«Життя без науки — смерть». Цей вислів належить відомому римському вченому Сенеці. Схоже, що в українських реаліях його доведеться згадати не один раз, аби не «наламати дров» у процесі реформування медичної науки, не допустити відтоку наукових кадрів з країни і водночас налагодити дієву систему «управління» науковим потенціалом галузі.
Володимир КОРОЛЕНКО, головний позаштатний спеціаліст за напрямком «Громадське здоров’я» ДОЗ Київської ОДА, магістрант Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри дерматології та венерології НМУ ім. О. О. Богомольця, кандидат медичних наукЗа кордоном — інакше?
Останнім часом заклики ліквідувати галузеві академії супроводжуються твердженнями про те, що такого «формату» немає на Заході. Та це не відповідає дійсності. Медичні академії наук або окремі медичні відділення загальних академій існують у багатьох країнах світу. Наприклад, у США з 1970 року в складі Національних академій функціонує Інститут медицини, який минулого року було реорганізовано в Національну академію медицини. Члени академії працюють на громадських засадах. Національні інститути здоров’я (27 наукових установ і дослідницьких центрів) до складу академії не входять — підпорядковуються Департаменту охорони здоров’я і соціальних служб. Щорічний сумарний бюджет цих закладів становить близько 26 млрд дол., тоді як бюджет академії — лише близько 44 млн дол.
У Німеччині єдиної академії наук не існувало до 2008 року. Нині Німецька національна академія наук, раніше відома як академія «Леопольдіна» (заснована у 1652 році за ініціативи лікаря Й. Л. Бауша), має низку медичних секцій (аналогічних НАМН України), її фінансують федеральний уряд країни та уряд землі Саксонія-Ангальт. Академіки також не отримують винагороди за свою роботу. Така сама ситуація і в Австрії.
Австралійська академія здоров’я та медичних наук є самоврядною, незалежною в управлінні організацією (заснована в червні 2014 року за підтримки міністерства охорони здоров’я країни). Академія отримує фінансування від держави та приватного сектора у вигляді оплати за виконання замовлень (аналіз медичних проблем і науковий супровід їх вирішення). Нині в академії —132 члени.Цікаво, що для найталановитіших та найперспективніших молодих вчених передбачено так зване асоційоване членство в академії.
Національна академія медицини Франції (створена ще в 1820 році як Королівська академія медицини) також має повну фінансову автономію, хоча субсидується державою, і контролюється винятково рахунковою палатою. На сьогодні в складі академії — 135 дійсних членів (вони отримують державну винагороду, розмір якої визначає Міністерство вищої освіти і науки), 160 членів-кореспондентів, 60 іноземних асоційованих членів, 120 іноземних членів-кореспондентів.
Швейцарська академія медичних наук є однією з чотирьох академій, що фінансуються Швейцарською національною науковою фундацією. Академія реалізує дві основні наукові програми: «Медицина й суспільство» й «Медична наука та практика». Безпосереднє фінансування великих дослідницьких проектів, як і науково-дослідних інститутів, покладене на згадану фундацію. Вищим органом управління академії є Вища рада, до якої крім академіків та членів-кореспондентів входять також представники медичних і ветеринарних факультетів університетів, Швейцарської медичної асоціації та фахових медичних асоціацій. Нині академія налічує 158 членів, 15 із них — це члени-кореспонденти (так тут називають іноземних членів академії).
Академія медичних наук Великої Британії, створена у 1998 році як неурядова організація, фінансується з різних джерел (державна субсидія, надходження від благодійних фондів, інвестиційний дохід, торговельна діяльність, внески від промисловців). Членам академії не передбачені доплати за звання, вони отримують лише гонорари за виконані дослідження в рамках академічних програм. Серед 1094 дійсних членів академії — 570 клініцистів, 40 почесних членів академії та 1 академік із королівської сім’ї Великої Британії.
У Китайській Народній Республіці функції медичної академії виконує академічний підрозділ наук про життя та медичних наук (у складі Китайської академії наук). Медичну науку Китаю фінансує Національна фундація природничої науки, у якій з 2010 року функціонує медичний департамент, подібний (за призначенням) до американських національних інститутів здоров’я. До речі, бюджет фундації збільшився від 80 млн юанів у 1986 році до 17 млрд юанів у 2012 році.
Які альтернативи?
Утім, окрім академічної моделі медичної науки, яка зайняла авторитетні позиції у світі, існують й інші її варіанти — не менш успішні. Найвідоміший з них — університетська наука. У розвинутих країнах світу університети (їх називають дослідницькими) водночас є освітніми і науковими закладами. Наприклад, Каролінський інститут (Швеція) разом зі своїми лікарнями — один з найбільших академічних наукових центрів здоров’я країни. Вершиною його наукового визнання стало здобуття права присуджувати Нобелівські премії в галузі фізіології та медицини.
Каролінський інститут є державною установою, натомість Науково-дослідний інститут ім. Х. Вейцмана в Ізраїлі — приватна некомерційна корпорація, очолювана Радою опікунів і Вченою радою. Інститут Вейцмана є водночас і навчальним закладом, і багатопрофільною науково-дослідною установою. Цей інститут відрізняється від решти ізраїльських вишів тим, що надає вищу освіту та післядипломне навчання в галузі прикладної й теоретичної науки. Традиційно однією з найкращих у світі вважається наукова школа, котра готує фахівців і дослідників у галузях нейрохірургії, неврології, фізіології, екології. Так от: серед 15 наукових центрів Інституту Вейцмана — низка таких «авторитетів», як Центр нейрологічних і поведінкових досліджень, Центр досліджень проблем харчування ім. М. Добріна, Центр молекулярної генетики ім. Л. і Дж. Форшхеймерів, Центр досліджень біомембран ім. Д. Кона, Центр молекулярно-біологічних досліджень тропічних хвороб ім. Д. Макартура, Центр структурної біології ім. Дж. і С. Мейзерів, Центр біології старіння ім. І. Меллера.
Інша всесвітньовідома науково-дослідна установа — Інститут Пастера в Парижі — неприбуткова приватна фундація, що проводить дослідження в галузі біології, мікробіології, інфекційних захворювань і вакцин. Окрім головного інституту до мережі фундації входять понад 100 установ із понад 70 країн. У стінах інституту було зроблено «відкриття століття», які дали змогу успішно боротися зі сказом, правцем, дифтерією, туберкульозом, поліомієлітом, грипом, жовтою гарячкою, чумою. Саме тут у 1983 році було відкрито вірус імунодефіциту людини. Отримуючи фінансову підтримку з різних джерел (субсидії уряду, плата за консультаційні послуги, ліцензійні відрахування, дохід від контрактів і приватних внесків), інститут відстоює свою автономію та гарантує незалежність своїм вченим.
Ще одна цікава модель організації науки «винайдена» і реалізована в Німеччині. Там науково-дослідні інститути об’єднуються під «парасольковими» товариствами (Товариство ім. Макса Планка, Співтовариство німецьких науково-дослідних центрів ім. Гельмгольца, Товариство сприяння прикладним дослідженням ім. Фраунгофера, Асоціація дослідних інститутів ім. Лейбніца). Ці товариства чимось подібні до академій наук пострадянського простору, до їх складу входять академічні науково-дослідні установи. Наприклад, Товариство ім. Макса Планка має низку таких інститутів: біології старіння, біологічної кібернетики, біонеорганічної хімії, біофізики, біофізичної хімії, біохімії, демографічних досліджень, земної мікробіології, імунобіології, інфекційної біології, досліджень мозку, досліджень серця і легенів, медичних досліджень, молекулярної біомедицини, молекулярної генетики, молекулярної клітинної біології та генетики, молекулярної фізіології, нейробіології, нейрологічних досліджень, поведінкової фізіології, поведінкової психології, психіатрії, людської когнітології і науки про мозок, експериментальної медицини, експериментальної ендокринології.
Товариство фінансується переважно державою (приблизно 50% базового бюджету надає федеральний уряд, решту — уряди федеральних земель). Зокрема у 2015 році інститути Товариства отримали від держави понад 1,7 млрд Євро. Крім базового фінансування Товариство і його інститути залучають гранти на проекти від уряду Німеччини, країн Євросоюзу, інших організацій і приватних осіб. Так, у 2015 році загальний бюджет Товариства становив 2,093 млрд Євро, а витрати розподілилися на основні статті: утримання персоналу (приблизно 0,99 млрд Євро), закупівлю матеріалів (майже 0,65 млрд Євро). Якщо аналізувати витрати за напрямками, найбільше коштів виділяється на дослідження в галузі біології (більше 0,7 млрд Євро), фізики (0,5 млрд), хімії (понад 0,2 млрд) і на соціальні науки (приблизно 0,18 млрд Євро).
Річний бюджет Співтовариства німецьких науково-дослідних центрів ім. Гельмгольца становить понад 4 млрд Євро (2015 рік), з них приблизно 70% — це державне фінансування в особі федерального уряду і урядів федеральних земель (у співвідношенні 9:1). Решта коштів надходить у наукові центри організації у вигляді грантів та інших видів конкурсного фінансування (наприклад, від структур Євросоюзу). До складу цього об’єднання входять Німецький онкологічний науково-дослідний центр, Німецький центр нейродегенеративних захворювань, Центр молекулярної медицини ім. М. Дельбрюка.
Як бачимо, світовий досвід досить багатий. Тому під час його ретельного вивчення важливо не втратити правильних орієнтирів на шляху реформування національної наукової галузі. Тож чи варто сперечатися про те, яка модель краща, коли всі вони успішно функціонують у світі, де створено належні умови для розвитку науки (зокрема потужне фінансування з різних джерел, у тому числі й від держави), де працюють дещо інші механізми управління? Мабуть, краще подбати про такі умови в Україні й тоді дискусію буде вичерпано.
У пошуках виходу
З прийняттям у 2014 році нового Закону України «Про вищу освіту» вітчизняні галузі освіти й науки почали переходити на європейські стандарти. Законом виписано основні права й обов’язки академій наук, у тому числі й НАМН України. Зокрема вони визнані головними розпорядниками бюджетних коштів (нарівні з галузевими міністерствами). Також законом встановлено, що академії є самоврядними науковими організаціями, діяльність яких у частині, що не порушує їх самоврядності, координується Кабінетом Міністрів України.
Останні роки стали періодом бюджетного голоду і виживання для української науки, що неминуче призведе до згортання дослідницьких проектів і втрати наукових кадрів.
Єдиний вихід із ситуації — ширше залучати зовнішні та внутрішні інвестиції. З 2015 року Україна приєдналася до рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» з бюджетом майже 80 млрд Євро та додатковими приватними інвестиціями. На вирішення соціальних викликів у рамках програми виділяється приблизно 31 млрд Євро, з них 9,7% — на напрямки здоров’я, демографічні зміни та добробут, ще 5% — на безпеку продуктів харчування, дослідження води й біоекономіку. Українські наукові установи отримали повноцінний доступ до всіх заходів програми, а наші вчені — можливість бути залученими до спільних європейських наукових досліджень. Тож головне — скористатися цим шансом. Також важливим є розвиток трансферу технологій, аби розробки науково-дослідних інститутів отримали комерційну цінність, знайшли своє місце на ринку.
Ще одне актуальне завдання — переглянути чинні підзаконні акти про наукову діяльність в частині стимулювання розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок високого рівня, стажування наукових працівників за кордоном, демократизації процедур внутрішнього управління в академіях наук, їх структури та функцій, інтеграції академічної та університетської науки відповідно до вимог європейського законодавства. Не зайве згадати, що новим законом вперше передбачено можливість створення спільних наукових підрозділів з університетами та іншими вищими навчальними закладами. Із цими завданнями Україна має впоратися самостійно, пам’ятаючи мудрі слова Сенеки.
