У 1994 році, коли молода українська лікарка емігрувала до Сполучених Штатів, у її рідній Україні про реабілітологію мало що знали. Пройшовши шлях довжиною в 17 років, лікар Сайко почала допомагати важким пацієнтам ставати на ноги. Тепер вона приїжджає на батьківщину поділитися власними досвідом і вміннями з українськими колегами.
ВЗ Від випускниці українського медичного вишу до шанованого американського реабілітолога — тривалий шлях?
Оксана Сайко, професор, лікар реабілітолог відділення фізичної медицини та реабілітації Medical College of Wisconsin (США)ВЗ Як — терапія? А реабілітологія?
— Я потрапила до величезного госпіталю, де приймали велику кількість пацієнтів, хворих на СНІД. Саме цей досвід відбив у мене охоту до терапії, і я почала придивлятися до реабілітології. Ви знаєте, що на той час в Україні такої спеціальності не було, тому раніше я її і не розглядала. А працюючи із хворими на СНІД, зрозуміла: реабілітологія — найдинамічніша спеціалізація. Загорівшись нею, я змушена була ще три роки витратити на повторну резидентуру в Університеті Філадельфії. Нарешті отримала диплом реабілітолога, знайшла місце й почала працювати. Це був медичний коледж штату Вісконсин, де працюю й досі.
ВЗ Із чого складається робочий день американського реабілітолога?
— По-перше, абсолютно всі практикуючі лікарі мають готувати нових резидентів. Я не виняток, тому певну частину мого робочого дня займає викладання реабілітології. По-друге, я працюю у двох госпіталях — громадському та військовому. Моя спеціалізація дуже широка і завжди перехрещується з іншими суміжними спеціалізаціями. Щоб краще зрозуміти спектр моєї роботи, наведу приклад: у разі травми або захворювання кісткової тканини є два способи лікування — оперативний і реабілітаційний. Тобто, якщо пацієнтом не займається хірург, усе лягає на плечі саме реабілітолога. До речі, у самій реабілітології також є субспеціалізації: із травм мозку, інсультів, спортивних і спінальних травм, електроміографії тощо. Я отримала додаткову спеціалізацію саме з електроміографії, тому можу відновлювати функції периферичних нервів. Є ще одна надзвичайно актуальна субспеціалізація в реабілітології — пейн-менеджмент, або лікування болю. Практично немає жодної хвороби, яка перебігала б без больового синдрому. Такі спеціалісти вміють позбавляти пацієнтів тривалих больових відчуттів за допомогою ін’єкцій, медикаментозного лікування або ж фізичних методів і психотерапії.
ВЗ Які спеціалісти входять до команди реабілітолога?
— Зі мною в команді працюють фізичні терапевти (ерготерапевт, мовник, фізіотерапевт тощо). Це, по суті, середній медичний персонал, який не мусить вчитися стільки років, як лікар-реабілітолог. Такі спеціалісти не займаються медикаментозним лікуванням і працюють локально — із м’язами чи мовленням. Фізіотерапевти дуже добре володіють біомеханікою людського тіла, чого не навчають реабілітологів. Тому повноцінне відновлення можливе лише завдяки спільним зусиллям команди лікарів, де кожен виконує свою роль.
ВЗ Якими інструментами користується реабілітолог у своїй практиці?
— Реабілітологу достатньо мати молоточок і фонендоскоп. На всіх реабілітаційних «машинах» працюють фізичні терапевти. А реабілітолог — це куратор, який визначає стратегію лікування. Наприклад, однією з вагомих частин моєї роботи є реабілітація онкологічних хворих. У мене багато пацієнтів з лімфедемою після видалення лімфатичних вузлів. Їм зазвичай дуже важко ходити. Після огляду я розписую тактику відновлення: таким хворим доводиться масажувати ноги, бинтувати їх, щоб усунути набряки. За це відповідають фізичні терапевти, а я оцінюю ефективність терапії та за потреби змінюю її. Окремо займаюся тим, щоб повернути цим пацієнтам можливість ходити — за допомогою спеціальних пристроїв або ортезів. Тяжкі функціональні порушення спричиняють онкологічні захворювання голови та шиї. І майже всі онкологічні хворі страждають на периферичні невропатії внаслідок дії хіміопрепаратів.
ВЗ За яким принципом відбувається постінсультна реабілітація?
— Головна мета такої роботи — відновити якнайбільшу кількість втрачених функцій. Усе залежить від місця ураження та його інтенсивності. Звичайно, реабілітуємо комплексно, з кожним пацієнтом працює команда фахівців. У середньому на стаціонарну реабілітацію витрачається три тижні, але я консультую ще на етапі реанімації — так само роблять ерготерапевти, мовні та фізичні терапевти. На цьому етапі ми встановлюємо функціональну мету: наприклад, якщо у хворого паралізувало ногу, ми припускаємо, що через три тижні він буде ходити, тощо. Ми мусимо максимально реабілітувати пацієнта ще в стінах лікарні. І мова йде не тільки про те, аби людина могла себе обслуговувати, — важливо працювати із пам’яттю, орієнтацією в просторі, когнітивними порушеннями, здатністю до письма тощо. У разі, коли відновлення на ураженому боці відбувається недостатньо швидко, компенсаторно працюємо зі здоровим боком. Раз на тиждень уся команда медиків збирається разом із пацієнтом та його родиною, щоб обговорити всі досягнення та нові функціональні цілі. Після стаціонару постінсультних хворих виписують додому, і, залежно від результатів, вони продовжують реабілітацію в поліклініках чи вдома.
ВЗ Хто опікується реабілітацією американців у фінансовому плані?
— Більшість людей мають приватні страхові поліси. Так, у них є певні обмеження, як правило, щодо кількості візитів, тому інколи доводиться доплачувати. Але левову частку реабілітації поліс покриває. Пенсіонери та діти мають державне страхування, що також забезпечує відновну терапію в необхідному обсязі.
ВЗ У Штатах це не нова спеціальність: яка кількість випускників щороку виходить зі стін навчальних закладів і чи вистачає її для потреб величезної країни?
— Реабілітологія у Штатах з’явилася в 30-х роках минулого століття, а після Другої світової війни почала надзвичайно активно розвиватися. Саме тоді будували військові госпіталі, які спеціалізувалися на відновній терапії. Відтоді у Штатах випускають кілька сотень реабілітологів щороку. Загальна кількість таких лікарів на всю країну — близько 8 тис. Це не багато, тому в реабілітологах завжди є потреба.
ВЗ Чи стали в пригоді вам знання, отримані в українському медичному інституті?
— Я була сумлінною студенткою, отримувала Ленінську стипендію. Але наполегливість і посидючість — це все, що мені знадобилося. Хочу сказати, що в Америці набагато краща медична література: структурованіша, зрозуміліша. Наші ж підручники, здається, створювалися для того, аби заплутати молодого лікаря.
ВЗ Якими якостями повинен володіти хороший реабілітолог?
— Головне — любити людей. Це стосується всіх спеціальностей без винятку, але реабілітології — чи не найбільше! Наші пацієнти — специфічні хворі. Тяжка травма змінює психіку та все життя. Багато з них знають, що їм залишилося недовго, наприклад, хворі на рак мозку живуть максимум два роки. І весь цей час їх стан майже щоденно погіршується. Але величезна нагорода для лікаря — можливість допомогти, покращити життя. Неврологи встановлюють діагнози, а виходжуємо цих пацієнтів саме ми. Хворі після інсультів — наші на все життя. Тривалість життя американців зростає, і це добре. Також надихає педіатрична реабілітація: незважаючи на свою специфічність, багато вад, що раніше були вироком, зараз піддаються корекції.
ВЗ Чи є у вас бажання повернутися працювати до України?
— Ні, повернутися назавжди я б не змогла. Але мені болить те, що наразі відбувається на моїй батьківщині, тому я намагаюся допомагати чим можу. От зараз мобілізувала американських реабілітологів на проведення кількаденного тренінгу з реабілітації для українських лікарів. Маю надію, що це дасть реальну користь реабілітології, яка в Україні тільки починає спинатися на ноги.
Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
