Мабуть, для кожного настає час, коли виникає потреба зупинитись, оглянутись на пройдений життєвий шлях, оцінити зроблене. Такий момент настав і для відомого фахівця із соціальної медицини Олега Михайловича Ціборовського.
Педіатр мимоволі
ВЗ Олеже Михайловичу, педіатрія ніби й не чоловіча спеціальність. Із любові до діток пішли на педфак?
— Дітей люблю, але дитячим лікарем став мимоволі…
І Олег Ціборовський розповів, як це сталося.
— Атестат зрілості, який засвідчував, що його пред’явник є «золотим» медалістом, дещо затримали у школі і голова приймальної комісії Київського медичного інституту на дводенне запізнення зі здачею документів спершу не звернув особливої уваги, та коли прочитав у заяві, що абітурієнт бажає вступити на лікувальний факультет, чомусь спохмурнів і став уважно читати автобіографію юнака. Жирною рисою підкреслив «проживав на тимчасово окупованій території» і тут чомусь звернув увагу на те, що термін прийому документів минув. Помітивши, як захвилювався хлопець, голова приймальної комісії його заспокоїв:
— Не біда, підеш на педіатричний. Згода?
— Пораджуся з батьками, — мовив спантеличений Олег.
Батько реагував на такий несподіваний поворот справи досить спокійно:
— А чому б тобі і справді не піти на педфак? Педіатрові потрібно навіть більше хисту, аніж терапевтові: дорослий пацієнт дасть лікареві корисну інформацію про свої болячки, а малюк не в змозі.
Бути по тому! І, вже ставши студентом, Олег зрозумів тонку гру голови приймальної комісії. Будучи деканом педіатричного факультету, він вирішив будь-що збільшити відсоток чоловічої статі і знаходив хитромудрі способи завербувати до себе якнайбільше хлопців. І досяг свого: мабуть вперше в історії медінституту 9О% студентів педфаку становили хлопці, тоді як традиційно скрізь було навпаки.
— Ось так я і став педіатром. І знаєте, не жалкую…
Швидко промайнули незабутні студентські роки — отримав призначення у село Мрин на Чернігівщині. А тут: «Будеш головлікарем будинку дитини». Ого! Радісно сповістив про таку честь батькам додому. Щоправда, сам собі був і головним, і рядовим, оскільки штатний розпис інших фахівців і не передбачував. Не скаржився батькам, що житла немає, мешкав у комірчині-ізоляторі. Не нарікав, що й завантажили його за повною програмою — головлікар сільської дільничної лікарні умовив працелюбного молодого фахівця попрацювати на півставки ще і в лікарні.
Листи, сповнені оптимізму, написав і дружині Олі, однокурсниці, також педіатрові. Домовлялись, що вони возз’єднаються, як тільки Олег отримає хоч якесь житло.
Від практики до науки
Минуло кілька років. З дому, із Києва, надходили тривожні листи: здало здоров’я батька, заслабла й мама. Діти порозліталися, як ті птахи, хто допоможе стареньким? І Олег став збиратися до Києва. Полишав сільську медицину з чистою совістю: у село прибули за призначенням два лікарі і їх, за сприяння Олега, відразу ж забезпечили житлом. І ще лишив одну добру згадку про себе: при сільській дільничній лікарні відкрив дитяче відділення на 50 ліжок.
У рідному місті з лікарськими вакансіями було сутужно. Нічого не лишалось, як піти на станцію швидкої допомоги. Охочих працювати там завжди було мало: і завантаження через край, і не престижно. Але на долю не нарікав — на «швидкій» здобув не лише фаховий, а й фізичний гарт — у подальшому житті це згодилося.
Із часом молодого працелюбного фахівця помітили в Українському НДІ педіатрії, акушерства й гінекології. Нова посада — молодший науковий співробітник.
Тоді, у 70–х роках минулого століття, в інституті окрім акушерсько-гінекологічних проблем переймалися і здоров’ям школярів. Чому їх здоров’я неухильно погіршується? Як зарадити цьому загрозливому процесу? Відповідь мали дати наукові дослідження. Так Олег Ціборовський прилучився до наукової роботи. Ознайомившись із матеріалами перших його досліджень, завідувач науково-організаційного відділу НДІ Віктор Неділько зазначив: «Та це ж майже готовий матеріал для кандидатської дисертації». Запропонував і тему:
«Вплив соціальних чинників на здоров’я школярів молодших класів».
Молодий науковець блискуче захистив дисертацію.
Подальші обшири й можливості відкрила посада вченого секретаря інституту. Тепер він уже мав дбати не лише про свій особистий внесок в українську педіатрію, а й усього колективу науковців. А проблеми були: здоров’я вагітних, породіль, новонароджених.
Дослідження породжували величезний обсяг інформації, а обробка її традиційними методами гальмувала поступ. Чому б не скористатися останніми здобутками кібернетики? Запропонував керівництву інституту свій план.
Це значно пізніше кібернетика, електронно-обчислювальна техніка стали «у моді», тоді ж, у 70-х роках минулого століття, багато хто вважав цей напрямок безперспективним. Олег Ціборовський довів, що це не так — вперше аналіз наукових досліджень стали робити за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Робота пішла жвавіше. А за тим запровадили ще одну новацію — автоматизовану систему управління.
Оскільки обсяги наукової роботи зростали, визріло питання про відкриття нового підрозділу в НДІ — відділу наукових проблем організації медичної допомоги дітям і матерям. Кому очолити таку важливу дільницю? В адміністрації інституту сумніву не було — звичайно ж Олегу Ціборовському.
Роки, як намисто
Невблаганний час нанизував роки, мов разки намиста. Здавалося, недавно його батьки обговорювали споконвічне для дітей питання ким бути, як тут уже й Олег Михайлович опинився у ролі батька дорослих дітей. Син Ярослав закінчував середню школу і твердо вирішив: піде стопами батька й матері. Не підвів — вступив до того ж медичного інституту, на той же педфак.
А його батько, Олег Михайлович, у цей час переймався зовсім іншими питаннями. Із висоти набутого багатого досвіду дуже кидалися в око недоліки існуючої системи охорони здоров’я, приміром, у роки горбачовської перебудови у моду ввійшла загальна диспансеризація населення.
— Галасу було багато, — досі не може спокійно згадувати ті часи Олег Михайлович, — але яка ж користь від тієї диспансеризації, коли основний її етап — лікування виявленої захворюваності — у масових масштабах (як задумувалося) так і не реалізували?
І чужого не цурайтесь…
Ольга Іванівна, дружина, ніколи не хвилювалася так, як цього разу, готуючи чоловіка до відповідального відрядження. Незвичайного як для недавнього радянського науковця — закордонного. Упала «залізна завіса», з’явилися зовсім інші можливості. Але що ж покласти чоловікові у далеку дорогу? Вона пролягала до столиці Туреччини Анкари. У складі групи провідних фахівців різних профілів його запросили взяти участь у роботі світового конгресу Гельсінської громадянської асамблеї.
У наступному, 1994, році надійшло запрошення від фракції зелених Європарламенту до Парижу і Страсбурга, до Базеля, Женеви і Цюріха — зелені цікавились долею, станом здоров’я дитячого населення України після екологічної катастрофи на ЧАЕС. На поважних зібраннях Європи представник української медицини виступав із доповідями, інформацією про медичні наслідки чорнобильської біди.
А вдома його чекало запрошення обійняти посаду професора кафедри управління охороною здоров’я Інституту державного управління та самоврядування при Кабінеті Міністрів України. Олег Михайлович став науковим керівником і консультантом перших в Україні 40 магістерських робіт із актуальних питань організації та управління галуззю.
Реформи є невідворотними
Масштабнішими ставали обшири його наукової та громадської діяльності. І цілком логічним, виправданим був перехід Ціборовського на роботу до Інституту громадського здоров’я, де йому запропонували очолити відділення наукових регіональних програм реформування галузі — сама доля спрямувала науковця зайнятися питаннями реформування системи охорони здоров’я вже незалежної України.
Олег Ціборовський є автором цілої низки проектів, рекомендацій про те, як змінити рідну йому галузь на краще. Ось лише деякі його проекти: «Комплексна цільова програма реструктуризації галузі», «Основи державної політики України у галузі охорони здоров’я» та інші. Його думки, рекомендації, пропозиції лягли в основу національних, державних, регіональних програм, ряду законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, рішень колегії МОЗ України.
Учений говорить про невідворотність реформ:
— Вони зумовлені кардинальними змінами соціально-економічної системи, незадовільним станом здоров’я населення, недостатніми фінансовими, матеріальними ресурсами галузі, недосконалою системою оплати праці медпрацівників. Зрештою незадоволенням пацієнтів, як і всього суспільства, якістю медичної допомоги. А якщо конкретніше, то наші зусилля мають бути спрямовані на розв’язання таких гострих проблем: визначення гарантованого обсягу медичних послуг, розробку медико-економічних стандартів, а також створення нової, ефективної системи матеріального і морального стимулювання медпрацівників, оплату їх праці залежно від кількості, якості та наслідків роботи. Має бути створена система контролю і забезпечення якості медичної допомоги, системи інформаційного забезпечення служб. Багато говоримо про потребу підвищення санітарної культури нашого населення, а про моральне чи матеріальне стимулювання здорового способу життя навіть і не згадуємо. Відстає правове забезпечення системи. Ми ще далекі від сучасного рівня управління галуззю. Готуємо лікарів, а коли ж належно готуватимемо висококваліфіковані кадри організаторів охорони здоров’я, удосконалюватимемо методи управління системою? Все це маємо зробити. Бо хто ж зробить, якщо не ми?
ВЗ Олеже Михайловичу, я чув про Вашу комплексну цільову програму реструктуризації системи. У чому її суть?
— Це насамперед перегляд, корекція стосовно реальних соціально-економічних умов потреб населення у різних видах медичної допомоги, нормативів навантаження медиків різних спеціальностей на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, засад сімейної медицини. Це і скорочення непотрібних ланок, обґрунтоване упорядкування мережі лікувальних закладів, удосконалення їх структури та функцій.
Зрештою, це не лише моя власна думка, а й багатьох моїх колег, низка новацій уже й прописана у державних документах. За чим же зупинка? За дією, конкретною роботою…
Династія лікарів–педіатрів
Телефонний дзвінок перервав нашу розмову.
— Телефонувала онука Богдана, — пояснив господар дому.
— А хто вона за фахом?
— Педіатр, як і прадід, дід, батько.
— Отже, Ціборовські — династія лікарів-педіатрів?
— Майже. Лише донька Ірина підвела, вона — кандидат історичних наук.
Скількох же хворих діток пролікувала ця славна родина? Скількох новонароджених врятувала?
— І в голову не приходила думка підраховувати. Це ж наша звичайна робота.
Не рахували й скільки років пропрацювала родинна династія у галузі педіатрії. А ми підрахували: понад 130!
Василь КАЛИТА, «ВЗ»
СЛОВО ПРО КОЛЕГУ
Любомир ПИРІГ, академік НАМН, член-кореспондент НАН України, почесний президент ВУЛТ, президент СФУЛТ:
— Хтось із діячів медицини віддає перевагу теорії, і це потрібно, а хтось іде до вершин фахової досконалості і через науку, і через клінічну практику. Саме останнім шляхом пішов наш вельмишановний ювіляр, відомий фахівець із соціальної медицини, історії медицини. І з часом це йому дуже згодилося — багато розроблених ним проектів, рекомендацій, пропозицій лягли в основу низки важливих державних документів у галузі охорони здоров’я.
Можна уявити той величезний науковий і клінічний досвід, накопичений Олегом Михайловичем! За своє життя він встиг попрацювати рядовим лікарем швидкої медичної допомоги, завідувачем медпункту автоколони, терапевтом медико-санітарної частини промислового підприємства, лікарем електрокардіографічного кабінету поліклініки. То хто ж може краще розбиратися у тонкощах української системи охорони здоров’я? Із ним постійно радяться у питаннях реформування галузі.
Вагомим є і внесок ювіляра у медичну науку. Це понад 370 наукових і публіцистичних праць, у тім числі 38 монографій і посібників, 16 науково-методичних та науково-інформаційних брошур. Водночас Олег Михайлович брав активну участь і у громадському житті держави, зокрема у створенні й діяльності Української екологічної асоціації «Зелений світ», Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Народного Руху України. Є одним із засновників і незмінним членом правління Всеукраїнського лікарського товариства, Світової федерації українських лікарських товариств. За свою плідну діяльність має низку відзнак.
Побажаємо ж вельмишановному ювілярові ще довгі роки перебувати у лавах професійних та громадських діячів рідної України.
