Крім цього, я б рахував, скільки разів протягом робочого дня людина палить і на таку саму кількість часу подовжував робочий день. І, по-третє, курцеві можна запропонувати альтернативу — продукти зменшеного ризику. Хоча вплив електронних цигарок на організм ще не до кінця вивчений і досліджений, вони все ж позбавлені й токсичних смол, й самого процесу горіння. Але, знову ж, я б не рекомендував використовувати електронні цигарки, скажімо, у громадських місцях.
ВЗ Чи проводяться в Україні дослідження впливу паління чи продуктів зниженого ризику на організм людини?
— Були здійснені соціологічні та статистичні дослідження, які показали, що з 2006 р., коли вступив у силу закон про обмеження тютюнопаління, смертність від інфарктів чи інсультів, пов’язаних із тютюнопалінням, зменшилася на 14% (в осіб молодого віку). Клінічні дослідження, наскільки мені відомо, в Україні не проводяться.
ВЗ Чи варто створювати центри боротьби із залежностями?
— Знаєте, наші люди звикли, що в усьому хтось винен. Тютюнопаління — це в більшості випадків поведінкова реакція, тому успіх залежить від самого курця. Звичайно, у медичних закладах мають бути кабінети, де спеціалісти могли б допомагати курцям зменшувати шкідливий вплив тютюну на їх організм. Але в цьому випадку мова йде вже про тих курців, які хочуть, але не можуть позбутися згубної звички через нікотинову залежність. А загалом потрібно працювати із соціумом і психологією людей. Наведу приклад із досвіду Канади, де все населення має обов’язкове медичне страхування (безкоштовне). Заповнюючи регулярні анкети, кожен канадець повинен вказати — палить він чи ні. Цей фактор прямо впливає на вартість страховки, оскільки в післяопераційний період курці потребують на 25% більше ліків, адже ті слабше діють на їх організм. Наприклад, час дії препаратів еуфілінового ряду в організмі людини, що не палить, — близько 8 годин, в організмі курця — удвічі менший. Така сама ситуація і з уведенням в наркоз або загоєнням ран чи процесом реабілітації. Крім того, лікарняні листки, пов’язані з хворобами, спричиненими тютюнопалінням, оплачуються частково або зовсім не компенсуються. Тобто створено умови, які спонукають людину вести здоровий спосіб життя.
ВЗ Щодо харчових провокуючих факторів: чи відомі вам приклади успішної стратегії інших країн?
— Так, звичайно. Наприклад, країни Балтійського басейну (Фінляндія, Швеція) провели масштабне дослідження, соціальну пропаганду і різко (вдвічі) обмежили кількість солі в стандартах виготовлення їжі. За 30 років смертність від серцево-судинних захворювань зменшилася на 70%. При цьому у Західній Фінляндії спостерігали 100% ефективність цього методу, а у Східному регіоні, територіально близькому до Росії, він узагалі не спрацював.
ВЗ Повертаючись до неінфекційних хвороб: чи діє в Україні моніторинг хронічних захворювань?
— Частково. Так, є канцер-реєстр, якщо мова йде про онкологічні хвороби. Непогано реєструють діабет, але подеколи в реєстрі значаться хворі, що вже померли. Відсутній адекватний моніторинг інсульту: у сільскій місцевості дуже багато випадків «списують» на інсульт, коли його й близько немає.
ВЗ Чи потрібна нам профілактична медицина?
— Профілактична медицина — це сама людина і її спосіб життя. Медицина повинна лікувати, а не працювати на профілактику! Це роль людини і держави. А лікар орієнтований на хворобу. Мотивація лікаря, як у гарного кравця, — більше шити. І велика кількість хворих — цілком нормальна ситуація для практикуючого лікаря. А працювати на профілактику може тільки сімейний лікар, який буде фондорозпорядником коштів первинного і частково вторинного рівня. Тоді він буде зацікавлений, щоб було менше хворих, тобто більше залишалося грошей, і змушений буде займатися профілактикою.
Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
