Сучасна підготовка лікаря має відповідати міжнародним стандартам. Але як їх досягнути? У кого вчитися? І чи гідно лікаря бути вічним студентом?
ВЗ Новий навчальний рік у НМАПО ім. П. Л. Шупика стартував незвичним заходом — спільним україно-шведським тренінгом. Це збіг обставин чи пункт нового плану?
Юрій Вороненко. Обставини «збіглися» з планами нашої академії поглибити міжвузівське співробітництво з провідними європейськими освітніми й науковими інституціями. Сподіваємося, що тренінг стане добрим початком тісної співпраці зі знаменитим Каролінським інститутом, яка допоможе втілити наші задуми. У цьому заході взяли участь професори Каролінського інституту зі світовим ім’ям: Томмі Лінне, Олле Сьодер і Пер Хельстром. Тема першої лекції, яку вони запропонували увазі учасників тренінгу (а їх було майже сто), — трансляційна медицина, котра передбачає перенесення теоретичних розробок у сферу практичного застосування.
Саме трансляційній медицині належатиме провідна роль у розвитку біомедицини протягом найближчих десятиліть. Нині медичний світ тримається на тріаді: освіта, наука й охорона здоров’я. Дослідження заради дослідження нікому не потрібні, вони повинні мати практичне втілення і конкретні результати. Трансляційна медицина визначає оптимальні механізми впровадження найбільш значущих досягнень фундаментальної науки в клінічну практику з метою якнайшвидшого вирішення актуальних проблем клінічної та профілактичної медицини. Зрештою, ця концепція була розроблена саме для подолання розриву між наукою і практикою. У процесі її розвитку виникла потреба в приєднанні ще одного компонента — системи професійної підготовки лікарів, а також у посиленні її взаємозв’язку з медичною наукою та практичною охороною здоров’я. В Україні ще не звикли до такого поєднання інновацій практики охорони здоров’я і професійної освіти, тому, плануючи співпрацю з Каролінським інститутом, ми акцентували увагу саме на цьому аспекті. Сучасна медицина тісно пов’язана з такими сферами, як культура, методологія наукового пошуку, навіть із соціальними мережами — сьогодні це називають медичною гуманітаристикою. У зв’язку із цим знову-таки виникає комплекс запитань, відповіді на які можуть надати представники Каролінського інституту — лідера у Європі та одного з найавторитетніших закладів у світі. Лише один приклад: серед його вихованців — 10 нобелівських лауреатів! До того ж, в університеті функціонує окремий департамент співпраці з країнами колишнього Радянського Союзу.
Томмі ЛІННЕ, координатор проектів міжнародного співробітництва Каролінського інституту (Королівство Швеція), професор
Юрій ВОРОНЕНКО, ректор НМАПО ім. П. Л. Шупика, академік НАМН України, професор ВЗ Значна частина тренінгу присвячена питанням підготовки документів для отримання грантів. Багато хто вірить у те, що гранти «витягнуть» вітчизняну науку.
Юрій Вороненко. Я так не вважаю. Це лише одне із джерел її фінансування. Але ми повинні навчитися заявляти про себе на європейській і світовій дослідницькій арені. Тому нинішні та майбутні вчені мають бути обізнаними з тим, як подати заявку на грант, як підготувати статтю для публікації в міжнародному науковому журналі, як досягти успіху в перемовинах з потенційними інвесторами тощо. Утім, медична наука переважно прикладна, гранти ж здебільшого виділяють на фундаментальні дослідження, тому їй не вижити «від гранту до гранту». Вона потребує постійної підтримки, відтак, має бути забезпечене її базове фінансування з боку держави. Хто подбає про функціонування інфраструктури закладу, якщо немає гранту? Медичний науковий інститут — це не лише працівники, а й клініка, де є хворі, — отже, має забезпечуватися високоспеціалізоване лікування.
ВЗ Тоді яких конкретних результатів очікуєте від міжнародної співпраці?
Юрій Вороненко. По-перше, забезпечення галузі власними кадрами. Цьогоріч в Україні розпочато підготовку науково-педагогічних фахівців через аспірантуру за новою моделлю. Ми нарешті відійшли від радянської школи, коли аспірант займався лише власним науковим дослідженням. Збільшена й тривалість навчання в аспірантурі — до чотирьох років. За рахунок цього додалася нова освітня компонента (біоетика, доказова медицина, епідеміологія неінфекційних захворювань, стратегія розвитку системи охорони здоров’я у світі, методика підготовки власних досліджень до публікації у відомих наукових журналах тощо). Спільні з Каролінським інститутом напрацювання в цих напрямках впроваджуватимуться з початку навчального року. Приємно усвідомлювати, що наша академія однією з перших в Україні розробила програми підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру відповідно до нових умов.
Томмі Лінне. Те, чи досягнуть українські колеги успіху, залежить лише від них. Ми своєю чергою можемо провести додаткові тренінги, запросити в Україну фахівців зі спеціальними навичками і досвідом, розробити план співпраці в цьому напрямку на перспективу. Можемо навіть організувати спільну аспірантуру для українських молодих науковців (відповідні програми вже розроблено).
ВЗ Чи готові в Україні до таких кардинальних змін?
Юрій Вороненко. У нашому закладі їх вітають, оскільки ми були активними ініціаторами таких змін упродовж останніх років. Проте декого доводиться переконувати в їх доцільності. Але це загальне правило менеджменту — тільки 20% людей сприймають новації позитивно.
Томмі Лінне. Це нагадує те, як Україна приєднувалася до Болонського процесу. Тому вам потрібні надійні партнери. Принаймні, скориставшись чиїмось досвідом, ви не повторюватимете чужих помилок і не шукатимете давно проторених шляхів. Можна укладати угоди про співпрацю з кількома інституціями або ж з окремими їх підрозділами. Головне — не кількість партнерів, а їх якість. Бо в численних контактах також можна загубитися, часом такий масив не працює.
ВЗ Світ глобалізується, і наука та практична медицина будь-якої країни прагнуть стати гідною частиною світової спільноти. Які шанси на це в України?
Томмі Лінне. Українські студенти, з якими мені довелося спілкуватися, дуже талановиті. Це — завтрашні лідери вітчизняної медицини і науки, тому вони повинні контактувати зі світовою спільнотою та розвиватися. До того ж, європейці хочуть підтримувати Україну в її намірах, адже ваша країна стає частиною європейського регіону. Якщо ви позиціонуєте себе як надійний партнер, наші науковці готові до співпраці. Знаю, що США так само пропонують свою підтримку, але дружня рука Європи може бути для вас не тільки ближчою, а й важливішою.
Юрій Вороненко. Журналісти часто натякають, мовляв, доведіть, на що ви здатні, а вже потім говоріть про перспективи міжнародної співпраці на рівних. Так-от можу запевнити: українська медицина має досягнення світового рівня. Наведу лише кілька прикладів. Співробітники кафедри офтальмології НМАПО ім. П. Л. Шупика розробили швидкодіючий рейтрейсинговий просторово роздільний рефрактометр (отримали патент на винахід, визнаний у всьому світі, зокрема і в США). Кафедра діабетології академії провела оригінальні клінічні дослідження щодо цукрового діабету (до речі, завдяки гранту Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету), результати яких опубліковано у провідних наукових журналах Європи. Нещодавно наша кафедра кардіології завершила сучасний науковий проект (спільно з колегами із країн ЄС) щодо визначення факторів ризику серцево-судинної захворюваності в Україні та порівняння епідеміології з країнами Європи (практичному використанню результатів цих досліджень була присвячена спеціальна конференція). Кафедра дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії спільно з Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України розробила унікальний прилад для електрозварювання живих тканин — біполярний електропристрій для операцій, який уже впроваджено в клінічну практику. Ще один яскравий приклад: на базі новоствореної кафедри кардіохірургії, рентгенендоваскулярних та екстракорпоральних технологій пацієнту було імплантоване механічне серце — уперше в Україні (хоча й в усьому світі частота таких операцій досі невисока). До речі, це — результат співпраці з німецькими дослідниками. Тому наші намагання розширювати міжнародне співробітництво (у тому числі й з Каролінським інститутом) не даремні — отримані в такий спосіб знання і практичний досвід впадуть на підготовлений ґрунт.
Томмі Лінне. Упевнений, що вчені світу знайдуть багато сфер, у яких їх інтереси дотичні до наукових пошуків українських колег. Наприклад, з порядку денного науковців Швеції до сьогодні не знято чорнобильських тем. Спільні дослідження, присвячені впливу радіації на здоров’я людини, віддаленим наслідкам опромінення, проблемі раку щитоподібної залози тощо, триватимуть і надалі. Так само потребує поглибленого вивчення проблема поширення тютюнопаління, зловживання алкоголем — факторів, які згубно впливають на здоров’я. Актуальною на сьогодні є тема медичних абортів, застосування репродуктивних технологій при неплідності. Тобто у фокусі міжнародних проектів мають бути ті сфери, у вивченні яких зацікавлені обидві сторони.
Юрій Вороненко. Дуже цікавим напрямком такої співпраці є фетальна медицина, або медицина плода. Фахівці однієї з наших кафедр акушерства і гінекології вже пройшли підготовку з цієї проблематики в Німеччині. Переконаний, що їх цікавить і досвід Швеції, де цей напрям успішно розвивається.
ВЗ Стажування лікарів за кордоном нині можуть дозволити собі хіба що приватні клініки, бюджетним це не по кишені. Чи поділяться комерційні заклади знаннями зі своїми «бідними родичами»?
Юрій Вороненко. Ми охоче використовуємо майданчики приватних центрів для підвищення кваліфікації наших слухачів. Наприклад, разом з клінікою «Оберіг» та відомим французьким госпіталем організували постійно діючий курс з лапароскопії в акушерстві та гінекології. Фахівців запрошуємо із Франції, а оснащення приватної клініки дає змогу проводити таке навчання на високому рівні. Тут взаємна вигода — клініка дбає про свій імідж, ми ж отримуємо унікальну можливість навчати слухачів. Зрештою, виграє охорона здоров’я країни в цілому.
Можна розширювати таку форму роботи й надалі, питання фінансування тут не є ключовим, адже приватні структури хочуть співпрацювати з нами. Це державні заклади ще треба переконувати в необхідності такого співробітництва, до того ж, у цій сфері виникають різні юридичні неузгодженості або проблеми, пов’язані з орендою площ (часто орендодавці сприймають кафедру, котра розробляє нову технологію, як магазин чи майстерню). Чому немає розуміння, що це спільні робота і мета? Ми готові навчати всіх, хто до нас звертається. Було б бажання вчитися.
ВЗ А чи є бажання взагалі змінити парадигму медичної освіти в Україні?
Юрій Вороненко. Вона вже змінюється, це закріплено навіть на законодавчому рівні. У новому Законі України «Про вищу освіту» прописана така форма навчання лікаря, як резидентура — тепер маємо втілити цю новацію в життя. Так само в Україні вдалося бодай частково реалізувати сучасну парадигму безперервного професійного розвитку лікаря, що існує в розвинених країнах світу. Міністерство охорони здоров’я видало відповідний наказ, який дозволяє лікарю вибирати різні механізми підвищення кваліфікації (завдяки впровадженню бальної системи), тобто це не обов’язково передатестаційні цикли, як було раніше.
Томмі Лінне. У Швеції безперервна післядипломна освіта лікарів менш формалізована, таку підготовку проводять зазвичай муніципальні лікарні, що співпрацюють у цьому питанні з академічними закладами.
ВЗ Однак університетські клініки як ідеал поєднання освіти, науки і практики в Україні досі залишаються мрією.
Юрій Вороненко. На жаль. Адже лікар, котрий працює в університетській лікарні, має зовсім інші можливості: бути популяризатором науки, працювати на підготовку кадрів, ретранслювати свої знання. Без цього сучасний лікар не відбудеться. До того ж, він навчений бути педагогом, водночас у нього менше навантаження, ніж у практикуючого лікаря, тож він може приділити більше часу самовдосконаленню. Мені довелося побувати в багатьох університетських клініках світу. Там найвищий рівень надання медичної допомоги. І що цікаво: практична медицина в цих закладах лежить на плечах резидентів, які проходять хорошу школу, нагромаджують досвід і потім транслюють його на своєму робочому місці.
Томмі Лінне. Лікарі університетських госпіталів у Швеції повинні мати наукову підготовку — без цього їх не візьмуть на роботу в клініку. Студенти ж навчаються в університетській лікарні критичному мисленню науковців, спостерігають, як комбінують різні підходи до лікування, як приймають клінічні рішення, що ґрунтуються на доказовій медицині. Муніципальні лікарні так само прагнуть забезпечувати найвищий рівень допомоги, їх оснащення практично не відрізняється від університетських клінік, однак найважчі випадки діагностики та лікування (найскладніші хірургічні втручання і технології) припадають на долю останніх. Бо якщо комп’ютерні томографи є практично в усіх муніципальних лікарнях, то найдосвідченіший персонал — в університетських клініках. Госпіталь Каролінського інституту також є дуже привабливим для найуспішніших лікарів, ми залучаємо сюди кращих з кращих. Чекаємо таких і з України.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
