Стимули для молодих лікарів: програма є, фахівців немає

4226

Постійні нарікання на нестачу лікарів у сільській місцевості та категоричне небажання молодих фахівців їхати туди на роботу лише констатують неприємні факти й нічого не змінюють. Бо покращити ситуацію можуть не розмови, а конкретні дії, спрямовані на залучення молоді до роботи в районних і сільських медичних закладах. Зокрема у 2013 році у зв’язку з реалізацією Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки було створено Національний план дій, який передбачав розробку і впровадження програм «Місцеві стимули» для медиків. Проте навіть за такого начебто серйозного державницького підходу справа з мертвої точки майже не зрушила. У чому ж полягають камені спотикання? І з чого варто починати, аби виправити ситуацію на ділі, а не лише на папері, нехай і скріпленому підписами на найвищому рівні?

Чернігівщина

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, заступник начальника відділу організації медичної допомоги та мобілізаційної роботи управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук
З метою покращення кадрової ситуації в медичній галузі в усіх районах області затверд­жені програми «Місцеві стимули», якими передбачено забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вищих навчальних закладах коштом місцевих бюджетів, уведення місцевих надбавок до заробітної плати, забезпечення пільгового проїзду сімейним, дільничним лікарям та лікарям-педіатрам тощо. Але в кожному з них програма працює з різною ефективністю.

Наприклад, у кількох районах нашої області лікарям первинної ланки виділяються кошти на мобільний зв’язок, майже всі громади оплачують їх проїзд у громадському транспорті. Преміювання лікарів та інших медичних працівників за рахунок місцевих коштів відбувається зазвичай наприкінці року за умови наявності вільних грошей, тобто не завжди і не всюди. Наскільки я знаю, деякі об’єднані територіальні громади, наприклад, Деснянська ОТГ, вирішили стимулювати своїх лікарів 50-відсотковою надбавкою. В інших такої можливості немає.

Протягом останніх п’яти років житлом забезпечено 69 медичних працівників, 47 із яких — молоді спеціалісти. Найкраще це питання вирішується в Бобровицькому, Корюківському, Ічнянському та Городнянському районах, де щороку виділяються квартири працівникам сфери охорони здоров’я. Наприклад, цьогоріч Корюківська центральна районна лікарня за підтримки райдержадміністрації та районної ради придбала 4 квартири для молодих лікарів. У Менському районі минулого року за державний кошт було зведено 4-квартирний двоповерховий будинок, житло в якому отримали лікарі — молоді спеціалісти. У Куликівському районі майже завершено спорудження будинку, у якому планується виділити квартири молодим лікарям.

Працюють у цьому напрямку й інші райони: цьогоріч у Сосницькому забезпечено житлом двох молодих спеціалістів — лікарів загальної практики-сімейної медицини, також отримали житло сімейні лікарі — молоді фахівці у Ріпкинському та Семенівському районах. Нині на молодих спеціалістів чекають квартири у Снов­ському і Талалаївському районах. Тобто райдержадміністрації шукають можливості забезпечити лікарів житлом і заявляють про свою готовність придбати квартиру за умови прибуття до них молодих фахівців.

Але це, можна сказати, приємні винятки. Бо зазвичай через постійне недофінансування програми не виконуються. На сьогодні в черзі на житло стоять понад 180 лікарів, і це тільки офіційна статистика. Насправді медиків, які пот­ребують покращення житлових умов, набагато більше. Тож для заохочування молодих спеціалістів працювати за фахом у нашій області в першу чергу необхідно подумати про забезпечення їх службовим житлом із подальшим правом набуття власності або ж про надання можливості отримати довготривалий кредит на пільгових умовах на придбання чи будівництво житла та купівлю автотранспорту.

Свої думки й пропозиції щодо того, як залучати молодих спеціалістів до роботи у сільській місцевості, озвучили під час нещодавньої селекторної наради Міністерства охорони здоров’я. Ми, зокрема, наголосили, що для молодого фахівця важливі не лише соціально-побутові умови, а й можливість реалізації у професії. Сподіваємося, що хоча б частково наші пропозиції будуть враховані МОЗ України.

Буковина

Юрій ЛЕСЮК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА
Ми намагаємося вирішувати проблему залучення молодих фахівців до роботи у сільській місцевості за рахунок студентів Буковинського державного медичного університету, які навчалися за цільовими направленнями. Саме цих спеціалістів після закінчення інтернатури спрямовуємо на первинну ланку — вони обіймають посади сімейних лікарів як в амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини, так і в центрах первинної медико-санітарної допомоги. У 2015 році за цим напрямком було працевлаштовано 32 молодих спеціалісти. Вони розпочали роботу в медичних установах практично всіх районів Чернівецької області. Минулого року спрямували на роботу в райони 29 молодих лікарів, у 2017 році — 22. А от для цьогорічних абітурієнтів цільового прийому відповідно до оновлених умов і правил вступу у вищі медичні нав­чальних заклади країни більше немає.

Молоді медики насправді дуже неохоче їдуть на роботу в села. Головна причина — неналежне матеріальне забезпечення: їм немає де жити, нічим лікувати хворих, а пацієнти не завжди в змозі самі придбати необхідні ліки. Найважче залучити молодих спеціалістів у віддалені від обласного центру райони. Однак там у переважній більшості назустріч медикам іде місцева влада, яка розуміє свою відповідальність за забезпечення належного медичного обслуговування населення. Наприклад, нещодавно молодий фахівець-хірург переїхав із Кельменецького до Сокирянського району, тому що там йому надали житло.

Вирішення житлового питання — саме те, чого молоді фахівці потребують найбільше. І в цьому питанні вони можуть покластися на рай­онну владу, об’єднані територіальні громади. У Путилі, наприклад, є гуртожиток для медиків. Він невеликий — на 14 кімнат, проте на певний час дає людям якийсь прихисток. Частково проб­лему житла вдається вирішити за рахунок того, що випускники повертаються працювати в той район, звідки вони родом. Власне, саме за таким принципом намагаємося розподіляти молодих спеціалістів.

У 2013 році був прийнятий Національний план дій, який передбачав розробку і впровад­ження програм «Місцеві стимули» для медиків. Проте вони недостатньо фінансувалися і, відповідно, особливо не сприяли залученню молодих фахівців до роботи в селі.

У цій проблемі бачу кілька складових. Передусім потрібно змінити механізм фінансування галузі. Сподіваюся, що цьому сприятиме реформування первинної ланки. Сімейний лікар — універсал, який виконує чималий обсяг роботи, тому повинен отримувати достойну зарплатню. І принцип «гроші йдуть за пацієнтом» має нарешті вирішити проблему оплати праці лікарів. Другий аспект — зміцнення матеріально-технічної та нормативної бази закладів загальної практики-сімейної медицини. Вирішення цього питання очікуємо від прийняття Закону «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Відповідно до нього для Чернівецької області буде виділено 157 млн грн на розвиток трьох напрямків у медицині: інфраструктури, транспорту та послуг зв’язку (інтернет). Така фінансова підтримка сільської медицини сприятиме підвищенню якості надання пос­луг і стимулюватиме роботу молодих лікарів.

Дніпропетровщина

Надія ПУЧКОВА, головний позаштатний фахівець із сімейної медицини Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА
Уперше програму «Місцеві стимули» для медичних працівників закладів первинної медичної допомоги (передусім сімейних лікарів) на Дніпропетровщині було запроваджено в рамках пілотного проекту медреформи у 2012 році. Вона реалізується так: у містах та районах області рішеннями сесій затверджуються регіональні програми «Місцеві стимули» та заходи для їх реалізації. Залежно від ситуації на конкретній території вони можуть включати виплату муніципальних надбавок та преміювання медичних працівників закладів ПМСД, забезпечення їх житлом, мобільним зв’язком, проїзними квитками, підготовку і перепідготовку кадрів, оснащення робочих місць комп’ютерною технікою тощо.

Програми «Місцеві стимули», започатковані у 2012 році, і донині діють у більшості районів області. Відмовлятися від них поки що не плануємо, оскільки вони дають змогу не тільки розвивати інфраструктуру центрів ПМСД, а й сприяють закріпленню лікарських та сестринських кадрів на місцях, зокрема у сільській місцевості, а також підвищенню престижності праці медиків. Наприклад, у районах, де здійс­нюють доплати в рамках програм, показник укомплектованості посад сімейних лікарів значно вищий, ніж у середньому по області (73%). Зокрема у Новомосковському районі він становить 83,8%, у Павлоградському — 87%, у Царичанському — 76,5%.

Щодо конкретних цифр, то впродовж 2012-2016 років на програми «Місцеві стимули» із бюджетів міст і районів Дніпропетровщини було виділено близько 211 млн грн. У 2017 році заплановано виділити 70,5 млн грн, причому за 9 місяців цього року вже використано 45,6 млн грн. Зокрема у 2016 році в рамках згаданих програм медичні працівники центрів первинної медико-санітарної допомоги Дніпра отримували муніципальні надбавки до заробітної плати в розмірі 50% посадового окладу, а 60 сімейних лікарів за бюджетний кошт пройшли навчання на передатестаційних курсах підвищення кваліфікації. У Павлограді щомісячна муніципальна надбавка медикам у 2016 році становила 300 грн. Крім того, 5 медпрацівників отримали соціальне житло. У Кривому Розі оплата мобільного зв’язку всіх медичних працівників центрів ПМСД здійс­нюється за рахунок згаданої програми. У Новомосковську сімейні лікарі та медичні сестри залежно від виконання Національного календаря щеплень отримують надбавки у межах посадового окладу.

В ідеалі програми «Місцеві стимули» слід не тільки підтримувати, а й усіляко розширювати. Адже, щоб залучити до роботи кваліфікованих молодих фахівців у закладах ПМСД, передусім у сільській місцевості, на мій погляд, необхідно забезпечити низку умов. Насамперед, надати молодим спеціалістам житло, створити гідні умови праці (відремонтована амбулаторія з належним оснащенням робочого місця), забезпечити автотранспортом, який можна використовувати і в особистих цілях на певних паритетних умовах. Крім того, початкова заробітна плата має бути не нижчою за середню по регіону. Слід також потурбуватися про відповідний рівень соціальної інфраструктури сільської місцевості (дитячий садок, середня школа, заклад культури та спорту), наявність інтернету, гарні дороги тощо.

Потрібно розуміти: коли зараз ми не подбаємо про гідні умови життя й праці медиків, то вже через кілька років лікувати сільських жителів Дніпропетровщини буде нікому. Та й у містах спостерігається кадровий дефіцит фахівців, до того ж більшість медпрацівників передпенсійного або пенсійного віку, а молоді спеціалісти все частіше йдуть у приватну медицину або їдуть працювати за кордон. Тож ситуацію потрібно терміново змінювати.

Івано-Франківщина

Галина МИКУЛА, головний спеціаліст з організації первинної медико-санітарної допомоги Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА
Розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 08.08.2013 р. було схвалено регіональну цільову програму стимулювання медичних працівників у сільській місцевості на період до 2015 року. На реалізацію її заходів передбачали кошти в сумі майже 12,65 млн грн. Джерелами фінансування мали бути обласний і місцеві бюджети. Зазначені кошти згідно з програмою планували використати на оплату навчання лікарів для сільської місцевості, забезпечення житлом молодих спеціалістів, оснащення робочих місць лікарів персональними комп’ютерами та доступом до інтернету, встановлення доплат за ненормований робочий час і премій за результатами роботи працівникам сільських лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Однак через брак фінансового ресурсу грошей з обласного бюджету на реалізацію цих ідей ми не отримали.

Проте все-таки певні досягнення у виконанні програми маємо — насамперед завдяки коштам, виділеним райдержадміністраціями, які й досі продовжують реалізовувати окремі її пункти для стимулювання медиків. Так, рішенням Тлумацької районної ради створено житловий фонд районної лікарні (дві квартири в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Кутище та чотири квартири у смт Обертина) для медиків, які працюють у закладах охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості. Рішенням райради зат­верджено також програму підготовки лікарів для первинної ланки за кошти місцевого бюд­жету. На сьогодні у медичних вишах вже нав­чаються п’ятеро майбутніх лікарів. Рішенням Яремчанської міської ради передбачено виділення земельних ділянок під будівництво житла медичним працівникам. Також цьогоріч у Городенківському, Надвірнянському, Снятинському, Долинському районах на виконання заходів програми лікарям загальної практики-сімейної медицини встановлено надбавки за складність і напруженість роботи, розширену зону обслуговування. У Галицькому районі підписано угоду на навчання одного студента за контрактом з 50-відсотковою оплатою за кошти районного бюджету та інших джерел фінансування.

Найперше, що необхідно для укомплектування центрів ПМСД лікарськими кадрами, зокрема молодими спеціалістами, особливо в сільській місцевості, — наявність у бюджеті цільових коштів на оплату праці лікарям первинної ланки з урахуванням обсягів і якості медичної допомоги. Цього можна досягнути шляхом виділення додаткового фінансового ресурсу для виплати надбавок, оскільки функції медичних працівників за час впровадження реформи розширилися. Це незнач­ний ресурс, але вагомий і дієвий механізм створення економічної мотивації для підвищення якості медичних послуг на первинному рівні надання медичної допомоги. І, звісно ж, найвагомішим стимулом залишається забезпечення лікарів житлом.

Харківщина

Віктор СЛИШ, голова Великобурлуцької РДА
Наш район належить до прикордонних із Росією і найвіддаленіших від обласного цент­ру (поїздка до Харкова займає 5 годин потягом, автошляхи — у дуже незадовільному стані), і таких на Харківщині немало. Тому залучити до КЗОЗ «Великобурлуцька центральна районна лікарня» випускників вищих медичних навчальних закладів, а тим паче «вузьких» спеціалістів, яких ми вкрай потребуємо, дуже складно. Так було раніше, коли діяла програма «Місцеві стимули» для медиків, так залишається і зараз. У районній лікарні сьогодні 12 вільних штатних посад вузькопрофільних лікарів. Деякі з них, наприклад, терапевта, хірурга, рентгенолога, обіймають пенсіонери, інші вже кілька років поспіль вакантні. Вкрай потрібні жителям нашого району хоча б один хірург, анестезіолог, травматолог! П’ятеро сімейних лікарів чекають можливості вийти на пенсію, бо досягли вже солідного віку.

Однак не можна сказати, що молоді спеціалісти не приїздили до нас узагалі. За направленням на посадах терапевта і гінеколога відпрацювали двоє випускників медуніверситету, а потім одразу ж поїхали до Києва. А починаючи з нинішнього року, коли молоді фахівці отримали можливість вільного вибору місця роботи, навіть наші земляки не повертаються на свою малу батьківщину. І річ тут не у стимулах, запропонованих місцевою владою. Ми готові надати молодим спеціалістам окрему квартиру чи житло при лікарні, виділити земельну ділянку, допомогти з веденням домашнього господарст­ва, але зацікавити їх цим неможливо, якщо зарплата лікаря залишатиметься на рівні зарплати двірника. А тепер ще й усі надбавки знято, то як вижити молодій людині на мінімальну зарплатню?

Проблему може вирішити тільки МОЗ, бо саме там визначають державне замовлення на лікарів і саме там вирішили знищити систему відшкодування випускниками витрачених на їх навчання державних коштів. Зрозуміло, час реформувати систему охорони здоров’я прийшов. Однак виникає враження, що держава піклується тільки про реформу первинної ланки, зарплату сімейних лікарів, та й то поки що лише на словах. Але ж центральні районні лікарні не реформуватимуть до 2020 року, а в них щонайменше три роки ще повинні працювати вузькопрофільні спеціалісти. Місцева влада готова надати їм усі можливі пільги, та де в українській глибинці взяти молодих лікарів?

Житомирщина

Олег КАЗЮК, головний лікар КУ «Олевська центральна районна лікарня» Олевської міської ради
Забезпеченість спеціалістами, у тому числі й молодими, у нас недостатня — мало хто хоче їхати працювати в один із найвіддаленіших районів області. Для залучення молодих спеціалістів до роботи в сільських медичних закладах, на мою думку, необхідно робити ставку на вихідців із району та міста Олевськ. Це дасть змогу хоч якось утримати молодь: зазвичай молоді спеціалісти, повертаючись до себе на батьківщину, тут і залишаються, тоді як приїжджі за направленнями намагаються виїхати будь-якими шляхами. А це не просто відсутність фахівця, а й великі витрати: спочатку на навчання інтерна, згодом — на підготовку спеціаліста. А потім підготовленого фахівця змушені відпускати, тому що він відпрацював необхідні три роки, а залишатися в нас не хоче.

Для вирішення цього складного питання планується впровадження такої моделі: між медичним закладом та інтерном (або молодим спеціалістом) укладатиметься договір про те, що він повинен певний період часу відпрацювати за тією спеціальністю, за якою лікарня візьме його на роботу, навчить і підготує (спочатку в інтернатурі, а потім на робочому місці). Питання зараз розглядається на законодавчому рівні.

Для того щоб молодий лікар був зацікавлений залишитись у районі, його потрібно забезпечити достойною зарплатою, житлом, а крім того — хорошими умовами праці. Ми намагаємося оновити обладнання нашої лікарні, й уже маємо певні досягнення. До того ж розглядаємо можливість не тільки надання молодим фахівцям службового житла, а й перспективу його приватизації: у цьому напрямку проводиться робота з Олевською та Білокоровицькою ОТГ, які функціонують на території району.

Вважаю: сьогодні кожна громада, якщо вона хоче бути самодостатньою й мати можливість забезпечити своїх жителів якісною медичною допомогою, повинна максимально й різними методами стимулювати молодих медиків залишатися в районі. Бо на державному рівні прог­рама «Місцеві стимули» для медпрацівників — лише декларація.

Волинь

Людмила ЗГОРАН, завідувачка сектора управління медичним персоналом управління охорони здоров’я Волинської ОДА
У регіоні триває реалізація обласної програми «Місцеві стимули» для працівників галузі охорони здоров’я Волинської області на 2014-2017 роки, затвердженої рішенням Волинської обласної ради від 05.03 2014 р. Джерелами її фінансування є кошти обласного, міських та районних бюджетів на умовах співфінансування. Зокрема програмою з обласного бюджету передбачено кошти в сумі 3,75 млн грн на забезпечення житлом лікарів за умови співфінансування місцевих бюджетів на таку саму суму. За цей період забезпечено житлом 6 фахівців.

Упродовж останніх років виділено 3 квартири лікарям Маневицької ЦРЛ та 1 — Локачинської ЦРЛ. Також 9 квартир отримав персонал Ковельського МТМО, 2 — лікарі КЗ «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги», 1 — лікар-педіатр Маневицької ЦРЛ та 2 — лікарі Турійської ЦРЛ. Практикуємо переобладнання під житло для медичних працівників вивільнених приміщень лікувальних закладів. Зокрема у Турійській ЦРЛ за рахунок коштів місцевого бюджету здійснено реконструкцію допоміжного приміщення під помешкання для лікаря.

Особливого кадрового дефіциту в області немає. На сьогодні навчання в інтернатурі проходять 218 лікарів. Якщо в попередні роки відчувався дефіцит анестезіологів, офтальмологів, отоларингологів, то впродовж останніх двох років його вдалося подолати.

Частину сільських амбулаторій загальної практики-сімейної медицини укомплектували молодими спеціалістами, які проживають у цих або наближених населених пунктах. За рахунок такої розстановки кадрів вдалося повністю забезпечити цими фахівцями Любешівський, Камінь-Каширський райони, частково — Горохівський, Іваничівський, Луцький, Маневицький, Ратнівський, Рожищенський, Старовижівський.

Для багатьох молодих лікарів стимулом для працевлаштування у сільській місцевості була виплата одноразової грошової допомоги відповідно до Наказу МОЗ України від 28.05.2012 р. №390 «Про затвердження Порядку надання одноразової адресної грошової допомоги випуск­никам вищих навчальних закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями медичного та фармацевтичного профілів». Загалом, на мою думку, для того аби лікар виявив бажання працювати в селі, потрібні дві умови: забезпечити його житлом та дати достойну зарплату.

Львівщина

Ірина МИКИЧАК, директор Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА
Часто в нашій державі приймаються дуже важливі й потрібні програми, які, однак, мають лише декларативний характер, оскільки не підкріп­люються фінансовим ресурсом. Так сталося і з програмою «Місцеві стимули» для медиків. Нею, зокрема, було запропоновано кожній області розробити відповідні місцеві програми та забезпечити їх фінансування. Оскільки обласний бюд­жет не має можливості виділяти кошти на прид­бання житла і повноважень надавати земельні ділянки під забудову, зробити це мали районні та сільські громади. Але особливого зацікавлення в них також, на жаль, не виникло, оскільки не було належних можливостей. Лише протягом останніх років у зв’язку з процесом децентралізації громади отримали змогу самостійно обирати галузь, у яку вони хочуть інвестувати. Також покладаємо неабиякі сподівання на введення в дію Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», яким передбачено 4 млрд грн на будівництво сільських лікарських амбулаторій за модульним принципом, закупівлю обладнання, транспорту тощо.

Однак на Львівщині все-таки є райони, де знаходять можливості забезпечити лікарів житлом. Наприклад, у Пустомитівському спромоглися налагодити роботу сільської амбулаторії, якій можуть позаздрити деякі лікарні, та забезпечити житлом медиків. На шляху до реалізації такого проекту й у Перемишлянах.

Слід сказати, що Львівщина, фактично, найкраще в Україні забезпечена медичними кадрами. Цьому, зокрема, сприяє Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. Проте навіть за умови перенасичення ринку праці випускниками цього вишу більшість із них, навіть ті, які навчаються за цільовими направленнями, намагаються будь-що залишитися працювати в місті.

На жаль, універсальне вирішення проблеми не доступне, адже зумовлена вона багатьма чинниками. З одного боку, немає змоги забезпечити медиків житлом. Щонайменше протягом останнього десятиліття не було виділено жодного помешкання, не споруджено жодного будинку з такою метою. З іншого боку, у нас передбачено дуже мало посад сімейних лікарів, відповідно, нормативне навантаження на таких фахівців завелике. Навіть запропоновані МОЗ 2 тис. пацієнтів на одного лікаря — надто багато для якісного надання медичних пос­луг, встановлення психологічного контакту із хворим тощо. До того ж сімейні амбулаторії в регіоні забезпечені транспортом на рівні 50-60%, а це значно ускладнює роботу сімейних лікарів у сільській місцевості. У більшості країн лікарям дозволено керувати автотранспортом самостійно, а відповідно до українських нормативів наш медичний спеціаліст такого права не має. Але чому не можна забезпечити медика службовим транспортом та відшкодувати вит­рати на пальне?

До мотиваційного пакета для сільських медиків у першу чергу варто додати й суттєву різницю в заробітній платі порівняно із зарплатнею міського фахівця. Крім того, є багато заходів, які також могли б стати бонусом для медиків і які не потребують значних капіталовкладень. Наприклад, можливість отримати пільгові кредити на житло, побутову техніку або ж навіть банальне, однак повноцінне харчування на робочому місці.

Також зі шляху молодих фахівців потрібно прибрати всі штучні перешкоди на кшталт надто складного процесу отримання ліцензії на приватну практику. Цю процедуру необхідно максимально спростити. Саме приватна практика дасть змогу зменшити навантаження на бюджет, а лікарю — самостійно забезпечити собі гідне життя.

Кіровоградщина

Сергій ПОЙДА, начальник РТМО «Новомиргородське»
У Новомиргородському районі з 2007 року діє десятирічна програма «Лікар». Відповідно до неї жителі нашого району, які нав­чалися в медичних вишах, могли укладати угоду з районною владою й одержувати протягом періоду навчання додаткову стипендію з районного бюджету. Розмір цієї стипендії залежав від успішності студента — так ми стимулювали залучення в район висококваліфікованих кадрів. Студентам, які навчалися за цією програмою, оплачували також інтернатуру. Подібні програми існують у багатьох регіонах, проте не всюди укладають угоди, за якими передбачена градація виплат залежно від успішності та повернення коштів, якщо фахівець із якихось причин відмовляється приїжджати в район.

Наша програма була розрахована на 10 років, і зараз ми підбиваємо підсумки. Всього укладено 11 договорів. Шість лікарів уже працюють, сьомий фахівець ось-ось має приїхати. Троє дівчат вийшли заміж і в наш район не повернулися, зараз компенсують виплачені їм кошти. Один студент покинув навчання. Фактично 70% студентів, яких район підтримав під час навчання, повернулися в район уже спеціалістами. Звичайно, за час існування програми ми побачили й певні її вади: наприклад, потрібно було прописати спеціальності, які під час навчання одержать найвагомішу підтримку, бо саме цих фахівців нам бракує. Окремо ми працювали й над залученням медиків поза програмою: їздили у виші, запрошували випускників.

Абсолютно всі медики зі статусом «Молодий спеціаліст», як ті, хто вчився за нашою програмою, так і ті, хто приїхав за розподілом з інших регіонів, забезпечені житлом: за кошти районного бюджету їм придбали квартири, а то й приватні будинки. Проте потреба в медиках все одно є. Зараз шукаємо педіатра й терапевта, обіцяємо придбати житло, однак бажаючих працювати в нас поки що немає.

Дефіцит медичних кадрів нині відчувають скрізь. Випускники можуть вибирати місце роботи, і мало хто їде в села, переважна більшість воліє якщо не виїхати за кордон, то хоча б знайти робоче місце у великому місті. Та й вимоги до місця роботи в молоді стали іншими. Раніше в нас питали: «А яке навантаження? Чи буде житло? Які умови праці? Які перспективи?» Зараз цікавляться іншим: «Яким буде ваш лікувальний заклад?» Молодь хоче працювати в лікарнях не нижче другого рівня з наданням інтенсивної допомоги — саме в таких затребувані «вузькі» фахівці. Натомість у районах чекають здебільшого сімейних лікарів. Тому я вважаю, що програми, подібні до тієї, яка діяла в нашому районі, стануть одним із найефективніших інст­рументів для залучення молодих спеціалістів.

Підготували Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпро), Наталя МОСТОВА (м. Івано-Франківськ), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Вікторія ПАЛАМАРЧУК (м. Житомир), Ярина РУДНІК (м. Луцьк), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Олена БЕЛІНСЬКА (м. Кропивницький), спеціально для «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я