У МОЗ України за участю народних депутатів, юристів, представників фахового середовища та громадськості відбувся круглий стіл «Трансплантація в Україні: шляхи подолання перешкод». На ньому було обговорено низку законодавчих, організаційно-методичних, фінансово-інфраструктурних і соціально-психологічних проблем, що перешкоджають якісному й повноцінному функціонуванню вітчизняної трансплантології.
За словами заступника директора ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України» Руслана Салютіна, в Україні за потреби у 5 тис. трансплантацій на рік проводиться не більше 120, з них пересадок з трупного матеріалу — менше 15%.
«Обмежене фінансування з державного бюджету не в змозі вивести цей медичний напрямок на принципово новий рівень. Так, за відповідною програмою з трансплантації у 2015 році було відправлено на лікування за кордон 84 пацієнти, що коштувало державі 202 млн грн. Ще 300 хворих прооперували за їх кошти або кошти благодійних організацій. Якби ці фінанси спрямовувалися на розвиток вітчизняної трансплантології, Україна рятувала б своїх пацієнтів самостійно за значно нижчою собівартістю та розвивала б медичний туризм», — зазначив Р. Салютін.
Для цього вкрай потрібна належна законодавча нормативна правова база (а саме: розгляд і прийняття законопроекту №2386а-1 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині), який дасть змогу:
- створити єдиний державний орган для регулювання всієї системи трансплантації та реєстр пацієнтів;
- організувати службу транспланткоординаторів із виявлення й обстеження потенційних донорів;
- затвердити порядок ввезення в Україну та вивезення за її межі трансплантатів гемопоетичних стовбурових клітин (кісткового мозку).
Також галузь трансплантології потребує інфраструктурного й освітнього дооснащення, оскільки не всі анестезіологи-реаніматологи є фахівцями у сфері підготовки органів до пересадки.
Важливий також аспект залучення донорів до цих програм. Навіть за наявності презумпції згоди (на медичне використання органів після смерті) у разі суттєвого протистояння суспільства кількість донорів не збільшиться (як, наприклад, сталося в Казахстані). І навпаки — у країнах з презумпцією незгоди показники донорства за правильної державної політики можуть бути досить високими (наприклад, в Іспанії, де діє презумпція незгоди, вони — найвищі в Європі). Отже, для розвитку трансплантології також необхідні проведення широкомасштабної кампанії з пропаганди жертовного характеру посмертного донорства та співпраця з релігійними організаціями.
За матеріалами прес-служби МОЗ України
