У процесі становлення системи громадського здоров’я в Україні виникає багато запитань, зокрема й щодо місця в ній санітарно-епідеміологічної складової. Стане вона продовженням розформованої ДСЕС чи набуде нових форми та змісту?
ВЗ Український центр з контролю та моніторингу захворювань реорганізується шляхом злиття з новоствореним Центром громадського здоров’я. Які проблеми виникають у зв’язку із цим і як плануєте їх вирішувати?
Роман РОДИНА, виконувач обов’язків головного лікаря ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України»Під час переходу до нової установи потрібно зберегти пільги працівникам закладу (медичний стаж, пільгові відпустки, відповідні надбавки і доплати). Тому слід узгодити всі моменти, напрацювати необхідні документи, щоб реорганізація відбулася з мінімальною кількістю негативних наслідків для людей.
ВЗ Яке місце в новій структурі посяде очолюваний вами центр?
— Я вважаю, що він був і залишиться головною установою з організації та забезпечення епідемічного нагляду в країні. Сюди надходять усі моніторингові дані від установ СЕС на місцях, тут їх аналізують за основними напрямками та розробляють відповідні рекомендації. У разі злиття нашого центру з іншими структурами його функції кардинально не зміняться. Чомусь побутує думка, що створення Центру громадського здоров’я все зламає або ж ми почнемо вибудовувати цю систему з нуля. Насправді система громадського здоров’я в Україні працює, виконує всі 10 базових функцій, визначених ВООЗ. Проблема лише в тому, що вона розпорошена, і зазначені функції реалізують різні установи. Окремі інститути займаються науковою діяльністю, ДСЕС — санітарно-епідеміологічним наглядом тощо. Реформа має на меті звести керування громадським здоров’ям до однієї юридичної особи, діяльність якої матиме профілактичну спрямованість, включатиме наукову складову, передбачатиме розробку нормативів і регламентів та їх практичну реалізацію.
ВЗ Це буде відображено в новій структурі центру?
— Пропонувалося кілька її варіантів. Поки що зупинилися на тому, що в центрі має бути кілька підрозділів, зокрема з моніторингу та контролю за інфекційною захворюваністю, аналогічний департамент, який займатиметься неінфекційною захворюваністю, науковий департамент, підрозділ, котрий організовуватиме лабораторну роботу, і, безперечно, збережуться референс-лабораторії. Уже найближчим часом ми почнемо підготовку документів щодо їх акредитації в системі ІSO. Потенціалу окремих лабораторій достатньо для того, аби її пройти, деякі ж потребують нового обладнання, і ми працюватимемо над цим пріоритетним завданням, у тому числі з міжнародними організаціями. Маємо великий досвід такої співпраці, зокрема завдяки їй свого часу в Україні вдалося створити лабораторію вірусології та СНІДу — результати її досліджень визнають міжнародні лабораторії, і цю «планку» потрібно зберегти. Така співпраця можлива й щодо розробки різних програм моніторингу, придбання витратних матеріалів для лабораторій, бо, на жаль, у рамках бюджетного фінансування їх украй не вистачає. До того ж, нині ми використовуємо дороговартісні витратні матеріали західного виробництва, які в 5-6 разів дорожчі за російські, що закуповувалися раніше.
ВЗ Останнім часом у світі зростають ризики спалахів грізних інфекції. Чи готові до цього українські служби?
— У складі нашого центру функціонує потужна вірусологічна референс-лабораторія, яка нині виконує безліч досліджень по всій країні — з виявлення вірусів поліомієліту, грипу тощо. На підставі цих досліджень формується база даних циркуляції вірусів, аналізується захворюваність населення для прийняття відповідних рішень, спрямованих на уникнення згаданих ризиків. Наприклад, останнім часом з’явилася нова загроза — поширення вірусу Зіка. У наших лабораторіях є обладнання для його ідентифікації. Робота із тест-системою для виявлення вірусу Зіка практично не відрізняється від аналогічних досліджень щодо інших збудників. Залишилося придбати відповідні тест-системи, знову ж таки сподіваємося на допомогу міжнародних партнерів, адже це проблема світового масштабу. До того ж, ризик поширення лихоманки Зіка світом підвищується у зв’язку з проведенням олімпіади у Бразилії.
Взагалі ми маємо бути готовими до будь-яких викликів, не зважаючи на те, у яку «копійку» нам обходиться така «бойова» готовність. Економити на безпеці країни не можна — потрібно лише дбати про раціональність витрат. Наприклад, тест-система для виявлення вірусу грипу коштує приблизно 40 тис. грн — з нею можна провести 50-100 досліджень (залежно від обладнання). Безумовно, для посилення матеріальної забезпеченості установи ми надаватимемо платні послуги — іншого виходу я не бачу. Адже бюджетне фінансування центру обмежене, до того ж, понад 60-70% цих коштів витрачається на заробітну плату, приблизно 20% становлять відрахування на комунальні послуги, решта (дуже мізерна сума) йде на закупівлю витратних матеріалів, оновлення обладнання. Утім, щоб надавати платні послуги в рамках законодавства, потрібно якомога швидше врегулювати його окремі положення. Не можемо ж ми покладатися лише на міжнародну допомогу! Зрештою, ми повинні навчитися планувати свої доходи і витрати — як у рамках кожної установи, так і в масштабах держави. Взяти хоча б цьогорічний спалах грипу. Хоч би як оперативно працювали медичні служби, зрозуміло, що найдієвіший захід — профілактика, оскільки для лікування хворого на грип держава витрачає щонайменше 4 тис. грн, а на щеплення — близько 200 грн. Кожен громадянин має вирішувати, наскільки йому дороге власне здоров’я. Наше ж завдання — надавати якомога більше переконливої інформації, аби люди могли зробити правильний вибір. З іншого боку, маємо вдосконалити систему профілактики в напрямку визначення чітких контингентів для щеплення проти грипу. Нині в Україні ним охоплено 0,3% населення, а для досягнення колективного імунітету в так званих групах ризику має бути вакциновано не менше 75% осіб. В Україні до таких груп належать близько 8 млн осіб.
ВЗ Які умови окрім достатнього фінансування потрібно створити в Україні, аби забезпечити світовий рівень епіднагляду?
— Нещодавно я відвідав Німеччину, і, повірте, там захоплюються тим, як в Україні налагоджено систему епіднагляду. Один лише аспект: в українському переліку — більше 60 інфекційних хвороб, про які лікувальні заклади в разі їх виявлення чи підозри на них мають екстрено повідомляти ДСЕС, у Німеччині таких трохи більше 10. Тобто система епіднагляду в нас дієва, але їй бракує інформаційних технологій. Наприклад, у Німеччині, коли лікар вносить дані про діагноз пацієнта до комп’ютерної бази, їх одразу бачать епідеміологи (якщо є підозра на інфекційну хворобу). У нас такої автоматичної системи немає, і, на жаль, інколи спрацьовує людський фактор: хтось не додзвонився до СЕС, десь інформація на паперовому носії «заблукала» та надійшла із запізненням тощо. До того ж, в Україні система обліку інфекційних хвороб функціонує в рамках установ СЕС, з мережею інших лікувальних закладів вона, на жаль, не пов’язана. І це потрібно виправляти. Наступна умова — підвищення потужності референс-лабораторій завдяки новому обладнанню, достатній кількості сучасних витратних матеріалів для експрес-аналізу. Також необхідно забезпечити відповідний рівень їх біобезпеки, який унеможливить поширення патогенних мікроорганізмів за межі лабораторій і гарантуватиме захист персоналу. Для того аби швидко ідентифікувати загрозу бактеріологічного зараження, потрібно мати банк відповідних культур. Тож створення репозитарію патогенів — це той важливий напрямок діяльності, яким ми будемо активно займатися в новій структурі. Міжнародні організації рекомендують зосередити такий банк в одному місці. Оскільки в Україні він розпорошений по різних установах, то маємо створити бодай одну референс-лабораторію найвищого рівня біозахисту BSL-3, де зберігатимуться такі мікроорганізми. Безперечно, на це потрібні значні кошти, але інакше гарантувати біобезпеку країни неможливо.
ВЗ Нещодавно в Україні скасовано чинні санітарні норми. Це на користь безпеки країни чи на догоду бізнес-інтересам?
— Оскільки скасування санітарних норм набуває чинності з 1 січня 2017 року, цей період часу маємо використати для напрацювання нової бази нормативів, які відповідали б сучасним вимогам. Ніхто не говорить, що всі попередні норми має бути змінено, але перегляд бази необхідний. Наприклад, є нормативи, датовані 1923 роком або ж передбачені для установ, яких нині взагалі не існує чи вони зазнали суттєвих змін, — їх буде скасовано. До того ж, європейський підхід — це розробка регламентів. В Україні вже напрацьовано регламенти для дошкільних дитячих закладів. Нині вони перебувають на затвердженні в Мінюсті. Регламент — це аналог санітарних норм, але він юстований, а отже, обов’язковий для дотримання. Проблема України в тому, що практично всі радянські санітарні норми не зареєстровані в Мінюсті, тому обов’язковість їх виконання з юридичної точки зору — під великим питанням. Через це доцільно скасувати старі норми єдиним блоком, але лише за умови напрацювання нової бази (для цього залучаємо науковців). Таке перезавантаження буде лише на користь справі.
ВЗ Які зміни запроваджуватимете для ефективного контролю неінфекційних захворювань?
— У Центрі громадського здоров’я обов’язково функціонуватиме підрозділ, який займатиметься профілактикою неінфекційних захворювань. Одним з його головних завдань має бути розробка плану соціально-гігієнічного моніторингу факторів ризику захворювань, дослідження взаємозв’язків між рівнем їх дії та станом здоров’я населення, а також підготовка рекомендацій щодо мінімізації впливу зазначених факторів. Дані про захворюваність населення отримуватимемо в центрах медичної статистики, котрі функціонують у кожній області.
ВЗ Чи потребує перезавантаження законодавча база, яка регулюватиме діяльність оновленої системи епіднагляду в Україні?
— На сьогодні маємо у своєму розпорядженні закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» й «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Останнім послуговуватимуться контролюючі органи. Утім, я вважаю, що на часі розробити новий закон про громадське здоров’я на основі положень обох згаданих документів. Нині в Україні напрацьовано концепцію громадського здоров’я, але діяльність відповідного центру, який об’єднуватиме більше 30 установ із загальною кількістю понад 20 тис. працівників і виконуватиме надзвичайно важливі функції в державі, має регулюватися окремим законом.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
