Тернопільщина: Центр симуляційного навчання на досягнутому не зупиняється

Останніми роками в Тернопільському державному медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського активно впроваджують передові світові технології, серед яких — симуляційне навчання. Досвід тернопільських науковців у цій царині чималий, адже першу віртуальну клініку у 2016 році створили саме тут на базі ННІ медсестринства. П’ять років діє і клас для симуляційного навчання з екстреної медичної допомоги на базі кафедри медицини катастроф і військової медицини. А півроку тому перші тренінги провели в новому Центрі симуляційного навчання. 

Проте хочу зауважити, що симуляційне навчання не варто вважати панацеєю від усіх «хвороб» вітчизняних систем охорони здоров’я та медичної освіти, хоча воно є доволі дієвим й ефективним інструментом для вирішення певних завдань. Для того щоб ці технології дали якомога більшу користь, насамперед маємо чітко визначити їх переваги й недоліки, а вже потім поставити мету та сформулювати завдання, вирішувати які без них неможливо або недоцільно.

Система освіти медичних фахівців, яка нині діє в Україні, не дає змоги виявити лікарів і медичних сестер з недостатнім рівнем підготовленості та низькими показниками діяльності, оскільки не спрямована на оцінку всіх сфер компетентності фахівців. Впровадження ж контролю через систему симуляційного навчання сприяє вирішенню цієї проблеми. Щоправда, такий контроль не повинен мати каральний характер, основні зусилля краще спрямувати на професійний розвиток та зниження ризику, пов’язаного з недостатньою підготовленістю лікаря або медичної сестри. Тому, поза сумнівом, симуляційне навчання — це обов’язковий компонент професійної підготовки.

Усім викладачам відомо, що під час навчального процесу студенти не завжди мають можливість відпрацювати велику кількість певних маніпуляцій, відчувають нестачу тематичних пацієнтів, також у клініці існують й етико-деонтологічні обмеження у взаєминах між студентом та пацієнтом. Усі ці проблеми покликаний вирішити Центр симуляційного навчання, де різні клінічні навички можна засвоїти завдяки використанню манекенів-симуляторів, тренажерів та стандартизованих пацієнтів. Ми обладнали наш центр симуляторами, які дають можливість відпрацьовувати техніку аускультації серцевих тонів і дихальних шумів (як фізіологічних, так і патологічних, у дорослих і дітей), гінекологічного обстеження, акушерську майстерність під час пологів із ревізією стінок матки, методику серцево-легеневої та церебральної реанімації (індивідуально і в команді) із забезпеченням прохідності дихальних шляхів рото- та носогорловими повітропроводами, ларингеальною маскою, вентиляцією мішком АМБУ і за допомогою конікотомії з уведенням повітроводу, а також навички з кардіомоніторування пацієнта та дефібриляції зовнішнім автоматичним й ручним дефібриляторами тощо. Студенти також мають змогу відпрацьовувати алгоритми дій у різних клінічних ситуаціях в акушерстві та гінекології, педіат­рії, інтенсивній терапії та реаніматології тощо, до того ж з поетапним розвитком подій, нап­риклад, починаючи із ситуації, що трапилася на вулиці чи в побутових умовах.

Важливою складовою симуляційного нав­чанння є дебрифінг. Ми облаштували в нашому центрі дебрифінг-зали, де відбувається обговорення помилок, допущених під час відпрацювання клінічної ситуації. Цьому допомагають відео- та аудіозаписи роботи студентів у симульованих ситуаціях. Викладач може детально проаналізувати помилки і розібрати всі випадки, звертаючи увагу не лише на техніку виконання, а й на моменти, пов’язані з нетехнічними навич­ками, — комунікацією і взаємодією у команді, процесом ухвалення рішень, роллю лідера, розподілом завдань, ефективністю залучення всіх членів команди.

Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

Коментар

Михайло КОРДА, ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

У нашому виші процес симуляційного відпрацювання практичних навичок студентами ми організували власними силами. В Україні ми — одні з кращих і маємо наміри розширювати можливості створеного центру та наб­лижати його рівень до світових стан­дартів.