За неофіційними даними, в Україні помирає кожен третій хворий на гострий інфаркт міокарда (близько 15% — у лікарнях, ще стільки ж — удома). Причини — необізнаність хворих і невчасне звернення до лікаря, «розгубленість» первинки та швидкої під час встановлення діагнозу й маршрутизації пацієнтів, труднощі з впровадженням сучасних методів лікування. Як об’єднати пацієнтів, лікарів і владу в боротьбі із серцевою катастрофою?
Максим СОКОЛОВ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Кардіологія», доктор медичних наук, професор— Ніхто не заперечує необхідності вирішувати інші проблеми — боротьба із серцево-судинними захворюваннями потребує комплексу заходів. Серцево-судинні захворювання спричиняють 2/3 смертей в Україні (приблизно 500 тис. щороку, тобто щодня ми втрачаємо з цієї причини понад 1 тис. громадян, переважно працездатного віку). А оскільки більшість смертей унаслідок серцево-судинної патології зумовлена саме гострим інфарктом міокарда (ГІМ), то зрозуміло, чому ця проблема особливо актуальна. У 2014 р. для аналізу результатів лікування хворих із ГІМ в Україні їх уперше поділили на дві групи:
- пацієнти із ГІМ з елевацією сегмента ST (SТЕМІ);
- хворі із гострим коронарним синдромом без елевації сегмента ST (ІМSТЕМІ).
Так от: кількість SТЕМІ-пацієнтів в Україні у 2014 р. становила понад 23,5 тис. (майже 60% усіх випадків ГІМ). Практично всі такі хворі потребують проведення реперфузійної терапії (первинного стентування або комбінації стентування і фібринолізу), при цьому екстрені втручання необхідні щонайбільше 5% ІМSТЕМІ-пацієнтів. Адже ГІМ з елевацією сегмента ST пов’язаний з повним і швидким перекриттям однієї з артерій внутрішньосудинним тромбом, що набагато частіше призводить до смерті пацієнта та його інвалідизації за відсутності адекватного лікування. Найоптимальніший варіант усунення цієї патології, а отже, й порятунку хворого — якомога швидше відкриття перекритої артерії. Одна з найефективніших методик лікування, що широко застосовується в усьому світі, — механічне відкриття судини за допомогою стента. На жаль, нині в Україні в середньому проводять лише 100 таких втручань на 1 млн населення (у державах Євросоюзу — 373). Протягом 2014 р. у нашій країні виконано понад 3,6 тис. стентувань у SТЕМІ-пацієнтів, понад 6,3 тис. хворих проведено фібринолітичну терапію, тобто реперфузію отримали 43% осіб, яким вона показана, але стентування — лише 15% (без урахування даних по Донецькій, Луганській областях і АР Крим). Порівняно з попередніми роками (25 втручань на 1 млн населення за даними 2011 р.) Україна досягла значного прогресу, тобто ми на правильному шляху. Однак у нас і досі низький рівень виявлення, діагностування та госпіталізації пацієнтів із ГІМ з елевацією сегмента ST. На те є різні причини — й об’єктивні, і суб’єктивні.
ВЗ Донедавна в Україні активно пропагувався метод тромболізису. Пріоритети змінилися?
— Тромболізис також належить до реперфузійних методів, але нині він використовується лише на перехідному етапі як допоміжний, коли потрібно «виграти» час для хворого (наприклад, у разі тривалого транспортування до спеціалізованого центру чи з інших причин). Але тромболізис не вирішує основної проблеми при ГІМ. Крім того, цей метод дорожчий, ніж стентування, хоча значно поступається за ефективністю. Посудіть самі. Мінімальна вартість процедури стентування (стента та інших витратних матеріалів) — приблизно 15 тис. грн, а сучасний тромболітичний препарат коштує 24 тис. грн. До того ж, у 2015 р. МОЗ уперше закупило стенти за значно нижчою ціною, ніж раніше.
ВЗ Чи вистачає їх, щоб покрити потреби усіх областей?
— Поки що ні, але обсяги закупівель надалі зростатимуть. Хоча це не найбільша проблема. Головне — вчасно виявити і довезти пацієнта, який потребує стентування, до спеціалізованого медичного закладу. Із цим виникає найбільше труднощів, і силами медиків з ними не впоратися. У різних регіонах країни вже багато досвідчених спеціалістів, які успішно проводять такі втручання, але не всі ці пацієнти потрапляють до них або ж надходять запізно. Аби врятувати таких хворих, держава має створити єдину реперфузійну мережу — систему ефективної допомоги пацієнтам з ГІМ (на зразок тих, що успішно функціонують у розвинених країнах Європи). Адже ефективність допомоги хворим на ГІМ багато в чому залежить від того, коли відбудеться перший контакт з медичним персоналом. Кожна хвилина бездіяльності — це втрачені життя пацієнтів. Необхідно, щоб створена система забезпечувала злагоджену роботу всіх ланок — від самого хворого, який має знати, коли і до кого звертатися в разі виникнення тривожних симптомів, до служби екстреної медичної допомоги (її працівники повинні чітко знати, куди транспортувати пацієнта зі стійкою елевацією сегмента ST, а також мати можливість зробити і відправити дані ЕКГ-сигналу в кардіологічний центр). Останньою ланкою цього ланцюга мають стати спеціалізовані центри та клініки, що проводять реперфузійні процедури, — вони повинні надавати таку допомогу 24 години на добу 7 днів на тиждень 365 днів на рік. Зрештою, створення регіональної реперфузійної мережі в Україні, що дасть змогу проводити такі втручання якомога швидше і якомога більшій кількості пацієнтів, — це і є основна мета нової громадської ініціативи Stent for Life.
ВЗ На якому етапі її впровадження в Україні?
— Асоціація кардіологів України та Асоціація інтервенційних кардіологів України підписали меморандум про співпрацю з Європейською громадською ініціативою Stent for Life ще в 2011 р. На сьогодні створюється керуючий комітет ініціативи Stent for Life (Україна), який координуватиме зусилля лікарів, відомих учених, громадських діячів, усіх, хто сприятиме її втіленню. Приєднання України до європейського проекту — це каталізатор, котрий пришвидшить впровадження нових технологій на підготовлений ґрунт вітчизняної кардіології. МОЗ України затвердив Уніфікований клінічний протокол лікування пацієнтів з гострим коронарним синдромом і елевацією сегмента ST, що відповідає сучасним світовим стандартам. Це вагомий крок. Також у процесі затвердження перебувають новий протокол лікування гострого коронарного синдрому без елевації сегмента ST, клінічний протокол лікування стабільної ІХС, готуємо до затвердження протокол з фібриляції передсердь. Але цього недостатньо. Мало написати протоколи, потрібно забезпечити їх виконання, наповнити ресурсом, перевірити ефективність. І це наступне наше завдання. Добре, що ми нарешті відчуваємо підтримку МОЗ України та почнемо реалізовувати ідею на національному рівні.
ВЗ Що конкретно планується здійснити в рамках ініціативи?
— Я вже сказав про створення і розвиток регіональних реперфузійних мереж, які з часом буде об’єднано в єдину мережу по країні, завдяки чому ми зможемо своєчасно виявляти пацієнтів із гострим коронарним синдромом і значно знизити рівень їх госпітальної летальності (до 5-7% у пілотних регіонах за нинішнього середнього показника по країні 13,6%). Проект передбачає вдосконалення надання невідкладної медичної допомоги пацієнтам із ГІМ, налагодження ефективної взаємодії ланки екстреної медичної допомоги, кардіологічної та кардіохірургічної служб, а також сімейних лікарів. Зокрема будемо залучати їх не лише до раннього виявлення хворих на ГІМ, а й до системи реабілітації й подальшого лікування пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом, щоб забезпечити контроль за ними після реваскуляризаційних процедур. Сімейна медицина поступово повинна інтегруватися в спеціалізовану систему ведення пацієнтів після реперфузійної терапії.
Також маємо запровадити системний підхід у перкутанній реперфузійній терапії: первинне стентування та догоспітальне застосування фібринолітичних препаратів (у разі тривалого транспортування) з подальшою перкутанною ангіопластикою інфарктної артерії. Зрештою, завдяки втіленню ініціативи Stent for Life має підвищитися доступність якісної та ефективної високоспеціалізованої медичної допомоги населенню України. До того ж, це ще й просвітницький проект. Плануємо не лише підвищувати обізнаність лікарів різних ланок у питаннях діагностики та лікування ГІМ (зокрема інтервенційні кардіологи також розширюватимуть свої знання та навички в галузі застосування нових технологій), а й доносити необхідну інформацію до населення — через соціальну рекламу, ЗМІ. Це дуже важливий напрямок роботи — у рамках ініціативи йому приділяється багато уваги.
ВЗ Який досвід використання програми в інших країнах?
— Вона успішно реалізовується в багатьох державах Європи, передусім у Франції, Іспанії, Португалії, Греції. Їх досвід виявився досить успішним. Сама ідея Stent for Life виникла у 2009 р. Вона мала на меті збільшити доступ хворих до стентування у країнах Західної Європи з 5 до 92%, а також ідентифікувати держави, які потребують найбільшої допомоги в цьому напрямку. Наприклад, у Румунії завдяки ініціативі Stent for Life вдалося збільшити показник стентувань при ГІМ з 200 на 1 млн населення у 2011 р. до 613 у 2014 р.
Дослідження Європейського товариства кардіологів (ESC) щодо використання реперфузійної терапії в різних країнах, проведені у 2010-2011 р., засвідчили: завдяки ініціативі Stent for Life показник проведення перкутанних втручань (ПКВ) при ГІМ з підйомом ST збільшився з 23 до 57% у Болгарії, з 33 до 64% у Франції, з 9 до 32% у Греції, з 19 до 44% у Сербії, з 30 до 50% в Іспанії та з 8 до 78% у Туреччині. Натомість значно зменшилася кількість хворих, які зовсім не отримували реперфузійного лікування. Також у більшості країн, що приєдналися до ініціативи, зросла чисельність спеціалізованих центрів, де здійснюють первинне стентування в режимі 24/7/365. Тож і Україна може розраховувати на значний прогрес у цьому напрямку.
ВЗ Чому для пілотного проекту було обрано саме 8 областей України?
— На жаль, первинне коронарне стентування застосовується менше ніж у половині регіонів нашої держави. І найвагоміший внесок у реалізацію сучасної стратегії лікування ГІМ зробили саме ті області, які обрано пілотними. Це Одеська, Закарпатська, Черкаська, Івано-Франківська, Вінницька, Хмельницька, Львівська та Полтавська (на їх території проживає понад 35% населення України). Там уже діють регіональні реперфузійні мережі, створені завдяки ентузіазму лікарів і підтримці місцевої влади. Ці області — лідери з впровадження перкутанних технологій. Наприклад, в Одесі на 1 млн населення проводять понад 230 первинних коронарних втручань, у Черкасах — 220, на Закарпатті — 190, Івано-Франківщині — 145. При цьому в кожному регіоні домоглися хороших результатів у різних напрямках. Наприклад, у Черкаському обласному кардіохірургічному центрі найнижча в Україні летальність хворих із ГІМ. Тут почали займатися проблемою у 2009 р. Спочатку простентували кілька десятків хворих, а в минулому році — уже близько 30% пацієнтів із ГІМ, ще 30% отримали тромболітичну терапію. На Вінниччині все розпочинали «з нуля» і власними силами: у 2007 р. ініціативу медиків підтримав міський Голова, місцева влада виділила кошти на придбання обладнання. На Закарпатті вдалося налагодити ефективну систему, незважаючи на «незручності» географічного розташування області, — нині там практично кожний другий хворий із ГІМ потрапляє до спеціалізованого стаціонарного відділення й отримує вчасну допомогу. Інтервенційні кардіологи Одещини виконують найбільшу кількість ангіопластик порівняно з іншими областями, тож їх багатий досвід запозичуватимуть інші клініки. Досягнення кожного регіону МОЗ планує використати в реалізації проекту.
ВЗ Як швидко пілот зможе поширитися на всю Україну?
— Приблизно через рік-два проаналізуємо результати пілотного проекту, зробимо відповідні висновки, врахуємо всі аспекти і будемо поширювати досвід по країні. Головне — відпрацювати в пілотних областях дотримання чотирьох основних принципів. Перше, чого ми прагнемо, — щороку виконувати не менше 600 первинних стентувань (на 1 млн населення) у перші години розвитку ГІМ. Друге — охопити первинним стентуванням щонайменше 70% STEMI-пацієнтів (спочатку — у пілотних регіонах). Третє — один центр для первинних втручань повинен бути розрахований щонайменше на 1 млн населення України. Практично кожен обласний центр має такі заклади, потрібно лише правильно організувати їх роботу, а потім виходитимемо на запланований показник. І останнє: такі центри (усі без винятку) мають працювати 24 години на добу 7 днів на тиждень 365 днів на рік. Дуже важливо — екстрені процедури в перші години від початку ГІМ мають бути для пацієнта безоплатними. Лише за таких умов ми дійсно зможемо вдвічі зменшити летальність унаслідок ГІМ у стаціонарі, підвищити раннє виявлення цих хворих, вирішити багато інших кардіологічних проблем. Stent for Life має об’єднати пацієнтів, лікарів і представників влади для досягнення цієї мети.
Світлана Тернова, «ВЗ»
Точки зору
Юрій СОКОЛОВ, завідувач відділу інтервенційної кардіології ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска» НАМН України», член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професорУже за 2 роки Україна може досягти європейських показників смертності від інфаркту міокарда, якщо запровадить сучасні технології лікування і забезпечить для цього все необхідне, передусім ефективну роботу мережі спеціалізованих центрів, налагоджену систему транспортування хворих, закупівлю достатньої кількості стентів і потрібних для стентування матеріалів (хворі за це не повинні платити) та раціональний їх розподіл. А у нас як часто трапляється? На області розподіляють стенти — і ніхто не знає, кому їх встановлюють. А там замість ургентних хворих їх отримують пацієнти зі… стенокардією. Це корупційний механізм! Тож зрозуміло, чому всі ратують за дороговартісні стенти з покриттям із лікарських засобів — плановим хворим такі більше підходять. Натомість при ГІМ в ургентному порядку достатньо встановити звичайний стент (адже тут головне — зберегти життя, і що більше людей врятуємо, то краще). У США всі пацієнти отримують коронарні стенти, покриті лікарськими препаратами (DES). На жаль, нам далеко до фінансування американської медицини, тому давайте вирішувати проблеми, виходячи з власних можливостей і потреб наших пацієнтів — усіх без винятку (а не за принципом комусь — найкраще, а комусь — нічого, і все це за державні кошти). Як-то кажуть, «не до жиру, бути б живу».
Ми поетапно випробували всі методи: тромболізис (завдяки йому вдається успішно розкрити закупорену артерію лише приблизно в третині випадків ГІМ, а це невисокий показник), балонну пластику (вона лише утримує хворого «на плаву») і стентування, що визнано на сьогодні найефективнішим методом лікування ГІМ. Узагалі інтервенційна кардіологія значно розширила можливості та «підтягнула» всі напрямки лікування кардіологічних хворих. На жаль, в Україні ще не всі зрозуміли, що це — успіх. Особливо для країни, де чоловіки в середньому живуть 62 роки та помирають переважно через серцеві недуги. У наше відділення, наприклад, щотижня потрапляють кілька хворих віком від 30 до 40 років — на жаль, молоді люди дедалі частіше помирають від інфаркту. Добре, що МОЗ України нас почуло. Однак невирішені проблеми залишаються. До сьогодні юридично не оформлена субспеціальність «Інтервенційна кардіологія». Європейські колеги взагалі не розуміють, як це може бути: інтервенційні втручання в країні проводяться, відділення інтервенційної кардіології існують, а фахівці — «підпільники»? А так і є — понад 20 років ми працюємо «поза законом», нині хоч протоколи відповідні маємо! Проте цього замало. Щоб подолати проблему, потрібна обізнаність лікарів усіх ланок і населення. Кожен американець знає: якщо виник біль у грудях і не минає впродовж 15 хвилин, потрібно прийняти таблетку аспірину й негайно викликати швидку. У нас — печерний вік, ніхто не знає, що робити, до лікаря звертаються не завжди, та й не всі лікарі орієнтуються, як діяти в таких випадках.
Stent for Life — ініціатива об’єднання всіх європейських країн у справі подолання інфаркту міокарда, оскільки нині це проблема номер один у всьому світі. І добре, що Україна приєдналася до їх кола. Адже ми проголосили європейський вектор розвитку. Попередня влада не дуже хотіла орієнтуватися на Європу в цих питаннях (створювати спеціалізовані центри тощо) — планувала копіювати модель РФ. Зараз ми рухаємося в правильному напрямку. Вітчизняна система організації медичної допомоги хворим із ГІМ має формуватися з урахуванням кращого європейського і світового досвіду. Вона виглядає так: людина захворіла — викликає швидку, швидка приїздить вчасно — лікарі виконують огляд, після встановлення діагнозу ГІМ — негайна госпіталізація до спеціалізованого відділення. Якщо у швидкій є електрокардіограф, можна просто в машині діагностувати інфаркт міокарда і доправити хворого до медичного закладу, де виконують ургентні ПКВ. Коли немає, то пацієнта можна госпіталізувати в сателітну клініку, де уточнять діагноз і в разі потреби якнайшвидше — безпосередньо з приймального відділення — транспортують до реперфузійного центру (так звана система рикошету). Усе це має відбутися протягом 2 годин з моменту виникнення у хворого симптомів ГІМ. Коли це неможливо, проводять тромболізис, а вже потім ургентне ПКВ. Незалежно від того, чи відбулася реперфузія після тромболітичної терапії, хворому в першу добу необхідно виконати ангіографію й остаточно завершити процес відновлення коронарного кровотоку шляхом стентування.
Світлана ЖУРБА, головний лікар Черкаського обласного кардіологічного центру, Заслужений лікар УкраїниМи одними з перших в Україні почали виконувати такі інтервенційні втручання. Для цього крім операційної (катетеризаційної лабораторії) потрібно мати бригаду підготовлених лікарів. Адже для порятунку хворого з ГІМ інтервенційні кардіологи повинні співпрацювати з кардіологами інфарктного відділення та з бригадою швидкої допомоги.
Перше стентування при стенокардії (планове) ми провели у 2003 р., а при ГІМ — у 2009 р. Тоді вже були підготовлені спеціальні бригади, наші кардіохірурги навчилися віртуозно виконувати стентування.
У 2009 р. зробили лише 20 таких втручань, у 2010 р. — 40, у 2011 р. — уже 113, а у 2014 р. — 457 стентувань (275 хворих із великовогнищевим Q-інфарктом, 77 — з дрібновогнищевим, 105 — зі стабільною стенокардією).
Кожному інфарктному хворому в нашому кардіологічному центрі надають допомогу шляхом черезшкірних коронарних втручань методом стентування. При цьому ми застосовуємо променевий доступ через руку. Не в кожній області опанувала цей метод. Хоча він ефективніший, ніж доступ через стегнову артерію, який широко використовували раніше. Адже променевий доступ дає можливість виконувати процедуру й після тромболізису, й після введення коагулянтів чи активних антиагрегантів. За потреби на руці можна затиснути артерію та спинити кровотечу. Тому це ідеальний доступ для стентування коронарних артерій при інфаркті міокарда.
У цілому ми стентуємо 25% хворих з інфарктом міокарда, завдяки чому по області зменшилася летальність при цій патології (нині вона становить 8,7%). На Черкащині створено дієву систему надання допомоги хворим із ГІМ. Пацієнтів з наближених до обласного центру районів одразу привозять на стентування до нашого центру (протягом 120 хвилин, як того вимагає протокол), а для інфарктних хворих з віддалених районів ми запровадили фармакоінвазивну стратегію. Тобто на першому етапі (на місцях) проводять тромболізис (завдяки чому вдається виграти час), а вже потім везуть хворих на стентування в кардіологічний центр. Застосування такої методики дало хороші результати. Кількість летальних випадків в області почала зменшуватися: у 2011 р. — 11,4%, у 2013 р. — 8,7%.
За цими досягненнями — роки важкої праці. Багато зусиль доклали, аби навчити лікарів у районах швидко діагностувати інфаркт, правильно посадити хворого в машину і перевезти його. Щоб ознайомити медиків з новою системою надання медичної допомоги хворим на інфаркт міокарда, проводили конференції, лекції, наради. З часом районні лікарі почали самостійно доставляти інфарктних хворих до обласного кардіоцентру. Логістика організації медичної допомоги дуже важлива, і вона має бути забезпечена на найвищому рівні. Тобто всі ланки — від швидкої допомоги до чергової бригади лікарів у кардіоцентрі, що фукціонує в режимі 24/7/365, мають працювати злагоджено.
З цією метою видано наказ обласного управління охорони здоров’я, у якому детально прописано алгоритм дій медичних працівників на догоспітальному етапі, лікарів швидкої допомоги, районної лікарні, фахівців кардіоцентру. Скажімо, щоб зекономити час, медики швидкої, минаючи приймальне відділення, доправляють хворого одразу в реанімацію, звідти його переводять в операційну. Період від моменту відкриття вхідних дверей для пацієнта кардіоцентру до проведення йому стентування не повинен перевищувати однієї години. Усе це сприяє результативності роботи лікарів і зменшує показники летальності. Ми вже практично забули, коли бачили тяжких хворих з величезними аневризмами.
Також проводимо ґрунтовний аналіз даних, які ретельно фіксуємо в щорічному реєстрі. Нам важливо знати, скільки в середньому витрачено часу від встановлення діагнозу до госпіталізації хворого в кардіоцентр, від доставки — до відкриття коронарної артерії. Кожен момент впливає на якість медичного обслуговування. Трапляється, що хворі спочатку відмовляються від операції, а потім погоджуються. Маємо окремий реєстр кардіоцентру, де зведено всі дані про хворих (діагноз, стать, вікова категорія, місце проживання тощо), — такий аналіз допомагає вдосконалювати систему надання медичної допомоги.
Зокрема ми спостерігаємо економічний ефект від запровадження стентування. Так, за протоколом хворі з Q-інфарктом повинні лікуватися до 14 днів. Завдяки стентуванню нам вдається досягнути середнього показника 9 днів. Так само відповідно до протоколу лікування пацієнтів з дрібновогнищевим інфарктом має тривати 9 днів. Такі хворі в нашому кардіоцентрі перебувають 7 днів (з нестабільною стенокардією — 5 днів).
Стентування коронарної артерії — метод дороговартісний не лише в Україні, а й в усьому світі (потрібні стенти, відповідне обладнання для їх доставки, лабораторія, ангіограф, набори для коронарографії, бригада лікарів для цілодобового чергування). Утім, усі пацієнти нашого кардіоцентру (з інфарктом міокарда) отримують стенти безкоштовно — за рахунок державної програми (витратні матеріали на область виділяють за квотою). Свого часу ми вирішили замовляти прості стенти для ургентних хворих (на Європейському конгресі кардіологів було оприлюднено результати дослідження, що засвідчували відповідність їх ефективності стентам з покриттям із лікарських засобів, які втричі дорожчі). Таким чином ми можемо отримати набагато більше стентів за державний кошт. Щоправда, й цієї кількості нам також не вистачає, тож частину закуповуємо завдяки обласній програмі.
Головна проблема, пов’язана з державною програмою, в тому, що вона ніколи не виконується вчасно. Наприклад, ми нічого не отримали з того, що мало бути виділено на 2015 р. (а він уже минув!). Тож «виживали» за рахунок стентів, які надійшли в рамках програми 2014 р. у січні-лютому 2015 р. Але запаси вичерпалися! Обласна рада виділила 500 тис. грн, ми придбали прості стенти, які також незабаром закінчаться. Із чим працювати далі? У МОЗ запевнили, що багато виробів з програми вже акцептовано, і ми нарешті почнемо щось отримувати. Сподіваємося… Бо на сьогодні закінчилися ще й комплекти для стентування — набори для коронарографії, провідники, інтрадьюсери, контрасти тощо.
Тож хворі забезпечені стентами безкоштовно, а все інше змушені купувати самостійно (як і стенти із покриттям — за бажанням).
На жаль, в області функціонує лише одна катетеризаційна лабораторія (у нашому кардіоцентрі). Добре було б мати бодай ще одну — в Умані. Однак на це потрібні величезні кошти. Спеціалістів ми могли б навчити самостійно, оскільки в нас для цього є потужна база і висококваліфіковані фахівці, що пройшли підготовку в кращих вітчизняних і закордонних клініках (у 2011 р. на базі нашого кардіоцентру навчали інтервенційних кардіологів з 10 областей України). А от для придбання сучасного обладнання для нової катетеризаційної лабораторії та ангіографа власних сил не вистачить.
У Польщі, де стентують 98% хворих на інфаркт міокарда, катетеризаційні лабораторії розташовані в межах 100 км одна від одної (щоб не втрачати часу на транспортування пацієнтів), а всі витрати на це втручання покриває держава. Нам також потрібно підвищити доступність стентування всім, хто його потребує, — незалежно від статків і місця проживання.
Саме на це спрямована європейська ініціатива Stent for Life, яка вимагає від суспільства, урядовців, усіх гілок влади забезпечити функціонування системи, котра рятує життя багатьом людям. Stent for Life популяризує сучасний метод лікування інфаркту міокарда — стентування — і спонукає високопосадовців до активного його впровадження в медичних установах. Це своєрідний соціальний індикатор.
Володимир ГЛАДКИХ, кардіохірург, головний лікар КЗ «Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології», кандидат медичних наукДля нас не так уже й важливо, звідки надходитиме фінансова підтримка — від МОЗ України, Світового банку чи інших міжнародних донорів. Головне — безперебійність постачання необхідних матеріалів у визначеному обсязі.
Адже кількість хворих, що потребують стентування, щороку зростає у середньому на 20-25%, особливо після того, як наш центр отримав статус регіонального. Це дуже багато. Поки що ми справляємося. Але без централізованого постачання матеріалів (через МОЗ) не можемо бути впевненими в завтрашньому дні. Тому всі наші плани на 2016 рік поки що під питанням.
Хоча останніми роками ми зробили в цьому плані багато і певною мірою працюємо на випередження: підготували й затвердили локальні протоколи надання медичної допомоги при ГІМ, де враховано всі європейські норми, — за ними й працюємо. Навчаємо спеціалістів міста й області: проводимо для них семінари та лекції. Налагоджуємо співпрацю не лише з кардіологами, а й з терапевтами, і, особливо, із сімейними лікарями. На кожному рівні лікарі мають знати, як і коли надавати вчасну кардіологічну допомогу. У кожного підрозділу (лікарі швидкої, приймальних відділень, кардіологи, реаніматологи, сімейні лікарі, заступники головних лікарів з медичної частини) — свої завдання. Наприклад, сімейний лікар повинен навчити пацієнтів жити із серцево-судинними захворюваннями і не допустити розвитку інфаркту міокарда, а також вчасно розпізнати цю хворобу в разі її виникнення, запідозрити її за зовнішніми ознаками та знати, куди і як швидко відвезти хворого, щоб встигнути його врятувати. Тож для сімейних лікарів проводимо додатковий цикл навчання з діагностики ГІМ.
На жаль, у нашому центрі функціонує лише один ангіограф, але плануємо придбати ще один (портативний) — тоді матимемо змогу уникати накладок. Адже процедура стентування займає від кільканадцяти хвилин до кількох годин — залежно від конкретної ситуації.
Центр — дітище міської влади, і місто безперебійно виконує фінансові зобов’язання перед ним. У Вінниці всі пацієнти з інфарктом міокарда потрапляють до нас. Сподіваємося на таку саму чітку співпрацю і в межах області, адже, якщо охопимо обслуговуванням усю її територію, кількість наших пацієнтів зросте щонайменше втричі.
У Вінниці за кошти Світового банку буде створено сучасний кардіоцентр, його планують відкрити у 2020 році. А поки що лікарі роблять усе можливе для порятунку хворих за наявних умов. Тож будь-яка підтримка їх зусиль буде доречною. Проект Stent for Life допоможе правильно зорієнтувати пацієнтів, сприятиме обізнаності лікарів усіх ланок — і це дуже важливо. Адже ургентне стентування ефективне в дуже короткий проміжок часу: хворого потрібно привезти до нас не пізніше, ніж за дві години після розвитку інфаркту. В іншому разі цей метод недієвий.
