Ольга Кобевко: Українська медицина схожа на стару бідну жінку з простягнутою рукою

1 січня в Україні розпочався черговий виток реформи медичної галузі. Проте в регіонах на новації реагують насторожено. Лікарі не знають, який вигляд матиме нова система охорони здоров’я, запропонована командою Уляни Супрун, а головне — вважають, що не можна її запроваджувати, спираючись на матеріально-технічну базу більшості медичних установ.

ВЗ Чи потрібна медикам реформа?

— Однозначно — так. Бо протягом 25 років незалежності наша медицина й далі залишалася радянською. Можливо, її структура не є поганою, але з плином часу та новими технологіями треба оновлюватися, змінюватися.

Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст Чернівецької обласної клінічної лікарні, член комісії з питань медицини, соціального захисту та АТО Чернівецької обласної ради, волонтер

ВЗ У чому ж труднощі впровадження реформ, якщо лікарі на них багато років чекають?

— Відповідно до пропозицій Уляни Супрун, на місцях — в обласних, міських та районних лікарнях — головні лікарі повинні бути грамотними управлінцями, менеджерами. Насправді ж це не так. У більшості випадків медичні керівники — люди старої системи, які обіймають свої посади по 10-15 років. Головні лікарі та керівники галузі чомусь почуваються «царьками», зневажають прос­тих медиків і з університетської лави вчать їх к10оритися і мовчати. Так не має бути. Медик — це освічена, інтелігентна, самодостатня людина, яка повинна самореалізовуватися і самовиражатися.

Саме головні лікарі старої системи довели до зубожіння лікарні в регіонах, при цьому постійно отримували премії та надбавки для себе. Більшість із них спокійно спостерігає за руйнуванням корпусів лікарні, виправдовуючись перед колективом: «Нема грошей!» Хоча гроші на медицину завжди виділялися. Просто їх неправильно розподіляли: тіньові тендери, непотрібні закупівлі, непріоритетні заходи. Усе це призвело до того, що більшість медичних закладів у занедбаному стані, доведені до зубожіння.

Медицина схожа на стару бідну жінку з прос­тягнутою рукою, яка повинна просити милостиню в пацієнта, у держави, у керівництва.

Корупція вкорінена в усіх системах України: від народження дитини, отримання вакцин, місця в дитячому садочку, школі, університеті, інтернатурі, на роботі. І, на жаль, люди вважають це нормою. Але це неправильно, неетично, аморально і протизаконно.

ВЗ А яка позиція профспілки? Чи підтримує вона лікарів?

— Це дуже неоднозначне питання. Лише кілька років тому всі профспілкові організації стали громадськими, однак залишили один дуже дивний пункт у статуті: «Усіляко сприяти адміністрації закладу». У цій фразі — уся суть! У Європі профспілки створюють саме для захисту працівників, а в Україні це ще один рівень підтримки керівника, захисний механізм головного лікаря.

У такій ситуації медикам потрібно спочатку самим усвідомити значущість та силу впливу профспілки, відійти нарешті від радянського стандарту обов’язкового перебування в складі цієї організації, яка, по суті, захищає не їх, а керівництво лікарні. Потрібно створювати власні незалежні профспілкові комітети, котрі в будь-який момент зможуть захистити нас від свавілля та принизливого ставлення, контролюватимуть режим праці й умови перебування на роботі, сприятимуть притягненню до відповідальності головних лікарів.

За кордоном керівництву лікарні дешевше створити належні умови праці для лікаря, ніж оплачувати штрафи після перевірок профспілки. А в Україні цією організацією просто прикриваються.

ВЗ Що конкретно з новацій наразі так і не запрацювало?

— Міністерство охорони здоров’я України відмінило радянську систему Семашка, яка свого часу абсолютно виправдала себе і дала можливість створити потужну інфраструктуру. Проте наразі вона недієва. Кожна адміністративна одиниця отримує кошти відповідно до кількості населення, котрі розподіляють між стаціонарами залежно від їх потужності.

Виходить, керівники лікувальних закладів піклуються про заповнення ліжок, а не про реальні потреби населення, зокрема розвиток лікарні. Одним із головних критеріїв оцінки їх роботи залишалося забезпечення «роботи ліжка», і не важливо, перебуває на ньому пацієнт, якому реально показане стаціонарне лікування, чи той, хто міг би лікуватися амбулаторно або в денному стаціонарі. Відповідно, це неефективне використання ресурсів. До речі, як може виконувати «ліжкодень» інфекційна служба? А патолого­анатомічна? Це абсурд! Та коли Уляна Супрун у вересні 2016 року скасувала систему Семашка, у регіонах її продовжували дотримуватися. Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА вимагав звітів по кількості виконання «ліжкомісць», а не по кількості хворих. Це супротив реформуванню. Лікар повинен думати про пацієнта, а не про те, чи збігається перебування хворого на ліжку з нормами, запропонованими системою.

ВЗ Як гадаєте, чи покращить стан справ страхова медицина і, зокрема, схема «гроші йдуть за пацієнтом»?

— Не можна запроваджувати страхову медицину на тій базі медичних установ, яка є на сьогодні. Люди не захочуть платити гроші за старі матраци, обшарпані стіни, переповнені палати і відсутність обладнання. Давайте дивитися правді в очі: у наших лікарнях жахливі умови як для хворих, так і для медиків. Більшість районних лікарень Буковини потребують елементарних ремонтів і оснащення. Вже мовчу про те, що у деяких відділеннях немає унітазів! Хочеться, аби реформу починали з найнижчого рівня, з оснащення. І лише після цього українці будуть готові щомісяця віддавати частину своєї зарплатні на медичну страховку.

Окрім того, аби страхова медицина реально працювала, очолювати медзаклади повинні грамотні менеджери. Бо зараз, коли ми стикаємося із застрахованими пацієнтами, розцінки, які пропонує лікарня, відверто обурюють. Наприклад, одній іноземці, яка лікувалася в інфекційному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні, видали рахунок за 6 днів перебування: за використання води — 80 грн, а за роботу лікаря — 69 коп. Це дуже принизливо. Потрібно, щоб управлінці добре продумали, як розраховуватиметься ця страховка. Коли за принципом «гроші йдуть за пацієнтом», то наразі не зрозуміло, як така схема працюватиме з інфекційними хворими чи екстреними пацієнтами. Інфекційна служба, наприклад, передбачає певні періоди спалахів хвороб, їх сезонність, надзвичайні ситуації (повінь тощо), епідемії грипу. А в патологоанатомічній службі взагалі немає пацієнта і карти хворого. Тому навряд чи принцип «гроші йдуть за пацієнтом» дієвий для деяких вузьких спеціалізацій.

ВЗ Із чого ж, на вашу думку, варто починати зміни в медицині?

— Представникам Міністерства охорони здоров’я передусім потрібно ознайомитися з медзакладами в регіонах, подивитися на оснащення та матеріальну базу лікувальних установ різного рівня. Бо наразі виходить, що змінюють принцип роботи, не змінивши засобів. Буде ду­­­­же шкода, якщо стара система переможе ініціативу змін. Медики ж мовчать, бо будь-який спротив чи висловлення інакшої думки розцінюється як небажання працювати.

Суспільству нав’язана думка про самовідданого лікаря, який давав клятву Гіппократа, тому повинен виконувати свою роботу безкош­товно й цілодобово. Саме керівники, котрі десятиліттями паплюжать медицину, формують таке принизливе сприйняття медиків. Пригніченими і покірними керувати легше та зручніше. У таких умовах лікарі України втрачають бажання самореалізовуватися, саморозвиватися та захищатися. Для якісних змін у медицині потрібно ознайомитися з проблемами регіонів, подивитися, у яких умовах працюють амбулаторії, районні лікарні та навіть заклади третинного рівня. Бо якщо й далі орієнтуватися на столичні медустанови, на місцях змін так і не дочекаємося.

Переконана, що головних лікарів медичних установ потрібно обирати на конкурсній основі. Такий принцип уже рік діє у Вінницькій області. На Буковині ж система опирається подібній новації. Хоча було б цілком логічно, якби претенденти на посаду очільника лікарні чи поліклініки представили громаді свої програми розвитку медзакладу, стратегії досягнення окреслених у них цілей, плани змін. Гадаю, саме в такий спосіб ми змогли б отримати грамотних менеджерів.

На жаль, будь-які зміни — локальні чи загальнодержавні — блокуються на місцях. Керівники системи охорони здоров’я в областях, здається, вирішили, що реформи — це лише реорганізація закладів і скорочення лікарів. З осені на Буковині з подання Департаменту охорони здоров’я могло бути закрито 2 заклади: ОКУ «Чернівецький обласний ендокринологічний центр» і КМУ «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер». Лише після втручання громади та медиків вдалося відстояти ці установи і максимально зберегти кадровий склад. Наразі ми боїмося неправильного, неграмотного трактування змісту реформ на місцях. Читаючи новини у ЗМІ, лікарі бачать: план змін полягає в тому, аби, принаймні, спробувати покращити стан справ у медицині. Водночас відчуваємо постійний супротив керівництва.

Медики в регіонах втомилися від роботи в таких принизливих умовах, тому нам пот­рібні кардинальні зміни. Ми віримо, що нові реформи принесуть позитив як для лікарів, так і для пацієнтів. Але основне зараз — не дати блокувати зміни на місцях і враховувати потреби медичних закладів, які так ретельно приховують керівники.

Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ»