Презентація медичних реформ була щедрою на обіцянки: тут і нові підходи, і здорова конкуренція, і подолання корупції, і стимули для молодих кадрів. Але в реальному житті старі принципи виявилися безсмертними. Як приклад — в Україні скасовано примусове відпрацювання для випускників-бюджетників усіх вишів, окрім медичних. Чому лікарі виявилися білими воронами? І чи можна вирішити кадрову проблему в галузі без «кріпосного права»?
Михайло КОРДА, ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професорУтім як представник держави, очільник державного ВНЗ, я розумію, чим керувався Уряд у прийнятті такого рішення. Нині єдиним механізмом забезпечення лікарями первинної ланки в сільській місцевості, віддалених райцентрах залишається примусове відпрацювання. Кадрова ситуація в галузі вкрай напружена — маємо величезний дефіцит фахівців первинної ланки. Загалом показник укомплектованості лікарями по Україні становить 82%, їх загальний дефіцит за всіма спеціальностями — 20 тис. осіб. Тому держава і вдається до таких непопулярних дій.
Приблизно чверть студентів державної форми навчання вступили до медичних вишів за цільовим прийомом, тому вони просто зобов’язані повернутися в розпорядження департаментів охорони здоров’я, які направили їх на навчання. Тож щодо цієї категорії випускників взагалі не повинно бути питань.
Інша справа, що в Україні нарешті має запрацювати справедлива модель розподілу молодих спеціалістів. Свого часу за дорученням МОЗ України ми вивчали міжнародний досвід Австрії, Чехії, Словаччини, Грузії, Польщі, Німеччини, Канади, щоб напрацювати нові підходи до розподілу випускників. Чимало дискусій тоді розгорнулося навколо питання, як під час розподілу відновити рівноправ’я між випускниками державної та контрактної форм навчання. Бо ж нині склалася дивна ситуація: випускники-контрактники влаштовуються на престижні, високотехнологічні спеціальності, а бюджетники, у яких були вищі бали ЗНО і які краще навчалися у виші, зобов’язані віддавати борги державі в сільській місцевості як сімейні лікарі. Я вважаю недемократичним підхід, за якого студентів бюджетної форми навчання просто змушують обирати ті спеціальності, які їм не до вподоби. Наш університет запропонував модель розподілу, що ґрунтується на врахуванні рейтингових показників. Це позитивна практика багатьох країн, зокрема Канади, Грузії та ін. Усе, що для цього необхідно, — створити загальнонаціональний рейтинг випускників медичних вишів. Критеріями оцінювання випускника можуть слугувати результати державного ліцензованого тестового іспиту «Крок-2», який абсолютно об’єктивно висвітлює рівень знань. Потрібно буде створити комп’ютерну базу на зразок тієї, що використовується для ЗНО, — це також не складно.
Ще одна обов’язкова умова — департаменти охорони здоров’я мають чесно оприлюднити всі вакансії, забезпечивши відкритий доступ до цього переліку. Така прозора і демократична концепція убезпечить галузь від корупційних чинників, а випускники чесно конкуруватимуть на ринку праці, де основним критерієм відбору будуть лише знання. Для подолання корупційної складової, що, безсумнівно, існує на етапі працевлаштування випускників, потрібно, щоб студент обирав місце роботи не за «поданням» департаменту охорони здоров’я, а за результатами загальнонаціонального конкурсу випускників, де кожний, відповідно до свого рейтингу, має право вільного вибору. Уся інформація з цього приводу повинна бути у вільному доступі на інтернет-ресурсах, щоб кожний учасник міг спостерігати за тим, як відбуваються «торги». Тоді можна буде виявити найменші погрішності цієї процедури, а в разі виникнення спірних питань — звернутися до МОЗ чи правоохоронних органів. Тож перед тим, як вимагати від випускника відпрацювати певний термін на державу, вона має виконати свій головний обов’язок — забезпечити рівний доступ та рівні права кожного випускника медичного вишу у виборі спеціалізації.
Узагалі ж практика засвідчила: примусовим розподілом кадрову проблему вирішити неможливо. Допоки медична галузь перебуватиме на передостанньому місці за фінансуванням, на позитивні зміни в цьому плані не варто навіть сподіватися. Держава, яка вручає молодому спеціалісту «примусове» направлення на роботу, повинна подбати про належні умови його праці, «підйомні» та заробітну плату, за яку він зможе жити й утримувати свою сім’ю, відповідні побутові умови. Бо наші молоді лікарі, які їдуть у віддалені села за розподілом, навіть не спроможні оплачувати житло через мізерну заробітну плату. Крім того, їх позбавили гарантованих законодавством пільг на житлово-комунальні послуги. У нас траплялися випадки, коли випускники, чесно виїхавши на роботу в глибинку, де немає централізованого газового постачання, жахливі побутові умови, де сім’ї з немовлям на зарплату лікаря у 1200 грн вижити не реально, поверталися і… йшли працювати на базар. На моє переконання, держава не повинна використовувати примус для маніпулювання молодим спеціалістом. Шлях до успішної кадрової політики — належний соціальний захист працівників галузі.
Володимир ЗАГОРОДНІЙ, Голова Української федерації роботодавців охорони здоров’яНа жаль, в Україні до сьогодні зберігається радянський принцип розподілу випускників вишів — це і так звані перехресні направлення, і непрозорість процесу. Ми значний вантаж негативу тягнемо за собою в систему, яку, начебто, реформуємо, тоді як багатьох моментів варто було б давно позбутися. І для цього не потрібно вносити зміни в закони. Хоча останнім часом це стало вельми популярним заняттям. Як тільки щось не спрацьовує (з різних причин) — одразу давайте змінювати закони. А виконувати чинні не пробували? І чи варто приймати зміни тільки заради самих змін, щоб недаремно називатися реформаторами? Так от, змінювати закони для встановлення справедливості та прозорості розподілу випускників не потрібно. Достатньо усунути корупційну складову в цьому процесі — ті самі принципи кумівства, коли в процедуру розподілу втручається МОЗ України. Воно фактично управляє цим процесом, хоча не зрозуміло, навіщо посередники між роботодавцем і випускником, якщо умови будуть зрозумілими, а процедура працевлаштування прозорою. На сьогодні є всі підстави й можливості без втручання в законодавство змінити систему формування держзамовлення та працевлаштування випускників ВНЗ. Керівники регіонів і лікувальних закладів знають про кадрові потреби медичної галузі, але вирішити їх не можуть. Бо головний лікар подає заявку до обласного департаменту і склавши руки чекає, направлять йому лікаря за цією заявкою чи ні, доїде той фахівець до місця призначення чи передумає. Або приїздить випускник, а керівник не знає, де його «притулити» за спеціальністю.
Натомість головний лікар повинен сам працювати з ВНЗ, можливо, запрошувати до себе студентів на практику, придивлятися до майбутніх кадрів. А місцева влада має готуватися до запрошення спеціаліста — соцпакет, будівництво житла тощо. Тоді й можливості для зловживань будуть зведені до мінімуму, і випускник знатиме, куди він їде на роботу.
Сьогодні МОЗ має усвідомити просту істину: щоб досягнути структурних змін у національній системі охорони здоров’я, потрібно глибоко аналізувати ситуацію та чинну нормативну базу, прораховувати кроки і їх сприйняття суспільством, адже саме від нього очікують підтримки реформ, чи не так?
Євген КУЗИК, лікар-хірург, громадський активіст, засновник проекту «Хочу відповідь»В Україні має утвердитися вільний вибір праці, а держава зобов’язана створювати умови для повної реалізації цього права громадян, як це нині робиться в Німеччині, Польщі, Литві та інших розвинутих демократичних країнах. Конкуренція завжди була і є рушійною силою прогресу, тому будь-яка конкурентна система правильна. Тож, на мою думку, самі роботодавці мали б (в ідеалі) конкурувати між собою у створенні якнайпривабливіших умов праці для спеціалістів, а ті своєю чергою мали б змагатися за запрошення на престижні робочі місця.
Сьогодні держава вимагає (чомусь лише винятково від випускника медичного вишу, який навчався за державним замовленням і, не маючи права обрати місце роботи, відмовляється відпрацьовувати за направленням) відшкодувати їй кошти, витрачені на його навчання, а також збитки, завдані такою відмовою. Розмір збитків визначається на підставі ст. 623, 624 Цивільного кодексу України. Проте положення наказу МОЗ України щодо обов’язкового «відпрацювання» суттєво виходить за межі правових норм, встановлених чинним законодавством і Конституцією України. Так, згідно з нормою ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» випускник ВНЗ, який навчався за державним замовленням, працевлаштовується на підставі направлення на роботу. Однак ані згаданий закон, ані тим більше Конституція України не передбачають конкретного терміну відпрацювання — його може визначити лише суд, якщо для того будуть правові підстави. Право вільно обирати роботу чи вид занять є таким самим невід’ємним (природним) правом людини, як, наприклад, право на життя або на свободу й особисту недоторканість. Також кожна людина має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Отже, є підстави вважати, що положення наказу Міністерства охорони здоров’я України щодо «обов’язкового, не менше ніж трирічного відпрацювання», суперечать ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» і ст. 43 Конституції України. Змусити людину працювати будь-де, якщо вона цього не бажає, тим більше за мізерну заробітну плату, ніхто не має права. У ст. 8 Конституції України зазначено: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
Щодо світового досвіду. Щось на зразок відпрацювання лікарів існує у Франції. Тут навчання в державних медичних вишах коштує від 168 до 1316 Євро на рік (залежно від закладу, спеціалізації тощо). Ці тарифи стосуються всіх без винятку студентів. Від випускників, окрім тих, які підписали контракт із зобов’язанням державної служби, не вимагають відпрацювати певний час за місцем призначення. Згідно із зазначеним контрактом студент отримує фінансову допомогу від держави під час навчання та зобов’язується відпрацювати певний період часу (що відповідає періоду отримання допомоги) у регіоні з недостатнім забезпеченням медичними кадрами. Проте ці студенти під час останнього року навчання самі обирають своє майбутнє місце роботи (з переліку відповідних регіонів) і подають запити (до п’яти запитів одночасно) до центральних і регіональних структур. Працевлаштування студентів, котрі не підписували таких контрактів, залежить від наявності в лікарнях вільних місць, які відповідають спеціалізації випускника. Вони також мають право відкрити приватну медичну практику в населеному пункті, обраному самостійно.
А якщо він розташований у регіоні з недостатнім рівнем забезпечення медичними кадрами, держава надає низку фінансових заохочень лікарю, що планує приватно практикувати. У Польщі навчання в державних вишах безкоштовне для всіх, і поняття «відпрацювання молодих спеціалістів після закінчення інтернатури за фахом» там взагалі не існує. Випускники медичних університетів самі шукають роботу, держава в цей процес не втручається. У Канаді молоді спеціалісти теж не зобов’язані відпрацьовувати. У Німеччині всі випускники медичних університетів шукають місце роботи самостійно, розсилаючи резюме в клініки.
Розумію, що в Україні існує дефіцит лікарів, особливо в первинній ланці охорони здоров’я — станом на 01.01.2014 р. у країні налічувалось 22,5 тис. вакантних посад лікарів. Проте цю проблему точно не можна вирішити «перехресним» розподілом радянського зразка, коли випускника університету з однієї області направляють в іншу, віддалену, і навпаки. Довготривалий «підвішений» стан реформи вітчизняної системи охорони здоров’я, старіння кадрів, низький рівень мотивації персоналу та фінансового забезпечення галузі в цілому й надалі збільшуватимуть дефіцит медичних працівників.
Що хотілося б запропонувати? По-перше, створити реєстр студентів-випускників, а також перелік вакантних місць усіх регіонів країни, щоб нарешті зрозуміти, скільки ж нам потрібно тих чи інших лікарів, і лише згідно із цими даними формувати державне замовлення. По-друге, не примушувати випускників відпрацьовувати, а створювати їм умови для самостійного розвитку та пошуку. Наприклад, якщо держава захоче надавати фінансову допомогу в обмін на зобов’язання студента відпрацювати певний період часу (що відповідав би періоду отримання допомоги від держави чи її розміру) у регіоні з недостатнім рівнем забезпечення медичними кадрами, вона також має забезпечити можливість самостійно обрати майбутнє місце роботи з відкритого та прозорого переліку відповідних регіонів (приклад Франції). По-третє, розробити та затвердити прозорий механізм відшкодування випускниками (до державного бюджету) вартості навчання в разі порушення ними умов угоди щодо працевлаштування.
Починати працювати над програмою переходу від примусового державного розподілу випускників до їх зацікавленості у виборі місця роботи потрібно вже сьогодні, встановивши чіткі дедлайни всіх етапів реалізації програми з їх обговореннями та із залученням іноземних фахівців.
Олег СТАДНИК, директор Департаменту охорони здоров’я та медичних послуг Черкаської міської радиІнша справа, що держава гарантує не лише безплатну освіту та працевлаштування, а й місце проживання для молодого фахівця. Ось тут і починаються проблеми. Приїжджає в район молодий спеціаліст, який навчався за бюджетні кошти, і вимагає одно- чи двокімнатну квартиру (залежно від кількості членів сім’ї). Як правило, випускники працевлаштовуються маючи вже власні родини, дітей, відтак претендують на повноцінну квартиру, а не на кімнату в гуртожитку. У райцентрах із житлом скрутно. Легше знайти будинок у селі для фельдшера — за нього заплатить сільська рада, а от у містечках житла немає. При цьому за законом, якщо на місці працевлаштування молодого спеціаліста йому не гарантується житло, він має право змінити місце розподілу. Тож головний лікар району пише «відмову»: мовляв, він не може працевлаштувати випускника вишу через відсутність житла, яким повинен його забезпечити. Випускник із цією довідкою звертається до МОЗ, де обов’язкове місце працевлаштування змінюють на вільний вибір. Ось так «вирішується» кадрова проблема.
Ми щороку подаємо інформацію про дефіцит кадрів до обласного департаменту охорони здоров’я. На жаль, практика свідчить: випускниками державної форми навчання ми цього дефіциту не поповнюємо. Так, минулого року ми заявили про потребу у 75 лікарях, за направленням із вишів до нас прибули лише 15 осіб. З іншого боку, ми ніколи не знаємо, куди поїдуть працевлаштовуватися контрактники. Тож до сьогодні в медичних закладах Черкас залишаються вакантними 150 посад, переважно сімейних лікарів (терапевтів, педіатрів), а також лікарів-лаборантів і рентгенологів.
Коли верстався номер
Обурені невідповідністю Постанови Кабінету Міністрів України №992, яка закріплює «вибіркове» ставлення і дискримінацію лікарів, вимогам Закону України «Про освіту», небайдужі громадяни ініціювали збір підписів під електронною петицією Президенту України, у якій закликали скасувати норму про обов’язкове трирічне відпрацювання випускників медичних вишів. Станом на 28 вересня 2015 р. петицію підтримали 4672 громадянина.
