Хоча тавро корупціонерів поставлено на всі білі халати в Україні, першими «під роздачу» потрапили головні позаштатні спеціалісти. Аби останні не могли впливати на процес закупівлі ліків, їх узагалі вирішили позбутися. А щоб «святе місце» не лишилося порожнім, були створені групи експертів МОЗ. Але чи гарантує хтось їх святість у виконанні покладених на них обов’язків, які, до речі, уже встигли суттєво звузити?
Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського державного медичного університету ім. І. Ф. Горбачевського, магістр державного управлінняОдна з останніх новацій від МОЗ України — скасування інституту головних позаштатних спеціалістів і створення групи медичних експертів. Вагомих аргументів, які лягли в основу таких змін, — два. Перший: згаданий інститут запроваджено ще в СРСР, і в жодній країні світу подібного немає (аргумент з функціональної точки зору дещо дивний, тому малоприйнятний). Другий: головні спеціалісти обирали препарати для закупівель за державні кошти. Насправді ж такий перелік визначали робочі групи, до складу яких входили головні позаштатні спеціалісти з певного напрямку (лише на правах експертів), що є абсолютно логічним. Безперечно, при цьому існував високий ризик зловживань, але заміна головних спеціалістів на експертів його не нівелює, а в деяких випадках, можливо, навіть і посилює. Адже експерти працюватимуть на громадських засадах, тож значно зростають їх матеріальна зацікавленість і ризик спокуситися.
Вочевидь усвідомлюючи це, МОЗ узагалі не включило до переліку функцій експертів п. 4.10. Положення про головних позаштатних спеціалістів, де вказано, що вони надають пропозиції стосовно Переліку лікарських засобів, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, котрі повністю або частково фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також щодо державних закупівель медичного обладнання й апаратури у профільній галузі тощо. Тож виникає запитання: а хто ж нині формуватиме такі переліки закупівель і відповідатиме за вибір того чи іншого препарату? Можна, звичайно, пофантазувати, що все це робитиме комп’ютер на основі протоколів лікування й електронного реєстру пацієнтів, однак такі фантазії не мають нічого спільного з українськими реаліями. І вже точно не хочеться думати, що МОЗ може створити систему, за якої медичних фахівців свідомо «викинуть» з процедури визначення переліку державних закупівель.
Добре, що вимоги до експертів дещо вищі, ніж були до головних спеціалістів. Якщо на посаду останніх призначали провідних фахівців з вищою медичною освітою за відповідною спеціальністю, спеціалізацією та стажем роботи за основним фахом не менше 5 років і ІІ кваліфікаційною категорією, то членом групи експертів може бути такий самий фахівець, але вже зі стажем роботи за основною спеціальністю не менше 7 років і І кваліфікаційною категорією (при цьому бажаними є володіння іноземною мовою і участь у міжнародних науково-практичних конференціях). Хоча фактично головними позаштатними спеціалістами зазвичай були особи, які обіймали досить високі посади в галузі, мали наукові ступені, вчені звання та вищі категорії.
Також у Положенні про групи експертів, затвердженому Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.03.2017 р. №302, вказано, що до роботи у складі таких груп можуть залучатися представники центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій за погодженням із їх керівниками. Однак не зрозуміло, залучатимуть їх до постійної роботи у складі груп чи лише для вирішення окремих питань, на громадських засадах чи за рахунок основного місця роботи, в основний робочий час чи поза ним тощо?
Інше питання. У п. 4 згаданого Положення вказано, що члени груп експертів підпорядковуються Міністру охорони здоров’я та його заступникам відповідно до розподілу функціональних обов’язків. Але коли вони є експертами на громадських засадах, то це означає, що вони мають основне місце роботи з відповідним підпорядкуванням, діяльність же в експертних групах можлива лише в позаробочий час, що значно знижує продуктивність праці (залежно від наявності вільного часу і особистих можливостей) й повністю нівелює їх відповідальність за прийняття експертних рішень. Та й підпорядкування експертів Міністру є дуже умовним.
У МОЗ заявляють, що робота Міністерства немислима без порад фахівців та експертної оцінки проблем, які виникають, і саме тому створили групи експертів. Здавалося б, усе правильно, от тільки в цю логіку не вписується те, що єдиним кроком на «правильній дорозі» визначено відміну інституту позаштатних спеціалістів. Що заважало Міністерству використовувати і їх, і інших фахівців для експертних консультацій? Якщо ліквідація згаданого інституту пов’язана з участю його спеціалістів у корупційних схемах, то, можливо, слід було змінювати конкретних осіб, а не руйнувати вже вибудувану і налагоджену інституцію?
Насторожує й те, що нові експерти братимуть участь у рецензуванні науково-дослідних робіт, які плануються до затвердження, а також результатів їх виконання та впровадження. Ця позиція не передбачена алгоритмом затвердження тем науково-дослідних робіт. Виникає питання: таке рецензування буде обов’язковим чи лише бажаним? А як бути з темами фундаментальних досліджень, коли експертів з такого напрямку не знайдеться? Наскільки вирішальною буде рецензія експерта у випадку затвердження теми дослідження? І це лише частина питань.
Аналогічна ситуація і з тим, що експерти братимуть участь у формуванні пріоритетних напрямків розвитку наукових досліджень у профільній галузі з урахуванням актуальних потреб практичної медицини. На сьогодні їх визначає Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки». Кабінет Міністрів України на підставі рекомендацій Національної ради України з питань розвитку науки і технологій із залученням НАН України, національних галузевих академій наук, центральних органів виконавчої влади розробляє і здійснює державну цільову програму прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку держави відповідно до Закону України «Про державні цільові програми». Як усе це узгоджується з участю експертів?
Коли ми збираємося зробити щось по-новому, то це не означає, що потрібно перекреслювати хороші напрацювання. Зокрема хочу акцентувати увагу на позитивних моментах, які були притаманні інституту головних позаштатних спеціалістів, оскільки вважаю, що їх потрібно перенести в нову систему діяльності експертних груп.
По-перше, мережева ієрархічна структура інституту головних спеціалістів давала змогу тримати в полі зору роботу лікарів за кожною окремою спеціальністю і отримувати інформацію знизу в максимально стислі терміни. Так, є претензії щодо достовірності такої інформації, однак в тому немає вини фахівців — яку інформацію хотіли бачити нагорі, таку їм і надсилали. Тож ця проблема елементарно вирішується наведенням ладу на верхівці, а не руйнуванням знизу.
По-друге, відбір експертів відбуватиметься так само, як і головних спеціалістів — за допомогою конкурсу. Однак при цьому не зрозуміло: рішення конкурсної комісії буде остаточним чи лише матиме право дорадчого голосу? В останньому випадку доцільність створення таких комісій узагалі є сумнівною, і необхідно буде дуже чітко прописувати умови для претендента.
Й останнє — необхідно врахувати роль людського фактора. Організація системи і підбір кадрів для неї — дві дуже важливі складові, однак підтасовувати їх одна під одну не варто. Завдання організації — це одне, а функції виконавців — забезпечити виконання завдання організації — зовсім інше.
Точки зору
Олег ШЕКЕРА, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, магістр державного управлінняНа мою думку, доцільно створювати не групи позаштатних експертів, які фактично матимуть функції, подібні до головних позаштатних спеціалістів, а окремий структурний підрозділ МОЗ, на який буде покладено завдання аналітики, координації та керування за основними спеціальностями (напрямками) системи охорони здоров’я з метою надання рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень на рівні керівництва відомства. Бо нині таких рішень ми не спостерігаємо.
Можемо навіть говорити про те, що в Україні не існує повноцінної системи охорони здоров’я, а те, що від неї залишилося, й надалі руйнується. Тобто, на мою думку, ці важливі питання повинні вирішувати штатні фахівці, які мають відповідати чітким критеріям професійного відбору.
Звідки таких узяти? Не треба вигадувати чогось особливого, як стало модно нині. На сьогодні в Україні функціонують експертні проблемні комісії МОЗ і НАМН, до яких входять кращі фахівці галузі. Вони могли б стати опорою і висококваліфікованим партнером вищезазначеного підрозділу МОЗ України. Скажімо, у разі виникнення певного проблемного питання з того чи іншого напрямку ці комісії призначатимуть зі свого складу експертів, які розглянуть і проаналізують його, а також нададуть свої високопрофесійні рекомендації керівництву МОЗ України. Зрештою, такий механізм уже напрацьовано, тож навіщо вигадувати велосипед?
Так, аналітика — це серйозна і складна справа. Не слід забувати, що МОЗ України має власний Інститут стратегічних досліджень. Чи доцільно замінити його діяльність рекомендаціями новоствореної позаштатної групи експертів? Яку відповідальність вони нестимуть за свої рекомендації?
Важко навіть уявити в такому випадку можливі наслідки стратегії розвитку галузі охорони здоров’я України. Сьогодні ж на офіційному рівні подібної стратегії взагалі не існує! Хтось вважає так, хтось планує інакше, одні опираються на епізоди, з якими ознайомилися під час триденного зарубіжного відрядження, інші взагалі щось вигадують, аби лише виділитися із лави реформаторів надуманим креативом. А якщо і є цікаві, конструктивні напрацювання, їх не беруть до уваги. Та й якими розумними не були б експерти різного ґатунку, якщо їх поради не ґрунтуються на результатах наукових досліджень і діяльності практичної медицини, вичерпному вивченні питання та його аналізі за певною методикою, усе це обернеться порожньою балаканиною.
Насправді нікого не цікавить чиясь особиста думка, якщо вона ґрунтується чи то на власному локальному досвіді, чи тим більше на благих намірах змінити щось заради самих змін. Ми говоримо про ухвалення рішень на державному рівні, тож має бути системний підхід до їх формування, який враховував би узагальнений теоретичний, практичний та науковий досвід, напрацьований як в Україні, так і за кордоном.
Неприпустимо керуватися принципом «Кухарка може управляти державою» — 100 років тому ми вже це проходили. Тому, обираючи експертів у позаштатні групи, на перше місце необхідно ставити професіоналізм і досвід кандидатів. Я взагалі не уявляю, як в управлінні галуззю можуть брати участь особи без досвіду практичної роботи на різних рівнях системи охорони здоров’я!
Чого тоді очікувати від новостворених позаштатних груп експертів? Особливо, якщо їх ще й обиратимуть так, як Громадську раду МОЗ України — голосуванням в електронному режимі. Чи це не намагання перевести стрілки відповідальності за зміни в галузі на тих, хто «ні при чому»?
Поки складається враження, що витіснення інституту головних позаштатних спеціалістів так званими групами експертів МОЗ це — не що інше, як зміна назв, вивісок і заміна «чужих» на «своїх». А який результат? Адже навіть перелік функцій новообраних експертів буде «урізаним» порівняно з обов’язками головних позаштатних спеціалістів, які передбачали вплив на розвиток окремих напрямків, їх «вертикальне управління», курацію кадрової політики, організацію безперервної освіти спеціалістів, консультування в регіонах і методичну роботу тощо.
Інша справа: чи повноцінно виконувалися ці функції? Безперечно, ні, тому слід було над цим і працювати, а не створювати професійний вакуум.
Нині модно говорити про незалежних експертів. Але ж такими вони не стануть за чиїмось велінням чи від народження. Хочете мати професійну і незалежну точку зору? Скористайтеся висновками анонімних експертів, як це роблять у світі! Для цього не потрібно створювати нові незрозумілі структури, які рано чи пізно самі себе дискредитують. Хочете мати конкретні результати роботи профільних спеціалістів чи експертів (зміна вивіски на суть не вплине) — введіть їх до штату МОЗ, створіть умови, щоб вони реально впливали на діяльність всієї вертикалі за певним напрямком і відповідали за результати своєї роботи тощо. Так само можна навести лад і в тому, щоб у діяльності цих фахівців не виникало корупційної складової. Знищувати, руйнувати — найлегше, набагато важче створювати дієвий механізм управління галуззю. Але саме на цьому й потрібно зосереджувати всі зусилля.
Костянтин ТРІНУС, лікар-невролог, доктор медичних наук, професор Я не кажу, що всі екс-головні позаштатні спеціалісти були саме такими фахівцями, але багато з них дійсно наполегливо працювали, намагалися змінити ситуацію в «рідній» галузі на краще, тільки от реальних важелів для цього у них не було. Та й чи лише від головного спеціаліста залежить порядок у галузі? Наведу приклад зі своєї спеціалізації. У місті Ловен (Бельгія) з населенням 20 тис. осіб — 8 апаратів для реєстрації викликаних потенціалів, в Україні їх менше 10 на 40 млн населення! Щоб навести лад за такого матеріального забезпечення галузі, потрібно бути не експертом, а магом! Та й коли звертаєшся до МОЗ із якоюсь пропозицією, там у кращому разі обіцяють вивчити питання, і «вивчають» його роками, доки обставини не зміняться або ініціатор ідеї не махне на неї рукою.
В усьому світі «вертикаль» управління тією чи іншою спеціальністю належить профільним асоціаціям. Однак в Україні вони не можуть виконати ці функції, оскільки не затверджені законодавчо, та й багато асоціацій утворені формально, їх очолюють функціонери, які зробили із цих організацій додаток до адміністративного управлінського апарату. Бюрократія — основна наша біда. Вона заважає розвитку професійного самоврядування, ігнорує роль головних спеціалістів і знівелює зусилля будь-яких експертів (навіть якщо вони дійсно виявляться професійними). Міністерство було і буде «торпедоносієм» будь-яких рішень, а експертні думки лише «обрамлятимуть» його переможну ходу. Що більше з’являється в медицині бюрократів, то гіршим буде її стан і менше надій залишиться на її успішний розвиток. Лише свобода вибору пацієнта та сприятливі умови для підприємницької діяльності лікаря сприяють їх конструктивній і ефективній співпраці. Поки що реформи системи охорони здоров’я спрямовані лише на зміну однієї бюрократії іншою.
Тому під час відбору «неоекспертів» у пріоритеті мають бути люди, котрі реально оцінюють ситуацію в галузі, розуміють, як її змінити, і мають міжнародний авторитет. В Україні такі є, вони вже задіяні як незалежні експерти міжнародних асоціацій і міжнародних програм, але їх заганяють на задвірки ухвалення рішень у рідній країні. Натомість у Хорватії пішли саме шляхом відбору кращих професіоналів і надання їм максимально сприятливих умов для втілення прогресивних ідей. Окрім того, залучили до співпраці фахівців хорватського походження, які працювали за кордоном і були визнані там авторитетними спеціалістами. Наше Міністерство постійно і відверто ігнорує тих людей, які реально можуть зробити щось прогресивне. Бо такі не потрібні для написання різноманітних концепцій, які ніхто не збирається втілювати.
