Держава гарантує. Але не фінансує

Безоплатне забезпечення хворих на цукровий діабет інсулінами декларується державою, фіксується в різних документах і реалізується завдяки програмі реімбурсації. Здавалося б, і справді все робиться для того, аби хворі могли без проблем отримувати життєво важливі препарати. Та, як часто буває, тут з’являється одне «але» — недостатнє фінансування. Закладених у бюджет і виділених регіонам на придбання інсулінів коштів вистачить тільки до вересня. А що далі?

Харківщина

Олена ГОЛОВІНА, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради — начальник управління організації лікувально-профілактичної допомоги дорослому населенню

Розуміючи важливість своєчасності надання медичної допомоги пацієнтам із ЦД, у місті Харків створили потужну структуру ендокринологічної служби, що дає змогу комплексно лікувати цю патологію на всіх її етапах. Усіх хворих на ЦД, які потребують інсулінотерапії, внесено до єдиного реєстру обліку пацієнтів.

Кількість інсулінозалежних пацієнтів у Харкові в період з 2012 по 2017 роки коливається в межах 7,5 тис. осіб, серед яких сьогодні налічується 355 дітей. Третина цих хворих — якщо бути точною, то це 2788 дорослих і всі діти — застосовує винятково імпортні інсуліни. Забезпечення зазначеної категорії лікарськими засобами до 2015 року здійснювали за рахунок державної субвенції у межах виконання Державної цільової програми «Цукровий діабет» на 2009-2013 роки. Покриття коштами державної субвенції становило 90-94%. Для 100-відсоткового забезпечення хворих інсулінами додатково виділяли кошти з міського бюд­жету в межах міської Комплексної програми «Інновації в пріоритетних напрямках розвитку галузі охорони здоров’я м. Харкова на 2011-2015 роки». Рішенням сесій Харківської міської ради щороку затверджувався перелік інсулінів вітчизняного й іноземного виробництва та їх аналогів. Закупівлю інсулінів здійснювали за процедурою відкритих тендерних торгів.

Потребу в цих препаратах по кожному виду інсуліну розраховують згідно з Методикою визначення потреби хворих на цукровий діабет, затверд­женою Наказом МОЗ України від 23.03.2011 р. №160 «Про забезпечення хворих на цукровий діабет лікарськими засобами та виробами медичного призначення». Вона становить 50 одиниць інсуліну на одну особу на добу. Закуп­лені інсуліни розподіляли відповідно до потреби між лікарняними закладами, і кожний пацієнт мав змогу отримати необхідні препарати безпосередньо в поліклініці за місцем проживання в потрібній кількості. Не було черг, скандалів, сліз…

З 2015 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.2015 р. №11 «Деякі питання надання медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам» змінився порядок та умови надання медичної субвенції. З урахуванням вимог п. 7 Порядку та умов надання медичної субвенції коштів у кошторисі міської Комплексної програми передбачити ми вже не могли. Окрім того, ми поступово перейшли на рецептурне забезпечення препаратами інсуліну.

Я не перелічуватиму всіх нормативних документів (постанов, наказів), які за цей час надійшли з МОЗ України стосовно створення єдиного реєст­ру пацієнтів та доопрацювання Порядку відшкодування вартості препаратів інсуліну. Не цитуватиму висловлювань хворих з приводу переходу на нові умови отримання препаратів інсуліну. Наведу тільки кілька прикладів-порівнянь.

Так, протягом 2012-2014 років річна потреба в забезпеченні інсулінами жителів м. Харків становила в середньому 22,5 млн грн. За рахунок медичної субвенції надходило у середньому 21 млн грн, що становило близько 93% від пот­реби. Решту кош­тів виділяли з місцевого бюд­жету. Інсуліни закуповувалися через тендерні торги безпосередньо у виробника (наприк­лад, ПАТ «Фармак», ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар») за цінами, які були значно нижчими, ніж у суб’єктів господарювання — аптек. Ціни на інсуліни протягом кількох років залишалися на одному рівні. Однак з 2015 року почали зростати, тож приблизно за однієї і тієї самої кількості хворих потреба в коштах для забезпечення таких пацієнтів збільшувалася в рази: у 2015 році — 45,5 млн грн, у 2016-му — 55 млн грн, у 2017 році — 60 млн грн. Медична субвенція з державного бюджету місцевим на забезпечення централізованих заходів для лікування хворих на ЦД залишилася практично на тому самому рівні: 2015 рік — 21,4 млн грн, 2016-й — 30,9 млн грн, 2017-й — 24,7 млн грн. Покриття коштами медичної субвенції нині стано­вить у середньому 48% від потреби. Ціни ж на препарати інсуліну продовжують зростати: «Фармасулін® Н» торік коштував 90 грн, цьогорічна ціна — 129 грн, «Протафан® НМ» торік відпускали за 538 грн, сьогодні — за 649 грн, «Лантус®» — відповідно за 1300 і 1600 грн. За нашими підрахунками вартість лікарського засобу на шляху від виробника до пацієнта, враховуючи всі надбавки, додатково зростає на 30%.

Станом на сьогодні місту Харків для повного забезпечення хворих на ЦД препаратами інсуліну до кінця цього року необхідно ще 22 млн грн додаткових коштів. З такою медичною субвенцією, яка виділена нам на теперішній час, забезпечити пацієнтів в повному обсязі препаратами інсуліну неможливо. Тому лікарі кожному з них вимушені виписувати рецепти на меншу кількість препарату, щоб охопити всіх інсулінозалежних. Проблема ускладнюється ще й періодичною відсутністю того чи іншого виду інсуліну в аптечній мережі. Станом на сьогодні відсутні поставки інсуліну іноземного виробницт­ва «Епайдра®» та «Хумулін МЗ», «Хумулін НПХ», «Хумулін Регуляр». Лікарі пропонують пацієнтам госпіталізацію у стаціонар, щоб там під контролем фахівців підіб­рати інший вид інсуліну. Але хворі прекрасно розуміють усі ризики, пов’язані з переходом на інший вид препарату, і відмовляються. Пацієнти навіть беруть кредити в банках, аби придбати необхідні ліки! І ми знаємо про це, однак зарадити, на жаль, не можемо, хоча й намагаємося. Зокрема у 2017 році міська рада змогла додатково виділити 1,9 млн грн на забезпечення хворих на ЦД препаратами інсуліну за рахунок перерозподілу залишків медичної субвенції, які спрямовувалися на інші потреби закладів.

Сьогодні з цією проблемою зіткнулися, на мою думку, не лише харків’яни — вона актуальна для всієї країни. Децентралізація — правильний крок, але за рахунок місцевих громад краще вирішувати такі питання, як ремонт комунальних закладів охорони здоров’я, придбання медичного обладнання, оплата комунальних послуг, які, до речі, забирають значну частину медичної субвенції. А от ліки та формування цін на них повинні бути однаковими в усіх регіонах. Про це мусить дбати держава. Виконання обов’язків щодо пільгового забезпечення хворих на інсулінозалежний ЦД лікарськими засобами, від щоденного отримання яких залежить життя пацієнта, має бути гарантоване державою в повному обсязі, а не наполовину.

Житомирщина

Вікторія СТАХОВСЬКА, завідувачка ендокринологічного відділення КУ «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради, обласний позаштатний ендокринолог управління охорони здоров’я Житомирської ОДА

Зрозуміло, що в окремих районах сума виділених державою коштів може бути недостатньою. Проаналізувати ситуацію зможемо пізніше, коли будуть використані запаси препаратів інсуліну, які є практично в кожному з них. Наразі дефіциту коштів немає. Органам місцевого самоврядування запропоновано подумати над тим, як закласти відповідні кошти до бюджету, аби в разі потреби забезпечити пацієнтів із цукровим та нецукровим діабетом необхідними препаратами до 100% від потреби й передбачити визначення рівня глікозильованого гемоглобіну хоча б двічі на рік.

Буковина

Марина ЛЕОНОВА, головний лікар Чернівецького обласного ендокринологічного центру

Цьогоріч Чернівецькій області на придбання інсулінових препаратів із держбюджету виділили 17 млн грн, ще стільки ж коштів залишилося з минулого року. Таким чином, на сьогодні маємо 34 млн грн за потреби — 49,2 млн грн. Проблеми можуть початися із жовтня: на останній квартал року коштів немає. А поки що інсулінів вистачає всім, хто їх потребує. Щоправда, аптеки не завж­ди мають у наявності необхідний препарат. Фармацевти кажуть: їм невигідно працювати з інсулінами, адже обов’язково щомісяця в наявності повинні бути всі 59 найменувань, при цьому відсоток заробітку на них занадто низький. Тому трапляються випадки, коли пацієнтам доводиться чекати, поки ліки замовлять і доставлять в аптеку.

Окрім того, ціни на інсулінові препарати, порівняно з минулим роком, зросли приблизно на 25%. Тобто на ту саму суму, що й минулого року, нам сьогодні вдається придбати на чверть менше ліків. До того ж до переліку «Доступних ліків» включено лише два найменування інсулінів, одним із них користуються всього 10% хворих. Натомість є «Глімепірид», який підходить 60% наших пацієнтів, однак у програмі «Доступні ліки» його нема. У зв’язку із цим хворі часто переходять на дешевші препарати, зокрема вітчизняного виробництва. Їх ціна в рази нижча, ніж імпортних. Наприклад, «Глюкофаж» коштує 200 грн, а його вітчизняний аналог — «Метформін» — 36 грн. Але, на жаль, дешевший вітчизняний препарат має слабшу цукрознижувальну дію, і через це замість однієї таблетки хворому доводиться приймати 2-3. Це, без сумніву, негативно впливає на нирки та печінку. Тому наразі для більшості хворих на ЦД програма «Доступні ліки» — лише назва, яка мало чим допомагає.

Від інсулінових препаратів залежать тисячі життів хворих на ЦД. Вважаю, що Міністерство охорони здоров’я України повинно звернути більше уваги на цю категорію пацієнтів, зокрема розширити перелік лікарських препаратів, які входять до програми «Доступні ліки», і, звісно, забезпечити належне фінансування.

Закарпаття

Ольга ОЛЕКСИК, завідувачка ендокринологічного відділення Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Андрія Новака, позаштатний ендокринолог Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА

Нині потребу в інсулінах частково покриваємо за рахунок залишків препаратів, закуплених у 2016 році. А на ті види інсулінів, яких уже немає, виписуємо електронні рецепти. Можна сказати, що всі пацієнти забезпечені всіма видами інсулінів у необхідній кількості. Дефіциту препаратів ми наразі не відчуваємо. Усі інсуліни відпускаються безоплатно, як вітчизняні, так й імпортні. Можна констатувати, що цьогоріч завдяки впровадженню пілотного проекту реімбурсації інсулінів ситуація із забезпеченням хворих краща, ніж була в попередні роки.

Тернопільщина

Надія ГУЛЬКО, завідувачка ендокринологічного диспансерного відділення Тернопільської університетської лікарні, головний позаштатний ендокринолог управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

Щодо забезпечення мешканців краю препаратами інсуліну, то потреба в них була розрахована згідно з даними обласного реєстру. Аби всі хворі нашого регіону мали можливість отримувати ліки, нам необхідно 32 млн грн, виходячи з нинішніх цін. Однак із державної субвенції виділено лише 24,5 млн грн, на які було закуплено інсуліни: частково за рахунок пролонгування договорів закупівель цих препаратів у 2016 році, а частково через проведення тендеру в березні 2017 року на суму 19 млн грн. Саме на ці кошти й закуповуємо інсуліни відповідно до потреби. Скажімо, якщо одним видом інсулінів ми забезпечені на два місяці, то замовляємо його уже на початку третього. Іноді трапляються збої в постачанні, і виходить, що ті ліки, які замовили на початку місяця, надходять до пацієнта наприкінці.

Для повного забезпечення ліками усіх, хто перебуває на обліку, цих коштів недостатньо, але намагаємося виходити з ситуації та розподіляти їх, зважаючи на кожний окремий випадок. Наприклад, до березня мали можливість користуватися залишками з минулого року, у деяких районах інсуліни додатково докуповували, якусь роль зіграли й міграційні процеси, які дали можливість вивільнити ліки для тих, хто їх потребував. Зрозуміло, що це — крапля в морі, але ми ведемо боротьбу за кожного пацієнта.

На особливому контролі — вагітні та діти, які стовідсотково забезпечуються препаратами. Але як бути з тими пацієнтами, для котрих замовлений певний вид інсуліну, а в процесі лікування з’ясовується, що вони потребують його заміни, а тендерні закупівлі вже проведені? Хворого потрібно перевести на іншу, часто більш дороговартісну форму, але ми не маємо надлишкових запасів, які допомогли б це зробити. Звісно, перерозподіляємо препарати, й у такий спосіб виходимо зі скрутного становища. Проте законодавчого механізму, за яким можна було б вільно перенаправляти кошти чи отримувати додаткові надходження саме для такої категорії пацієнтів, немає.

Не тішать нас й нинішні ціни на цукрознижуючі препарати, які значно зросли цього року зі стрибком курсу долара. Не обминуло це й вітчизняних інсулінів, адже сировину для їх виробництва закуповують за кордоном. Теперішні часи диктують ринкові відносини, і фармацевтичний ринок, ясна річ, встановлює свої правила, до яких ми також повинні пристосовуватися. Щоправда, тішить у цій ситуації те, що тендер на закупівлю інсулінів для області вперше цього року проводився за системою ProZorro, до того ж у нашому лікувальному закладі. Заявки на препарати подавали в електронному вигляді, а переможця процедури, виходячи з цінової політики, обирав комп’ютер, що спрощує й робить закупівлю препаратів відкритою, нівелюючи корупційний момент. Крім того, якщо порівнювати з попередніми тендерними торгами, коли інформація подавалася на паперових носіях, цьогорічний відбувся доволі оперативно.

Найбільшу проблему маємо із забезпеченням певними видами препарату та його аналогами, які значно здорожчали, тож закупити їх у повному обсязі неможливо. Якщо ми не в змозі надати пацієнтові ці лікарські засоби, то препаратами вибору є інші людські генно-інженерні інсуліни, їх завжди вистачає, хворого ми в жодному випадку без ліків не залишимо. Знаходимо вихід із ситуації, підбираючи недужому найдоступніший, «комфортний» варіант вітчизняного інсуліну, який не поступається імпортному, адже його основне завдання — знижувати рівень глюкози в організмі, не спричиняючи алергічних реакцій. Сподіваємося, що вибір тієї форми препарату, яка найбільше підходить пацієнтові, стане можливим у четвертому кварталі цього року, коли ми отримаємо додаткові кошти на реалізацію програми реімбурсації інсулінів.

Івано-Франківщина

Оксана МАРУСИН, доцент кафедри ендокринології Івано-Франківського національного медичного університету, головний позаштатний спеціаліст з ендокринології Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА, кандидат медичних наук

Цьогорічна потреба області в коштах на інсуліни становила 23 млн грн. Наразі вже провели тендерні процедури на суму близько 13 млн грн, тобто до кінця вересня регіон необхідними препаратами повністю забезпечений. Щодо додаткової потреби в 10 млн грн до кінця року, то Департамент охорони здоров’я звертався до МОЗ, однак у Міністерстві порекомендували шукати кошти в місцевих бюджетах. Зараз цей процес триває. Я думаю, що гроші обов’язково знайдуть, як це вдавалося щороку.

Кіровоградщина

Неля ЧЕРНЯВСЬКА, завідувачка ендокринологічного відділення КЗ «Кіровоградська обласна лікарня», головний позаштатний фахівець Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА за спеціальністю «Ендокринологія»

На придбання інсуліну для одного такого хворого на сьогодні потрібно близько 7 тис. грн на місяць. Зараз ми проводимо підрахунки для бюджетного запиту на закупівлю препаратів на 2018 рік і прогнозуємо вартість лікування одного інсулінозалежного хворого на ЦД у наступному році. Бюджетне фінансування 2017 року дає змогу забезпечити придбання інсуліну майже наполовину від потреби. У минулому році Кіровоградська область додатково отримала близько 12 млн грн за рахунок перерозподілу бюджетів Луганської та Донецької областей, що дало можливість забезпечити хворих на ЦД препаратами інсуліну на три місяці цього року. У 2017-му з державного бюджету область отримала 17,9 млн грн цільових коштів на придбання інсуліну, тож у першому півріччі ніяких труднощів із забезпеченням цими препаратами не виникало, в окремих випадках за потреби додатково виділялися кошти з місцевих бюджетів. В одних районах області суми були більшими, в інших — меншими. Сподіваємося: у 2017 році тпкож отримаємо додаткове фінансування з держбюджету на придбання інсуліну.

Благодійні організації забезпеченням інсуліном не займаються, оскільки цей препарат потребує особливих умов транспортування. Однак ми час від часу отримували благодійну допомогу для хворих — її нам надавали заводи — виробники інсулінів, особливо якщо мова йшла про пацієнтів з уперше виявленим ЦД.

Якість усіх найменувань інсулінів, зареєстрованих в Україні, відповідає міжнародним стандартам. Препарати, які випускають українські підприємства (ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар», ПАТ «Фармак»), та іноземні — ідентичні за своєю формулою, оскільки в Україні людські генно-інженерні інсуліни виробляють з імпортної сировини. До 2017 року в Україні для лікування хворих на ЦД призначали вітчизняні свинячі інсуліни «Монодар®» та «Монодар® Б». З 2015 року ці препарати зняті з виробництва, і на сьогодні в Україні використовують тільки людські інсуліни. Нарікання на низьку якість препаратів, доступних для хворих на ЦД, можуть бути пов’язані з індивідуальною непереносимістю, проте в моїй практиці було всього близько 10 випадків вираженої алергічної реакції на інсулін.

Полтавщина

Володимир МИХАЙЛЕЦЬ, завідувач ендокринологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського, головний позаштатний ендокринолог Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

Інсулінозалежних пацієнтів також стає дедалі більше, однак з 2013 року субвенція з держбюджету на придбання для них безкоштовних ліків залишається на тому самому рівні — і це за умови суттєвого здорожчання інсуліну. Так, з квітня минулого року і до сьогодні деякі виробники підняли ціни на 30-60%.

Нинішнього року ситуація загострилася: на 2017 рік на ліки для інсулінозалежних нашої області держава виділила близько 40% від пот­реби — 24 млн грн, тоді як потрібно 60 млн грн, враховуючи кількість хворих і нинішні ціни. Відповідальність за інсулінозалежних пацієнтів держава переклала на місцеві бюджети: мовляв, проходить децентралізація, і тепер це їх справа. А останні своєю чергою не поспішають покривати потреби своїх громадян у цих життєво необхідних ліках.

Однак наші пацієнти не залишаються наодинці із цією проблемою: ПОКП «Полтавафарм» за рахунок власних обігових коштів забезпечує відпуск препаратів інсуліну за безоплатними рецептами. У більшості районів територіальні громади намагаються задовольнити потреби хворих у цих ліках. Складніша ситуація в обласному центрі, де для хворих на ЦД держава виділила лише 5 млн грн, а міська рада спромоглася додати на червневій сесії до названої суми тільки 1,5 млн грн, і цього ледве вистачить до кінця липня. Потреба ж для Полтави — 9,5 млн грн на рік. І як тоді бути інсулінозалежним хворим? Вони не можуть чекати, а з власної кишені такі ліки не купиш: вартість деяких препаратів сягає кількох тисяч.

На мою думку, вирішувати проблему треба за рахунок чітко виробленого механізму співфінансування — державного і місцевих бюджетів. До того ж це має жорстко і чітко регулюватися, а не залежати від бажання тієї чи іншої сільської або селищної ради. Бо коли фінансування якогось господарчого об’єкта може й почекати, то хворий потребує інсуліну щодня, і затримка може бути фатальною. З цього приводу наш Департамент охорони здоров’я направив листи-звернення на адресу голів міських, районних, сільських та селищних рад. Чи усвідомлять останні всю важливість і глибину цієї проблеми? Дуже хотілося б…

Чернігівщина

Любов ЧЕРВ’ЯКОВА, завідувачка відділення ендокринології КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня», головний позаштатний спеціаліст з ендокринології управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

Відповідно до Наказу МОЗ України від 23.12.2016 р. №890 «Про затвердження Положення про реєстр пацієнтів, що потребують інсулінотерапії» в Чернігівській області створений реєстр пацієнтів й забезпечено його оновлення. Аптечна мережа також інформатизована і має доступ до цих даних. На виконання Постанови КМУ від 05.03.2014 р. №73 «Питання реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на препарати інсуліну» 21 червня 2017 року відбулася нарада щодо уточнення механізму забезпечення хворих цими препаратами в області. За її результатами ухвалено рішення з 1 липня 2017 року здійснювати відпуск інсулінів в аптеках за електронними рецептами. Перейти на електронні рецепти ми могли значно раніше, але була єдина технічна затримка — ціни на інсуліни в аптечних закладах КП «Ліки України» Чернігівської обласної ради, які забезпечують наших хворих, нижчі, ніж внесених у реєстр. На сьогодні у КП «Ліки України» знайшли шляхи виходу з цієї ситуації: вони ведуть окрему форму звітності, де вказані реальні ціни на інсуліни.

Тобто в цьому плані в області проблем не виникає, а ось що дійсно нас турбує, то це — недостатнє фінансування. З державного бюджету ми на придбання інсулінів отримали суму меншу, ніж у минулому році, і це при тому, що кількість хворих зросла, та й ціни на усі види інсулінів на порядок вищі, ніж торік. У 2016 році забезпеченість інсулінами хворих по області становила 94% від потреби: ми отримали державну субвенцію в розмірі 16,8 млн грн, додатково було виділено 7 млн грн із місцевих бюджетів. Цьогоріч субвенція з державного бюджету становить лише 15,9 млн грн, тобто 39% від потреби, решту мають компенсувати місцеві бюджети.

На сьогодні всі міста і райони області, окрім Чернігівського, виділили додаткові кошти зі своїх бюджетів, аби забезпечити хворих інсулінами. Наприклад, місто Прилуки має державну субвенцію 1,1 млн грн і виділило з районного бюджету 1,5 млн грн, тобто навіть більше, ніж отримало від держави. У Ніжині виділили понад 1 млн грн, що дорівнює сумі державної субвенції. Ці міські та районні ради повністю забезпечили своїх хворих інсулінами на рік. В інших районах забезпеченість часткова, тобто виділених коштів вис­тачить до вересня чи жовтня, а потім пацієнтам доведеться купувати інсулін із 50-відсотковою доплатою. На сьогодні найскладніша ситуація в Чернігівському районі, де з районного бюджету грошей на ці потреби виділено не було, й уже з початку року хворі вимушені частково докуповувати інсулін за власні кошти.

Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА неодноразово зверталося до МОЗ України стосовно збільшення цільових видатків на лікування хворих на ЦД, однак додаткові кошти виділені не були. Наразі фінансування перекладається на плечі бідних місцевих бюджетів. Так, вони виділяють у межах своїх можливостей дотації на придбання інсулінів, але за рахунок коштів на ту ж освіту, ЖКГ. Держава повинна виконувати свої зобов’язання та подбати про прид­бання інсулінів для пацієнтів, а не перекладати цю функцію на малоспроможні місцеві бюджети.

Я не можу сказати, що зараз збільшується кількість хворих, яких переводять на інші види інсулінів (зміна інсулінів іноземного виробництва на інсуліни вітчизняного виробництва або з «дорогих» на «дешевші»). Переведення пацієнта на інші види інсуліну відбувається за медичними, а не економічними показаннями. Фінансування з державного бюджету останні роки стабільно недостатнє, дефіцит коштів зберігається з року в рік, але, скажемо так, життя при цьому не зупиняється. До того ж трапляється й навпаки, коли за медичними показаннями переводимо хворих на дорогі аналогові інсуліни. Основні причини — різке зниження рівня глюкози в крові на тлі прийому генно-інженерних інсулінів, так звані гіпоглікемічні стани. До речі, у Чернігівській області аналогові інсуліни отримують близько 9% інсулінозалежних хворих (у багатьох областях цей показник значно менший). При цьому хочу наголосити: немає інсулінів хороших і поганих, усі препарати справляють нормальний цукрознижувальний ефект, безпечні та відповідають стандартам якості. У 95% випадків самопочуття хворого залежить не від виду інсулінів, а від його поведінки. Жити із цим захворюванням не так просто, ЦД вимагає дисципліни. У нас є десятки пацієнтів, які хворіють на інсулінозалежний ЦД 30-40 років, але це дисципліновані люди, котрі дотримуються режиму харчування, ведуть спосіб життя, що відповідає їх стану. Коли ж не дотримуватися режиму, жодний інсулін не допоможе.

До речі, пілотний проект, котрий ми зараз впроваджуємо, мотивуватиме хворих на ЦД дотримуватися режиму. «Мотивовані» пацієнти, які на тлі введення дороговартісних видів інсуліну мають добрі показники глюкози крові (за рівнем глікозильованого гемоглобіну), гарантовано повинні отримувати аналогові інсуліни в повному обсязі. Якщо ж ці показники погані, їм доведеться доплачувати або переходити на флаконні форми інсуліну.

Волинь

Лариса ДЖАНКАРАШВІЛІ, завідyвачка ендокринологічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні, головний позаштатний спеціаліст з ендокринології управління охорони здоров’я Луцької ОДА

Щорічно здійснювали тендери на закyпівлю інсулінів, однак із 2017 року їх відмінили. Цьогоріч виділено державну сyбвенцію на придбання інсулінів у сумі 10,7 млн грн. Проте з кожним роком ціна на них зростає. З оглядy на це нам дозволили закyпити інсyлін за цінами минyлого рокy ще майже на 3,2 млн грн, що становить 20% від річної потреби.

Загалом за нинішніми цінами річна потреба в інсyлінах по області — майже 30 млн грн. Наразі регіону виділили трохи більше 13 млн грн, що дало змогу забезпечити хворих до вересня. Далі кошти на закупівлю препаратів мають, очевидно, виділити місцеві бюджети. Ми порушували це питання на сесії обласної ради, але поки що воно залишається відкритим. Зверталися також і до застyпника Міністра охорони здоров’я, який проводив нараду з обласними ендокринологами, однак чіткої відповіді не отримали. Сподіваємося, що Уряд зуміє виділити кошти на закупівлю інсулінів у повному обсязі.

Ще одна проблема — забезпечення хворих цyкрознижуючими таблетованими препаратами. Пацієнтів, які їх потребують, у нас налічується понад 10 тис. Цьогоріч грошей на ці препарати майже не виділялося, а річна потреба — 20 млн грн. Щоправда, у деяких районах і місті Луцьк питання виносили на сесії міської та районних рад, і певнy кількість коштів виділили з місцевих бюджетів. Окрім того, з нинішнього рокy на таблетовані препарати виписyють рецепти за програмою «Достyпні ліки». Це не дуже влаштовує як лікарів, так і пацієнтів, оскільки до вказаної програми внесли тільки певнy грyпy цукрознижуючих таблетованих препаратів, які недостатньо ефективні.

Також і лікарів, і пацієнтів тyрбyє питання про визначення глікозильованого гемоглобіну. Цей аналіз потрібно робити через кожні три місяці, тобто 4 рази на рік. Свого часу обласна рада виділяла кошти на придбання реактивів, що давало можливість проводити хворим ці аналізи безоплатно. Тепер цих коштів немає, тож пацієнти змушені платити з власної кишені — а це 150-230 грн. Це велика сума для пацієнтів-пенсіонерів, більшість яких до того ж є пенсіонерами. Окрім того, хворий повинен контролювати рівень глюкози щоденно, а це означає, що йомy треба за власний кошт придбати глюкометр (500-800 грн) і тест-смужки (400 грн). Ми, звісно, даємо рекомендації щодо контролю та аналізів, однак пацієнти часто їх не виконyють, бо економлять гроші. Рецепти також виписують раз на місяць, тож пацієнту, який проживає далеко від райцент­ру, потрібно щомісяця приїжджати по нього до лікаря. Необхідна перебудова у свідомості і лікарів, і пацієнтів, бо, крім лікування, потрібно нібито елементарне: вести здоровий спосіб життя.

Вінниччина

Пилип ПРУДИУС, головний лікар Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру, головний позаштатний ендокринолог Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА, кандидат медичних наук

Розрахункова потреба в препаратах інсуліну на цей рік за ціноутворенням тендерного законодавства становить понад 50,5 млн грн. З уведенням в дію системи реімбурсації розрахункова потреба з огляду на референтні ціни (відповідно до Наказу МОЗ від 29.12.2016 р. №1426 «Про внесення змін до Реєстру референтних цін (цін відшкодування) на препарати інсуліну») становитиме 55,56 тис. грн, тобто це плюс 5 млн грн. Нині для потреб хворих на цукровий і нецукровий діабет виділено понад 24 млн грн (цільові видатки на лікування пацієнтів із цукровим і нецукровим діабетом — 21,92 млн грн, кошти обласного бюд­жету — 2,22 млн. грн), у тому числі на препарати інсуліну — 22,98 млн грн, що становить 45% від розрахованої річної потреби.

Станом на 16 червня 2017 року (ще до офіційного старту реімбурсації препаратів інсуліну в області) були виділені кошти в сумі понад 10,62 млн грн, з них на препарати інсуліну — 10,07 млн грн, на препарати десмопресину — 553,8 тис. грн, решта коштів були розподілені пропорційно між лікувальними закладами області для відшкодування вартості препаратів інсуліну аптечним закладам. Вирішення питання щодо виділення коштів на препарати інсуліну й десмопресину, яких до кінця року не вистачає (54,2%), покладено на місцеві бюджети. Тому забезпечення пацієнтів препаратами інсуліну в області 100-відсоткове. Проблем не було й немає. Запасів інсуліну завжди вистачало під час переходу з попередньої системи забезпечення препаратами інсуліну на нову (реімбурсація). Аптечні заклади інсулінами забезпечені в повному обсязі.

Рівненщина

Юрій СЕРВЕТНИК, завідувач обласного ендокринологічного центру КЗ «Рівненський обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення» Рівненської обласної ради

Донині проблем з препаратами для хворих на ЦД не виникало, і наразі пацієнти з першим типом захворювання повністю забезпечені інсулінами. Щодо цукрознижуючих препартів для пацієнтів із ЦД 2-го типу, то ситуація трохи складніша: їх забезпечення ніколи не було стовідсотковим, тому ці хворі здебільшого мусили купувати ліки самостійно. Однак ситуацію виправили, започаткувавши програму реімбурсації ліків для хворих на ЦД 2-го типу.

На жаль, імпортні інсуліни дуже дорогі — у середньому одна упаковка коштує близько 50 Євро. Українські препарати значно дешевші, проте переконати хворих у тому, що їх якість не гірша, ніж іноземних, непросто. До того ж не всім пацієнтам вони підходять: приблизно у 15-20% хворих українські інсуліни не компенсують хворобу, відтак вони потребують препаратів імпортного виробництва, а це змушує пацієнтів вишукувати кошти в будь-який спосіб.

Сподіваємося: держава поліпшить піклування про них. Хотілося б, звісно, щоб покращилися й умови для надання медичної допомоги хворим із ЦД у стаціонарах, бо нині практично всі ліки вони змушені купувати самотужки. Окрім цього, такі пацієнти потребують ще й витратних матеріалів, зокрема глюкометрів і тест-смужок до них (упаковка яких обходиться приблизно у 260-300 грн), голок для шприц-ручок, які періодично також треба змінювати. Це все — додаткові витрати для хворих.

Ми маємо велику надію на те, що пацієнти із ЦД в Україні не залишаться поза увагою держави, і програми їх захисту не тільки прийматимуться та затверджуватимуться, а й забезпечуватимуться фінансово в повному обсязі, бо тільки так допомога стане реальною.

Підготували Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Вікторія ПАЛАМАРЧУК (м. Житомир), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Віктор ЛАЗОРИК (м. Ужгород), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Наталя МОСТОВА (м. Івано-Франківськ), Олена БЕЛІНСЬКА (м. Кропивницький), Андрій КОНДРАТЮК (м. Полтава), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ярина РУДНІК (м. Луцьк), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), спеціально для «ВЗ»