На війні усе не так, як у мирному житті: там, де кожна хвилина може стати останньою, відбувається повна переоцінка життєвих цінностей. Але людська психіка не завжди витримує такі жахіття. Психологічні розлади, як стверджують фахівці, виникають майже в половини учасників бойових дій. А в умовах війни це стає не тільки проблемою окремої людини, а й питанням боєздатності конкретної частини. Тому роль психологів у підготовці та реабілітації наших військових не можна недооцінювати.
На війні Віктор Мозговий не новачок, майже з перших днів активних бойових дій працював на волонтерських засадах із бійцями 25-ї парашутно-десантної бригади, а восени став штатним психологом 8-го Чернігівського навчального центру Державної спеціальної служби транспорту. Він — один з ініціаторів та куратор проекту щодо впровадження системи професійно-психологічного відбору в обласних і районних військкоматах, що пройшов апробацію на базі Чернігівського обласного військкомату та запроваджений нині по всій країні.
ВЗ У якому стані на початку проведення АТО перебувала військова психологічна служба?
Віктор МОЗГОВИЙ, штатний психолог 8-го Чернігівського навчального центру Державної спеціальної служби транспорту, президент «Асоціації Психодрами» в Україні, Голова ГО «Чернігівська міська асоціація «Конкордія», кандидат психологічних наукЗа стандартами, перевіреними арміями багатьох країн, військовослужбовець повинен постійно перебувати під наглядом психолога та мати можливість пройти психологічну реабілітацію перед поверненням у сім’ю після бойових дій. Тож у всіх боєздатних арміях світу психологи тісно працюють із військовими, хоча сама система організації психологічної служби в арміях різних країн відрізняється. Наприклад, у французькому війську психологічна служба обслуговує кілька підрозділів, і тільки в екстрених випадках на запрошення лікаря або заступника командира з виховної роботи спеціаліст-психолог прибуває до частини, де працює з окремим бійцем або ж підрозділом. В армії США, котра разом з резервістами налічує майже 2 млн осіб, про душевне здоров’я солдатів і офіцерів дбають близько 60 тис. спеціальних працівників, які мають освіту психолога. Причому в зоні ведення бойових дій штат психологів збільшується в кілька разів. В ізраїльській армії, що постійно перебуває в очікуванні початку бойових дій, за психологічну роботу відповідають 5 підрозділів, зокрема з психологічної діагностики та профорієнтації військовослужбовців і служба по роботі із сім’ями постраждалих. Зараз ми створюємо подібну вертикаль психологічної служби. Звичайно, спеціалістів не вистачає, тож без допомоги психологів-волонтерів поки не обійтися. До речі, закордонні колеги вже починають цікавитися нашими напрацюваннями. І коли приїздять до України, то не тільки діляться власним досвідом, а й вчаться в нас надавати психологічну допомогу в умовах військової операції.
ВЗ Коли ви почали активно співпрацювати з військовими?
— Фактично з перших днів проведення АТО. Перший семінар для заступників командирів військових частин Чернігівського гарнізону за підтримки тоді обласного військового комісара Костянтина Нікуліна я провів 24-25 квітня 2014 року. А вже на початку липня в складі першої мобільної групи психологів (згідно з окремим дорученням командувача ЗСУ) працював у 25-й парашутно-десантній бригаді. Разом з моєю колегою Людмилою Царенко — старшим науковим співробітником Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України — ми запровадили методику, що ґрунтується на використанні ефективних технік психофізіологічної саморегуляції. Перший блок вправ — це підготовка до бою, другий — техніка вольової саморегуляції поведінки в бою, застосування першої психологічної допомоги при травматичному шоковому стані. Третій блок — вихід із бою, тут застосовується техніка для зниження рівня адреналіну в крові. І, нарешті, четвертий блок — очікування бою, що потребує тверезого мислення та зосередження. Засвоївши вправи, боєць в екстремальних ситуаціях може врятувати життя собі та іншим. На той час це була досить актуальна методика. Вона сподобалась офіцерам генштабу, які безпосередньо курували нашу групу, але вище керівництво з «радянським мисленням», не маючи бойового досвіду, не квапилося впроваджувати наші розробки у військових частинах. А ось десантники їх оцінили та широко використовували під час бойових дій. Командир тоді батальйону, а зараз бригади, Євген Мойсюк не тільки сам засвоїв усі ці прийоми психологічної допомоги, а й особисто проводив із підлеглими заняття з дихальних технік, техніки саморегуляції, роботи з м’язами, надання першої психологічної допомоги, тож був прикладом для своїх бійців.
ВЗ А як в інших випадках? Чи прислухалися до психологів командири підрозділів?
— Як коли. Усе залежить від командира або ж лікаря частини, їх професійної відповідальності та ставлення до людей. Вважаю, що військовим першої хвилі мобілізації, які воювали у 1-й танковій бригаді, дуже пощастило — з ними працював чудовий лікар Віталій Світличний, який професійно ставився не лише до фізичного, а й психічного здоров’я військових, тож прислухався до порад психологів. Перед відправленням до зони АТО я проводив тестування офіцерського складу, двоє офіцерів його не пройшли. Я попередив про це лікаря Світличного. Через деякий час він мені зателефонував і повідомив, що, на жаль, я виявився правий: командири «попливли», тож він негайно відправляє їх до госпіталю. Ми їх «витягували» понад півтора місяця, зараз вони повністю відновилися й перебувають у доброму гуморі. Навіть страшно уявити, що б із ними, а також з їх підлеглими сталося, якби в ситуацію активно не втрутився військовий лікар.
ВЗ Що потрібно, на вашу думку, робити для покращення психологічного стану бійця?
— Хочу зазначити, що в організмі людини все взаємопов’язано. Воїн відчуває себе комфортно там, де гарно організований побут: наявні туалет, питна та гаряча вода, є можливості для дотримання особистої гігієни. І це дуже важливо, адже гаряча вода в умовах бойових дій — перше джерело релаксації, яке допомагає зняти м’язове напруження. Річ у тому, що психоемоційне напруження, у якому перебувають бійці на передньому краї, спричинює м’язові спазми, усе тіло починає дерев’яніти. Навіть за відсутності обстрілу в умовах напруги очікування, коли м’язи не розслабляються, людина начебто постійно перебуває в стресовому стані. Хронічний стрес призводить до порушення сну, що виснажує нервову систему. Аби заснути, людина починає вживати алкоголь. Це найпростіший засіб «відключитися», зняти емоційне напруження. Але така розрядка за умови постійного стресу призводить надалі до алкозалежності з усіма соціальними наслідками для людини та суспільства. Тож пересувна лазня — обов’язковий елемент переднього краю. Не менш важливе і достатнє споживання питної води, яка виводить з організму продукти напіврозпаду адреналіну.
Узагалі ж усі конфліктні ситуації між військовослужбовцями виникають там, де офіцери не турбуються про особовий склад. Навіть в екстремальних ситуаціях у частині з авторитетним командиром, який дбає про підлеглих, немає пияцтва. Справжній командир — це людина, котра впоралася зі своїм страхом та може підтримати бійців у скрутну хвилину, знайти для кожного добре слово й уміє при цьому тримати дисципліну. У такого командира — найменші втрати особового складу, бо він вміє цінувати людське життя. За ним бійці йдуть і у вогонь, і у воду. Там, де командир не має авторитету, на перший план виходять так звані неформальні лідери, і якщо вони негативні, то під їх впливом частина втрачає свою боєздатність. На жаль, у нашій армії такі підрозділи є. Людина, що відповідально виконує бойове завдання, ніколи не вживає алкоголю, бо чітко усвідомлює, що може заплатити не тільки своїм життям, а й життям своїх товаришів. Я спілкувався з «кіборгами» під час їх психологічної реабілітації в санаторії: вони не поважають п’яниць і навіть стороняться їх. Бо в їх свідомості це люди, за безвідповідальність яких на фронті інші заплатили своїм життям. Там теж усі поводяться дуже по-різному, й у багатьох випадках це залежить не тільки від індивідуальної особливості реагування психіки людини в ситуації бойового стресу, а й від сформованої культури поведінки в цивільному житті.
ВЗ Під час Другої світової війни в армії не було психологів, але військові ж якось виходили із ситуації…
— Виходили з великою кров’ю, втрати були величезними. Мій покійний батько був танкістом, Героєм Радянського Союзу, я спілкувався з ним, з іншими фронтовиками, читав спогади бойових офіцерів, тож можу відповісти на ваше запитання. Психологами для молоді були тоді досвідчені бійці, котрі розповідали, як поводитися у бойових умовах. Фронтовики взагалі зазначали, що для кожного військового, а особливо — командира підрозділу, дуже важливим був досвід першого бою. Від того, наскільки успішним він був, багато в чому залежала подальша військова доля командира та його підлеглих, у тому числі й те, чи залишиться він живим. Після першого бою у вояків змінюється система цінностей, їх свідомість переходить у режим війни. Тож досвідчені командири намагалися допомогти молоді провести його якомога більш вдало.
А ще дуже важливо, коли, наприклад, військова частина після бойового зіткнення вчасно відводиться до так званого другого ешелону, тоді швидко відновлюється психіка бійців і підрозділ зберігає свою боєздатність.
ВЗ А як у нас?
— Відбувається те саме. Молоді військово-службовці також тягнуться до досвідченіших побратимів. Але в чому наша біда? У сучасній бойовій обстановці деякі підрозділи, зокрема десантники, перебували в ситуації бойового зіткнення понад 180 діб. Жодна психіка цього не витримає. Після 45 діб підрозділ слід відводити в тил, але в нас ніким було замінити людей і закривати «дірки» в обороні.
ВЗ Чому саме такий термін — 40-45 діб?
— Річ у тому, що перші ознаки дратівливості з’являються на 30-35-й день перебування людини в бойових умовах. Рівень адреналіну в крові людини наближається до критичної межі, й вона починає агресивно ставитися до близького оточення або ж, навпаки — впадає в депресію. Відбувається емоційне перенапруження, люди стають дратівливими або апатичними, а це істотно впливає на бойовий дух підрозділу. Тому через 40-45 днів військових треба виводити з передової в тилову позицію, а на їх місце вводити іншу частину. Зокрема вчасно організована ротація в підрозділах Державної спеціальної служби транспорту допомогла, по-перше, уникнути прояву посттравматичних стресових розладів, а по-друге (і це головне!) — підтримати високий рівень боєздатності цих частин.
Як показує світовий досвід, коли людей вивели на ротацію, бажано не відпускати їх додому відразу, а розмістити на нейтральній території (санаторій, база відпочинку тощо), де вони змогли б «видихнути» весь негатив, скинути агресію, заспокоїтися. Басейн, фізичні навантаження, масажі… Комусь, щоб «випустити пару», потрібно побити грушу, а комусь — просто виговоритися. А вже потім, коли відпустить нервова напруга, відправляти воїнів до родин. Після відпустки хлопці повертаються на базу дислокації. Ось тут досвідчений командир і «пристебне» до них нове поповнення, яке набиратиметься від досвідчених бійців військового досвіду, навчатиметься стратегії та тактики сучасного бою і професійному володінню зброєю.
Якщо ж ротації своєчасно не проводяться, у людини відбувається хронічне перенапруження, психіка повністю не відновлюється. Тож під час повторного відправлення в зону АТО багато військовослужбовців дезертують. Цього можна було б уникнути завдяки вчасній ротації та заходам психологічного відновлення. І командирам, і бійцям потрібно чітко пам’ятати, що військову науку опановують у навчальних військових таборах, а не в бою. Під час бою вже підготовлений воїн виконує свою бойову задачу. Бували окремі прикрі випадки, коли мобілізовані військовослужбовці ігнорували такі заняття під час перебування у військовому таборі. Як наслідок — або загибель товаришів, або полон й тяжка психотравма.
ВЗ Чи існує в нашій країні програма реабілітації демобілізованих військовослужбовців — учасників АТО?
— За стандартами, перевіреними досвідом армій багатьох країн, військовослужбовець повинен постійно перебувати під наглядом психолога та мати можливість пройти реабілітацію перед поверненням у сім’ю.
Наприкінці березня 2015 р. було прийнято постанову Кабміну щодо плану заходів з психологічної реабілітації демобілізованих військово-службовців і відповідно для цього заплановано виділення коштів. МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони сперечалися і довго вирішували між собою, хто буде їх розпорядником. Зрештою, тендер на освоєння цих коштів відбувся лише в жовтні. Разом із тим, потреба в реалізації зазначених програм надзвичайно велика, адже необхідно адаптувати та повернути до мирного життя людей, які звикли жити за законами військового часу. Вояки винесли всі жахіття війни: смерть, кров, втрату побратимів. І якщо вони не отримують необхідної психологічної допомоги, то залишаються на рівні травми, болю. Хтось впадає в депресію, що закінчується суїцидом, у деяких розвивається немотивована агресія, від якої страждають передусім сім’я та рідні. Військових, котрі повертаються із зони АТО, травмує те, що вони психологічно вже не збігаються із соціумом, з якого вийшли. Вони втрачають сенс життя, їм здається, що суспільство використало їх та покинуло напризволяще. Для виведення бійців із цього стану та здійснення максимально невразливої їх соціалізації необхідна серйозна комплексна психологічна допомога. Наприклад, з 16 по 29 грудня минулого року на базі санаторію «Остреч», що в Менському районі на Чернігівщині, фахівці громадських організацій «Асоціація Психодрами» та «Чернігівська міська асоціація «Конкордія» (а це — спеціалісти, що мають європейську психотерапевтичну освіту та відповідні сертифікати, серед них — 5 кандидатів наук) розробили спеціальну програму психореабілітаційних заходів. З військовослужбовцями, що прибули на психологічну реабілітацію, проведені тематичні заняття. Лікарі застосовували щодо них різні форми роботи: групову, індивідуальну, тілесно-м’язову, арт-терапію. Усього психологічну реабілітацію пройшли 285 учасників АТО та членів їх сімей. Досвід, отриманий нами, переконав, що 14 діб, визначених для психологічної реабілітації воїнів АТО, украй недостатньо, потрібно, як мінімум, 21-28 діб, а в особливих випадках і більше (від 6-9 місяців до 1 року). Психологічне відновлення обов’язково слід поєднувати з фізичними й фізіотерапевтичними та санаторно-курортними процедурами. Усе це разом дасть необхідний відновний ефект. Потрібно створювати центри, де б учасники АТО проходили комплексну реабілітацію: психологічну, соціальну, фізіологічну та духовну. Доцільно виділяти сімейні путівки й організовувати групи психологічної підтримки для дружин учасників АТО, адже це — великий емоційний ресурс для хлопців.
Френк П’юселік, ветеран в’єтнамської війни, навчаючи українських психологів, зазначав: «Моє тіло повернули з війни за кілька днів, але моя голова поверталася додому 12 років». На підтвердження цієї думки один з демобілізованих у приватній розмові мені сказав: «Ми повертаємося додому, але нам важко, нас тут не чекають, суспільство не готове нас сприймати, його теж хтось повинен готувати до зустрічі з нами…» На мою думку, для кожного з нас зараз настає свій момент істини. Прискорити шлях повернення наших захисників додому — це особиста відповідальність кожного з нас. Почнемо з себе, з того, що будемо з повагою ставитися до наших військових, до ветеранів усіх воєн, приймати їх такими, якими вони є, без оцінки й засудження, і тоді ми активізуємо цей процес, відновимо наших бійців й відновимося самі — не тільки психічно, але й духовно.
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
