Гарантія надання всіх видів медичної допомоги навіть тим, хто не може брати участь у «співоплаті», перспективи медичної реформи, щорічна закупівля ліків із терміном придатності, який не закінчувався б через кілька місяців. Про все це — у розмові з Головою Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольгою Богомолець.
Ольга Богомолець, Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’яДо теперішнього моменту більшість рекомендацій профільного Комітету, які гостро необхідні й допоможуть найближчим часом зробити медичні послуги якіснішими та доступнішими для людей, як-то: впровадження міжнародних протоколів лікування, референтних цін, відповідальність за лікарську помилку, — МОЗ не виконані. Також Міністерство заперечує необхідність введення медичного страхування, без якого, на мій погляд, реформа буде малоефективною. Точніше, реформа то пройде, але легше від того людям, у яких немає грошей на лікування, не стане. Нинішнє керівництво МОЗ не хоче говорити правду й про катастрофічну ситуацію з відсутністю ліків. Замість спільного пошуку рішень і конструктивного професійного діалогу ми отримуємо заяви Міністерства, що всі, хто не підтримує їх погляд на реформу, — вороги.
«Правду про відсутність ліків»? Це що?
Я була одним із співавторів Закону України «Про міжнародні закупівлі». Метою законопроекту, прийнятого Парламентом у 2015 році, було побороти корупцію у МОЗ, а отже, забезпечити пацієнтів якісними та доступними ліками, придбаними без посередників і накруток. Ми створили інструмент, а МОЗ мусило ефективно його використовувати. Прийшов час оцінити результати — чи вийшло за три роки?
У листопаді 2015 року Міністерство заплатило за ліки 2,2 млрд грн, але більшість медикаментів надійшло лише в кінці 2016-го — через рік після передоплати. Частину препаратів МОЗ закупило дешевше, але з обмеженим терміном придатності, і зараз ці ліки — на десятки мільйонів гривень — лежать на складах і чекають обміну або списання, але не можуть врятувати нічиє життя.
У листопаді 2016 року з держбюджету на закордонні рахунки було виведено вже майже 4 млрд грн. Сьогодні — через вісім місяців після сплати коштів — поставки здійснені лише на 27%, потрібних дітям вакцин завезено всього 4%, а препаратів для лікування дитячої онкології — 0. На 2017 рік Парламент знову збільшив витрати на закупівлю медикаментів — виділив майже 6 млрд грн, але МОЗ і досі не уклало угод на постачання препаратів. Це означає, що пацієнти у 2017 році не отримають ліків і вакцин.
Для вирішення проблеми держзакупівель (щоб своєчасно забезпечити людей необхідними якісними ліками) МОЗ слід затвердити стандарти лікування, перелік гарантованих медичних послуг, референтні ціни і виходити на відкриті онлайн-закупівлі медикаментів через систему ProZorro. Саме адаптація міжнародних стандартів лікування і їх затвердження — це початок реальної медичної реформи.
Хто конкретно відповідає за те, що вони не/затверджені?
Вище керівництво галузі — Міністерство. Кожен Міністр, а нині — виконувач обов’язків Міністра. Необхідність адаптації міжнародних стандартів лікування прописана у рішенні парламентських слухань, якими наприкінці 2015 року було затверджено покрокову програму приведення нашої системи охорони здоров’я у відповідність до європейських стандартів. Із рекомендацій ВРУ щодо реформи МОЗ практично нічого не виконало. У своєму новому Законі Міністерство пропонує лікарям читати онлайн-протоколи англійською мовою. А наскільки це відповідає нашим реаліям? Сільські ФАПи не забезпечені елементарним обладнанням, не кажучи вже про комп’ютери. Чи в багатьох лікарів необхідний рівень володіння англійською для перекладу цих протоколів? Ким і чим буде захищений пацієнт від помилки лікаря, яка може коштувати йому життя?
Коли ви востаннє особисто говорили з Уляною Супрун?
Минулого тижня, на нараді в Кабміні. Між керівництвом Міністерства і профільного Комітету повинен бути постійний конструктивний професійний діалог експертного рівня. У нашому випадку, на жаль, цього не відбувається.
Ясно. А заступники Супрун?
Ходять справно на засідання Комітету, але ось відповідей на багато запитань ми досі не можемо отримати. Наприклад: що входить до гарантованого пакету медичної допомоги? Чи буде виїзд швидкої допомоги на гіпертонічний криз або високу температуру безкоштовним, чи за нього потрібно буде платити? Скільки необхідно буде платити людині, щоб потрапити на планову операцію? За мамографію? За рентген? За діагностику та лікування онкопатології?
Якщо співоплата стане обов’язковою, звідки візьмуть гроші пацієнти психіатричних клінік? Кому доведеться платити за розтин у морзі? А хто зможе сам заплатити за трансплантацію? А якою буде співоплата при реабілітації? Відповідей на ці запитання в Законі немає. Після запропонованої реформи за все, крім невідкладної, сімейної та паліативної медицини, пацієнтам потрібно буде офіційно платити, а от скільки і в якому обсязі — не зрозуміло.
Хотіла уточнити з приводу терміну придатності препаратів, закуплених через міжнародні організації. За інформацією Центру протидії корупції, тільки 24 препарати з 400 були прострочені (6% від загальної кількості). 10 із 24 препаратів мали термін придатності більше одного року. У них також є документ від міжнародної організації Crоwn Аgents, яка зобов’язується надати препарати замість прострочених. Згідно з документом 3 позиції ліків перебувають в Україні, а поставка ще двох очікується в червні-липні цього року. Про яку кількість прострочених ліків ви говорите?
Ви говорите про кількість позицій, я — про людей, адже кожен із цих препаратів потребує якийсь хворий. Частина з них призначалася для онкохворих дітей. Детальну інформацію про кількість і призначення прострочених ліків я опублікувала в своєму блозі наприкінці травня. А якщо в грошах, то на десятки мільйонів лежить прострочених препаратів, які вже нікому не врятують життя, а повинні.
Зайшли препарати з терміном придатності в 4 місяці. Ви можете піти в аптеку в будь-який день, а держава купує ліки один раз на рік. Тому термін придатності цих препаратів повинен бути таким, щоб їх вистачило до наступних закупівель.
У такому випадку в мене до вас запитання по вашому законопроекту «Про внесення зміни до статті 17 Закону України «Про лікарські засоби» (щодо термінів придатності лікарських засобів, закуплених із залученням спеціалізованих організацій)» (№6194). У ньому ви пропонуєте збільшити вимоги до терміну придатності закуплених через міжнародні організації медикаментів. Чому такі самі умови не стосуються українських компаній? Адже вони теж можуть загубитися десь, і ми отримаємо прострочені, але українські ліки.
Мій закон якраз і приводить міжнародні закупівлі до єдиних українських вимог. А в Законі «Про міжнародні закупівлі» це питання віддано під контроль і відповідальність МОЗ, за що пацієнти тепер розплачуються відсутністю якісних препаратів.
Здається, Закон «Про міжнародні закупівлі» відповідає умовам, за якими ці організації працюють у всьому світі.
Усі цивілізовані країни закуповують медикаменти самостійно, вчасно, без посередників, тому що хочуть, аби їх державну політику поважали. Мені важливо, щоб дотримувалися інтереси нашої держави, щоб закупівлі проводилися в строк і за кращими цінами, а наші пацієнти були б своєчасно забезпечені якісними препаратами.
Зараз законопроект «Про державні фінансові гарантії» (№6327) знаходиться у профільному Комітеті. На якому етапі нинішня підготовка його, чи буде він ухвалений і проголосований до кінця цієї сесії? За яких умов ви готові його підтримати?
Закон перебуває в нашому Комітеті. Секретаріат уже вніс 886 правок, поданих 80 народними депутатами. Уявляєте якість документа обсягом у 24 сторінки, який тепер разом із правками становить 328 сторінок? Це прямий наслідок того, що МОЗ конструктивно не працює з Парламентом, а мало б.
Моя позиція не змінилася — я продовжую говорити про те, що цей закон не є реформою, яка полегшить людям життя, він лише легалізує обов’язкову оплату пацієнтом медичних послуг — виведе з тіні гроші, які раніше ходили у конвертах. Платити зможуть тільки ті, у кого є гроші. Реформа — це комплекс дій, що повинен привести до конкретного результату — доступної для людей медицини.
Мої опоненти не беруть до уваги, що саме Парламент запустив реформу охорони здоров’я у грудні 2015 року, провівши парламентські слухання. Ми затвердили покроковий план дій для трансформації системи охорони здоров’я до європейського рівня, зафіксували, що повинні фінансувати послугу, а не ліжка. І виконали взяті на себе зобов’язання, тільки без гучного піару. Над законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» (№2309), який став Законом №2002, Комітет працював майже 2 роки. Цим Законом введено поняття оплати за медичні послуги, тобто «гроші пішли за пацієнтом» ще у квітні. Із жовтня цього року медичні установи і лікарні зможуть перейти на фінансування медичної послуги. Тобто реформа вже стартувала, але МОЗ досі не прийняло підзаконних актів — не затвердило моделі розрахунку собівартості медичної допомоги, не надало переліку послуг (за що і як платитимуть). Тобто гроші, які повинні йти за пацієнтом, не знають адреси, куди їм іти.
Ви стали співкерівником групи з доопрацювання медреформи. Чи прогнозуєте ви, що до 15 липня всі необхідні законопроекти будуть прийняті?
Прогнозувати дати я не буду. Законопроект повинен стати якісним, а отже, його потрібно доопрацювати.
Але тепер постає питання: «До чого?» Міністерство пропонує затвердити базовий гарантований пакет допомоги: екстрену, сімейну та паліативну. За все, що виходитиме за ці рамки, платитимуть пацієнти. Це ще глибше розділить людей на багатих і бідних — тих, хто може за себе заплатити, і тих, хто не може. Як говорить МОЗ, тим, хто не зможе платити, можливо, дадуть субсидії. Але про це в Законі нічого немає. Тобто Міністерство свідомо збільшує кількість людей, які будуть змушені чекати субсидію і стояти з простягнутою рукою, зміцнює й примножує в державі співтовариство, у мисленні якого закріпиться модель мовчазного очікування подачки.
У нас є інший варіант розвитку — введення державного медичного страхування з фіксуванням відсотка від ВВП, що виділятиметься з бюджету. Платити повинен той, хто може це зробити. Роботодавець платить за свого працівника, приватний підприємець платить за себе. Це — додаткові гроші, які повинні зайти в державний фонд медстрахування. Пенсіонер заплатить, умовно, одну гривню, а решту необхідної суми оплатять із держбюджету. Державно-приватна модель медичного страхування найбільш прийнятна для країн, що розвиваються.
А ті, хто неофіційно працює?
А ось тут я готова плавно перейти до реформи економіки й системи оподаткування, і дивитися в корінь, і робити так, щоб люди самі хотіли б працювати офіційно. Але зараз ми говоримо про моделі нової системи охорони здоров’я. Усі люди повинні отримувати гарантований пакет медичних послуг, і це збігається з тим, що пропонує Міністерство. А ось далі потрібно знайти оптимальне рішення.
Уже від прийнятого Закону №2002 ми зможемо вийти на державне страхування. Хочу також згадати про пропозицію Міністерства створити монопольний орган — Національну службу здоров’я. У запропонованому форматі вона завдасть більше шкоди, ніж користі. Крім того, не зрозуміло, чому ці функції не може виконувати саме Міністерство.
Чим саме він вам не подобається?
Монополією функцій. Цей орган сам визначає тарифи — скільки платимо, кому платимо, за що платимо, контролює якість лікування й обирає виконавця медичної послуги. Тобто «гроші йдуть за пацієнтом», тільки не туди, куди той хоче, а туди, куди їм вкаже цей орган. Ну і, звичайно, забирає під себе 80 млрд грн — ті гроші, що зараз децентралізовані і як медичні субвенції надходять у регіони.
За матеріалами онлайн-видання «Лівий берег»
