Інколи здається, що молодому європейському лікарю набагато легше стати «профі», аніж випускнику українського медичного вишу. Але це міф: суворий європейський підхід та шалена конкуренція вимагають від молодих медиків повного занурення в роботу на багато років, значних матеріальних витрат на освіту та чіткої програми власних дій. Молода латвійська дерматовенеролог у свої 26 років на власному досвіді демонструє: бар’єри зазвичай не зовні — вони у наших головах!
ВЗ Дерматологія, незважаючи на свою зовнішню «примітивність», є однією з найскладніших спеціалізацій, що вимагає від лікаря оволодіння великим обсягом інформації. Ви свідомо обирали таку вибагливу професію?
Яна Яновска, дерматовенеролог клініки дерматології Veselbas centrs 4, член Латвійської асоціації дерматовенерологів, член European Academy of Dermatovenerology, президент Baltic Association of anti-aging and preventive medicine, науковий співробітник кафедри внутрішніх хвороб RSUЩодо дерматології, то свій вибір зробила не одразу. Спочатку мені більше імпонувала кардіологія, і під час навчання я кілька років працювала у відділенні інтенсивної кардіології. Але через досить вразливий характер надзвичайно важко переживала смерть пацієнтів. За два роки зрозуміла, що не витримаю більше такого нервового напруження, тому вирішила терміново перекваліфіковуватися. Придивилася до дерматоендокринології, почала заглиблюватися в цю цікаву науку. Виявилося, що я значно кращий діагност, аніж терапевт. Шкіра — найбільший орган нашого тіла і чудове дзеркало, у якому відбивається все, що коїться всередині організму. А маючи в кабінеті кілька дерматологічних діагностичних пристроїв, наприклад, дерматоскоп та УЗ-апарат, можна швидко зорієнтуватися в ситуації.
ВЗ Скільки часу потрібно латвійському лікареві, аби стати дерматологом?
— Є загальна спеціалізація, що триває три роки. Але, на мою думку, це краплина в морі знань і навичок, якими слід оволодіти, аби почати самостійно практикувати. За ці три роки я здобула лише поверхневі знання. Одразу після шостого курсу вступила до докторантури і стала наймолодшим докторантом в історії нашої кафедри. Довелося ґрунтовно вивчати не лише дерматологію, а й майже всі суміжні спеціалізації. Наприклад, нещодавно я повернулася з Брюсселю, де проходила курс навчання з ендокринології щитоподібної залози. До цього прослухала подібний курс з гінекологічної ендокринології. Моя наукова дисертація стосувалася чутливості рецепторів при метаболічному синдромі. Я брала в таких хворих зразки шкіри для патологогістологічного дослідження та вивчала глибинні процеси, що призводять до захворювання. Методом імунофлоурисценції вимірювала рівень продуктів глікації на шкірі. Це неферментативна реакція між моносахаридами й аміногрупою білків, швидкість якої залежить від концентрації цукрів і часу. Паралельно визначала кореляцію з оксидативним стресом у крові пацієнтів. Наразі це одна із топових медичних тем у всьому світі! Під час докторантури мені запропонували представити результати своїх досліджень на конгресі в Монако. Я була першим латвійським лікарем, якому випала така честь. Відтоді почала ще активніше здобувати додаткові кваліфікації. Так, коли я видаляю родимки чи фіброми, це означає, що я пройшла відповідне навчання й отримала сертифікат, котрий дозволяє мені виконувати такі маніпуляції. Якщо я берусь за системну терапію акне, то, звичайно, маю потрібну для цього кваліфікацію. Інакше не розумію, як можна говорити про серйозний кваліфікований підхід до лікування. Я не маю заможних батьків, котрі могли б «купити» мені ці сертифікати, тому доводиться брати участь у конкурсах або ж самостійно заощаджувати з кожної зарплатні на саморозвиток і навчання.
Узагалі повноцінна діяльність дерматолога неможлива без тісної співпраці з лікарями інших спеціалізацій. Але дерматолог має знати, як проблеми внутрішніх органів «віддзеркалюються» на шкірі. Це саме той лікар, що повинен звертати увагу на найменші дрібниці вже тоді, коли пацієнт переступає поріг кабінету: випуклі нігтьові пластини, нетиповий колір склер очей, випадіння зовнішніх куточків брів тощо. Більшість людей несерйозно ставиться до різноманітних проявів на шкірі. А коли ситуація не виправляється самостійно, починає панікувати. На жаль, багато дерматологічних хворих мігрують від одного лікаря до іншого й зрештою отримують напуття: «Це у вас хронічне, навчіться із цим жити». А насправді ситуація вимагала ретельнішого та глибшого підходу, аніж просто зовнішній огляд. Як приклад, можна навести ситуацію з будь-яким аутоімунним захворюванням. Такі пацієнти через шкірні прояви спершу потрапляють саме до дерматолога. І тільки від кваліфікації лікаря залежить, розпізнає він тяжке системне захворювання чи почне псевдолікування шкіри.
ВЗ Ви першою привезли до країн Балтії дерматогенетику. Розкажіть про це детальніше.
— Я три роки вивчала генетику й епігенетику в Парижі та Люксембурзі. Якщо всі характеристики першої закладаються спадково і не піддаються зовнішнім впливам, то епігенетичні фактори (радіація, харчування, синдром «вигоряння» тощо) вважають пандемією нашого століття. За великим рахунком, це спосіб життя, який веде людина і який можна певним чином коригувати. Цим займається превентивна медицина — наразі пріоритетна в усьому світі. На жаль, сучасне людство не дотримується балансу між роботою та відпочинком, і кожен може відслідкувати невтішні тенденції на собі. Я — не виняток, адже працюю шість днів на тиждень, а вночі вивчаю наукову літературу. Але на цьому етапі мого життя професійне становлення — в пріоритеті. Та повернімося до генетики: тепер нам доступні генетичні тести, які ґрунтуються на аналізі ДНК слини. Я відбираю біологічний матеріал, додаю до нього ДНК-стабілізатор та відправляю до лабораторії в Люксембурзі. У результаті отримую дані про всі можливі мутації генів і алелів, а також чутливості рецепторів. Це дає відповіді на більшість запитань щодо лікування, скажімо, цукрового діабету або наслідків і проявів менопаузи. Жінки по-різному реагують на естрогензамісну терапію: одним вона просто необхідна, а в інших на її тлі розвивається рак яєчників або тромбоемболія. Згадані генетичні тести дають змогу визначити, метаболізм яких естрогенів характерний для жінки, і вже на підставі отриманих даних прийняти правильне терапевтичне рішення. До того ж, це своєрідний прогноз на майбутнє. Тривалість життя в Європі збільшується, а хронічні захворювання з’являються тепер набагато раніше. Більшу частину життя сучасна людина живе з однією або кількома хворобами — і це вважається нормою. За результатами генетичних тестів чітко бачимо, як модифікуватиметься організм конкретної людини впродовж життя, й відслідковуємо всі можливі фактори ризику. Вживаючи певних заходів заздалегідь, можна убезпечити людину похилого віку від деменції, хвороби Альцгеймера чи банальної еректильної дисфункції. Безумовно, це персоніфікована медицина, і я вважаю, що невдовзі для більшості розвинених країн вона стане буденністю. Окрім того, генетичні тести — ключ до подолання більшості залежностей. Наприклад, якщо в людини неадекватна реакція рецепторів дофаміну, жодне лікування не буде ефективним, допоки не відкоригувати цю чутливість.
ВЗ Скільки часу триває аналіз всієї генетичної панелі?
— Зазвичай результат отримуємо через місяць.
ВЗ Чим ще ви плануєте займатися в майбутньому науковому житті?
— Наразі розробляю тему щодо кореляції рівня вітаміну D з імунітетом шкіри. Це пов’язано з лікуванням нейродерміту, контактної екземи та хронічного дерматиту. Усі ці захворювання стимулюються зовнішніми факторами, і, розуміючи це, можна успішно утримувати процес на стадії ремісії та запобігати виникненню загострень. Мене не вдовольняють теорії на рівні висловів. Наприклад, зараз часто можна почути: «Селен дуже корисний для організму». А запитання: «На що саме і як впливає цей елемент?» заводить у глухий кут майже всіх. Найчастіше можна почути, що так прописано в протоколі…, ну, як магній при судомах. Я нічого не маю проти алгоритмів та протоколів лікування, але кожне призначення повинне бути обґрунтованим і персоніфікованим. Так, наукові пошуки забирають дуже багато часу, але я зробила свій вибір і працюю за чітким планом. Окрім того, викладаю студентам-медикам терапію внутрішніх органів. Це дає мені можливість оновлювати власні знання та працювати з пацієнтами інших спеціалізацій.
ВЗ Виходить, що найцінніший пласт своїх знань ви все одно здобували за межами Латвії. Не було бажання залишитися працювати в іншій країні?
— Звичайно, такі пропозиції надходили. Але тут моя батьківщина. Так, я не отримую в Ризі таких грошей, які могла б заробляти, скажімо, у Монако, але в нас є шалений потенціал для росту. Адже порівняно з провідними європейськими країнами розвиток нашої медицини — ще в стадії ембріона! Ми маємо прекрасні кліматичні умови, а рівень реабілітації не відповідає світовим стандартам. До речі, проходження навчального курсу з реабілітації було моїм останнім внеском у власну освіту. Отримала зарплатню і всю її, до останньої копійки, вклала в ці важливі знання. Я усвідомлюю, скільки «ні» для себе коштує мені кожне «так», що дає змогу підвищити власну кваліфікацію! Маючи бажання, здатність до самоконтролю та працьовитість, можна досягти професійного успіху в будь-якому куточку світу.
ВЗ Ви у свої 26 років — уже президент Латвійської асоціації превентивної медицини…
— Це молода організація, яка тільки стає на ноги. Але я маю всебічну підтримку представників інших країн: нас періодично збирають для обміну досвідом. Суть роботи Асоціації — наукові розробки у сфері профілактичної медицини. Диплом спеціаліста такого рівня «коштує» від 50 тис. Євро, і однією з місій Асоціації є боротьба із псевдоспеціалістами. Лікар превентивної медицини повинен мати відмінне клінічне мислення та володіти глибокими знаннями з нормальної фізіології. Тоді він зможе «думати наперед». А маючи під рукою гарні діагностичні методики, можна займатися справжньою профілактикою. Також завданнями нашої Асоціації є проведення скринінгових програм, зокрема щодо виявлення меланоми. Більшість випадків цього захворювання діагностують випадково. Наприклад, сьогодні до мене на консультацію приходив молодий чоловік, якого турбували папіломи. Коли я помітила в нього за вухом утворення, він запевняв мене, що це просто прищ і на нього не треба звертати уваги. Пацієнт, до речі, дуже скептично поставився до мене, мовляв, що може розуміти молода блондинка? Дерматоскопія підтвердила: у хворого меланома, на щастя, на початковій стадії.
ВЗ До речі, яка ситуація щодо меланоми в Латвії?
— Смертність досить висока. На жаль, пацієнти з регіонів потрапляють на лікування занадто пізно, а цей рак надзвичайно агресивний. Тому столичні лікарі намагаються частіше виїжджати з профілактичними оглядами в села, аби виправити ситуацію. Боротьба з такими соціально значущими захворюваннями — це стратегія, за яку має відповідати держава, фінансуючи та забезпечуючи інформаційну підтримку!
Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
