22 березня Уряд затвердив склад госпітальних округів 11 областей та м. Києва. За словами представників Міністерства охорони здоров’я, це дасть «зелене світло регіонам для створення госпітальних рад, стратегічного планування округів на 5 років та залучення інвестицій у медичну галузь». Але насправді проблем, які намагається не помічати МОЗ, набагато більше, ніж стратегічних і чітких дій. Вони можуть звести нанівець ефективність реформи, залишивши українських громадян без доступної медичної допомоги.
Добровільно? Ні, примусово
Валерій ДУБІЛЬ, народний депутат України VI, VII і VIII скликань, член Політичної Ради ВО «Батьківщина», Голова Чернігівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина»
Серед основних проблем варто виділити кілька найголовніших. Зокрема склад госпітальних округів затверджено, проте досі немає нормативного визначення самого поняття «госпітальний округ». Крім того, кількість лікарняних ліжок планують скоротити, щоб не витрачати зайвих коштів на їх утримання, але не вирішено, куди і як влаштувати медпрацівників, котрих також доведеться скоротити (читайте — звільнити). І це — лише верхівка айсберга, насправді проблеми системні, і їх набагато більше.
Затвердження госпітальних округів відбулося згідно з поданнями державних адміністрацій, ніхто це питання з громадами не погоджував. Але ж на старті реформи представники і Міністерства охорони здоров’я, і Кабінету Міністрів України заявляли: утворення госпітальних округів — справа добровільна і має бути ініційована владою на місцях. Як це часто буває, у результаті маємо так званий добровільно-примусовий процес. Усі рішення ухвалювалися в облрадах, громади до обговорень не залучали, а відповідальність за організацію роботи округів переклали на останні. Закономірно, що після цього всією Україною прокотилася хвиля протестів: ані медпрацівники, ані решта населення не розуміють механізму реформи та з острахом чекають на скорочення лікарського персоналу, закриття лікарень. МОЗ не провело роз’яснювальної роботи, оскільки команда Уляни Супрун не має чіткої стратегії, затвердженої на законодавчому рівні.
Питань багато. А відповіді де?
В основі створення госпітальних округів лежить на перший погляд розумна і сучасна ідея: «гроші йдуть за пацієнтом». Для її реального втілення в кожного пацієнта має бути електронна медична карта, на рахунку якої зберігаються його страхові гроші і з якою він може звертатися по допомогу в будь-який медичний заклад. Це питання досі не узгоджене: по-перше, на розробку такої мережі потрібен час та фінансування, по-друге, це вимагає комп’ютеризації сільських закладів охорони здоров’я та підключення їх до інтернету. Передусім проблеми виникнуть, звичайно, у людей похилого віку: сучасні телефони, планшети та комп’ютери для них — часто важка для освоєння новинка.
Повернуся до проблеми невизначеності понять: досі немає чітко прописаних положень, що таке госпітальний округ, яка процедура його створення, які функції він виконує та як працює. Так само немає відповіді й на питання, хто буде вирішувати долю лікарень: які з них стануть закладами інтенсивного лікування, які — планового, на базі яких будуть облаштовані хоспіси, центри відновної терапії тощо. Також досі не зрозуміло, яка форма управління госпітальними округами буде прийнята, як працюватимуть госпітальні ради, як буде налагоджена їх взаємодія з об’єднаними громадами у складі госпітального округу та з обласними радами. Чи не забагато «як?», що не мають відповідей, коли реформа вже втілюється?
Усі ці питання мали бути врегульовані до прийняття закону про склад госпітальних округів. Навіть ті документи, які вже ухвалені у МОЗ та КМУ, не досконалі й містять багато протиріч. Зокрема в Порядку створення госпітальних округів, затвердженому Постановою КМУ від 30.11.2016 р. №932, йдеться про те, що об’єднання клінік становить собою госпітальний округ, а у Примірному положенні про госпітальний округ, затвердженому Наказом МОЗ від 20.02.2017 р. №165, вказується: його членами є представники громад. Такі невідповідності неприпустимі в нормативних документах.
Реформа: вигляд з регіону
МОЗ сформувало округи, ігноруючи труднощі «на місцях». Треба було як мінімум проїхатися сільською місцевістю і почути, із чим зіткнуться сільські та районні заклади охорони здоров’я. А таких труднощів насправді багато.Наприклад, на Чернігівщині в селах Козелецького району станції екстреної медичної допомоги віддалені від пацієнтів на 30-40 км, плече доставки становить 60-80, а подекуди й 100 км. За 60 хвилин, як постановило МОЗ, такі відстані подолати бездоріжжям на застарілих машинах швидкої допомоги неможливо. На минулому тижні я відвідав Козелецький і Менський райони Чернігівщини й обласний центр. Завідувачка Менського відділу медицини катастроф ЛПЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради Альона Волосенко розповіла: у їх розпорядженні — шість автомобілів, із яких лише один сучасний «Пежо». Решта — старі УАЗи. Директор ЛПЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради Ігор Даниленко зазначив, що нові автомобілі не закуповуються вже три роки і 60% автопарку потребують капітального ремонту або списання. Ситуація типова не тільки для Чернігівщини — у більшості областей України показники не кращі.
Щоб полегшити роботу екстреної медичної допомоги, необхідно створити сучасні диспетчерські служби, обладнані комп’ютерами та GPS-навігаторами. Такі служби дадуть змогу побудувати ефективну логістику: до пацієнта їхатиме бригада, що перебуває найближче; заявки перерозподіляться між невідкладною та екстреною службами допомоги; необґрунтовані виклики відсіються. Необхідність диспетчерських служб — очевидна, але Уряд не приділяє цьому належної уваги та не надає фінансування.
Непослідовність — на кожному кроці реформи. МОЗ взялося за реорганізацію системи первинної медичної допомоги, не підготувавши належної кількості лікарів загальної практики. За статистикою, українська центральна районна лікарня забезпечує прийом 65-85% звернень пацієнтів, хоча міжнародна практика передбачає, що близько 70% звернень обслуговують лікарі загальної практики, тобто первинна ланка. Ситуацією занепокоєні усі — і лікарі, і пацієнти. Перші хвилюються, що разом зі скороченням ліжкового фонду втратять роботу, при цьому 15-30% лікарів — спеціалісти пенсійного віку, які вже не перекваліфіковуватимуться на сімейних лікарів. Вони залишаться без роботи або неофіційно лікуватимуть місцевих мешканців, із якими працювали все життя. Пацієнти своєю чергою хвилюються, що в разі потреби просто не отримають допомоги через перепрофілювання та закриття лікарень. Унаслідок безсистемності й непродуманості реформи, що проводиться, утворився повний дисбаланс: навантаження на окремі ланки медичної допомоги зростає, а якість надання медичних послуг знижується. Відбувається хаотичне запозичення досвіду іноземних країн без зіставлення з українськими реаліями.
Окремо наголошу й на проблемі розподілу субвенцій між територіальними громадами. До мене звернувся медколектив Козелецької центральної районної лікарні. Заклад залишився без фінансування через недосконалість бюджетного законодавства та його неузгодженість з адміністративно-територіальною реформою: новоутворена Остерська ОТГ забрала на себе все фінансування вторинної ланки, залишивши ні з чим Козелецьку центральну районну лікарню, оскільки Козелецьку ОТГ ще не створено. Передбачаю, що такі випадки будуть непоодинокі, тож МОЗ має терміново визначити механізм розподілу субвенцій у перехідний період, доки не сформовані всі ОТГ.
Реформі потрібен чіткий план
На мою думку, для безболісного втілення медичної реформи потрібні поступовість та чіткий план. По-перше, необхідно гармонізувати законодавчу базу, визначити послідовність дій із реформування всіх ланок медичної допомоги. По-друге, утворити об’єднані громади, які мають визначити сприйнятливі для них межі та програми розвитку госпітальних округів. По-третє, передати первинну ланку на рівень громад, щоб вони отримали можливість фінансувати її в необхідному їм обсязі. По-четверте, розвивати систему екстреної медичної допомоги:
- створити єдині диспетчерські служби обласного рівня;
- оптимізувати розташування пунктів тимчасового базування автомобілів ЕМД;
- оновити автопарк.
І лише після того, як на достатньому рівні запрацює первинка, коли буде оптимізовано систему ЕМД, можна братися за перебудову вторинної ланки. Тільки застосовуючи системний підхід до реформування системи охорони здоров’я, вдасться досягти дієвих змін у медичній галузі, не наражаючи на небезпеку життя та здоров’я українців.
