Польща протягом 20 років намагається активно реформувати медичну галузь: певні успіхи вже є, але деякі проблеми ще вимагають доопрацювань. Досвід західного сусіда в питаннях переходу на страхову медицину та державного регулювання галузі може стати в пригоді нашій країні. Адже вчитися завжди краще на чужих помилках.
Нелегкий вибір
Мріяти, скажімо, про професію кардіохірурга в Польщі марно. Усе вирішує рік післядипломного стажування, коли випускники медичного вишу можуть спробувати майже всі спеціалізації та зорієнтуватися в них. Протягом цього періоду вони проходять усі вузькі цикли та готуються до комп’ютерного тесту. За підсумками іспиту кожен отримує певну кількість балів, а Міністерство охорони здоров’я щороку оголошує вакансії по кожній спеціалізації та рівень балів, потрібний для того, аби їх зайняти. Звичайно, набравши мінімум, сподіватися на посаду хірурга не варто. Спеціалізацію обирають разом із майбутнім місцем роботи: кожне Воєводство видає перелік вільних місць. Тобто примусового розподілу випускників вишів у країні немає.
Первинні маніпулятори
Бартош Крамек, Голова Ради Фундації «Відкритий діалог», ВаршаваМайже всі лікарі ПМСД мають приватні кабінети — таке поняття, як «поліклініка», уже майже зникло. Звичайна практика лікаря ПМСД — приймати у себе вдома. На першому поверсі житлового будинку він веде прийом, на другому — його квартира. Усе потрібне сімейнику устаткування закуповує страхова компанія. «Пан доктор» ніколи й ні до кого сам не ходить! Усі пацієнти підлаштовуються під нього та його бажання вести прийом. Варто сказати, що поляки не задоволені первинною допомогою. Вони поділяють лікарів на два типи: «лікарі від Бога», до яких величезні черги, та «лікарі-диспетчери», що тільки виписують направлення до вузького спеціаліста.
Соціальні підрядники Міністерства охорони здоров’я
Сам термін «державне регулювання» в Європі та Україні суттєво відрізняється. Якщо країни пострадянського простору вважають, що для регулювання потрібно створити спеціальний орган, котрий прийматиме різні регулюючі закони, то європейці дивляться на це простіше. Жодної спеціальної структури в цих державах немає. Натомість існує низка громадських організацій. Держава передоручає їм певні медичні функції, і кожна організація, незалежно одна від одної, їх виконує. Вони фінансуються за рахунок державних грантів і, по суті, виконують те, до чого не доходять руки в держави. Наприклад, чиновники не вважають за потрібне інформувати хворих на цукровий діабет щодо способу життя. Зате вони виділяють, наприклад, 2 млн Євро і проводять конкурс серед громадських організацій, які зможуть виконати цю функцію. Ані президент країни, ані місцева влада на громадські організації не впливають. Наприклад, державна організація медичного страхування Польщі веде свою діяльність і розподіляє кошти незалежно від держави. Ця установа має свого президента, який підпорядковується уряду, але тільки номінально.
Палати-керівники
Близько 20 років тому, коли Польща стала на шлях реформування, були реорганізовані обласні ради та місцеві органи охорони здоров’я. Частину їх функцій взяли на себе відділення фондів медичного страхування. Іншу — організації під назвою «палати». Наразі функціонує Лікарська палата, яка опікується лікарями всіх спеціалізацій, вираховує кількість медиків, що мають працювати в певному регіоні, бере їх на облік, видає документи на право ведення лікарської практики тощо. Усі палати можуть посідати певні позиції і відстоювати їх: наприклад, структура може підтримувати лікаря-католика у відмові пацієнтці щодо проведення аборту, незважаючи навіть на медичні показання. Більше того, вона буде захищати лікаря й тоді, коли він відмовиться підказати жінці, де їй зможуть виконати потрібну маніпуляцію. В історії Польщі були прецеденти, коли пацієнти та Міністерство охорони здоров’я, яке їх підтримує, зверталися до суду, але Феміда завжди на боці палат. Аналогічна ситуація із медсестрами, що також мають свою Сестринську палату. До речі, нею керують не чиновники, а самі медсестри! Є також Палата пацієнтів та фармацевтів. Фінансуються ці установи частково за державний кошт, частково — з відрахувань фондів страхування. У цілому, це досить багаті організації, які, наприклад, самі вирішують, коли і на скільки підвищувати платню медикам. Більше того, керівництво держави залежить від усіх палат: якщо воно вчасно не виконує їх забаганок, вони просто не підтримають правлячу партію під час наступних виборів, а принципово виступлять на боці конкурентів. Жодному президентові досі не вдалося домовитися із палатами. Це свідчить про те, що державне регулювання в Польщі здійснюють зовсім не її керманичі.
З державного бюджету в Польщі фінансуються лише швидка допомога та педіатрія. Решта медичних об’єктів отримують кошти з тих 9%, які щомісяця відраховуються із заробітної плати кожного працюючого поляка.
Індивідуальні риси
Що ж відрізняє медицину Польщі від інших країн Європи? По-перше, щороку міністр охорони здоров’я затверджує пакет медичних послуг, які покриваються медичним страхуванням. Це майже всі види допомоги, окрім естетичної медицини, пластичної хірургії й особливо витратної стоматології. Друга відмінність — ціноутворення. Вартість ліків також покривається страховкою, але «балом править» не виробник. Щороку міністерство влаштовує торги: держава завжди підтримує дешеві генерики польського виробництва, якщо їх якість доведена. Так само регулюється вартість медичних послуг: якщо раніше її встановлювали страхові компанії, то зараз існує незалежна агенція, котра визначає вартість лікування. До складу комісії входять і лікарі, і медсестри. Вони закладають гонорари лікаря та медичного персоналу у вартість послуг.
Конкурс на якість
Забезпечення якості медичної допомоги залежить від регіональних страхових фондів, які висувають низку вимог щодо оснащення лікарні. Коли лікувальний заклад вважає, що може обслуговувати певну кількість пацієнтів, то бере участь у конкурсі. Якщо лікарня не «дотягує» до потрібного рівня, її просто не допустять до конкурсу, так само, як і лікарів без належного рівня кваліфікації. Решта діяльності суворо регламентується протоколами лікування, що значно спрощує оцінювання його якості.
Моменти дефіциту
Для Польщі характерний значний дефіцит працівників галузі охорони здоров’я. Міністерство постійно говорить про нестачу кадрів на всіх рівнях і пропонує залучати спеціалістів з країн пострадянського простору. Але через те, що всім керують палати, вирішити це питання не можуть. Палатам таке рішення не вигідне, адже тоді їх «підлеглим» будуть менше платити, менше цінувати і не так охоче погоджуватися на їх забаганки.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
