Віденські клініки — типові європейські медичні заклади, де панує затишна атмосфера та ніколи не буває черг або хаосу. Але навіть у системі австрійської медицини високого рівня якості вирізняються спеціалізовані центри, створені задля ефективної боротьби із захворюваннями, що важко піддаються лікуванню або ж, навпаки, є масовою проблемою.
Центр боротьби із рефлюксом
Насторожити лікаря повинен рефлюкс, що регулярно повторюється, наприклад, 1-2 рази на тиждень. Передусім потрібно встановити етіологію цієї патології. Найпоширенішими причинами рефлюксу є вроджена або, набагато частіше, набута діафрагмальна грижа. Як і будь-яка грижа м’яких тканин, діафрагмальна може виникнути від перенапруження або перевантаження. У такому випадку необхідно зробити принаймні гастроскопію. Ми проводимо таке дослідження винятково в стані медикаментозного сну пацієнта, що, звісно, абсолютно безболісно. При гастроскопії оглядаємо дванадцятипалу кишку, шлунок і стравохід, беремо зразки тканин, а результати дослідження зберігаємо у вигляді фото- або відеодокументів. У більшості випадків ми знаходимо грижу й визначаємо її розміри. Для якісного збору інформації проводимо 24-годинний вимір імпедансу, завдяки чому визначаємо, які саме речовини закидаються в стравохід (кислота, жовч), а також їх агресивність. Крім того, під час вимірювання імпедансу пацієнт може реєструвати в пам’яті свої типові симптоми. Таким чином ми визначаємо, спричинені вони рефлюксом чи ні. Це особливо важливо при атиповій клінічній картині й ушкодженні прилеглих органів, таких як легені або верхні й нижні дихальні шляхи.
Крім того, ми застосовуємо відео-кінематографію — функціональне дослідження, яке дає змогу отримати відповіді на інші запитання. Переваги методу полягають в оцінці руху стравоходу та своєчасному розслабленні нижнього стравохідного сфінктера. Манометрію використовуємо найчастіше за підозри на складні розлади перистальтики стравоходу або порушення функції сфінктера за відсутності діафрагмальної грижі. Для з’ясування специфічних питань, особливо щодо стану стінки стравоходу, проводимо планіметрію.
Коли причину встановлено, обираємо тактику лікування. Існує консервативна симптоматична терапія: зміна способу життя з дотриманням спеціальної дієти і вжиття заходів, які підтримують низький тиск у черевній порожнині, а саме прийом препаратів, що стримують продукування кислоти в шлунку і тим самим частково усувають рефлюкс. Тобто сам рефлюкс залишається, але його кислотність стає менш агресивною і менш відчутною для пацієнта.
Єдиним радикальним способом позбутися причинного фактора рефлюксної хвороби є хірургічне лікування діафрагмальної грижі методом фундоплікації. Ця операція проводиться тільки лапароскопічно. Фундоплікація дає змогу усунути всі форми рефлюксу і відновити природний механізм закриття сфінктера стравоходу. Інші види терапії не рекомендовані через незадовільні віддалені наслідки. Фундоплікація забезпечує найкращі довгострокові результати і найвищий рівень задоволеності (понад 90%). Найчастішим ускладненням операції є дисфагія (утруднене ковтання). Вона проявляється в 4% випадків і добре контролюється за допомогою ліків. За даними літератури, потреба в повторному оперативному втручанні виникає усього в 0,9% випадків.
Ще одним інноваційним методом лікування рефлюксу є Linx System. Це титанове кільце з магнітним ядром, котре імплантується навколо нижньої частини стравоходу під час лапароскопічної операції, аби підтримати роботу сфінктера й зменшити вираженість наявного рефлюксу. Таку форму терапії застосовують при невеликій діафрагмальній грижі, тобто при легкій формі рефлюксу. Однак немає дійсно переконливих даних щодо ефективності цього методу.
Центр остеомієліту
Нерідко діагноз остеомієліту вдається встановити вже за характерною клінічною картиною. Однак часто симптоми бувають неоднозначними. Радіологічні зміни на звичайних рентгенівських знімках у гострих випадках не виражені й чітко проявляються лише через 2-3 тижні. У хронічних випадках важко провести межу між уже пролікованими та активними формами. МРТ допомагає відрізнити інфекційний процес кістки від інфекційного процесу прилеглих тканин. Радіоізотопні дослідження, наприклад, сцинтиграфію скелета (99mTc), використовують для виявлення вогнищ остеомієліту. Завдяки міченим антигранулоцитарним антитілам вдається підвищити специфічність методики. Точний діагноз можна встановити, лише виявивши мікроорганізми, що спричинили інфекцію. Зазвичай роблять спроби виростити бактерії з мазків, пунктатів або інших зразків тканин на спеціальних середовищах. Однак домогтися цього вдається не завжди, оскільки відділити можна лише вільні (планктонні) форми. Якщо збудники на момент взяття проб перебувають у біоплівці, то результат виявляється помилково негативним. За допомогою спеціального ультразвукового впливу вдається виділити збудників з біоплівки та підвищити точність дослідження. Цю нову методику застосовують у нашому Центрі лікування остеомієліту як рутинну.
Якщо раніше хворий потребував численних операцій і багатомісячного перебування в стаціонарі, то сьогодні вдається обійтися одним втручанням із короткочасною госпіталізацією. Після довгих випробувань я розробив методику, що дала змогу досягти «просякання» кісткової тканини високими дозами антибіотиків. В її основі лежить введення значно вищих концентрацій цих препаратів безпосередньо в патологічне вогнище, не завдаючи шкоди організму в цілому. Одночасно проводиться реконструкція вже наявних дефектів. Спочатку при так званому сануванні гнійного вогнища дотримуємося, як і раніше, усіх принципів гнійної хірургії. Сторонній матеріал, відмерлі тканини й інфіковані ділянки кістки з поганим кровопостачанням видаляємо радикально. Після повного санування обробляємо ці ділянки за допомогою очисного лаважу під високим тиском. Зони, які межують зі здоровими тканинами, освіжаємо за допомогою фрези для високошвидкісної обробки. В очищені таким чином ділянки ми поміщаємо насичені кісткові трансплантати. Для імпрегнації антибіотиків найбільш підходять ванкоміцин і тобраміцин. Перший застосовуємо при інфекціях, спричинених грампозитивними бактеріями, другий — проти грамнегативних збудників. Я використовую донорський кістковий матеріал, так званий алографт, який після ретельного очищення вивільняється від усіх компонентів, котрі володіють антигенними властивостями, завдяки чому він не відчужується організмом. Оскільки основа кістки, що складається з колагену й мінеральних речовин, залишається збереженою, вона здатна витримувати майже те саме навантаження, що і природна, і може бути згодом перетворена організмом на власну живу кістку.
Центр дисплазій
У разі встановлення доцільності оперативного лікування ми маємо змогу застосувати всі види втручань за найсучаснішою технологією, з вищим ступенем безпеки, компетентно і мінімально інвазивно. Одним із таких методів є конізація — оперативне втручання, що виконується під загальним або регіональним наркозом. Для її проведення застосовують кілька хірургічних методик. На сьогодні переважно користуються методикою електричної петлі (LLETZ — Large Loop Excision of the Transformation Zone, або LEEP — Loop Electrical Excision Procedure).
Центр регенерації хрящової тканини і ортобіології
Наш Центр підтримує реєстр хрящової тканини, створений минулого року Німецьким товариством ортопедії і травматології. Це довгострокова програма з акцентом на якість і безпеку. Метою реєстру зокрема є контроль значення хірургічної терапії хрящової тканини, переважно інноваційних методів. Крім того, збираються дані про специфічні складнощі використовуваних методів і перевіряються їх безпечність та користь для пацієнтів.
Центр боротьби з хворобою Паркінсона
Коли мова йде про пацієнта похилого або літнього віку, то важливо якомога раніше почати низькодозовану L-дофатерапію. У більшості випадків це сприяє швидкому поліпшенню з мінімальними побічними ефектами. Але довгострокового ефекту в таких пацієнтів очікувати не варто. Терапію у хворих молодшого віку починають найчастіше з призначення дофамінових агоністів. Робиться це з двох причин: з одного боку, премедикація дофаміновими агоністами захищає від подальшої дискінезії та феномена виснаження дози, з іншого — агоністи дофаміну мають ще й нейропротекторну дію. Якщо така терапія малоефективна, можна додатково застосувати кілька визначених препаратів.
Крім цього, у нашому Центрі використовують інвазивні методи, наприклад, терапію апоморфіном — потужним неспецифічним дофаміновим агоністом, ефективним при раптових фазах «вимикання». Дія препарату починається через 5-10 хв після вживання, ефект триває близько години. Таку терапію призначають у пізній стадії хвороби Паркінсона, коли стандартними препаратами адекватних результатів досягти неможливо. Для пацієнтів зі змінною дією медикаментів також існує практичне рішення — автоматизована, парентеральна система введення дофаміну за допомогою помпи. Завдяки тривалій і рівномірній подачі дофаміну безпосередньо в тонку кишку можна досягти стабільної концентрації L-дофи в крові та головному мозку. Тобто пацієнти можуть більшу частину дня нормально пересуватися.
Глибока стимуляція мозку для лікування хвороби Паркінсона була вперше виконана французьким нейрохірургом Алімом Луїcом Бенабідом в 1990 році. Ми оперуємо з 1992 року. Висока ефективність цього методу сприяла його світовій популярності. Звичайно, ми використовуємо і нефармакологічні методи лікування: фізіо-, ерго-, логотерапію, психологічне консультування та, не в останню чергу, навчання й підтримку членів родини хворого. Але повне вилікування від хвороби Паркінсона на сьогодні, на жаль, неможливе. Шанси генотерапії все ще занадто низькі, і до застосування в клінічній практиці вона заборонена. Але я переконаний, що створюючи такі персоніфіковані центри, як наш, можна забезпечити більшості хворих достойну якість життя та контролювати хворобу.
Висловлюємо подяку за допомогу в підготовці матеріалу мережі австрійських клінік PremiQaMed.
Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»