Тернопільщина: Телемедичні технології — майбутнє первинної ланки охорони здоров’я

Телемедицина, котра у світі давно стала звичною практикою, в Україні, на жаль, досі сприймається як щось новітнє та важкодоступне, особливо коли йдеться про сільську місцевість. Утім, незважаючи на високу вартість обладнання, а подекуди й скепсис колег, фахівці Тернопільського державного медичного університету вже понад 6 років успішно застосовують телемедичні технології в навчально-практичних центрах первинної медико-санітарної допомоги, розташованих у різних куточках краю.

ВЗ Уже багато років тривають розмови про доступність меддопомоги сільським мешканцям й невиправдану диспропорцію між первинкою і вторинним та третинним рівнями. Чи здатні виправити ситуацію телемедичні технології? Які особливості надання такої медичної послуги?

Михайло КОРДА, ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

Здійснивши аналіз, ми дійшли висновку, що найважливішим для лікувальних закладів первинного рівня є використання двох основ­них складових телемедицини: телемедичного консультування та проведення телеметрії (теле-ЕКГ, використання портативних телемедичних діагностичних засобів для дистанційного збору й передачі інформації про показники функціонування організму пацієнта).

Телемедична консультація передбачає, зокрема, обмін медичною інформацією про хворого. Інформаційна інфраструктура телеконсультаційної системи має містити джерела отримання клінічної інформації, засоби її обробки та методи надання телеконсультативних послуг. Медична інформація може бути у формі текстового документа (історія хвороби), фотографічних даних (рентгенівські та томографічні знімки, мікропрепарати тощо), записів електричних сигналів (ЕЕГ, ЕКГ, відео- й аудіодані, наприк­лад, відеофрагменти обстеження хворого, запис серцевих ритмів тощо). Важливо, щоб файли були у форматі DICOM чи HL-7 — це дає змогу зберігати не лише серію знімків мікропрепаратів, комп’ютерних чи магнітно-резонансних томограм, а й весь обсяг даних і багаторазово переглядати результати обстеження, змінюючи за потреби щільність чи інтенсивність зображення.

Метою телемедичної консультації є надання кваліфікованої і спеціалізованої консультаційної медичної допомоги людям незалежно від їх територіального розташування. Під час телеконсультації можна, наприклад, верифікувати складні, поєднані та рідкісні захворювання, провести диференційну діагностику, призначити й коригувати лікування. Учасниками телемедичної консультації відповідно до Порядку організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини, затвердженому Наказом МОЗ України від 19.10.2015 р. №681, є пацієнт, його лікар, лікар-консультант, працівники кабінету телемедицини. Іноді за потреби консультації кількох спеціалістів скликають телемедичний консиліум, для проведення якого використовують відео- й аудіозв’язок в онлайн-режимі.

ВЗ Чи важко було впроваджувати телемедичні технології на практиці?

— Ще 8 років тому на підтримку реформ у сфері охорони здоров’я в нашому університеті було створено 5 навчально-практичних центрів первинної медико-санітарної допомоги в різних, зокрема й віддалених, селах Тернопільської області. Два з них функціонують як сільські медичні пункти, ще два розташовані на базі фельдшерсько-акушерських пунктів, а п’ятий є повноцінною амбулаторією загальної практики-сімейної медицини. Створивши такі центри, ми отримали унікальну можливість зробити їх навчальними підрозділами університету, клінічною базою, де сьогодні проходять практичне навчання студенти старших курсів медичного та стоматологічного факультетів. У складі кожного з них є кабінет лікаря загальної практики-сімейної медицини, стоматологічний кабінет, допоміжні приміщення, аптечний пункт і житловий блок з усіма побутовими зручностями.

Завдяки створенню таких університетських навчально-практичних центрів у нас з’явився реальний шанс втілити ідею телемедичних технологій у повсякденне життя. Усі вони оснащені телекомунікаційним зв’язком із можливістю проведення аудіо-, відеоконсультацій, передачі необхідної інформації (ЕКГ, рентгенограм, комп’ютерних, магнітно-резонансних томограм, результатів УЗ- і лабораторних досліджень) через канали телекомунікаційного зв’язку. У кожному встановлено сучасний комп’ютер, підключений до інтернету, є стільниковий зв’язок.

Для проведення електрокардіографічних досліджень усі центри ми оснастили електрокардіографами «Юкард-100», які дають можливість передавати отримані дані безпосередньо в кардіологічне відділення КЗ «Тернопільська університетська лікарня» та отримувати зворотну консультацію лікаря-кардіолога. Для цього працівник закладу первинного рівня медичної допомоги інформує лікаря-консультанта кардіологічного відділення за допомогою SMS-повідомлення про передачу ЕКГ. Відтак електрон­на копія ЕКГ у міжнародному цифровому форматі SCP надсилається по 3G- або GPRS-каналах мобільного зв’язку на приймальну станцію університетської лікарні й дублюється на електрон­ні скриньки лікарів-консультантів. Елект­ронні копії ЕКГ розшифровуються на персональних комп’ютерах або за допомогою мобільного додатка на смартфонах. Результати розшифрування, висновки та рекомендації передаються працівникам первинного рівня медичної допомоги у вигляді SMS-повідомлень і на електронні скриньки, а також зберігаються на сервері.

Ще одним прикладом використання можливостей сучасних телекомунікацій є проведення скринінгових наукових досліджень, запроваджених нами в навчально-практичному центрі, розташованому на базі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Увисла Гусятинського району. Там ми розгорнули телемедичний комплекс лабораторної експрес-діагностики. Лаборант або сімейний лікар передає забарвлені мазки-відбитки за допомогою відеокамери мікроскопа на кафедру патологічної анатомії та в міжкафедральну клінічну лабораторію ТДМУ в онлайн-режимі. Професори й доценти кафедри, дослідивши матеріал, надають консультацію.

Також нам вдалося в усіх навчально-практичних центрах ввести електронний облік стану здоров’я мешканців сіл, яких вони обслуговують. Для цього використовуємо програму «Реєстратура». Результати шестирічного постійного обліку звернень по медичну допомогу та щомісячних дворових обходів становлять вагому наукову базу для аналізу стану здоров’я мешканців певного регіону і створення програми профілактики.

Один з останніх наших проектів — оснащення п’яти міських амбулаторій сімейної медицини в Тернопільському госпітальному окрузі електрокардіографами «Юкард-100». Дані ЕКГ отримують і розшифровують лікарі-кардіологи міського кардіологічного центру, розташованого у другій міській лікарні. За їх результатами надаються рекомендації щодо подальшого лікування хворого.

ВЗ Що, на ваш погляд, перешкоджає широкому впровадженню телемедичних технологій в Україні?

— Передусім, висока вартість обладнання. Навіть в межах тільки нашого регіону цей процес потребує серйозних фінансових затрат. Скажімо, один кардіограф українського виробника коштує 50 тис. грн, а ще ж потрібно придбати приймаючу станцію, оплатити роботу спеціалістів, які обслуговують цю апаратуру, та кардіологів, котрі розшифровують дані.

Ще одна проблема — забезпечення стабільним інтернет-зв’язком для передачі інформації, хоча за потреби можна скористатися й мобільним, зокрема зробити це дає змогу система «Юкард». Інформацію можна надсилати безпосередньо на смартфон, тож навіть коли лікар відсутній на приймальній станції, він усе одно отримає повідомлення, яке зможе прочитати.

Інколи песимісти мене запитують: «Чи варто взагалі запроваджувати телемедицину, адже це доволі дорого?». Я в таких випадках ставлю зустрічне запитання: «А чи дешевше лікувати хворого, якого через день-два, а то й кілька годин уже в критичному стані доправляють у кардіоцентр?» Натомість тоді, коли побоювання лікаря виявилися безпідставними і пацієнта не потрібно доправляти в інший медичний заклад, можна зекономити кошти, передбачені на транс­портування, додаткові методи обстеження тощо.

Відносно оплати праці медичних фахівців, які надають консультації, то нині це питання залишається відкритим. На жаль, схеми розрахунку за надання таких консультацій поки що немає. В нашому університеті цю проблему вирішили самостійно: доценту, який працює в лікувальному закладі та надає консультативні послуги, проводимо оплату, оформлену як лікувальне навантаження. Однак питання оплати роботи лікарів медичної установи за «віртуальні консультації», які насправді не входять до їх функціональних обов’язків, на сьогодні потребує правового врегулювання, адже чинним законодавством надання таких послуг, а отже, і їх оплата не передбачені. Однак сучасний розвиток медичної науки та практики вимагає освоєння цього напряму.

Наша країна робить перші кроки на шляху до впровадження сучасних технологій медичної телекомунікації. Очевидним є те, що нам потрібно розширити рамки цього процесу, аби повноцінно інтегруватися у світове лікарське співтовариство. І тут уже першочергову роль має відіграти активна позиція медиків та бажання імплементувати телемедичні технології в життя. Ніхто, окрім нас, цього не зробить. Щоправда, тішить і те, що держава активно лобіює процес. Зокрема у нещодавно прийнятому ВР Законі України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» цілий розділ присвячено телемедицині, тож ми очікуємо підзаконних актів, аби цей проект отримав фінансування. Я упевнений, що наміри пришвидшити втілення міжнародних стандартів телемедичних технологій у нашій країні в недалекому майбутньому все-таки дадуть свої плоди.

Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль