Закарпаття: Майстер-класи із сімейної медицини

Уже кілька років в Україні впроваджується інститут сімейного лікаря. У самій назві напрямку закладено його суть — надання медико-санітарної допомоги всім членам родини, незалежно від віку. Однак, враховуючи те, що в нашій країні десятиліттями функціонувала інша система надання первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), зрозуміло — за рік чи два змінити її докорінно вкрай складно. Проте досвід роботи Навчально-наукового тренінгового центру сімейної медицини та долікарської допомоги (ННТЦ СМДД), створеного на базі факультету післядипломної освіти Ужгородського національного університету, доводить: за умови розумного підходу немає нічого неможливого.

ВЗ Ви стали ініціатором та ідейним нат­х­­­ненником створення Центру сімейної медицини та долікарської допомоги. Як виникла ця ідея?

Павло КОЛЕСНИК, доцент кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Ужгородського національного університету, директор Навчально-наукового тренінгового центру сімейної медицини та долікарської допомоги

Завдяки спонсорам і меценатам сімейна амбулаторія отримала чимало гуманітарної допомоги. Із США та Нідерландів нам надійшло обладнання, зокрема лабораторне й експрес-діаг­ностичне, робочі місця та оглядові столи для сімейного лікаря. Через кілька років міська влада виділила кошти на ремонт амбулаторії. У результаті обладнали взірцеву сімейну клініку, на базі котрої згодом було створено практичний підрозділ ННТЦ СМДД. По суті, ми показали, як організувати роботу на рівні ПМСД у сучасних умовах, як обстежити пацієнта, маючи відповідний діагностичний мінімум, як правильно оснастити лабораторію сімейного лікаря, запровадити додаткові діагностичні послуги, наприклад, УЗД, денситометрію тощо.

Нині ННТЦ СМДД складається з академічного і практичного підрозділів, зокрема практичне відділення Центру функціонує при амбулаторії сімейної медицини №7 міста Ужгород.

ВЗ Відколи заклад працює саме в такому вигляді?

— Активна діяльність ННТЦ у вказаному форматі розпочалася з 2013 р., хоча юридично він був створений ще у 2000-му.

ВЗ У чому особливість вашого Центру?

— У нашій країні багато років функціонує система післядипломної освіти у вигляді інтернатури та курсової підготовки лікарів. Зок­рема певну частину інтернатури молоді лікарі проходять у восьми амбулаторіях Ужгорода, включаючи амбулаторію сімейної медицини №7. Крім того, традиційно на кафедрі терапії та сімейної медицини Ужгородського національного університету здійснюється післядипломна освіта лікарів під час передатестаційних циклів, на яких медики навчаються протягом одного місяця раз на 3-5 років. На жаль, така система підвищення кваліфікації створює певні незручності, зокрема для сільських лікарів з віддалених районів, котрим потрібно або щодня приїжджати в місто, або тимчасово винаймати житло в Ужгороді. Решту часу лікар, що працює на периферії, нерідко залишається в інформаційній ізоляції.

Ми ж розробили альтернативну форму навчання лікарів у вигляді тренінгів, а саме: переривчасті курси тематичного вдосконалення. Їх можна відвідувати один раз на місяць протягом півроку. Створено цикл таких короткочасних тренінгів за тематикою, що найбільш цікава сімейному лікарю. Наприклад, одним з найпопулярніших є тренінг з відпрацювання практичних навичок отоскопії.

Курси розробляються з урахуванням нагальних потреб цільової аудиторії. Так, було впроваджено тренінги на робочому місці. Минулого року за кошти гранту ми придбали міні-експрес-лабораторії для чотирьох амбулаторій Ужгорода. Треба було навчити медсестер працювати на такому обладнанні. Для цього залучили висококваліфікованого тренера, лікаря-лаборанта, котра протягом 7-10 днів допомагала кожній з медсестер оволодіти навичками роботи з експрес-лабораторним апаратом. Також розроблено тренінги для навчання самих тренерів. Ця форма дає змогу підготувати найактивніших фахівців, які потенційно можуть передавати іншим отримані знання.

Тренінги — дещо інша форма навчання, ніж відома нам класична академічна система освіти, яка передбачає здебільшого пасивне слухання. За допомогою спеціальних прийомів тренер залучає слухачів до роботи. Я неодноразово бував у країнах Європи та США, працював з молодими інтернами і завжди відзначав, наскільки гарно вони підготовлені практично. Усе це завдяки прекрасно організованій та алгоритмізованій системі освіти, що вимагає постійного активного мислення. Ми спробували перейняти певні методики тренінгів, зокрема системи «мозкового штурму», «малих груп», «підготовленого вчителя», «акваріума», «стандартизованих пацієнтів», а також розв’язування клінічних задач із розбором «віртуального пацієнта».

ВЗ Знаю, що до Центру часто запрошують закордонних спеціалістів. Наскільки важливий їх досвід?

— Ми намагаємося використовувати будь-які можливості, аби залучити до тренінгів фахівців високого рівня. У нас були зокрема американські лікарі, які ділилися досвідом надання паліативної допомоги. На Заході ця система допомоги важкохворим добре налагоджена, тому їх знання були надзвичайно цікавими вітчизняним фахівцям. Продовжуємо працювати в цьому напрямку і плануємо провести тренінги з терапії болю, зокрема хронічного. Сімейному лікарю зараз надано право застосовувати у своїй практиці опіоїди, наркотичні засоби, а для цього потрібні практичні навички. Я згадую свою підготовку на медичному факультеті: за 6 років нас, на жаль, так і не навчили їх використовувати. На той час то була абсолютна прерогатива онкологів. Сьогодні сімейні лікарі матимуть таку можливість, але це «зброя», котрою треба вміти користуватися, аби вона не «вибухнула» у тебе в руках.

Медсестри з Великої Британії та США провели практичні заняття з догляду за хронічними ранами, зокрема показали, як слід обробляти трофічні виразки, пролежні тощо.

ВЗ Як лікарі з 15-20-річним стажем роботи, ставляться до подібних тренінгів?

— Однозначно позитивно. Наприклад, минулого року ми провели пілот у вигляді тренінгів для 150 лікарів з усіх районів області. Для п’яти груп лікарів було організовано по два одноденні заняття: одне — із катарального синдрому, отоскопії та небулайзерної терапії, друге — з актуальних питань ведення метаболічного синдрому. Кожний тренінг тривав 6 годин. Усі слухачі отримали сертифікати, й було дуже приємно почути схвальні відгуки про нашу роботу. Але найголовніше — ми проаналізували знання лікарів на початку тренінгу і після його завершення. Рівень знань аудиторії зріс приблизно на 50%.

Минулого року факультет післядипломної освіти Ужгородського національного університету запропонував управлінню охорони здоров’я Закарпатської облдержадміністрації провести навчання лікарів у вигляді тренінгів у рамках короткочасних курсів тематичного вдосконалення. Заняття для невеликої групи лікарів проходитимуть у вигляді п’яти тренінгів, по одному на місяць, за результатами яких лікарі матимуть змогу отримати бали для посвідчення про курсову підготовку. Скажімо, лікар, котрому потрібно через півроку здобути кваліфікаційну категорію, може обрати для себе таку форму підвищення кваліфікації й отримати найновішу інформацію з найактуальніших тем.

ВЗ Які теми плануєте розглянути на цих тренінгах?

— Ми отримали низку пропозицій. Так, слухачів завжди цікавила тема ведення дітей віком до трьох років. Трапляється, що сімейні лікарі, які раніше працювали терапевтами, остерігаються вести дітей, оскільки не мають достатніх знань з педіатрії. Саме для них ми і плануємо таке навчання.

Актуальним є тренінг з катарального синд­рому, його ускладнень і раціонального їх лікування, у рамках якого передбачається практикум з отоскопії, що є популярним серед лікарів. Розробляємо тренінг по доказових напрямках лікування хворих з бронхообструкцією, атопічними захворюваннями. Також пропонуємо заняття з основ доказового скринінгу захворювань у нашій популяції, зокрема хвороб серцево-судинної системи. Усім відомо, що найчастіше українці помирають від інфаркту та інсульту, а тому тема зазначеного тренінгу — надзвичайно актуальна.

Я вже згадував про доказове ведення хронічного болю в практиці сімейного лікаря. Ця тема сьогодні потребує практичної підготовки кожного фахівця ПМСД. Розумію, що це «цілина» для наших сімейних лікарів, котру треба «підняти».

ВЗ Який на сьогодні стан сімейної медицини на Закарпатті?

— Оскільки держава взяла курс на первинну медичну допомогу, що ґрунтується на сімейній медицині, зупинити цей процес не вдасться, незважаючи на низку контраргументів. Ми вже маємо значну «армію» сімейних лікарів: ними стали колишні терапевти, педіатри, які перекваліфікувалися за 6 місяців проходження курсової підготовки, але фактично — за 4 місяці з двомісячним навчанням на робочому місці. Звичайно, за такий короткий термін підготувати висококваліфікованого сімейного лікаря вкрай важко. А оскільки система тренінгів дає суттєвий практичний ефект, що сприяє підвищенню якості підготовки, думаю, їх слід широко впроваджувати.

Ми можемо багато говорити про якість роботи сімейного лікаря, але найбільшою проб­лемою нині є катастрофічно недостатнє фінансування галузі.

Я неодноразово наголошував на низькому рівні зарплат сімейних лікарів: значна кількість моїх учнів, на жаль, іде з цієї галузі. Уявіть собі: сімейний лікар приїздить у село, де не отримує ані житла, ані адекватної зарплатні. Розуміючи, що забезпечити родину за рахунок зарплати неможливо, він швидко знаходить роботу в сусідніх Словаччині, Чехії чи Угорщині, де йому готові платити в кілька разів більше. Хтось із лікарів, так і не почавши практики, переходить у фармакологічний бізнес.

Саме «золота медична молодь», на яку ми покладали всі надії, не йде працювати в сімейну медицину. Нині в області є чимало сіл, що фактично залишилися без спеціалістів зазначеного фаху.

Віктор ЛАЗОРИК, спеціально для «ВЗ», м. Ужгород

Коментар

Іванна ШУШМАН, сімейний лікар, м. Ужгород

На заняттях з ГРВІ однією з тем була отоскопія. Я не тільки отримала чимало цінної інформації, а й змогла багато чому навчитися, зокрема користуватися отоскопом, диференціювати різні захворювання залежно від клінічних симптомів. Класична лекція — це теоретичне засвоєння матеріалу. А коли ми маємо можливість попрактикувати, то й інформація краще запам’ятовується, й формуються практичні навички.