Рак став глобальною проблемою людства, яке давно очікує на науковий прорив у цій царині. Що врятує: новітні технології чи зміна філософії боротьби з недугою?
ВЗ Успіхи світової онкологічної практики пояснюють застосуванням надсучасних технологій лікування та ранньою диференційною діагностикою раку. Можна досягти таких стандартів в Україні чи ми приречені лише констатувати відставання в цьому напрямку?
Василь ЧЕХУН, директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор медичних наук, професорВЗ Сьогодні тема номер один — катастрофічне недопостачання ліків для онкохворих. Чим може зарадити вітчизняна наука?
— Таку ситуацію можна було передбачити. Ще в 1988-2004 роках ми провели дослідження ефективності майже 10 вітчизняних генеричних протипухлинних препаратів і довели, що вони не набагато гірші за брендові. І за наявності державної волі вже давно можна було б надати певні преференції вітчизняним фармацевтичним компаніям, які забезпечили б країну основними генеричними протипухлинними засобами. Я переконаний: ми повинні йти цим шляхом. Адже жодна країна світу (навіть з високорозвиненою економікою) не забезпечує онкологічних хворих за рахунок бюджету брендовими препаратами. Вартість такого лікування надто висока, і якщо ми не подбаємо про власне виробництво генериків, то рано чи пізно опинимося на межі прірви, яку не подолаємо.
ВЗ Чи можна очікувати від науки підтримки в діагностиці раку?
— Безперечно. Наприклад, у нашому інституті розроблена технологія отримання моноклональних антитіл, які застосовують саме для ранньої диференційної діагностики онкопатології. Уже маємо затверджені ТУ і дозвіл на виробництво, однак налагодити його заважає державна політика щодо впровадження вітчизняних технологій — ми безсилі подолати існуючі бар’єри. І проблема не буде вирішена, доки держава не усвідомить необхідності пошуку внутрішніх резервів у подоланні онкозахворюваності.
ВЗ Дехто вважає, що традиційні підходи в лікуванні раку не виведуть нас із глухого кута і що потрібно розробляти нову парадигму. Ви поділяєте таку точку зору?
— З одного боку, ніхто не може бути задоволений 50-відсотковою ефективністю лікування раку, тому вчені України, як і їх колеги в усьому світі, постійно шукають альтернативні технології. З іншого боку, я ставлюся до них стримано-оптимістично — ще невідомо, чи підвищать вони успішність терапії. Тож передусім потрібно вдосконалювати ті напрацювання, які маємо, але не можемо впровадити, скажімо, через законодавчі перешкоди чи фінансові труднощі. Зокрема ми накопичили достатній клінічний досвід використання протипухлинних вакцин у понад 5,5 тис. хворих — доведено, що вони підвищують ефективність лікування і якість життя онкологічних пацієнтів щонайменше на 10-14% (особливо при раку травного тракту). Скільки ще треба аргументів, щоб переконати чиновників у необхідності їх застосування в клінічній практиці? Інший приклад. Нині у світі вже визнали: хіміотерапія не виправдала тих великих сподівань, які на неї покладалися. Вона не стала чарівною паличкою, а почасти навіть спричиняє тяжкі наслідки. До того ж, майже половина хворих не чутлива до хіміотерапії вже на першому етапі лікування, а після 3-5 курсів майже 100% пухлин набувають резистентності до неї. Постає питання: що далі?
Вчені нашого інституту розробили унікальну технологію виготовлення нової форми магнітокерованого лікарського засобу. За допомогою такої технології можна вибірково накопичувати класичний протипухлинний препарат у патологічному вогнищі, водночас зменшуючи токсичність ліків. А головне, що її застосування сприяє подоланню резистентності до хіміопрепаратів (і це визнано у світі). Ми отримали патент на цю розробку, але немає виробника: щоб запустити нову лінію, потрібні великі кошти, певні субвенції з боку держави і, безперечно, відповідні замовлення. Хто це забезпечить вітчизняним виробникам? Вчені, які розробили унікальний лікарський засіб? І таких прикладів я міг би навести досить багато. Лише в нашому інституті розроблено методи сорбційної детоксикації, набір маркерів, які дають змогу визначати біологію пухлинної клітини, тобто оцінювати, наскільки вона змінюється в процесі терапії (на сьогодні це питання є ключовим) тощо. Ці розробки відповідають світовим стандартам, а деякі з них могли б презентувати Україну у світовій практиці лікування онкопатології. Але багато в чому вітчизняна наука, безперечно, відстає.
Цього року в Брюсселі відбулася Генеральна асамблея онкологічних інститутів країн Європи, де розглядалися перспективи імунотерапії — науковці приділяють цьому напрямку особливу увагу. Але ми не маємо змоги проводити подібні дослідження, як і займатися редагуванням ДНК — дуже перспективним напрямком. Ми усвідомлюємо важливість такої роботи, проте аби проводити сучасні дослідження, нам потрібні значні кошти — на витратні матеріали, нове обладнання, зрештою, на гідну оплату праці вчених, особливо молодого покоління, яке шукає кращої долі за кордоном (і таки знаходить, коли має талант). З одними лише пробірками та піпетками великої науки не зробиш.
ВЗ Які ноу-хау здивують онкологів найближчим часом? І чи підкаже наука, якою має бути сучасна профілактика раку?
— Вважаю, що до таких належать генні технології. Якщо вдасться визначити певні мутації та порушення в структурі функції окремих генів і за допомогою сучасних технологій замінити уражені ділянки, це буде ідеальний метод. Натомість епігенетичної регуляції генів можна досягти за рахунок дуже простих речей, зокрема відповідного способу харчування тощо. Тому, на мою думку, простіше і дешевше поглиблювати дослідження саме в згаданому напрямку. Це і є профілактична онкологія. На жаль, у нас про профілактику не дбають, хоча це ключовий напрямок, який міг би вирішити багато проблем. І коли говорять про необхідність прийняття державної програми з онкології, передусім мають на увазі виділення коштів на закупівлю фармпрепаратів. А вона має бути спрямована на профілактику, скринінг, диспансеризацію, тобто на виявлення ранніх форм раку, а ще краще — на запобігання йому. Методів для цього достатньо, їх використання допомогло б досягти значно кращого і швидшого результату, принаймні домогтися, щоб рівень поширеності онкопатологій не зростав щорічно, а бодай зупинився.
Ще одна помилка — під профілактикою в нас розуміють якісь середньостатистичні заходи. Усім пропонується одна й та сама схема (до речі, як і в лікуванні раку). Але вона для всіх не працює! Потрібна персоніфікована профілактика. І ключову роль тут має відігравати інститут сімейної медицини — сімейний лікар знає родинні особливості, прояви певних мутацій, схильність до тієї чи іншої патології. До того ж, профілактика раку — це ще й лікування хронічних захворювань, запальних процесів, які є попередниками онкопатології.
Також має бути налагоджене медико-генетичне консультування пацієнтів. Ми пропонували створити такі кабінети в онкоцентрах і навіть при РАГСах, аби інформувати молодят про ризики та можливості їх уникнути. Це дуже важливо, але, виявляється, нікому не потрібно. Культуру в суспільстві формують у тому числі й відповідна державна політика, і фінансова підтримка подібних програм. Такі заходи можуть значно знизити рівень онкопатології.
ВЗ Людство мріє про щеплення від раку. Наскільки реальність наближає ці мрії?
— Наука над цим працює, розробляючи вакцини на основі певного виду вірусів, що спричиняють рак. Але на сьогодні їх перелік настільки великий (до того ж, вони активно мутують), що «ганятися» за кожним з них нереально. Необхідно шукати інтегральні механізми, які підвищуватимуть неспецифічну протипухлинну резистентність організму, аби допомогти йому розпізнавати пухлинні клітини і знищувати їх. І знову ж таки має бути персоніфікований підхід до вирішення цих завдань.
ВЗ Але ж персоніфіковане лікування — дуже дороге задоволення.
— Навпаки, лікування обходиться значно дорожче, коли воно не персоніфіковане. Бо в стандартні схеми протипухлинної терапії входять кілька дороговартісних препаратів, до яких організм може бути нечутливий. Тому персоніфікація — це основа основ лікування. Щоб визначити чутливість пухлинної клітини до того чи іншого засобу, не потрібні великі кошти — це вигідно хворому, його родині, зрештою, державі. Ми неодноразово пропонували створити лабораторію індивідуалізації лікування онкологічних хворих, зверталися з цією пропозицію і в КМДА, і в МОЗ, але нас не почули. Якби існувала зацікавленість держави (передусім в особі МОЗ, профільного Комітету Верховної Ради), уже давно були б і відповідне законодавче поле, і реальна підтримка важливих проектів. Чому держава не може надати академічній клініці право використовувати сучасні технології, якщо на цьому наполягають онкохворі? Адже введення індивідуалізованої протипухлинної вакцини по суті є аутотрансплантацією. Чому не створено законодавчого поля, що дало б змогу застосовувати такий матеріал? Так само академічна клініка не має законного права проводити клінічну апробацію інших препаратів, хоча необхідна для цього база там є. А от університетські клініки США виконують таке тестування за згодою хворих. І коли спостерігають хороші результати, впроваджують розробку для загального використання. В Україні — безліч бар’єрів між розробниками інновацій і тими, хто зацікавлений у їх використанні. І справа не лише в дефіциті коштів. Головне — ставлення з боку тих, хто відповідає за державну політику в галузі медицини. Пам’ятаю, як свого часу до нашого закладу навідалася комісія з МОЗ і заявила, що наші наукові розробки їм не потрібні, що вони придбають усе необхідне за кордоном або направлять туди хворих на лікування. Чого варті ці обіцянки, ми вже спостерігаємо кілька років поспіль. Якщо такої політики дотримуватимуться й надалі, буде біда.
ВЗ В Україні нарікають на відсутність тісного взаємозв’язку клінічної онкології і науки. Як його забезпечують у світі?
— Це питання дійсно болюче для нас. У світі вся клінічна онкологія ґрунтується передусім на сучасних технологіях, розроблених у галузі науки. Більше того, клініцисти досить часто самі ставлять завдання перед науковцями — вирішити ту чи іншу проблему діагностики, лікування тощо. На жаль, в Україні дещо інший формат відносин. Клініцисти — дуже консервативні, вони самі по собі. Певним чином це можна зрозуміти, адже в медицині не можна хапатися за всі не перевірені часом новації, але ж не настільки, аби гальмувати впровадження нового, навіть того, що могло б зарадити хворим. Тому вони шукають порятунку, де тільки можуть, часто потрапляючи на манівці (до якихось незрозумілих цілителів, знахарів), бо лікар не пояснив їм, як жити після операції чи хіміотерапії.
Коли онкохірург видаляє пухлину, для нього це — фініш, а для хворого — старт нового, незвичного життя. І якщо вчені напрацьовують нові підходи, альтернативні методи, онкохворий має про них знати. На жаль, 99% пацієнтів, які звертаються до нашого закладу, дізнаються про існування вакцинотерапії занадто пізно, та й виготовити препарат виявляється ні з чого, бо хірург не залишив тканини пухлини. Чому? Не знає? Не вірить? Йому байдуже? Тому ми виступаємо на різних конференціях, пояснюємо онкологам, хірургам і головним лікарям важливість нашої співпраці, адже мета в нас одна — врятувати хворого. На Заході подібних проблем просто не існує — там інші соціальні та, зрештою, й матеріальні пріоритети. Нині ми створюємо центр трансляційної медицини, який, сподіваюся, стане місточком між науковцями і клініцистами. Для цього їм потрібно більше спілкуватися, дискутувати, ділитися своїми знаннями та досвідом.
Нині така нагода випадає далеко не завжди: тематичні конференції в нас проводять переважно фармкомпанії, тож одразу зрозуміло, про що піде мова і яка «співпраця» декларуватиметься. Можна знайти виправдання, мовляв, то від бідності медицини і науки. Так, найбільшого прориву в галузі технологій досягають країни, які виділяють достатньо коштів на наукові дослідження. Але прагнення науковців і практичних лікарів України об’єднати свої зусилля наштовхуються на перешкоди, подолати які може лише сучасна державна інноваційна політика.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
Точки зору
Валерій ЗАПОРОЖАН, Голова Вченої ради МОЗ України, академік НАМН України Така негативна динаміка непокоїть не тільки фахівців-медиків, а й наукову спільноту. І, незважаючи на скрутне економічне становище в країні, ми маємо зробити все, аби змінити ситуацію. Онкологічні захворювання — не лише медична, а й соціальна проблема. Для її вирішення потрібні і зусилля медиків, і консолідація суспільства та всіх гілок влади. Лише один показовий приклад: у структурі причин смертності від злоякісних новоутворень понад 30% припадає на рак бронхів і легенів, що свідчить про недостатні зусилля держави й суспільства в боротьбі з тютюнопалінням, а також у підтримці екологічної безпеки довкілля.
Основою поліпшення медичної допомоги хворим онкологічного профілю є застосування сучасних протоколів лікування, що враховують індивідуальні особливості перебігу хвороби, високий рівень оснащення профільних клінік та відповідна кваліфікація персоналу. Водночас рання діагностика раку — один із важливих шляхів досягнення максимальних результатів лікування.
Впровадження сучасних медичних інновацій дало змогу суттєво покращити ці результати, однак показники одужання серед хворих на рак в Україні залишаються незадовільними.
Процеси глобальної трансформації в галузі фундаментальної медицини і біології, які відбуваються паралельно зі стрімким розвитком біомедичних технологій, дали змогу вийти на новий рівень характеристики молекулярних, клітинних і системних процесів у разі розвитку онкологічної патології.
У галузі триває системне напрацювання та впровадження клінічних настанов. На підставі наукових розробок Національного інституту раку та вищих медичних навчальних закладів уже затверджено 12 протоколів, які охопили основні локалізації пухлин. Саме така інноваційна модель інтеграції наукових розробок і практики є пріоритетом розвитку клінічної онкології в країнах Європи та США.
На жаль, нині в клінічній онкології накопичилася низка проблем (відсутність належного забезпечення ліками, сучасним обладнанням тощо), які потребують не лише ефективних управлінських рішень, а й скоординованої позиції клініцистів та вчених.
Передусім необхідно реанімувати Державну цільову програму з онкології, яка передбачала б розробку пакету законодавчих актів, спрямованих на підвищення відповідальності усіх причетних до вирішення проблеми сторін, у тому числі й самих громадян, зокрема за своєчасність проходження профоглядів з метою виявлення ранніх форм злоякісних новоутворень.
Онкологічний напрям має бути одним із пріоритетів у плануванні тематики наукових досліджень, що виконуються за кошти державного замовлення. Наукові пошуки фахівців Національного інституту раку, освітніх і наукових установ МОЗ, НАН і НАМН України потрібно зосередити на фундаментальних дослідженнях з етіології та патогенезу раку, а також вивченні молекулярно-генетичних механізмів пухлинного росту, розробці сучасних ефективних, економічно обґрунтованих та загальнодоступних методів скринінгу, діагностики й лікування.
Відомо, що вартість діагностики та лікування раку може становити сотні тисяч гривень. Будемо сподіватися, що нова стратегія закупівель ліків (через міжнародні організації) підвищить доступність до сучасних та якісних протипухлинних препаратів. Але настав час подбати про розробку ефективних протипухлинних засобів вітчизняного виробництва з метою імпортозаміщення. І це — завдання науковцям Національного фармацевтичного університету, профільних науково-дослідних установ.
Віталій ЦИМБАЛЮК, Президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наукНа жаль, Україна, як завжди, на десятки років відстає від світу, де вже давно впроваджено протоколи й стандарти лікування хвороб. Там це практично пройдений етап, наступний — персоніфікована медицина, яка завойовує дедалі впевненіші позиції. Ще Гіппократ вказував на необхідність лікувати хворого, а не хворобу. А стандарти і протоколи — це як порятунок від лікаря, що недостатньо знає свою справу, і як орієнтир для страхових компаній, котрі оцінюють, чи правильно він діяв. Ми також маємо пройти цей етап.
Вітчизняна система охорони здоров’я неодмінно перейде на принципи госпрозрахунку, відповідно, без клінічного протоколу (як і без оцінки вартості медичної послуги) ми цього зробити не зможемо. Тим більше, без цього не вдасться запровадити обов’язкове медичне страхування. Хоча «загнати» мистецтво лікування хворого в стандартні «рамки» також неможливо, а з точки зору інтересів самого пацієнта — і неприпустимо. Тому так чи інакше домінуючим залишиться принцип індивідуалізованого лікування, та й персоніфікована медицина, сподіваюся, не за горами. Поштовхом до прискорення цього процесу можуть стати пошуки наших науковців. Наукові інститути працюють над розробкою найновіших препаратів — без цього ми не зможемо рухатися вперед. Але на ентузіазмі наука довго не протягне, вона має отримувати базове фінансування для забезпечення бодай основних своїх потреб.
На засіданні Вченої ради МОЗ пролунало багато слушних пропозицій та було прийнято відповідну резолюцію. Тепер головне, аби представники виконавчої влади почули лікарів та вчених і прийняли відповідні ефективні рішення, спрямовані на боротьбу з онкозахворюваністю в Україні. Якщо це відобразиться в чіткому плані дій влади, можна сподіватися на позитивні зрушення в онкології. Найголовніше — профілактика, рання діагностика раку, яка врятує мільйони життів і зекономить бюджетні кошти. Не менш важливою є підтримка наукових досліджень у галузі онкології. Наші вчені давно вже працюють на ентузіазмі. Про те, аби плоди їх праці дійшли до хворих, має подбати держава.
