Миколаївщина: Інтегровані медичні заклади — вимога сьогодення

Майже півтора року тому Миколаївський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом було перепрофільовано в поки що єдиний в Україні Центр паліативної допомоги та інтегрованих послуг. Чим викликана зміна вивіски і чи призвела вона до оновлення асортименту медичних послуг та вдосконалення системи її надання?

ВЗ Чому заклад, який займався профілактикою і боротьбою зі СНІДом, був реорганізований у Центр паліативної допомоги та інтегрованих послуг?

Оксана ЧЕРНЕНКО, головний лікар Миколаївського обласного центру паліативної допомоги та інтегрованих послуг Миколаївської обласної ради

Варто зазначити, що останнім часом ситуація змінилася на краще. Раніше, років 15-20 тому, ВІЛ-інфіковані часто були тяжкохворими, потребували негайної госпіталізації і лікування в стаціонарі, багато з них помирали упродовж короткого періоду часу. Сьогодні завдяки впровадженню антиретровірусної терапії (АРТ), яка стала доступною всім без винятку, більшість наших пацієнтів — амбулаторні. Вони отримують консультації спеціалістів і АРТ-препарати, лікування туберкульозу й опортуністичних інфекцій, при цьому ведуть звичний спосіб життя. У нас є пацієнти, які успішно лікуються по 20 років. Тобто на сьогодні ВІЛ-інфекція стала контрольованим хронічним інфекційним захворюванням.

Визначивши пріоритетом розвиток амбулаторного лікування, у 2015 році ми скоротили ліжковий фонд центру наполовину — із 60 до 30 ліжок. Наразі до стаціонару госпіталізуємо лише тих, хто дійсно цього потребує за медичними показаннями, а не із соціальних та інших міркувань. Ми також зрозуміли, що в закладу, у якому надають допомогу винятково ВІЛ-інфікованим, немає перспектив. Річ у тому, що зараз триває інтеграція ВІЛ-послуг у загальну мережу. Це полегшує отримання такими хворими допомоги й одночасно перетворює на непотрібні вузькоспеціалізовані заклади, подібні до нашого.

Однак окрім зазначеної категорії є й паліативні пацієнти, яким необхідні постійне тривале лікування та догляд, у тому числі особи з обмеженим прогнозом життя. Декого з них підт­римує родина, але чимало й самотніх. Для цієї категорії хворих у нашому закладі функціонують паліативні та хоспісні стаціонарні ліжка. Проте використовувати їх лише для ВІЛ-інфікованих, на нашу думку, нераціонально. За кордоном пацієнти зазначеної категорії не відокремлені — вони нічим не відрізняються від хворих на туберкульоз, гепатит С тощо. Ми зрозуміли, що здатні забезпечити паліативну та хоспісну допомогу в умовах стаціонару онкологічним, цереброваскулярним, неврологічним хворим, то чому цього не робити? Тим паче, що потреба в такій допомозі дуже гостра, особливо для пацієнтів із хронічним больовим синдромом, який не вдається контролювати в амбулаторних умовах. Госпіталізації підлягають також хворі, які отримують в онкодиспансері спеціальне лікування (хіміо-, променеву терапію), а стаціонарне відділення нашого центру забезпечує дезінтоксикаційну, знеболювальну й підтримувальну терапію. Госпіталізація показана також хворим, яким необхідні спеціальні послуги та медичні втручання, наприклад, харчування через зонд або лікування важких пролежнів тощо.

Тому ми взяли на себе функцію розвитку паліативної допомоги, яка в області перебуває на стадії започаткування. Прийняли колективне рішення і звернулися з відповідною пропозицією до управління охорони здоров’я Миколаївської облдержадміністрації та обласної ради. Нас підтримали, і з квітня минулого року ми почали працювати як Миколаївський обласний центр паліативної допомоги та інтегрованих послуг.

ВЗ Паліативну допомогу надаватимете тільки в стаціонарі?

— Ні. Окрім стаціонару, у нас працює мобільна бригада паліативної допомоги «Хоспіс удома». До її складу входять лікар, медсестра і психолог. У цьому році ми розпочали співпрацю з благодійним фондом «Баварський дім, Одеса», який подарував нашому центру автомобіль. У нас є пацієнти, яких до цього роками не бачили лікарі-інфекціоністи і які взагалі не отримували спеціалізованої допомоги. На дому проводимо забір аналізів, оглядаємо хворого, коригуємо лікування, залучаємо фахівців інших профілів, коли виникає така потреба. Медсестра за довіреністю пацієнта отримує препарати і привозить йому.

Відверто кажучи, багато хто з родичів таких хворих просто не стримував сліз, коли побачив, що нарешті на цих пацієнтів не тільки звернули увагу, а й надають їм реальну допомогу.

ВЗ Чи довелося вам у зв’язку з розширенням профілю лікувального закладу перенавчати персонал або набирати новий? Чи забезпечені ви наразі кадрами для роботи з такими специфічними пацієнтами?

— Персонал центру був готовий до нових умов роботи, бо з хоспісними хворими ми працювали і раніше. Наші фахівці мають навички лікування та догляду за такими пацієнтами. Єдине, що ми змінили, — посилили вимоги до відбору на вакантні посади в стаціонарі. Проблем із кадрами наразі не існує: практично всі посади укомплектовані.

ВЗ Які плюси і мінуси проведеної вами реорганізації вже можете назвати?

— На той час, коли розробляли структуру закладу, штатний розпис тощо, нам здавалося, що врахували все. Але вже через три місяці зрозуміли: потрібно багато чого удосконалювати. Наприклад, організовуючи роботу стаціонару, чітко розділили ліжка: 10 паліативних для ВІЛ-інфікованих, 10 паліативних загального профілю і 10 хоспісних. А коли почали працювати, то побачили, що персонал з об’єктивних причин змушений замінювати одне одного (відпустки, хвороби тощо). Й буває, наприклад, що медсест­ра, яка працює на загальних ліжках, фактично надає допомогу ВІЛ-інфікованим, але при цьому не отримує відповідної доплати, котра належить їй за законом за шкідливі умови праці. Це неправильно. Тому ми проконсультувалися з фахівцями Міністерства охорони здоров’я, управління охорони здоров’я Миколаївської ОДА й вирішили, що не виділятимемо окремо паліативні ліжка для ВІЛ-інфікованих — усі вони будуть загальними, а доплату медперсонал отримуватиме залежно від відпрацьованого із цією категорією хворих часу. З одного боку, це спрощує звітність, з іншого — ставить персонал у рівні умови.

Ще один приклад. Спочатку ми створили відділення інтегрованих послуг, до складу якого входить «Кабінет довіри». А проаналізувавши його роботу, побачили: у «Кабінет довіри» часто приходять здорові люди, які хочуть лише пройти обстеження, тож нераціонально організовувати прийом таких осіб із пацієнтами, котрі перебувають на диспансерному обліку. Необхідно максимально спростити процедуру консультування і тестування та скоротити її в часі. Тому й вирішили, що «Кабінет довіри» має бути окремим підрозділом, а його роботу бажано організувати у дві зміни, щоб люди могли в будь-який час проконсультуватися, здати аналізи, зробити тести на наявність ВІЛ, вірусів гепатиту та інших інфекцій.

ВЗ Галузь охорони здоров’я в Україні пос­тійно потребує додаткового фінансування. Наскільки забезпечується пов­ноцінна робота вашого центру?

— Ми отримуємо фінансування з медичної субвенції, тому по захищених статтях витрат у нас питань немає. Були певні нюанси з лімітами на енергоносії, але наразі цю проблему вирішено. Виникла вона у зв’язку з тим, що кількість пацієнтів щороку зростає. Три роки тому їх було 7 тис., а зараз — 8,6 тис., і відповідно обстеження потребує більших ресурсів, у тому числі й енергетичних.

Щодо медикаментів, то спеціалізоване лікування наші пацієнти отримують безкоштовно: приблизно 80% — за рахунок державного бюджету, 10-15% — із Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Крім того, за рахунок Надзвичайного плану президента США по боротьбі з ВІЛ (програма PEPFAR) починаючи з минулого року маємо можливість лікувати 460 пацієнтів.

ВЗ Очевидно, що на досягнутому ви не зупинитеся. Які найближчі плани розвит­ку закладу?

— Насамперед, йдеться про інтеграцію діагностування ВІЛ-інфекції на первинну ланку, що дасть нам змогу працювати лише з тими пацієнтами, які потребують корекції лікування у складних випадках, і надавати організаційно-методичну допомогу.

Другий напрямок — покращення доступу до лікування. В області працює 12 кабінетів призначення та видачі АРТ-препаратів (сайтів). Цього замало. Наприклад, у Миколаєві таких сайтів немає, усі мешканці обласного центру приходять до нас. Однак при цьому є три пункти видачі АРТ-препаратів, отож на часі — відкриття на їх базі повноцінних сайтів, що плануємо зробити до кінця року. Вивчаємо також ситуацію по області, аби такі повноцінні кабінети були доступними пацієнтам у кожному районі.

Крім того, плекаємо амбітні плани стати методичним центром для підтримки ініціатив у створенні хоспісних та паліативних ліжок і відділень. Наразі силами наших лікарів забезпечуємо роботу регіонального освітнього центру з питань паліативної допомоги та ВІЛ-інфекції. Розглядаємо також можливість співпраці з кафедрою підготовки соціальних працівників Чорноморського національного університету ім. Петра Могили. Зокрема хочемо залучати студентів у якості волонтерів для супроводу наших пацієнтів як удома, так і в стаціонарі, а також до роботи з родинами.

Переконана, що напрямок, обраний Миколаївським обласним центром паліативної допомоги та інтегрованих послуг, має хорошу перспективу, адже об’єднання закладів для підвищення якості та зручності надання медичної допомоги — вимога сьогодення. Ми ж докладемо всіх зусиль, аби напрацювати корисний досвід, яким ділитимемося з колегами.

Алла МІРОШНИЧЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Миколаїв