Три роки тому набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу», яким передбачалася реорганізація системи надання невідкладної допомоги та, відповідно, покращення її якості й доступності. Що ж іще окрім перейменування мереж станцій швидкої в Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф змінилося? Чи вдалося в процесі реформування вирішити гострі проблеми? І чому, попри всі начебто позитивні зміни та різноманітні надбавки до зарплати, йти працювати в систему екстреної медичної допомоги лікарі та фельдшери не поспішають?
Рівненщина
Андрій БОРТНІК, головний лікар КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної радиА проблем, між іншим, вистачає. І одна з них — забезпечення автотранспортом. Протягом 2013-2014 років наша область централізовано отримала 70 нових санітарних автомобілів «Пежо», здебільшого класів В і С. Вони наповнили технічний парк Центру на 60%. Є, звісно, ще швидкі, котрі нам у процесі реорганізації передали лікувальні заклади області, проте враховувати їх у показнику забезпеченості не можна, бо більшість із них експлуатується понад 10 років.
Нові ж автомобілі — хороші, пристосовані для роботи в екстрених умовах, проте мають вагомий недолік: вони зовсім не адаптовані до нашого бездоріжжя. Ще в містах, у райцентрах та селищах області «Пежо» експлуатуються нормально, але діставатися на них у віддалені села — проблема. Найпершими «летять» ходові, виникають й інші технічні несправності, тож ми тільки тим і займаємося, що ремонтуємо.
До речі, саме через це в районах, де ще немає нових автомобілів, не надто й хочуть їх отримувати, бо знають, що матимуть клопіт. Просять натомість дати їм УАЗи, хай навіть і старі. Бо, хоч ці машини не надто хорошої якості, та все ж витриваліші.
Є певні проблеми і з гаражними приміщеннями, якими служба ЕМД забезпечена сьогодні лише на 10-15%. Це питання важливе, адже, крім того, що порушуються правила експлуатації швидких, погіршується й якість обслуговування хворих. Особливо це актуально в холодну пору року, коли санітарний автомобіль має оперативно виїхати на терміновий виклик із теплого гаража, а натомість мусить прогріватися 3-7 хвилин.
Утім, не тільки швидкі, а й працівники служби не завжди мають належні умови для роботи. Річ у тому, що станції, підстанції та пункти постійного базування ЦЕМД розташовуються здебільшого в пристосованих приміщеннях, наданих їм районними лікувальними закладами, і не відповідають у повному обсязі санітарно-гігієнічним нормам як за технічним станом, так і за площею. Усі вони потребують косметичного, а деякі й капітального ремонту або й перебудови.
Медики заслуговують на комфортні умови, адже бригади ЕМД працюють цілодобово. Загалом в обласному ЦЕМД та МК їх 91 (40% із них лікарські, решта — фельдшерські), хоча за розрахунками щодо кількості населення області має бути 116. Є райони з украй недостатнім забезпеченням бригадами, як-от Березнівський, м. Кузнецовськ. До речі, і в обласному центрі потреба покрита лише на 60%: із передбачених нормативами 24 бригад ЕМД тут працюють лише 15. Звідси й проблеми, пов’язані із невчасним прибуттям бригад ЕМД на виклики, бо подеколи вони просто фізично не можуть дістатися до хворих без запізнення. Так, наприклад, було в січні під час епідемії грипу, коли Рівненська станція Е(Ш)МД приймала виклики щодві-три хвилини і медики працювали в режимі нон-стоп.
До речі, спеціалізовані бригади є тільки в Рівному. Загалом їх 5: 3 — кардіологічні, 1 бригада інтенсивної терапії та 1 — психоневрологічна. Хоча, якби вдалося придбати реанімобілі, доцільно було б створити спеціалізовані бригади ще й у районах із населенням понад 80 тис., зокрема в Дубенському, Сарненському та м. Кузнецовськ. Але це вимагає чималих капіталовкладень. Відтак, створення додаткових бригадах ЕМД сьогодні — нереальне завдання. Бо для забезпечення функціонування лише однієї бригади потрібно від 800 тис. до 1 млн грн на рік. До того ж, їй необхідно надати автомобіль, обладнання… А це — колосальні затрати!
От і виходить, що сьогодні наші бригади ЕМД часто працюють із великим навантаженням. У середньому по області кожна бригада обслуговує 8 викликів за добу. Проте в районах, менш забезпечених швидкими, цей показник сягає 11-12 викликів, а в епідперіод доходило навіть до 20. Варто зауважити, що завантаженість служби ЕМД багато в чому залежить від того, як функціонує первинна ланка медико-санітарної допомоги і наскільки ефективно вона займається хронічними хворими. Бо наразі швидка виїжджає на екстрені виклики у 75% випадків, а решта — це виклики до хронічних і непрофільних хворих.
При цьому навантаження на бригади аж ніяк не впливає на розмір заробітної плати. Наразі доплати за особливі умови (у розмірі до 20%) та особливий характер праці (теж до 20%) виплачуються, тільки виходячи з можливостей нашого фінансування. І, до речі, право на таку доплату мають не всі члени бригади, а тільки медичні працівники, що, на наш погляд, несправедливо по відношенню до водіїв.
Саме через невисокі зарплати, відсутність житла та соціальну незахищеність молоді фахівці не хочуть їхати працювати у віддалені північні райони області. Тож там є певна проблема з лікарськими кадрами. Зокрема ще донедавна у Володимирецькому і Зарічненському районах взагалі не було жодного лікаря Е(Ш)МД. Тільки в минулому році нам вдалося дещо виправити цю ситуацію — поповнили «лави» 21 лікарем. Та якби держава ішла медикам назустріч, таких питань не виникало б.
Ще однією проблемою, яку нам не вдається вирішити вже кілька років, є створення єдиного диспетчерського центру. За кошти обласного бюджету ми підготували необхідне приміщення, підвели потрібні комунікації, інтернет. Та електронного обладнання й програмного забезпечення, необхідного для функціонування диспетчерського центру, яке обіцяла поставити держава, ми так і не дочекалися. Щоб самостійно довести справу до кінця, потрібно близько 6 млн грн. А такі витрати нам не по кишені. До того ж, вважаємо, що програмне забезпечення має бути одного стандарту для всіх центрів Е(Ш)МД в Україні. Тільки на Рівненській станції Е(Ш)МД ми змогли оновити комп’ютерну техніку та систему зв’язку диспетчерської служби. Також встановили на 111 швидких GPRS-трекери і відеореєстратори.
Бригади Центру надають ЕМД безоплатно. Ми в повному обсязі забезпечені ліками та витратними матеріалами завдяки державній субвенції, з обласного бюджету отримуємо кошти на пальне. Цілком прийнятна ситуація і з оснащенням швидких, хоча в старих автомобілях поки немає дефібриляторів і кардіографів. А також варто сформувати запас медичної апаратури у 10-15% на випадок виходу з ладу наявного обладнання. Адже його ремонт і профілактичний огляд займає певний час, а без медичної апаратури бригади Е(Ш)МД не можуть надавати медичну допомогу згідно зі стандартами та клінічними протоколами. Варто відзначити, що протягом 2015 року виїзні бригади Е(Ш)МД на догоспітальному етапі 70 хворим з гострим коронарним синдромом із підйомом сегмента ST виконали тромболітичну терапію, провели 11 успішних серцево-легеневих реанімацій, 3 із яких — у сільській місцевості.
Отже, попри труднощі, ми зважаємо на реалії сьогодення і справно виконуємо свою функцію. А щоб продовжити реформи в службі Е(Ш)МД, слід чітко уявляти, у якому напрямку крок за кроком потрібно рухатися далі. До того ж, усі регіони України повинні діяти в одній площині, за одними стандартами, за умови централізованого забезпечення та достатнього фінансування. Але, на жаль, поки що ми не бачимо єдиної позиції держави в цьому питанні, і лише сподіваємося на якнайшвидші позитивні зміни.
Черкащина
Владислав СВИРИДЕНКО, директор КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради»Лікарськими препаратами і виробами медичного призначення ми забезпечені у повному обсязі завдяки державній субвенції і грамотній політиці закупівлі, яку проводять наші фахівці. Також маємо певний залишок ліків з минулорічних запасів. Тож у нас є абсолютно всі медикаменти, регламентовані Наказом МОЗ України від 05.02.2014 р. №101 для служби ЕМД. Щоправда, не знаємо, як буде нинішнього року з тромболізисом. У 2015 році ми провели 114 догоспітальних тромболізисів, і спостерігається тенденція до збільшення цього показника. Медики навчилися застосовувати згаданий метод, діагностика покращилася, ми докомплектували автомобілі електрокардіографами, а відтак є можливість проводити більше таких процедур. Натомість коштів вистачає лише на 80 на рік. Усе впирається у фінанси, адже субвенцію на цей рік виділили на рівні минулорічної — 5 млн грн, а вартість ліків зросла, зокрема троболітичних препаратів — із 16 до 24 тис. грн.
Кількість бригад у нашій службі достатня, однак вони недоукомплектовані. Згідно із Законом України «Про екстрену медичну допомогу» лікарська бригада повинна складатися із лікаря, двох фельдшерів і водія, а фельдшерська — із двох фельдшерів і водія. Наразі по Черкаській області 95% фельдшерських бригад — це фельдшер і водій. Лікарські бригади переважно укомплектовані одним лікарем і одним фельдшером. Зрозуміло, що за таких обставин важко говорити про якість і своєчасність надання ЕМД. Це питання порушувалося на всеукраїнському рівні, але всі відповіді зводяться до того, що в областях достатньо грошей, аби утримувати потрібну кількість посад.
Крім того, медичні фахівці не поспішають іти працювати в службу ЕМД, тому що робота складна і низькооплачувана. Цього року на зарплати персоналу нашої служби не вистачає 4,5 млн грн. Незважаючи на те що ми неодноразово намагалися вирішити це питання на вищому рівні, персонал уже сам пише звернення на адресу Голови облдержадміністрації. За рахунок цьогорічних коштів ми можемо забезпечити лише обов’язкові виплати (зарплату, відпускні, надбавки за класність, медичний стаж, категорію).
Однак законодавством про екстрену медичну допомогу передбачено отримання медичними працівниками 20% доплати за особливі умови праці та стільки ж — за напружену працю, а також ще один оклад протягом року на вирішення соціально-побутових проблем. На жаль, фінансово можемо забезпечити лише по 10% від передбачених доплат. Однак ми як адміністрація закладу хотіли б, аби наші працівники отримували всі надбавки в повному розмірі.
До всіх проблем нашої служби додається ще й те, що Черкаси — єдиний обласний центр, де досі немає приміщення для ЦЕМД та МК й централізованої диспетчерської.
Вінниччина
Анатолій ПІРНИКОЗА, головний лікар ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»Обсяг бюджету на функціонування та розвиток ЕМД Вінницької області минулого року становив 130 млн грн, у тому числі 1,8 млн грн було виділено з обласного бюджету. За рахунок капітальних видатків у розмірі 210 тис. грн вдалося відремонтувати приміщення Хмільницької, Барської, Тростянецької та Тиврівської підстанцій. Завершено створення 19 пунктів тимчасового та 14 — постійного базування бригад ЕМД.
Щодо укомплектування служби, то на сьогодні в області «на ходу» — 221 машина швидкої допомоги, 84 із них закуплені два роки тому. Автомобілів вистачає: 13 автівок класу С, 64 — класу В, 125 — класу А2 і 9 — класу А1. Звичайно, маємо швидкі, які потребують заміни, і ми мріємо оновити автомобільний парк служби, але з огляду на ситуацію в державі розуміємо, що це не на часі.
Головна проблема, яку ми намагаємося зараз вирішити, це відновлення на теренах області дії Національного проекту «Вчасна допомога». Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. №3612-VI «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» Вінниччина була включена до цього проекту. Перша його частина завершилася, а до реалізації другої нас чомусь не включили (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24.09.2015 р. №623 «Про визначення пілотними регіонами національного проекту «Вчасна допомога» Полтавської, Сумської та Чернігівської областей замість Дніпропетровської області»). Тому для подальшого розвитку оперативно-диспетчерської служби області нині вкрай необхідно вирішити це питання і повернути Вінницьку область до переліку пілотних регіонів.
Не менш важливим залишається питання виділення коштів на закупівлю додаткового обладнання та ліцензійного забезпечення для єдиної централізованої диспетчерської служби. Ціна питання (за нашими підрахунками) — 8 млн грн. Оперативно-диспетчерська служба з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечуватиме цілодобовий інформаційний супровід надання ЕМД у повсякденному режимі, під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та під час дії особливого періоду.
Це два серйозні моменти, над якими ми зараз працюємо. Проблем із лікарськими препаратами чи виробами медичного призначення не маємо. Заробітна плата працівникам нараховується і виплачується своєчасно. Питання дефіциту кадрів намагаємося вирішити за рахунок інтернів — випускників Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пигорова (цього року замовили 10 спеціалістів). Автопарк кожної станції забезпечений паливно-мастильними матеріалами та запчастинами. Ми працюємо і навіть в умовах недостатнього фінансування намагаємося забезпечити належний рівень надання ЕМД.
Дніпропетровщина
Радій ШЕВЧЕНКО, директор КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної радиЦе автомобілі типу А2, укомплектовані для фельдшерських бригад, типу В — з дефібриляторами, кардіомоніторами й електрокардіографами та типу С — реанімобілі з апаратами ШВЛ для найтяжчих хворих, які потребують інтенсивного спостереження та реанімаційних заходів. Більшість машин «Пежо» і «Форд». Інші авто закуплені до прийняття стандарту — це старенькі УАЗи і «Газелі», які «допрацьовують» свій термін служби. Але, незважаючи на застарілу комплектацію, УАЗи рятуюсть нас у сільській місцевості й на бездоріжжі, долаючи і болото, і снігові замети, й ожеледицю. Протягом найближчих кількох років сподіваємося оновити застарілу частину транспорту — для цього вже сформована заявка Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА до МОЗ України.
Ще кілька років тому критичною була проблема з пальним для машин, які працювали у складі відділень швидкої допомоги районних і центральних міських лікарень, що фінансувалися за залишковим принципом. Але з 2012 року ці відділення приєднані до регіональних станцій швидкої допомоги, а централізованими закупівлями пального і забезпеченням ним усієї обласної служби став займатися наш центр. Зараз ми стовідсотково покриваємо потребу в пальному всіх станцій швидкої допомоги регіону. Незважаючи на те що з весни 2014 року навантаження на нашу службу через велику кількість поранених із зони АТО зросло, дефіциту пального або санітарного транспорту не виникає — ми на 100% забезпечені з обласного бюджету. Минулого року навіть вдалося сформувати резерв на перший квартал 2016-го.
Щодо забезпечення служби ЕМД необхідними ліками, то на це вже п’ятий рік виділяється субвенція з держбюджету. Її обсяг для Дніпропетровщини як пілотного з медичного реформування регіону спочатку становив близько 24 млн грн щорічно, і за 2012-2013 роки ми змогли укомплектувати службу не лише медикаментами, а й великою кількістю витратних матеріалів довготривалого використання: шинами для іммобілізації кінцівок, вакуумними матрацами, м’якими ношами, комірами Шанца, сумками-холодильниками для транспортування препаратів крові тощо. Тому, хоча з 2014 року обсяг субвенції вдвічі скоротився, ми встигли закупити те, чим зможемо користуватися не один рік. А для забезпечення щорічної потреби в препаратах і зменшеної суми нам цілком достатньо.
Вдається купувати навіть препарат «Металізе®», який застосовується для реканалізації інфарктзалежної артерії в гострий період інфаркту міокарда, одна ампула якого коштує близько 22 тис. грн. Минулого року за його допомоги було проведено 198 процедур тромболізису. Іншими словами, якщо ми можемо собі дозволити «Металізе®», то стандартні медикаменти — тим більше. Так, тимчасові перебої з якимись ліками бувають — наприклад, якщо засіб проходить перереєстрацію. Але це епізодичні, а не системні випадки.
А ось із чим дійсно велика проблема, яка, до того ж, щорічно загострюється, — то це з кількістю лікарів: службі їх катастрофічно не вистачає. Наша спеціальність — низькооплачувана, складна і непрестижна, тому медики вкрай неохоче йдуть працювати на швидку. На сьогодні укомплектованість обласної служби ЕМД лікарями становить 57,5% (по Україні середня цифра — 59%), і з кожним роком цей показник знижується. До того ж, більше третини фахівців — люди пенсійного віку.
Лише одиниці з інтернів після закінчення Дніпропетровської державної медичної академії йдуть працювати на швидку, але після обов’язкових трьох років більшість молодих лікарів від нас тікає. Зараз на Дніпропетровській станції швидкої допомоги, яка з 1 січня цього року приєднана до обласного ЦЕМД та МК, проходять інтернатуру всього 6 осіб. У результаті з 281 бригади обласної служби тільки 96 — лікарських, а 185 — фельдшерські. З фельдшерами в області особливих проблем немає, укомплектованість фізичними особами — близько 85%, а оскільки і лікарі, і фельдшери в основному працюють на півтори ставки, то цього достатньо.
Затримок із виплатою зарплати медикам швидкої на Дніпропетровщині немає. Крім ставки раз на рік (до відпустки) виплачується матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі одного окладу. Здійснюються також доплати за виїзний характер роботи, так звані «колісні»: медик і водій, які пропрацювали в службі мінімум 3 роки, отримують 20% до окладу, 5 років — 40%, 7 років і довше — 60%. У якості мотивації з 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів за наявності економії фонду заробітної плати з’явилася можливість на законних підставах доплачувати всім медикам швидкої близько 40% від окладу — за інтенсивний характер і важкі умови праці. Але, на жаль, ці кошти неможливо закласти в бюджет, який гарантує лише обов’язкові виплати: оклад, надбавки за категорію, вчене звання та ступінь, нічні чергування та роботу у святкові дні тощо. Тому зазначені надбавки в повному обсязі виплачуються не завжди. Така ситуація не тільки на Дніпропетровщині, а й по всій країні. Але за січень 2016 року завдяки зусиллям Департаменту охорони здоров’я ОДА ми їх виплатили, сподіваємося, так буде і надалі.
Харківщина
Галина САЛДАН, заступник директора КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА з оперативної роботи, медицини катастроф та цивільного захисту населенняСьогодні всім відома формула «20+20», введена Постановою Кабінету Міністрів від 27.03.2013 р. №199 «Деякі питання оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги», яку свого часу запропонували та відстояли саме харків’яни. Не всі області здатні зі свого бюджету виплачувати надбавки за інтенсивність та особливий характер праці, а в нас така можливість є. Коли додати «колісні» надбавки, котрі досягають 60% після 7 років роботи в системі ЕМД, то виходить, що наші працівники отримують вдвічі вищу від інших категорій медиків зарплату. Але робота на швидкій вимагає зовсім іншої віддачі. Тому не всі тут затримуються. Плинність кадрів у колективі із понад 3 тис. співробітників, зрозуміло, існує. Як і нестача висококваліфікованих медиків. Лікарями ми укомплектовані на 70%, хоча щороку за розподіленням до нас приходять 25 випускників медичних вишів.
Проте думаю, що порівнювати зарплатню медиків бригад ЕМД та лікарів інших медичних закладів — справа невдячна. Різниця в оплаті праці не затримує молодих фахівців. Інтерни, наприклад, зобов’язані три роки в нас відпрацювати. Але мотивом, здебільшого, є набуття досвіду, який потім згодиться десь в іншому місці. Тому Уряду та МОЗ слід думати не про надбавки, а про глобальну систему зміни оплати праці медичних працівників чи надання соціальних пільг.
Свої особливості є й у роботі водіїв швидких. Їх зарплатня не витримує конкуренції із заробітками водіїв «маршруток», вони часто переживають стреси, намагаючись якомога швидше довезти хворого до лікарні чи допомогти рятувальникам дістати пораненого з понівеченого авто. Тож слід акцентувати увагу МОЗ на те, що водії не отримують згаданої надбавки «20+20», бо свого часу їх не ввели до Наказу №199, і це зумовлює велику плинність кадрів цієї категорії. Адже ні в кого не виникає сумнівів в інтенсивності їх роботи та особливому її характері. Чому ж вони не мають права на додаткові виплати, як усі інші члени бригади?
У нашому Центрі в чотири зміни працюють 200 бригад — у середньому по 700 осіб на зміну. Адміністрація пильно слідкує за тим, аби жодна з них не вибивалася з графіка 12-годинного робочого дня.
Віктор ЗАБАШТА, директор КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДАТак само і в Ізраїлі. Коли я проходим там стажування з реанімації та інтенсивної терапії, звернув увагу на виклики з приводу інфаркту чи інсульту і запитав: «А як бути з гіпертонічним кризом, у вас немає таких викликів?» Напівжартома, напівсерйозно мені відповіли: «А що це таке? Ми не доводимо людей до гіпертонічних кризів». Артеріальна гіпертензія не входить до протоколів ізраїльської невідкладної допомоги, цим там займаються сімейні лікарі. А якщо таких немає, то їх функції перебирає на себе екстрена допомога, що дуже невигідно для держави. Сьогодні жодна країна, окрім нашої, зважаючи на високу вартість виклику бригади ЕМД, не дозволить собі такої розкоші — безкоштовних уколів з приводу підвищення тиску чи температури тіла. Отже, поки не працює інститут сімейних лікарів, не буде ефективним й інститут екстреної допомоги.
У Румунії після входження країни до Євросоюзу стала відчутною катастрофічна нестача лікарів екстреної допомоги, бо ті масово виїхали працювати до інших держав ЄС, де зарплата в рази перевищувала румунську. Там проблему вирішили інакше: терміново почали навчати парамедиків, сформували за допомогою МНС систему ЕМД за принципом «1 до 10», тобто одна бригада з лікарями, решта — з парамедиками, а водіїв набрали зі співробітників МНС.
Потрібно підвищувати ефективність роботи транспорту і людей, які на ньому працюють, і це не новина. Ще 8 років тому, коли до Харкова у зв’язку з впровадженням GPS-навігації приїздили представники французької екстреної допомоги, вони дивувалися: навіщо вам стільки лікарень? А у нас і понині велика кількість медичних закладів, і ніхто з цивільних, та що там — навіть поліція не знає, до якого з них везти хворого, аби він, наприклад, після автокатастрофи отримав максимум медичних послуг у спеціалізованому відділенні. Думаю, в інших містах, де немає GPS-навігації, ситуація ще гірша. Це просто жахливо, коли диспетчер працює наосліп, не знає, яка бригада перебуває найближче до місця виклику, і надсилає машину за принципом «одна виїхала з підстанції, інша — заїхала». Так можна і втричі збільшити їх кількість, але ефективність при цьому не підвищиться! У нас і зараз машин більше, ніж у Польщі та Франції. Модель інтенсифікації діяльності ЕМД слід будувати шляхом не збільшення кількості автомобілів і бригад, а їх раціонального використання. Насамперед, слід впровадити GPS-навігацію, а це обумовить необхідність перекваліфікації кадрів, їх омолодження. Харків пішов саме цим шляхом, тому й не маємо підстав кричати: «Караул!»
Щодо кадрового складу, то й нині в нас переважають спеціалісти старшого віку, хоча інтенсивність роботи медиків зросла в рази. Коли я майже 30 років тому прийшов на швидку, тут працювали лікарі-пенсіонери, що перейшли зі стаціонарів. Сьогодні ж кадровий склад поступово омолоджується. Картина змінюється: наші ветерани переходять до стаціонару, щоб допрацювати там до пенсії. Так відбувається в усіх розвинених країнах, бо люди старшого віку не витримують інтенсивного навантаження.
Є зрушення і в підготовці кадрів для нашої служби. За ініціативою МОЗ у коледжах проводиться навчання фельдшерів для системи ЕМД, більше того — планують готувати для нас диспетчерів. Дуже слушно, бо сучасний диспетчер повинен бути не тільки медиком і психологом, а й досконало володіти комп’ютерною технікою, знати географію свого краю, бути комунікабельним, мати розвинене мовлення, швидку реакцію на поведінку хворих, котрі звертаються по допомогу. Повірте, це надскладна робота, від якої часто залежить життя людини.
На швидкій потрібні молоді, але кваліфіковані фахівці, бо з роками люди не лише втрачають форму, а й вигоряють професійно. Реформа однієї лише екстреної допомоги без перебудови всієї системи охорони здоров’я неможлива. Якщо йти цим хибним шляхом, то можна доперебудуватися до того, що швидка замінить всю медицину. Сьогодні вона вже підміняє сімейних лікарів, а завтра що — поліклініки? А потім?..
Під час останнього сплеску реформаторства вирішили розформувати спеціалізовані кардіологічні, реанімаційні та інші бригади. З одного боку, це правильно, бо за умови GPS-навігації всі машини мають бути однаково укомплектовані, усі лікарі однаково навчені, щоб досягти взаємозамінюваності та нормативів доїзду. Але з іншого — слід мати такі машини, таке обладнання та медикаменти в них, а також дороги, аби виконати вимогу доїзду. Тепер же в Україні немає єдиних стандартів. Зокрема на Харківщині залишили два типи спецбригад: психіатричні та неврологічні — 5 на місто й область, а кардіологічні та реанімаційні перепрофілювали в бригади інтенсивної терапії. Відрізняються вони наявністю в штатному розписі ще одного фельдшера. У місті таких бригад 14, в області — 2, але їх кількість потрібно збільшувати. Хоча б тому, що в Харкові вже існує чотири центри інтервенційної кардіології, і своєчасне доправлення до них хворих на інфаркт міокарда забезпечує їм подальше повноцінне життя.
Статистика тут досить красномовна: кількість пацієнтів, яким проведено успішну серцеву реанімацію, за два останніх роки зросла вдвічі. Зокрема у 2015 році 208 хворим із гострим коронарним синдромом спецбригадами ЕМД проведено тромболітичну терапію. Крім того, у 48 пацієнтів успішно здійснили реанімаційні заходи.
Скорочення субвенцій у Харківській області поки що не відчувається. Ми створили солідний запас медикаментів: якщо, наприклад, раніше мали на рік 7-8 доз препарату «Металізе®» для екстреної тромболітичної терапії гострого інфаркту міокарда й «економили» його, то сьогодні без застороги вводимо відповідно до показань. Як і увесь світ, лікування проводимо за протоколом.
Обладнання та медзасоби є в усіх бригад, що працюють на автомобілях класу В. Реанімобіль класу С для спецбригад відрізняється лише наявністю великого апарата ШВЛ. Але головним нашим надбанням все ж таки є висококласні лікарі, фельдшери та водії, яких ми цінуємо понад усе.
Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпропетровськ), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), спеціально для «ВЗ»
