Що пропонує українцям медична (НЕ)реформа

Верховна Рада України 19 жовтня підтримала в другому читанні та в цілому Проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг і лікарських засобів» (№6327). «За» проголосували 240 народних депутатів. Проте це не означає, що медична реформа вже розпочалася. Причин декілька: одні — в тексті документа, інші — у тому, що частина суспільства його не сприймає. Та й сам законопроект, по суті, не передбачає «реформи», а лише зміну фінансування системи.

Протягом трьох днів Верховна Рада України працювала над розглядом 893 правок до законопроекту №6327, так і не проголосувавши за жодну з них. Натомість 19 жовтня, за 2 хвилини до голосування за проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг і лікарських засобів» (№6327), нардепи підтримали повернення до поправок, які вніс Комітет ВРУ з питань охорони здоров’я, проголосували за них і ухвалили документ. Одразу після цього народні обранці проголосували за супровідний проект до Закону — прийняли в першому читанні законопроект «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо забезпечення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6604).

Програма державних гарантій на завтра

Ухвалення законопроекту №6327 означає, що з 1 січня 2018 року в Україні починають впроваджувати національну страхову систему, котра передбачає «повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій». Відповідно до законопроекту безкоштовною буде:

• екстрена медична допомога;
• первинна медична допомога;
• вторинна (спеціалізована) медична допомога;
• третинна (високоспеціалізована) медична допомога;
• паліативна медична допомога;
• медична реабілітація;
• медична допомога дітям до 16 років;
• медична допомога у зв’язку з вагітністю та пологами.

Натомість повністю платною стане доросла стоматологія та звернення до спеціалістів без направлення.

Єдине, що псує цю ідилічну картинку доступної для народу медицини, — введення поняття «програма державних гарантій медичного обслуговування населення» (простіше — програма медичних гарантій), яка, за задумом законотворців, розроблятиметься… щорічно. Це означає, що перелік безкоштовних послуг змінюватиметься кожен рік, і є великий ризик того, що держава поступово скорочуватиме видатки, а пацієнти «розпочнуть гру» зі своїми гаманцями. Особ­ливо, якщо врахувати той факт, що в законопроекті МОЗ поняття «співоплати» замінили формулюванням «медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством», можна з впевненістю стверджувати: медична допомога не стала доступнішою. Пацієнти як платили, так і платитимуть за медичні послуги. По суті, прийняття законопроекту №6327 узаконило платну медицину в Україні та порушило ст. 49 Конституції України, у якій говориться, що «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно».

Нова модель фінансування української медицини має запрацювати у 2020 році, а до цього триватиме перехідний період: у 2018 році українців очікують зміни на первинці — вибір лікаря первинної ланки (сімейного, терапевта чи педіатра) і підписання з ним декларації про обслуговування, запровадження електронної системи е-Health і створення Національної служби здоров’я; з 2019 року «гроші ходитимуть за пацієнтом» на вторинній і третинній ланках медицини. Також новий закон обіцяє збільшення видатків на медицину: у законопроекті №6327 передбачається, що на реалізацію програми медичних гарантій витрачатиметься не менше 5% ВВП. Тож чому медична реформа викликала таке гостре неприйняття професійної спільноти та суспільства?

То скільки ж платити?

На сьогодні не визначено, скільки доведеться платити за платні або частково безкоштовні послуги. Тобто неможливо оцінити, у скільки медреформа обійдеться пацієнтам. Автори Закону, тобто нинішня команда МОЗ, стверд­жують: недорого. Але на слово вірити не варто, особливо враховуючи той факт, що «прейскуранти» затверджуватимуться виконавчою владою щороку. І ніхто не завадить на початковому етапі внести до переліку безкоштовних або частково безкоштовних послуг майже все, із чим громадяни України стикаються регулярно, а потім поступово «закручувати гайки», виключаючи з переліку ті чи інші процедури або зменшуючи частку держави у їх оплаті. Якби автори реформи одразу надали громадянам подібні дані, то це зняло б багато запитань. Однак така інформація поки є таємницею за сімома замками, що наводить на невтішні роздуми.

Ілюзорні 5% ВВП

Великим плюсом ухваленого законопроекту можна було б вважати норму про збільшення видатків на охорону здоров’я. Так, згідно з ухваленим документом, тільки на програму державних гарантій необхідно виділяти не менш ніж 5% ВВП. «Обсяг коштів державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію прог­рами медичних гарантій, щорічно визначається у законі України про державний бюджет України як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 відсотків валового внутрішнього продукту України», — говориться у текс­ті документа. Звучить багатообіцяюче, якщо враховувати той факт, що зараз українська медицина отримує близько 3% ВВП.

Що насправді таке — 5% ВВП? Це той фінансовий мінімум, який ВООЗ рекомендує країнам витрачати на збереження здоров’я своїх громадян. Будь-яке зменшення витрат призводить до дисбалансу і руйнування системи охорони здоров’я, а медична допомога стає недоступною для більшості хворих. В Україні ця цифра ніколи не дотягувала до рекомендованої ВООЗ: за всю історію наша країна найбільше коштів виділяла на здоров’я своїх громадян у 2010 році — аж 4,2%. У бюджеті 2018 року на охорону здоров’я планується закласти 112,5 млрд грн, що відповідає 3,5% ВВП. Тобто поки що ми ніяк не наближаємося до обіцяних 5%. А згідно з «медичним» законопроектом саме стільки грошей має піти тільки на програму державних гарантій. Отже, на охорону здоров’я загалом має виділятися ще більше.

Експерти також песимістичні у цьому питанні. Як тільки не називають мінімальну норму у 5% ВВП — юридично нікчемною, чистим популізмом й нормою, яка ні до чого не зобов’язує. На думку експертів ГО «Громадська спілка з реорганізації системи охорони здоров’я України», ця норма суперечить ст. 95 Конституції, де написано, що «виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».

Медреформа як перерозподіл фінансових потоків

Професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», співавтор Доктрини збалансованого розвитку «Україна-2030» Ніна Чала переконана, що медична реформа в її нинішньому вигляді спрямована на зниження державного фінансування української системи охорони здоров’я і перерозподіл фінансових потоків, що створює додаткові умови для корупції, а не підвищення якості медобслуговування. «Реформа охорони здоров’я в Україні вже давно назріла, але те, що прий­няла ВРУ під назвою «медична реформа», не є зміною системи — це зміна механізмів фінансування надання медичних послуг. Усіх цікавить, чи покращиться рівень медичного обслуговування в результаті цієї реформи, але особисто я не бачу передумов для цього», — стверджує Н. Чала.

За її словами, медична реформа була прийнята поспіхом, без широкого громадського обговорення. «За медреформу проголосували 19 жовтня, а з 1 січня 2018 року Закон уже має набути чинності. Це порушення, як мінімум, трьох важливих документів, у тому числі й Конституції України. Дивним чином прийняття Закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» збігається з бюд­жетним процесом. Сам по собі напрошується висновок, що це — не реформа охорони здоров’я, а скорочення витрат держбюджету на систему. Крім того, «реформа» передбачає створення Національної служби здоров’я України, що призведе до трансформації фінансових потоків і ймовірності виникнення неформального руху коштів, тобто про створення нових передумов для корупції у сфері охорони здоров’я», — наголошує Ніна Чала.

На думку експерта, цілями медреформи повинні бути поліпшення здоров’я населення, зростання тривалості життя, зменшення смертності. Крім того, зводити зміну системи лише до тези «гроші йдуть за пацієнтом» — хибне рішення. «Я принципово стою на позиції, що лікар — це не менеджер з продажу. Хороший лікар той, у якого пацієнти здорові або дуже швидко одужують. Це означає, що вони приписані до лікаря, але не часто до нього звертаються, якщо ми говоримо про сімейного лікаря. У логіці людиноцентричної моделі, котра описана в Доктрині збалансованого розвитку «Україна-2030», головною цінністю є людина, її життя і здоров’я, але в результаті нинішньої «реформи» ми можемо отримати погіршення здоров’я населення, зростання задавнених випадків захворювань, відмову від лікування через неможливість його оплатити. Можна згадати приклад реформи охорони здоров’я в Грузії, де вже після першого року різко зросла смертність», — резюмує Н. Чала.

Та й сам процес запуску реформи на законодавчому рівні суттєво затягується. Зокрема через те, що 20 жовтня група народних депутатів зареєструвала проект постанови про скасування рішення Верховної Ради України від 19 жовтня про прийняття в цілому проекту Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327). Відповідно підписати ухвалений Закон до розгляду Парламентом проекту постанови про його скасування неможливо. Наступне засідання Верховної Ради відбудеться 7 листопада. Тобто Закон набуде чинності не раніше середини грудня, а вже із 1 січня повинен реалізовуватися. Чи не занадто це швидко, якщо ціна згаданого питання — здоров’я всієї нації?

За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна», онлайн-видання «Медпросвіта», офіційного веб-сайту Верховної Ради України