Злоякісні новоутворення — одна з провідних причин захворюваності та смертності населення всього світу. Однак в Україні цей діагноз сприймають як трагедію не лише через його поширеність, а й через відсутність злагодженої системи ранньої профілактики та недоступність сучасного лікування.
Сумна статистика
Світлана Дудник, завідувачка відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук Ситуація, що склалася в Україні в останні 2 роки, унеможливлює отримання повної інформації про рівень захворюваності в масштабах усієї країни: практично відсутні дані про кількість захворілих на рак у Луганській, частково — у Донецькій областях, можливі похибки з огляду на високий рівень міграції населення, до того ж люди на фоні численних проблем не поспішають звертатися до лікарів. Утім, картина стає зрозумілою, варто лише порівняти відповідні показники 2010-2013 рр. Упродовж цього періоду захворюваність на рак в Україні стабільно зростала — з 341 на 100 тис. населення у 2010 р. до майже 385 на 100 тис. у 2013 р. (у 1991 р. вона становила трохи більше 303). Зауважу, що рівень захворюваності в містах на 6,5% вищий, ніж у сільській місцевості (за даними 2014 р.) — і це стала тенденція. У чоловіків найчастіше реєструють злоякісні новоутворення трахеї, бронхів і легень, прямої й ободової кишок, шлунка, передміхурової залози, немеланомні злоякісні новоутворення шкіри. У жінок лідирують рак молочної залози, тіла та шийки матки, прямої й ободової кишок, яєчників, немеланомні злоякісні новоутворення шкіри. На жаль, значна частка хворих на рак в Україні — люди працездатного віку: 40% із них чоловіки та майже 27% — жінки. Лідером за захворюваністю на рак є Кіровоградська область (448 на 100 тис. населення), за нею — Сумська, Черкаська, Миколаївська області та м. Київ. Найнижчі показники спостерігають у Закарпатській, Чернівецькій і Рівненській областях.
Контингент хворих на рак в Україні нині становить понад 1 млн осіб. Злоякісні новоутворення в чоловічого населення України на 9% формують загальний тягар нездоров’я, виражений у показнику втрати років здорового життя внаслідок непрацездатності або смерті (DALY), жіночого — більше ніж на 10%. До того ж, поширеність злоякісних новоутворень серед населення України неухильно зростає.
Незважаючи на досягнення сучасної медицини, рак залишається другою основною причиною смерті в країнах Європейського регіону ВООЗ. У 2012 р. у світі понад 8 млн осіб померли внаслідок злоякісних новоутворень. Протягом останніх 20 років рівні смертності від онкологічних захворювань в Європейському регіоні знижуються, однак показник передчасної смертності залишається високим і становить 75 випадків на 100 тис. осіб в цілому і 70 — у країнах ЄС. У 28 із 53 країн Європейського регіону на перше місце серед причин передчасної смерті вийшли саме онкологічні захворювання, залишивши позаду хвороби системи кровообігу.
У структурі смертності населення України рак також посідає друге місце (його частка — 13%). У 2014 р. від цієї недуги померло (за попередніми даними) 69 тис. осіб, натомість у 2013 р. — понад 91 тис. У структурі смертності від раку чоловічого населення України перші п’ять рангових місць у 2013 р. посіли злоякісні новоутворення легень, шлунка, передміхурової залози, колоректальний рак (усього 55 %); у жінок — молочної залози, шлунка, колоректальний рак і рак яєчника (понад 50%).
Прикро, що в Україні досить високий показник летальності до одного року серед уперше зареєстрованих хворих на рак — понад 23% серед дорослих і понад 4% серед дітей.
Цього могло б і не бути
За даними ВООЗ, понад третина випадків смерті від раку спричинена п’ятьма основними факторами ризику, пов’язаними з поведінкою і харчуванням населення: високим індексом маси тіла, недостатнім споживанням фруктів та овочів, низькою фізичною активністю, тютюнопалінням і зловживанням алкоголем.
В Україні спостерігають значне поширення згаданих чинників. У рейтингу країн Європейського регіону ВООЗ наша держава посідає четверте місце за величиною стандартизованих показників смертності населення працездатного віку внаслідок злоякісних новоутворень, поширеності тютюнопаління серед чоловіків, п’яте місце — за споживанням алкоголю на душу населення. Водночас за показниками здорового способу життя ми лише на 31-му місці в цьому переліку. Та якщо про шкоду тютюнопаління чи алкоголю в Україні говорять уже давно (і пішли на конкретні кроки в боротьбі із цими явищами), то на такий чинник, як інфекційні хвороби, донедавна не звертали достатньої уваги. А інфекційні агенти спричиняють майже 22% випадків смерті від раку в країнах, що розвиваються, і до 6% — у розвинених державах світу. Основними факторами ризику виникнення злоякісних новоутворень у країнах з низьким і середнім рівнями економічного розвитку є хронічні інфекції, зумовлені вірусами гепатиту В (HBV) і гепатиту С (HСV) та деякими типами вірусу папіломи людини (HРV). У державах із низьким рівнем доходу одна з головних причин смерті від злоякісних новоутворень серед жінок — рак шийки матки, викликаний HРV. При тому, що ця патологія виліковна в разі раннього виявлення та належного лікування. Близько 20% випадків смерті від раку можна уникнути шляхом імунізації проти вірусу гепатиту В і вірусу папіломи.
Не можна не враховувати і такий важливий чинник, як забруднення повітря, води та ґрунту канцерогенними хімічними речовинами — він призводить до виникнення онкологічних захворювань в 1-4% випадків. Канцерогенні речовини впливають і через продукти, забруднені афлатоксинами або діоксинами. Забруднення повітря приміщень унаслідок спалювання в печах вугілля подвоює ризик розвитку раку легень, особливо серед жінок, що не палять (1,5% усіх випадків смерті від раку цієї локалізації). Тому користуватися вугіллям для опалювання приватних будинків шкідливо. Утім, небезпека чатує не лише вдома, а й на роботі — більше 40 речовин і сумішей, які використовуються у виробництві, є «професійними» канцерогенами. Доведено, що вони мають причинний зв’язок з раком легень, сечового міхура, гортані та шкіри, а також з лейкемією і раком носоглотки. Приблизно 20-30% чоловіків і 5-20% жінок працездатного віку можуть зазнавати впливу легеневих канцерогенів на робочому місці, що виливається приблизно у 10% усіх злоякісних захворювань легень у світі. Близько 2% випадків лейкемії також мають «професійне» походження.
Канцерогенний вплив на людину чинить іонізуюче випромінювання. Воно може призводити до розвитку лейкемії, утворення деяких щільних пухлин, завдаючи особливої шкоди молодому організму. За оцінками експертів, проживання в умовах впливу радону, що міститься в ґрунті й будівельних матеріалах, зумовлює від 3 до 14% раку легень — це друга за значущістю (після тютюнового диму) причина розвитку хвороби. Та якщо показники вмісту радону в будинках можна зменшити шляхом поліпшення вентиляції й герметичності підлоги і стін, то в медичних закладах призначати радіологічні медичні процедури потрібно лише в разі крайньої потреби — коли їх доцільність перевищує потенційні ризики. Особливо це стосується дітей.
Стратегія профілактики
Тягар раку можна зменшити і контролювати шляхом профілактики та раннього виявлення хвороби, а також належного ведення онкологічних хворих. Адже загальновідомо, що профілактика раку в 2,7 разу менш витратна, аніж його лікування.
На підставі накопиченого досвіду та науково-обґрунтованих даних ВООЗ визначила низку високоефективних стратегій і заходів профілактики, які можна успішно реалізувати навіть в умовах обмежених ресурсів. Зупинити наступ епідемії можливо за умови виконання трьох компонентів національних програм: епіднагляду, профілактики та надання медичної допомоги. Ці дії включають комплексний підхід, участь багатьох сторін, моніторинг, капіталовкладення й зміцнення систем охорони здоров’я.
Велике значення має така організація епіднагляду, за якої здійснюється моніторинг за видами впливу (чинниками ризику та детермінантами), результатами (захворюваністю і смертністю) й відповідними заходами системи охорони здоров’я (практичними заходами та потенціалом). За кожним з основних компонентів стратегічної основи необхідно визначити загальний комплект базових показників. Стійкі системи епіднагляду за неінфекційними захворюваннями повинні бути інтегровані в національні системи медико-санітарної інформації й мати адекватні ресурси.
Одним із найдієвіших заходів боротьби з онкозахворюваністю є її раннє виявлення (ранні діагностика та скринінг) і своєчасне лікування.
На жаль, в Україні (за підсумками 2014 р.) лише третину випадків раку виявляють під час профілактичних оглядів населення. До того ж, у різних регіонах цей показник значно відрізняється, наприклад, в Івано-Франківській області він становить 16%, у Києві — близько 57%. Це стосується і так званих візуальних форм раку (ротової порожнини — 27%, горла — 12%, прямої кишки — 21%, гортані — 17%, молочної залози — 55%, шийки матки — 54%, тіла матки — 42%, яєчників — 22%, передміхурової залози — 25%). Навіть у дітей віком 0-17 років під час профілактичних оглядів визначають лише 12% злоякісних новоутворень!
Якщо розглядати структуру вперше встановлених діагнозів раку залежно від стадії, на якій було виявлено захворювання, то за даними 2014 р. вона виглядає так: усього по Україні на І-ІІ стадіях виявлено 53% випадків, на ІІІ — понад 17%, на ІV — понад 15%, стадію не встановлено у зв’язку з порушенням правил зазначених класифікацій — 14% (найчастіше такі випадки траплялися в м. Київ — 15%). Найбільшу кількість хворих із задавненою формою хвороби — 19-25% — зареєстровано в Житомирській, Полтавській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій і Чернігівській областях. Серед дітей 0-17 років на І-ІІ стадіях виявлено майже 11% випадків раку, ІІІ — понад 3%, ІV — близько 2%, стадію не встановлено у понад 84% випадків.
Таким чином, маємо подбати про негайні заходи, які сприятимуть ранньому діагностуванню раку. Відтак велику увагу слід приділити підвищенню обізнаності лікарів, медсестер, інших постачальників медичних послуг щодо можливих ознак раку, а також поінформованості населення з питань ранніх ознак і симптомів онкологічних захворювань, таких як рак шийки матки, молочної залози, товстої кишки та порожнини рота. Програми з ранньої діагностики набувають особливого значення в умовах обмежених ресурсів і відсутності скринінгу. Адже, щоб досягти ефективності скринінгових програм (систематичного проведення тестів у безсимптомних популяціях з метою виявлення найпоширеніших видів раку), потрібні достатня кількість співробітників для проведення тестів, відповідні засоби й устаткування для подальшого діагностування, лікування та спостереження.
Рівняймося на кращих
Якщо порівняти Україну з деякими сусідами пострадянського простору та з розвиненими країнами Європейського регіону — Грузією, Латвією, Литвою, Польщею, Францією, Норвегією, Данією, Іспанією, Чехією, Хорватією — у їх ставленні до первинної профілактики раку (дані дослідження ВООЗ за 2014 р.), можна виявити як позитивні моменти, так і суттєві недоліки в політиці нашої держави. Зокрема в Україні відсутні оперативна політика, стратегія чи план дій щодо зменшення тягаря тютюну, хоча така сама ситуація склалася й у Франції, Данії та Грузії. Усім зазначеним країнам варто взяти приклад з Іспанії, де тютюнопаління заборонене в усіх громадських місцях. На жаль, в Україні та Грузії жодна зі служб, які займаються лікуванням тютюнової залежності, не фінансується державою. Оподаткування виробів з тютюну в Україні, як і в Грузії, Хорватії та Норвегії, становить 51-75% від їх роздрібної ціни, в інших країнах — понад 75%.
У нас також немає оперативної політики та стратегії боротьби з ожирінням (як і в Грузії, Норвегії та Латвії), з недостатньою фізичною активністю населення (як і в Грузії та Хорватії), з надмірним вживанням алкоголю (як і в Грузії, Франції та Данії). У решті згаданих країн такі стратегії є. На жаль, в Україні не більше 50-55% новонароджених охоплено щепленнями проти вірусу гепатиту В, у решті країн цей показник перевищує 90%. Невтішні висновки і щодо скринінгу та раннього виявлення раку. Зокрема із зазначених країн лише в Україні та Грузії цитологічний мазок (ПАП-тест) і візуальний огляд з оцтом (VIA), які застосовуються у скринінгу раку шийки матки, а також мамографічне дослідження для ранньої діагностики раку молочної залози не є загальнодоступними на рівні державної первинної медико-санітарної допомоги. Так само, як і тест на приховану кров, скринінг на колоректальний рак шляхом ректального огляду або колоноскопії. Не всім громадянам цих двох країн доступні променева та хіміотерапія на рівні державної первинної медико-санітарної допомоги — через недофінансування чи його повну відсутність. Це саме стосується й паліативної допомоги хворим на рак за місцем проживання.
Життя або смерть?
В Україні тільки понад 68% первинних хворих зі злоякісними пухлинами, яких виявили у 2014 р., отримали спеціальне протипухлинне лікування протягом року (при цьому статистика в різних регіонах суттєво відрізняється). 30-75% пацієнтів (залежно від локалізації раку) такої терапії не проведено, що, безумовно, вплинуло на рівень їх смертності та виживаності.
Для орієнтовної оцінки стану організації онкологічної допомоги використовується (як допоміжний критерій) співвідношення рівнів смертності та захворюваності. В Україні у 2014 р. цей показник становив 51%, тобто на кожні 100 зареєстрованих випадків захворювання на рак було зафіксовано більше 50 померлих від цієї патології.
Аналізуючи ситуацію, яка склалася в Україні з онкологічними захворюваннями, мимоволі замислюєшся: чому країна опинилася в такій пастці? Причин, і об’єктивних, і суб’єктивних, більш ніж достатньо. Зокрема відсутній ефективний моніторинг технологічних процесів, які призводять до забруднення навколишнього середовища канцерогенними речовинами, що не дає змоги розробити систему ефективних регіонально диференційованих заходів первинної профілактики раку. Дані про онкологічні захворювання в регіонах розрізнені; організація профілактичної роботи перебуває на низькому рівні, населення погано обізнане щодо ризиків розвитку онкопатології, необхідності самообстеження та профоглядів. Спеціалізовані заклади охорони здоров’я недостатньо оснащені лікувально-діагностичним обладнанням, у тому числі й для оперативних втручань, проведення променевої терапії та надання інтенсивної допомоги. Що вже говорити про обмежені можливості для санаторно-курортного лікування онкологічних хворих і відсутність дієвої системи їх медико-соціальної реабілітації, психологічної, соціальної та правової підтримки. Це не ті проблеми, які можна відкласти на завтра чи на післязавтра. Це питання життя та смерті мільйонів українців — хворих і членів їх родин. На сьогодні в Україні діє Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007-2016 рр., яка передбачає вирішення багатьох з озвучених проблем. Однак у зв’язку з нинішньою політико-економічною ситуацією в державі виник певний дефіцит коштів для її реалізації.
